Півоборонця санкт-петербурзького “Зеніта” Олександра Горшкова не викликали на товариський поєдинок проти французів через те, що він нині у нетривалій відпустці. Але 14 червня він у складі своєї команди розпочав підготовку до продовження сезону. Варто відзначити, що світловолосий півоборонець доволі вдало провів першу частину сезону в складі клубу, можна сказати, навіть був одним з найкращих у його складі. І зараз, спостерігаючи за тим, як грає Горшков, важко повірити, що йому вже 34 роки… Перед відпусткою Олександр дав згоду відповісти на запитання власного кореспондента “УФ” у Санкт-Петербурзі.
– Підбийте підсумки першого етапу для “Зеніта”.
– Вважаю, що виступили непогано, і на перерву пішли у нормальному настрої, посідаючи високе місце. Однак не треба забувати, що сезон ще не закінчився і попереду багато матчів.
– Власне, саме таким вам бачилося повернення до пітерської команди. Чи виправдалися ваші сподівання?
– Саме так. Лише не очікував, що для мене так вдало все складеться на цьому етапі. Але я був упевнений, що це буде хороша і сильна команда, в складі якої приємно грати. У цьому мої сподівання виправдалися.
– Вам уперше довелося зіштовхнутися з навантаженнями, запропонованими головним тренером. Були до них готові з самого початку чи вони виявились для вас несподіваними?
– Напередодні сезону завжди важко, причому, в будь-якій команді. Звісно, я був готовий, оскільки чув про подібні навантаження. Але, як і всі гравці, витримав їх. На перших зборах потрібно було потерпіти, а потім тренувальний процес був набагато цікавішим, почалися тренування з м’ячами.
– Два роки вас не було в розташуванні “Зеніта”. Багато змінилося за цей час?
– Якщо говорити про тренувальний процес, то, звісно, у кожного тренера є свої відмінності. Щодо команди, то вона стала більш відкритою. В стосунках між тренерами і футболістами було більше довіри.
– Головний тренер команди напередодні сезону зазначив, що ви повільно бігаєте через те, що не звикли до швидкої гри. Ви згодні з цим? На вашу думку, чи можна усунути цей недолік?
– Напевне, тренер правий, але я вважаю, що потрібно не лише швидко бігати, а думати і діяти. Зі свого боку намагаюсь перелаштуватися й увійти у ритм тієї гри, якої вимагає наставник.
– Нині можете сказати, що зробили правильний вибір, перейшовши до “Зеніта”?
– Думаю, що у будь-якому випадку вчинив правильно. Дуже радий, що повернувся до “Зеніта”.
– Чи могли уявити, що вам вдасться завоювати місце в основному складі? Адже говорили навіть про те, що тренер ризикує, повертаючи вас до “Зеніта”…
– Річ у тім, що я не мав на меті вести будь-яку боротьбу за місце в “основі”. Просто хотілося сумлінно виконувати свою роботу і приносити користь команді. А в чому вона полягатиме, не так важливо. Її можна принести і в стартовому складі, і виходячи на заміну, тому не акцентував на цьому уваги. Просто хотілося щось для команди зробити. Але склалося все більш ніж вдало.
– На ваш погляд, який із відрізків чемпіонату був найважчим?
– Навіть не знаю. Не називатиму якийсь період важким, оскільки всю частину першого етапу ми пройшли непогано. Неприємний осад був від матчу з “Крильцями”, в якому ми поступилися, але провальних відрізків, на мій погляд, не було.
– Як вважаєте, що трапилося із “Зенітом” у зустрічі з самарцями?
– Думаю, що нікому не можна дорікати після цього матчу. Просто так вийшло. Футбол, власне, і цікавий тим, що він – непередбачуваний.
– Після цього матчу ви могли передбачити, що “Крилья Совєтов” програють фінал Кубка Росії?
– Був такий варіант лише у зв’язку з тим, що вони мали дуже складний графік. Непросто грати через три дні, а іноді доводилося навіть через два. “Свіжості” їм, очевидно, не вистачало. Може, це і є причина поразки в кубку.
– Властимил Петржела називає Радимова, Співака і вас своїми помічниками. Не могли б ви пояснити, що це означає?
– Те, що головний тренер іноді радиться з нами і хоче, аби ми, як більш досвідчені і старші гравці на полі, пояснювали команді те, що він хоче, “заводили” хлопців, розмовляли з ними, передавали його настанови.
– Єдиний м’яч цього року ви забили у ворота вашого колишнього одноклубника Романа Березовського. Як вважаєте, це іронія долі чи ви вже знаєте слабкі сторони голкіпера, ворота якого вражали навіть у поєдинках на рівні збірних?
– Не знаю, як це розуміти. Гол – це гол, і немає ніякого значення, у ворота якого голкіпера він проводиться.
– Чи ставили за мету забити скільки-небудь м’ячів?
– Для мене це не так уже й важливо. Головне – результат команди, і кожен має виконати ті завдання, які перед ним поставлені. А вже потім, коли здобувається підсумковий результат, ти відчуваєш задоволення, незалежно від того, забив чи ні.
– Згодом “Зеніт” стартує в Кубку УЄФА. Чи відчуваєте у зв’язку з цим атмосферу єврокубків?
– Поки що ні. До 22 травня всі думки були про чемпіонат і явного відчуття єврокубкової атмосфери не було.
– Як вважаєте, конкуренція в команді зросте?
– Наскільки мені відомо, якихось великих придбань не буде, проте в той же час конкуренція існує завжди, адже в нашій команді більше двадцяти футболістів.
– Які клуби в цьому чемпіонаті вразили вас найбільше?
– Звичайно, “Локомотив”, який вважаю дуже хорошою командою, що, втім, ні для кого не секрет. Сподобався “Сатурн” у матчі з нами в Санкт-Петербурзі.
– Шостого червня збірна України грала в Парижі. Однак вас на цей матч не викликали. У чому причина?
– Вона проста: я був не готовий до цього матчу. Не варто забувати, що останній поєдинок відбувся 22 травня, а потім лише тренування відновлювального характеру, а 28-го числа ми пішли у відпустку. Звісно, до 6 червня я був би не готовий. А до матчів такого рівня не можна підходити у стані неготовності. До того ж, я не хотів жертвувати відпусткою. У мене такий рік, що потрібно й відпочити, оскільки попереду важка частина чемпіонату і участь в єврокубках.
– Чи мали розмову з новим тренерським штабом збірної України?
– Так. Частково з приводу матчу в Сан-Дені. Я розповів керівництву про ті причини, які назвав вам, попросив мене не викликати і знайшов розуміння з їхнього боку.
– Тобто, ви надалі згодні виступати за збірну?
– У розмові з тренерами сказав: “Якщо буду в оптимальній формі, а моя гра влаштовуватиме тренерів збірної, тоді й повернемося до цієї розмови”. Не хочу нічого загадувати наперед. Мине час – будемо розмовляти конкретніше.
– Що означає той факт, що на вас звернуло увагу нове керівництво збірної? Вас це здивувало?
– Для мене цей факт був приємним. Напевне, для будь-якого футболіста це визнання того, що ти, наприклад, непогано виступаєш за свою команду. До того ж, за збірну грати престижно.
– Не можу не запитати про те, що ви думаєте з приводу позиції Олександра Співака?
– Це особиста справа кожного футболіста. Гравець сам обирає, погоджуватися чи відмовлятися. Я його, наприклад, не засуджую.
– Що за травма була у вас, через яку ви не змогли приїхати на матч проти Словаччини?
– У поєдинку з “Шинником” у боротьбі за верховий м’яч мені завдали удару в нижнє ребро. Очевидно, ушкодження було дуже сильним: неможливо було рухатися. Перед матчем з “Торпедо” в Лужниках мені робили уколи, інші процедури, аби я вийшов на поле. Але, на жаль, через біль я не зміг грати. Упродовж тижня доводилося робити процедури, звернутися до лікарів. У матчі зі “Спартаком” відчував біль, але його можна було вже терпіти.
– За кого вболіваєте на чемпіонаті Європи?
– За збірну Росії.
– Не шкодуєте, що Україна, у підсумку, так і не потрапила до Португалії?
– Звичайно, шкодую. Було дуже прикро – хотілося, аби збірна поїхала на чемпіонат Європи.
– Кого вважаєте головним претендентом на звання чемпіона Європи?
– Важко сказати. Турнір дуже непередбачуваний, та й претендентів, як на мене, багато.
Вадим ФЕДОТОВ
Источник: “Украинский футбол”