Два разных Блохина: воспоминания школьных учителей

ШИБАКІНА РАЇСА МАКАРІВНА, друга вчителька фізкультури Олега Блохіна:

Я прийшла в школу в 1968 році. Була вчителькою фізкультури. Ну, звичайно, по роду занять я зустрічалася майже щодня з Олегом. Це людина була, що віддавалася спорту повністю, любила його беззавітно.

Не було таких змагань, на які б він не прийшов. Ви розумієте, адже він уже був трішки знаменитість, розумієте? І він жодного разу не відмовився прийти на змагання. Шкільні, районні, тренування – він завжди приходив, у нього був час.

По-перше, він бігун був. По першому розряду бігав. На змаганнях він показував результат відмінний, і я говорила: “Навіщо тобі футбол, якщо ти можеш бути збірником Радянського Союзу, от ти вже по першому розряді бігаєш”. Він сказав: “Ні, я дуже люблю футбол”. І, звичайно, його любив. Із хлопцями був дуже дружний.

Ніколи не зазнавався. Він завжди був простий, розумієте? Хлопці біля нього завжди були. Звичайно, він після уроків біг на тренування, але в школі він був доступний, і з ним було приємно. Він міг поговорити з нами, із учителями пожартувати. Посмішка м’яка завжди така була. Дівчиська користувалися його добротою. Коли вони тікали з уроків або просто йшли додому, він міг купити на всіх морозиво, міг купити квитки на всіх. Тому що тоді в нього були гроші.

Ну, вони ж одержували тоді добові, там давали. Розумієте? І можна було поміняти ці талони на їжу – на гроші. Коли були збори, давали талони. Він міняв їх на гроші, у нього були. Він із простої родини, але разом з тим він… зазнайства ні грама не було.

Фізичні дані від матері все-таки передалися. Вона була чемпіонкою Радянського Союзу. Бігунка. І він бігав дуже добре. Він був у нас чемпіоном школи по стрибках у довжину, по бігу – це зрозуміло, ну там ще хлопчик був один, вони змагалися завжди, і метання гранати було. Мама навіть цікавилася: розповідайте, розповідайте цим людям, що мій Олег був чемпіоном зі стрибків у довжину й метання гранати. Я говорила: так, звичайно. А в нас була ще така дошка, на якій ми писали всі результати. І, чесно кажучи, я дуже багато зробила таких вирізок. Дуже багато. Коли він уже грав. Украдуть – я знову зроблю. Украдуть. Коли про Бишовця зробила, теж украдуть.

Були змагання у Франції, першості по юнаках, і він повернувся відтіля, і в цей час були змагання з легкої атлетики. І мало того, що він відгукнувся, він привіз абсолютно всім дітям у класі подарунки. Абсолютно всім. Причому такі пристойні. На скільки в нього вистачило грошей. І вчителям подарував. У мене от був такий випадок, коли він приходить і говорить, що Раїса Макарівна, я вам приготував подарунок, гарний, а потім от хтось підійшов, а вас не було, ну я і його… А я їхала в метро, і в цей час жінки розмовляли. “Твій син повернувся із Франції?” – “Ну так, повернувся”. По-моєму, він навіть був воротар. “Ну й що він тобі привіз?” – “Так нічого, а тобі?”. – “Так ні, якусь дурницю. А от у них там є хлопець, Олег, так він привіз всьому класу”. І мені це було так приємно чути, розумієте – це я сиділа біля них.

Ви знаєте, у нього було бажання, у нього було прагнення. Він навіть й інших заводив. Якщо дитина, що грає вже на першість міста, республіки, і раптом він – він ніколи не відмовляв у змаганнях і шкільних брати участь. У волейбол, у баскетбол грав. Ми азартно грали. Ми могли встати на майданчику, два чоловіки, от із мною хтось стане один, а там – шість чоловік, і ми вигравали. Знаєте, який азарт. Усі починають так, у баскетбол починав грати. Такий заводний. Забивати тільки. Це саме. Забити – і все. Навіть у баскетболі він проявляв себе в такий спосіб. Повинен був забити. От.

ХИЖНЯК ИРИНА ІВАНІВНА, перша вчителька Блохіна з фізкультури

– Ирина Іванівна, згадаєте, як до вас потрапив Олег Блохін?

– Я спочатку хлопців дивлюся, а потім кажу: вам туди, вам сюди. Ну, і не знала я, що Олег Блохін – Каті син, по-перше. Я інститут раніше скінчила, а вона пізніша. Вона молодша, я старша. Я працювала в КІСІ, і от вона прийшла з Олегом, розумієте? І я дивлюся – Блохіна, ця бар’єристка. Ну й ми познайомилися. Вона говорить, що я його готовлю на бар’єрний біг. Я говорю: навіщо, навіщо ти його готовиш на легку атлетику? Віддай його на футбол, це перспективніше.

Хоча, ви знаєте, у нас хлопці були видатні – тоді був Бишовець, інші гарні хлопці, краще, ніж Олег, але чому Олег потрапив у результаті в секцію “Динамо”, тому що в нього батько й мати спортсмени, і в них там, звичайно, були блати, і Олега туди влаштували вони, і він почав займатися футболом. Ну а коли в нас змагання дитячі або за віком, то дуже часто він мене підводив. Дуже багато випадків було. Він недисциплінований. Ну й от, буває прийдеш біла, сива. Говориш йому: ну Олег, ну як так можна? Ми ж були в одній трійці, перше, друге, ми з району із призерів не виходили майже ніколи. Дуже гарні хлопці були. Я говорю: як же так? На лижі ти не прийшов, на легку не прийшов! Як же так, що робити з тобою?

Ну я й пішла, викликала мати його до себе. Катя прийшла, я говорю: Катя, ну що ж він нас так увесь час підводить?! Вона говорить: так, я йому скажу! Ну скажеш, скажеш… Ну, от отож, а потім він став старше, став, як говоритися, такий самостійний, стали там, напевно, перші місця у футболі займати ну й пішло-пішло-пішло… Потім він почав виїжджати з дитячою спорт-школою по футболу, ну й все, пішов-пішов-пішов! Потім він в Америку із цією дитячою школою по футболі поїхав, або куди там вони їздили грати. А потім наприкінці вже десятого класу раптом Олег пішов в основну команду, по-моєму, або він був ще в тій юнацькій але факт у тім, що вже й машина в нього, і все. Я говорю, що й не дивно, а як же ще, там же батько з матір’ю в нього просунуті були. А характер у нього нехороший.

– Але адже саме характер дозволив Блохіну досягти таких висот у футболі?

– Він такий наполегливий, але я тобі говорю, характер такий, не знаю, він необов’язковий. Я говорю йому, а от в армії, як в армії ти будеш? Він: ну, Ірина Іванівна… Я: ну як, скажи, як? У мене цілий батальйон був, я була фізруком цілого батальйону всієї жіночої медичної роти. Що ти думаєш? І ми зробили дошку “Кращі спортсмени школи”, і я його туди не ввела. Прийшла Катя. Я говорю: знаєш що, він підводить мене, значить він не кращий спортсмен! Раз підводить він, значить із ним у розвідку не можна ходити. Вона: ви вимогливі! Я говорю: так, я щодо цього вимоглива. Я люблю чесність. Ти сказав – зроби. Я, говорю, все життя в спорті. Я вважаю, якщо ти не можеш чого, скажи: Ірина Іванівна, я не можу сьогодні. А те, що ж: на старт викликають Олега, Олега немає!!! На старт викликають по лижах – Олега немає!!! На старт викликають на перегони – Олега немає!!! Я говорю, ну як же так можна!? Ну, потім в 8 класі він пішов до Шибакіної Раїси Макарівни, що вони там робили, я не знаю.

– Блохін-футболіст мав видатні спортивні дані, чи були вони помітні в його шкільні роки?

– У нього реакція дуже швидка. І при тому, він спортсмен всебічний, він і стрибав, і бігав, і метав, ну взагалі, на лижах добре ходив. Він такий витривалий. І, знаєте, культурний він хлопчик був, незважаючи на все, він не грубіянив. Не як Толік Бишовець! Цей прийшов, матом дав і пішов. Я його приструню, присоромлю, а він мені: Ірина Іванівна, що ви турбуєтеся, у мене будуть валятися дівки переді мною! Я говорю: що ти такий вже красень, чи що? А що ви думаєте, я не гарний? Ну він же жив один, з матір’ю, погано жили. От і норов такий був розжарений, зарозумілий. В Олега інша історія. Олег жив більш самостійно, хіба зрівняти умови Бишовця й Олега? Звичайно ні!

– Можливо, учитися й відвідувати заняття Блохіну заважав спорт. Адже всі бачили й обговорювали його успіхи?

– Нічого ми не обговорювали. Я прийду, скажу, що от Олег забив гол! Усі: от молодець, от молодець! Та й усе. Там ніхто не обговорював крім мене. Ну хто там, там учителі, кожен свій предмет вів, ну як ви в журналі, ви своє ведете, там своє… Плювати вони хотіли. Я кажу, там Олег то-то, вони потім уже говорять: ти вже замучила із цим Олегом. Так що… У нас нічого про нього ніхто не обговорював, ніхто нічого не робив. А коли я вже пішла зі школи, і Раїса Макарівна зробила куточок де фото Блохіна вже повісили.

І от цього разу він приходив туди, хлопцям розповідав, і все, більше його не було. Скільки я його кликала, скільки Райка кликала – теж нічого! А скільки разів я його просила в школу зайти, просто розповісти хлопцям про себе, про команду? Що, він прийшов?! Так, вже… От до мене спортсменки прийшли, що працюють учителями тепер, говорять, от Олег у школу недавно заходив, комп’ютер приніс у клас. Я говорю: міг би десяток принести!!! От скажіть, там сад у нашій школі був, сад вирубали, хотіли спорт-школу там робити, от нехай Олег би й робив, а то зайнятий він чи що. Тренувати – не бігати. Багато вони про себе тепер думають, герої великі.

Лобановський теж герой, а чого він геройського то зробив. Усе розвалювалося, а він із країни поскакав. А немає, що б підняти все, допомогти. Ні. А герой. Нині, майданчик забудували, ніде хлопцям займатися!