“Мілан” став одним із найпопулярніших європейських футбольних клубів на пострадянському просторі значною мірою завдяки тому, що червоно-чорні кольори захищають українець Андрій Шевченко та грузин Каха Каладзе.
Обидва гравці широко відомі та користуються повагою серед футбольних уболівальників Європи та, зрештою, й усього світу. А про їх популярністьна батьківщині не варто навіть згадувати, адже вона є очевидною. Про ставлення співвітчизників до Кахи Каладзе красномовно свідчить цікавий факт. Декілька місяців тому, згідно з даними опитування на сайті агентства новин “Прайм-Ньюз”, грузинський легіонер італійського “Мілана” міг би скласти неабияку конкуренцію політикам, якби висунув власну кандидатуру на виборах президента держави. Каха Каладзе – “торгова марка” грузинського футболу – нещодавно став гостем “Газети”.
– Де ви святкували Новий рік?
– Новий рік разом із друзями зустрічав у Києві. В столиці України перебував два дні. Андрій Шевченко не зміг бути з нами, адже в нього маленька дитина, тому мусив зустрічати Новий рік в Італії. Я вирішив прилетіти в Київ, однак не зміг зупинитися надовго, адже 2 січня розпочалися тренування.
– У Tribalfootbal нещодавно з’явилося повідомлення про те, що керівництво “Мілана” запропонувало лондонському “Челсі” двох гравців в обмін на нападника Ернана Креспо – форварда збірної Данії Йона Даля Томассона та Каху Каладзе. Наскільки правдивою є ця інформація?
– Я знаю, що керівництво “Мілана” зацікавлене продовжити контракт зі мною. Тому наразі не поспішаю з пошуками нового клубу та не переймаюся тим, що доведеться грати за іншу команду. “Мілан” пропонує пролонгувати контракт ще на п’ять років. Наприкінці чемпіонату, мабуть, продовжу термін дії угоди.
– Невже за той час, що ви граєте в “Мілані”, не з’являлося бажання змінити команду, випробувати себе в першості іншої держави?
– Погано тоді, коли ти не перемагаєш на різноманітних турнірах. У такому разі твої справи йдуть кепсько. Мені поталанило грати в одному з найкращих клубів світу. Ми перемагали в Лізі чемпіонів, у чемпіонаті Італії. А коли виграєш, минуле видається лише у світлих тонах. У “Мілані” створено всі необхідні умови, щоб футболіст почувався комфортно й думав лише про футбол. Тим, хто приїздив у Мілан і грав за цю команду, завжди важко покинути цей клуб.
– Які стосунки склалися зі старожилами команди в перші дні вашого перебування в “Мілані” й чи не було проявів так званої “дідівщини”?
– Навпаки, коли лише перейшов у “Мілан”, усі прагнули підтримати мене. Команда – це велика сім’я. Тому всі допомагали мені адаптуватися до нових умов. Спершу було важко, адже коли потрапляєш у нове середовище, завжди нелегко пристосуватися до нього. Довелося зіштовхнутися з новою культурою, спілкуватися з новими людьми. Крім того, я ще не знав італійської мови. Хочу подякувати своїм одноклубникам за допомогу. Без них мені було б важко пристосуватися до життя в Мілані.
– Яка найразючіша відмінність у внутрішньому житті київського “Динамо” й італійського “Мілана”?
– У “Мілані” абсолютно інше ставлення до футболістів. Тренування також проходять за іншою схемою. Можу сказати, що київське “Динамо” й італійський “Мілан” – зовсім різні команди. Адже “Мілан” за свою історію вигравав усе, що можна на клубному рівні, й продовжує робити це.
– А з якими відмінностями вам довелося зіштовхнутися в Мілані на побутовому рівні?
– Мілан не можна зарахувати до надто гарних міст. Насамперед це індустріальний центр, який можна назвати бізнес-містом. Тут є дуже багато ресторанів, де напрочуд смачно годують. Тамтешні мешканці працюють до 19-ї години, а після завершення робочого дня відвідують ресторани, вечеряють, спілкуються, відпочивають. В Україні цього ще немає. Але я думаю, що ваша держава невдовзі дійде до цього. Адже Україна розвивається дуже динамічно. У вас тепер твориться нова країна, в якій правитиме демократія. А це має дати серйозний поштовх для розвитку економіки та достатку громадян.
– Мабуть, найбільше допомагав адаптуватися до життя в Мілані Андрій Шевченко, який швидше за вас підписав контракт із “червоно-чорними”?
– Так, безумовно, Андрій мені дуже допоміг. Щиро кажучи, в Києві поза футбольним полем ми спілкувалися не надто часто. А коли я з’явився в Мілані, Шевченко вже непогано розмовляв італійською і добре орієнтувався в місті. Поруч із ним – відомим і популярним – почувався впевненіше. “Не переживай, Кахо, прорвемося, – говорив Андрій. – Адже ми з тобою пройшли школу київського “Динамо”. Декому з наших нинішніх одноклубників таке було б не під силу”.
– Це правда, що після завершення кар’єри футболіста ви хочете оселитися в Києві?
– Так, гадаю, що так воно й буде. В Києві я маю власну домівку, багато друзів. А ще дуже люблю український народ. Коли перейшов у київське “Динамо”, мене зустріли там надзвичайно тепло. З Україною у мене пов’язані лише приємні спогади, ніколи не забуду гостинності українців. У вашій державі почуваюсь, як удома.
– Окрім усього іншого, в Києві ви маєте власний бізнес…
– Так, рік тому я став видавцем журналу “МАХ”. Журнал із такою назвою почали видавати 1985 року в Мілані. А я вирішив створити українське видання.
– А з нерухомістю маєте справи?
– Так. Цим видом бізнесу лише починаю займатися. Я ж розумію, що не гратиму у футбол усе життя, а після завершення кар’єри теж потрібно буде жити. Тому вже тепер намагаюся опановувати інші сфери життя.
– Нещодавно наш народ пережив політичний процес, схожий на той, який відбувся свого часу в Грузії. Як ви ставитеся до помаранчевої революції в Україні?
– У вас, в Україні, було дещо складніше, ніж у Грузії. Адже весь грузинський народ був проти Шеварнадзе й ніхто не хотів продовження його правління. Ця людина зруйнувала все, що можна було зруйнувати. Тому всі об’єдналися, аби змінити владу й обрати президентом країни Саакашвілі. В Україні процес був іншим. Ваша держава просто розкололася на дві частини: хтось підтримував Ющенка, а хтось симпатизував Януковичеві. Слава Богові, все закінчилося добре й переміг Віктор Ющенко. Думаю, незабаром усе стане на свої місця.
– Як відомо, ваш одноклубник Андрій Шевченко на президентських виборах підтримав Віктора Януковича. Як гадаєте, чим був продиктований вибір Шевченка та чому згодом він заявив, що в майбутньому більше ніколи не робитиме політичних заяв?
– Мені складно сказати, чим керувався Андрій, вибираючи кандидата у президенти своєї держави. Важко стежити за перебігом політичних баталій в Україні. В італійських ЗМІ дуже мало інформації щодо ситуації у вашій державі. Тому нам нелегко зрозуміти суть процесів і робити політичні заяви. Кожна людина має власну думку. Андрій просто зробив вибір на користь тієї особи, з якою йому довелося спілкуватися. Насправді Андрій Шевченко не знав, що саме відбувається в Україні. Тому коли він отримував “Золотий м’яч”, заявив, що цю нагороду присвячує українському народові. Згодом Андрій розмовляв з Віктором Ющенком, який привітав його зі здобуттям почесного трофею. Думаю, що українці повинні пишатися тим, що в них є такий футболіст, як Андрій Шевченко.
– Як клуб відсвяткував вручення Андрієві Шевченку “Золотого м’яча”?
– Щороку 23 грудня вся команда святкує Різдво. Цьогоріч відзначали відразу дві події: вручення “Золотого м’яча” Андрієві та народження Ісуса Христа. На цьому заході було близько 600 осіб.
– Як ви гадаєте, чого не вистачило Андрієві для того, щоб стати найкращим футболістом планети за версією ФІФА?
– Я не знаю, чому Андрія не визнали найкращим гравцем світу. Думаю, що присудження йому “Золотого м’яча” свідчить про все. А те, що ФІФА проводить опитування, – це дурниця, я їм не вірю. “Золотий м’яч” – дещо інше, цю нагороду вручають лише тим футболістам, які найбільше заслужили її. Шевченкові допомогло те, що торік його збірна непогано виступила у відбірних матчах до чемпіонату світу. Переконаний: якби збірна України не продемонструвала такого результату, йому не дали б “Золотого м’яча”. Якщо 2005 року збірна продовжить тішити своїх уболівальників гарною грою, то Андрій Шевченко має непогані шанси ще раз стати найкращим футболістом Європи.
– Як ви розцінюєте шанси збірної Грузії потрапити на чемпіонат світу?
– Така можливість у нас, безумовно, є. Наша відбірна група доволі рівна, всі команди мають непогані шанси пробитися на світовий форум. Наразі важко сказати, чи зможемо ми скористатися своєю нагодою та вийти на лідируючі позиції. Залишилося ще вісім ігор, результати яких важко спрогнозувати. Але, мабуть, практично одинакові шанси вийти з групи зберігають українці, датчани, греки та грузини. Тому ще не варто робити якихось прогнозів. Звісно, прагнутимемо потрапити на чемпіонат світу, позаяк для нас, зрештою, як і для вас, дуже важливо опинитися на світовому футбольному форумі. Тому тепер уся команда докладає максимальних зусиль, аби втілити цю ідею в життя.
– Дехто вважає, що під час матчу збірних України та Грузії у Львові наша команда перемогла значною мірою завдяки прихильності фортуни. Як гадаєте, у себе вдома ваша збірна продемонструє якісно інший футбол?
– Річ у тім, що поєдинку у Львові я не бачив. Товариші по збірній розповідали, що наша команда грала непогано й мала шанси взяти ворота суперника. На жаль, того вечора нам не пощастило. Як завжди буває у футболі, перемагає той, хто більше забиває. Що стосується зустрічі в Грузії, можу вас запевнити, що буде напрочуд цікава гра. Втім наразі не час думати про матч зі збірною України. Попереду – важкі двобої з іншими суперниками у відбірній групі.
– А як щодо виступу “Мілана” в Лізі чемпіонів?
– Гадаю, що “Мілан” нині є найсильнішою командою світу. Маємо великі шанси перемогти в Лізі чемпіонів і в чемпіонаті Італії. Перед нами поставлено максимальні завдання, і зробимо все, щоб не розчарувати своїх уболівальників.
– Мабуть, одним із клубів, який може стати на заваді перемоги “Мілана” в розіграші Ліги чемпіонів, є мадридський “Реал”. Утім, хоча іспанцям удалося зібрати справжнє футбольне сузір’я “зірок” світової величини, водночас вони страждають через відсутність стабільності. В чому, на вашу думку, причина непереконливого виступу “Реала”?
– Важко вказати на конкретні причини нестабільності в цьому клубі. Судячи з тих матчів, які переглядав по телевізору, мені здається, що зірковий склад – не головне у футболі, це не є ознакою безумовного успіху. В них великі проблеми через те, що немає гравців, які б виконували “чорнову” роботу. А вислів “дайте мені м’яч – і я все зроблю” вичерпав себе ще років 30 тому. Сучасний футбол став більш фізичним та інтенсивним. Коли дивлюся на захист мадридців, мені стає смішно. Тепер так не грають навіть у дитячих школах. Думаю, що керівництво “королівського” клубу вже усвідомило свої прорахунки, невдовзі вони ліквідують ці проблеми.
– З чим пов’язана ваша відсутність на футбольному полі у складі “Мілана”?
– Останнім часом мене переслідують травми. Минулоріч зіграв лише у шести матчах. Увесь інший час перебував на лікарняному. Цьогоріч почав уже грати. Однак в останній грі з “Ювентусом” зазнав травми коліна. Тепер проходжу фізіотерапію та інші лікувальні процедури. Думаю, якщо все буде гаразд, то наступного тижня вже тренуватимуся разом із командою у звичному режимі.
– Що робите у вільний від футболу час?
– Вільний час намагаюся проводити з друзями: вечеряємо в ресторані або вдома, спілкуємося тощо.
– Не плануєте взяти приклад з Андрія Шевченка і стати сім’янином?
– Ні, наразі я ще не знайшов своєї “половинки”. Близько п’яти років зустрічався з дівчиною, з якою познайомився в Києві. Тривалий час ми жили разом. А два-три місяці тому розійшлися. Тобто тепер я – у процесі пошуку нареченої.
– Як просуваються пошуки вашого брата Левана, якого викрали декілька років тому?
– Вони тривають, але важко сказати щось конкретніше, адже нічого не відомо. Викрадачі спершу контактували з нами. Проте коли про викрадення брата довідалася вся Грузія, вони чомусь принишкли й більше не телефонували. Мабуть, просто перелякалися. Ми відразу почали пошуки, але ще нічого не можу сказати.
– Попередній президент Грузії Шеварнадзе тримав під особистим контролем пошуки вашого брата. Новий керівник держави Саакашвілі вже обговорював з вами подробиці розслідування?
– Ми з ним зустрічалися багато разів і розмовляли на цю тему. Думаю, найближчим часом усе буде гаразд.
– Колись ви сказали: якщо правоохоронні органи Грузії не знайдуть вашого брата Левана, то перейдете грати за збірну України…
– Тоді я не бачив іншої можливості привернути увагу до цієї ситуації та примусити людей, від яких значною мірою залежав успіх розслідування, розпочати пошук. Звісно, розумів, що на батьківщині наражаю себе на шквал критики. На щастя, більшість грузинських уболівальників сприйняли це з розумінням. Тим паче, що я не виокремлював себе від збірної та приїздив на всі матчі. Новий президент Грузії надав потужного поштовху пошукам мого брата, й незабаром знатиму, чи він ще є серед живих.
Розмовляв Гліб Ваколюк
ДОВІДКА
Каха КАЛАДЗЕ народився та виріс у невеликому містечку Сатредіа в родині захисника тамтешнього клубу “Локомотив” Карло Каладзе (нині Карло мешкає у Тбілісі), який тоді виступав у другій лізі чемпіонату СРСР. Каладзе пройшов воістину феноменальний шлях із провінційної грузинської команди “Самтредіа” у тбіліське “Динамо”, згодом – у київське, а тепер – в один із найкращих європейських клубів. “Я почуваюся, немов герой казки”, – сказав Каладзе після підписання контракту з італійським футбольним грандом.
У 1995-1997 роках Каха грав за тбіліське “Динамо” – першим в основний склад клубу в березні 1995 року його поставив головний тренер Важа Жванія. До збірної Грузії Каху першим запросив Давід Кіпіані 1997 року у відбірному матчі ЧС проти збірної Італії у Тбілісі. 1998-2000 рр. Каладзе грав за київське “Динамо”, із січня 2001 року – за “Мілан”.
Источник: “Львівська газета”