Известный журналист Николай Несенюк порассуждал о шансах сборной Украины на стартующем сегодня Евро-2020.
Перш ніж спробувати оцінити, на що здатна національна команда України на Євро-2020, слід зрозуміти специфіку цього турніру в його нинішньому форматі. Якби перед організаторами стояла мета визначити найсильнішу команду з-поміж збірних європейських країн, то для цього цілком вистачило би турніру за участю восьми команд, на зразок того, в якому збірна СРСР посіла 1988 року друге місце. Число учасників фінального турніру Євро-2020/2021 (24) — перевищує кількість країн, що грали у першому Кубку Європи 1960 року (17) і майже дорівнює числу учасників другого 1964 року (29). У той же час європейський континент залишився тим самим, що й 60 років тому.
Змінилося інше. Із суто спортивного змагання, яким був Кубок Європи у минулому столітті, він перетворився у грандіозний політичний та бізнесовий проект з понад півсотнею учасників, які часом мають до географічної Європи досить опосередкований стосунок. Той же Ізраїль, який знаходиться в Азії, або Казахстан, який ще не так давно грав у Кубку тієї ж самої Азії. Нинішня першість Європи триває понад два роки — відбірні турніри є фактично окремими турнірами, успіх у яких дорівнює для більшості учасників максимуму можливостей. Фінальний турнір для них є найвищим призом і їдуть вони туди не за тим, щоб стати чемпіонами, а щоб просто стати учасниками грандіозного футбольного свята. За ними їдуть тисячі щасливих уболівальників. Згадаймо шведських уболівальників у Києві під час Євро-2012 — люди чудово провели час і зовсім не засмутилися тим, що їхня команда втратила шанси на вихід з групи після другого туру.
Національна команда України вирішила свої турнірні задачі ще у відборі — посісти перше місце у групі, випередивши чинних чемпіонів континенту — хіба це не успіх? І коли ми надалі опинимося всього лише серед учасників Євро-2020/2021, хіба цього мало? Ми ж не Італія яка-небудь, де будь-яке місце окрім першого вважають невдачею. Невдачі у нас не може бути взагалі. Тому тренер и та гравці збірної України не відчуватимуть жодного тиску чи відповідальності за результат. На що вони можуть реально розраховувати окрім радості від виступу серед 24-х найсильніших?
Як на мене, українцям цілком до снаги вийти із групи до числа 16-ти учасників, які гратимуть «на виліт». Коли пощастить із жеребом, то цілком можна пройти до чвертьфіналу. А далі почнеться справжній футбол. Іспанці, португальці чи французи, яким наша збірна гідно протистояла у попередні роки, а також інші лідери континентального футболу, гратимуть на повну силу і перемогти у таких поєдинках буде вкрай складно. Але немає нічого неможливого, що довела Греція, ставши чемпіоном Європи 2004 року. За яких умов Україна може розраховувати на більше, аніж виграш у Північної Македонії та нічия з Австрією, які гарантовано виведуть нас із групи?
В останні роки тренерський штаб збірної України намагається винайти якийсь лише йому відомий «малюнок гри». Це не може не викликати нічого, окрім посмішки. Тому що «малювати» у змаганнях такого рівня здатні лише команди, які мають у своєму складі виконавців відповідного класу. Чи є такими виконавцями Зінченко, Малиновський, Марлос та Ярмоленко, навколо яких тренери нашої збірної прагнули в останні роки будувати гру? Якщо грати з Литвою, то питань немає, а коли серйозно?
Споконвіку — футбольного — наші команд перемагали іноземні виключно завдяки організованості, дисципліні, швидкості та витривалості. Саме так наші торік обіграли Іспанію в Лізі націй. Але щоби грати так, жоден «малюнок гри» не потрібен. Потрібна зіграність та самовіддача. Більше нічого. Відстояти у захисті та упіймати зневірених у своїх силах суперників на контратаці!.Кому цікаво, передивіться дебютний матч збірної СРСР проти Нідерландів на Євро-1988. Сувора дисципліна в обороні та однин точний удар принесли тоді перемогу! Ну і удача — куди без неї?
Тепер нам знову грати з Нідерландами перший матч. Гравці, які вийдуть на поле, принаймні більшість з них, у 1988-му ще не народилися. Але принципово нічого не змінилося. Грати слід саме так, як 33 роки тому. Терпіти і чекати удачі. А як не пощастить, не розвалитися після пропущеного м’яча і терпіти далі. І тоді може станеться диво, як у нещодавньому матчі з Францією. А головне — не «вмикати майстрів» у наступній грі. Фінляндія та Казахстан показали нам, чим це закінчується.
Ніби нічого складного. Слід лише, як казав колись скульптор Мікеланджело, взяти каменюку та відсікти все зайве. Тобто визначити основний склад. А з цим, боюсь, будуть великі проблеми. По-хорошому слід було би виставити на Євро київське «Динамо», яке навесні показало упевнену гру, підсиливши кілька позицій. На лівий фланг атаки поставити Зінченка, в центр, замість Буяльського, — Малиновського і практично все! Не бачу динамівцям конкурентів на інших позиціях. Циганков кращий за Марлоса, лінія захисту в порядку, опорники теж. Хіба що Бєсєдін не сильніший за Яремчука, але він краще зіграний з партнерами.
Та навряд чи таке станеться. По-перше, гравці із чемпіонату Англії грають за Україну завжди, навіть коли не в формі. Так було колись із Ребровим та Лужним, так тепер буде із Зінченком та Ярмоленком. Я не натякаю на вплив агентів, чиї клієнти, аби мати право грати в Англії, мають бути гравцями своєї збірної. Просто так збігається. Ну і Марлос недарма отримував український паспорт. А ще ж є Судаков, у якому Шевченко розгледів мегаталант, як колись у Коваленку.
Але будемо вірити у краще. Українські футболісти привчили нас до того, що програють там, де мали виграти і перемагають там, де мали би програти. Для кожного з них прийдешнє Євро — вершина кар’єри. І вони зроблять все аби виправдати наші найсміливіші сподівання.
Источник – Gazeta.ua