Трансфер вінгера «Динамо» Беньяміна Вербича в «Панатінаїкос» можна розглядати під багатьма кутами. І та точка зору, в якій словенець стикається з критикою – є абсолютно незаслуженою та неправильною. Зрозуміло, що на емоціях багато хто звинувачує футболіста в голослівності. Мовляв, кричав про допомогу команді в ЛЧ, а тут утік. Ну, по-перше, перебування Вербича на полі не надто допомагало киянам у протистоянні з «Фенербахче». А по-друге – Беньямін вже встиг багато зробити для «Динамо», для нашого футболу та для України загалом.
http://gty.im/1242020151Нехай зараз Вербич й виглядає максимально поганою копією самого себе зразка 2018-19 років, але такий гравець в складі не був би зайвим. Особливо в теперішніх умовах. Однак клуб та вінгер поступили чесно – якщо вірити словам Суркіса, то Луческу попрощався зі словенцем наступними словами: «Я нікому не гарантую місце в складі, тобі 28 років, це твоє право». Тобто, Беньямін хотів стати ключовим виконавцем, але його в цій ролі Містер не бачив. Причина цьому, звісно, травми, через які Вербич сильно здав.
http://gty.im/1289075881Тільки от вболівальники ніколи не забудуть, як «сімка» тягнула на собі «Динамо» Хацкевича та Михайличенка. Словенець тоді був ледь не єдиною світлою плямою в складі столичного колективу, а його підписання називалося одним із небагатьох вдалих після 2014 року. Вербич був, є і залишається великим професіоналом. Навіть у період, коли його кар’єра складалася не найкращим чином, він залишився вірним своїм принципам. Ви хоча б раз чули, щоб Беньямін скаржився на відсутність ігрового часу? Чи, можливо, на Луческу? Чи був замішаний в конфлікті, в суперечці? Ні. Він терпів та працював, сподіваючись повернутися на свій рівень.
http://gty.im/1059211156Проте, станом на сьогодні найважливішим є зовсім інших аспект – Вербич дуже багато допомагає українській армії під час війни. Весною він займався активною волонтерською роботою та закупляв необхідні речі, передаючи їх в Україну. Сам організовував логістику, сам розпитував у партнерів по команді, що потрібно і як це можливо реалізувати. Виявилося, що у цього словенця більше українського в серці, ніж у деяких уродженців Луцька, які грали за збірну в блакитно-жовтих пов’язках для волосся.
http://gty.im/1180746138У Києві Вербича точно не забудуть. Його відданість справі, його відносини з партнерами по команді, його яскраву гру у свої найкращі часи. Та й Беньямін не забуде Україну, в цьому можна не сумніватися. Як мінімум, йому цього не дозволить зробити українська дружина, разом з якою вони виховують сина Мая. «Мій син наполовину українець і є вболівальником «Динамо», яким був, є та буде його батько», – слова Вербича з прощального повідомлення фанам київського клубу.
4,5 роки перебування в команді. 5 трофеїв. 37 голів та 12 асистів у 121 матчі. Дякуємо, Беньяміне!