Півфінал двадцять другого за рахунком чемпіонату світу вже увійшов до історії, бо на цій стадії вперше є збірна з африканського континенту. Але цим цікаві факти, що стосуються майбутніх матчів 1/2-ї, не обмежуються, і зараз час зануритися в них.
За два кроки до головного футбольного трофею розташувалися два представники УЄФА, одна команда із зони КОНМЕБОЛ і, як уже було сказано вище, африканці. Така різноманітність у півфіналі – не унікальна, проте дуже рідкісна подія для мундіалів. Власне, воно зустрічається лише втретє! Перший припав на саму зорю мундіалей: у рамках ЧС-1930 1/2 склали Уругвай, Аргентина, Югославія та США. Таким чином, окрім європейців та південноамериканців на передостанній стадії турніру можна було спостерігати збірну із зони КОНКАКАФ. Тоді ще ніхто не підозрював, що за наступні трохи менше ніж сто років представникам цього регіону більше жодного разу не вдасться піднятися на світових першостях так високо. І далі дуже довгий час у півфінали виходили виключно команди УЄФА та КОНМЕБОЛ. Наступного разу іншому континенту/іншій частині світу вдалося розбавити їхню присутність у 1/2-й аж через сімдесят два роки! Сталося це на першому і поки що єдиному мундіалі, що проводився у двох країнах: Японії та Південній Кореї. Збірна останньою і увірвалася сенсаційним чином до півфіналу, приєднавшись там до Бразилії, Німеччини та Туреччини. І ось – третій подібний випадок. Чекати на нього довелося набагато менше: лише два десятки років, що за історичними мірками та мірками самих ЧС, що проводяться раз на чотири роки, не так вже й довго.
Як ви вже зрозуміли, після історичної перемоги Марокко над Португалією закрився один із прогалин, і тепер у півфіналах мундіалів ми не бачили лише представників Океанії. Однак цей регіон настільки слабко розвинений у футбольному сенсі (особливо після відходу звідти Австралії), що про подібне в найближчому і, мабуть, навіть віддаленому майбутньому говорити немає сенсу. Все ж таки більш-менш сильні зони вже делегували хоча б по одній своїй збірній до 1/2 чемпіонатів світу. Але півфінал – це все-таки півфінал. А ось у фіналах за більш ніж два десятки мундіалів, що вже відбулися, НІКОЛИ не було нікого, крім європейських і південноамериканських команд. УЄФА та КОНМЕБОЛ зберігають справжню монополію на участь у матчах безпосередньо за сам Кубок світу. Що, загалом, обумовлено цілком об’єктивною річчю: найсильніших збірних зібрано саме в цих регіонах. Мабуть, лише в Африці зрідка з’являлися команди, що за потенціалом близькі до кращих колективів Європи та Південної Америки: згадайте чудовий підбір гравців Нігерії у другій половині 90-х або блискучу плеяду футболістів у складі Кот-д’Івуару в середині нульових. Однак цим збірним навіть близько не вдалося замахнутися на участь у фіналі, і, як це часто буває, набагато більшого досягла зовсім інша команда з КАФ – збірна Марокко, від якої ніхто нічого серйозного ніколи не чекав. І зараз “атлаські леви” мають можливість перевернути футбольний світ до самого основи. Вихід підопічних Валіда Реграді в 1/2 став віхою в історії, але якщо їм вдасться прорватися у фінал, це зруйнує те, що майже століття здається чимось непорушним у спорті номер один. Тож ми з вами, друзі, можливо, знаходимося буквально за години від справжнього футбольного перевороту. Інша річ, що ймовірність такого розкладу виглядає дуже невеликою. Двадцять років тому шанси Південної Кореї здолати німців і наблизитися на мінімальну відстань до Кубка світу здавались набагато вищими, і вони билися з бундестим на рівних, однак і цього виявилося замало: ближче до фінального свистку Міхаель Баллак влучно скасував революцію.
Слід зазначити також, що потенційний вихід Марокко у фінал, природно, означатиме і поповнення у списку тих, хто брав участь у фіналах ЧС. А вже сорок років таке трапляється на мундіалях дуже рідко. Починаючи з першості-1982 ми всього тричі бачили, як до вирішального матчу добиралася команда, яка ніколи досі не робила подібного: Франція прорвалася у свій перший фінал на домашньому ЧС-98, через дванадцять років вперше на пізній стадії мундіалю була представлена Іспанія, ну а чотири роки тому цю честь отримали хорвати.
Наразі найбільш імовірною парою фіналістів виглядає Франція – Аргентина. І якщо так станеться, то це буде перша зустріч цих збірних на цій стадії чемпіонату. Але навіть у такому разі історія буде не те щоб переписана, а серйозно доповнена. А все тому, що “триколірні” у разі виходу у фінал стануть лише четвертою командою, якій вдалося дістатися вирішального матчу ЧС у статусі чинного володаря трофею. Вперше подібний трюк “викинула” Італія в 1938 році, потім це двічі вдавалося бразильцям (58-62 і 94-98) і одного разу – аргентинцям (на мундіалі-1990). Виявитися за крок від захисту цього титулу – дуже складне завдання, і якщо підопічні Дідьє Дешама вирішать її, це буде вже величезним досягненням. Якщо ж вони зрештою ще й виграють чемпіонат світу, то опиняться в числі найбільших із великих, бо лише двічі в історії переможець попереднього ЧС вигравав наступний: та сама Італія, переживши тріумф мундіалю-34, через чотири роки знову підняла трофей над головою, а потім Бразилія, взявши свій перший Кубок світу на ЧС-1958, додала до нього другий з наступної спроби. Чи зможуть “триколірні” зробити таке? Докладніше міркувати про це, думаю, матиме сенс, якщо вони дістануться фіналу, а поки що констатуємо цей факт.
Якщо ж говорити про два фінали поспіль взагалі, то ця подія не така рідкісна, хоч і вона зустрічалася на мундіалях не дуже часто. Бразильці в цьому сенсі поза конкуренцією: у 1994-2002 роках вони добиралися до вищої стадії ЧС тричі поспіль! Хто і коли повторить подібне і чи взагалі повторить – питання, але неактуальне для нас зараз. Загалом у фіналах двох сусідніх першостей планети брали участь Італія, Бразилія, Нідерланди, Аргентина та Німеччина (ФРН). П’ять команд. І зараз до них можуть приєднатися одразу дві збірні! Якщо французи з хорватами переможуть своїх суперників по півфіналу, то вони через чотири роки знову б’ються безпосередньо за Кубок світу. А це, до речі, може стати також майже унікальною подією. Саме собою повторення фінальних пар на чемпіонатах світу – явище рідкісне. Власне, таких лише дві: Аргентина – Німеччина (у цих аж три подібні зустрічі: 1986, 1990, 2014) та Бразилія – Італія (1970 та 1994). Однакові фіналісти двічі поспіль – щось надзвичайне, і, як ви вже зрозуміли, зустрічалося тільки одного разу: аргентинці і німці примудрилися зробити це на ЧС-86 і 90.
Загалом, хоч би чим завершилися півфінальні битви, у нас буде привід поговорити про цікаві історичні події, а в одному випадку з чотирьох – якщо до вирішальної стадії прорвуться Хорватія з Марокко – ми отримаємо цілий букет цікавих фактів, включаючи обов’язкове поповнення списку чемпіонів світу та рідкісний випадок (останній такий був на ЧС-2010, коли у фіналі зійшлися іспанці з голландцями) битви за Кубок світу двох команд, які ніколи не підіймали його над головою. Зрозуміло, що така пара фіналістів на даний момент виглядає майже нереальною.
Чи зникли запаси секретного хорватського бензину?
Аргентина – Хорватія. “Клітчасті” та “альбіселесте” перетинаються на мундіалях вже втретє, проте порівняти нинішню зустріч із попередніми складно, бо досі вони билися лише у групах (на ЧС-98 це був взагалі матч третього туру, який визначав лише те, хто з цих команд з якого місця виходить до 1/8. Чотири роки тому ситуація була гострішою: слов’яни, несподівано розгромивши одного з фаворитів турніру 3:0, поставили того на межу так і не сталася катастрофи), зараз вони будуть битися всього за два кроки до найбільшого трофею у світі футболу. Тим не менш, один історичний факт варто відзначити: у тих двох випадках, коли збірні Хорватії та Аргентини зустрічалися на мундіалях, загальні перспективи американської дружини оцінювалися вище, але обидва рази “клітчасті” вимагали на турнірі більшого (у 1998 та 2018 роках “альбіселесті” вилетіли до 1/2-ї, а слов’яни взяли бронзу та срібло відповідно). Чи не натякає статистика таким чином, чого нам чекати від цієї півфінальної битви?..
Втім, головне питання напередодні бою в Лусаїлі, здається, варто сформулювати так: у них там ще сили залишилися? Це я, звичайно, про хорватів. Все говорить про те, що на 1/2 цю команду не повинно вистачити. Високий середній вік, лідери у статусі ветеранів, а позаду два овертайми та дві серії пенальті. Витрачені величезні фізичні та емоційні ресурси. Аргентині теж було непросто, проте в неї додатковий час із одинадцятиметровими трапилися лише одного разу. Так і тягне сказати, що підопічних Златко Даліча не вистачить на весь матч, і навіть якщо вони будуть непогано чинити опір фавориту 60-65 хвилин, потім Хорватія здасть і неодмінно поступиться. Ось тільки чотири роки тому все виглядало так само. Балканська дружина здолала данців та росіян лише завдяки влучнішим ударам з “точки”, і цілком логічно було очікувати, що в протистоянні з Англією хорватська збірна, вибачте за жаргон, просто здохне. А що на виході? “Клітчасті” програли перший тайм, стали грати інтенсивніше (!) після перерви, зрівняли рахунок і в рівній за рухом (!!) грі в овертаймі вирвали перемогу. Даліч та його штаб явно знають якісь секрети того, як готувати команду фізично, крім того, у цього складу Хорватії гігантська внутрішня стійкість, яка допомагає футболістам цієї команди знаходити запаси якихось глибоких резервів, у тому числі й емоційного характеру. А тому я цілком припускаю, що й зараз вони не поступляться аргентинцям у цих аспектах. Зауважу лише, що якщо хлопці Златко Далича дадуть хоч якусь слабину в цьому сенсі, шансів на успіх вони не мають.
І що стосується психологічної стійкості, то в цьому плані Хорватія, в будь-якому випадку, може не мати переваги, тому що команда Ліонеля Скалоні і сама демонструє, що в неї є стрижень. Аргентина стартувала на турнірі бентежною поразкою від Саудівської Аравії, причому бригада арбітрів скасувала три (!) голи латиноамериканської дружини. Після такого можна було й поплисти. Проте відомо, що аргентинські футболісти зібралися (не знаю, з тренерами чи ні), поговорили та вирішили, що нічого страшного не трапилося, просто треба йти далі до своєї мети. І вони пішли: сухі перемоги над Мексикою та Польщею, не безпроблемна, але все ж таки впевнена вікторія в сутичці з Австралією і, нарешті, битва проти Голландії, що підтвердила, що з внутрішньою стійкістю у “альбіселесті” все ок. Перевершуючи суперника майже весь матч і ведучи 2:0, “альбіселесте” примудрилася упустити перемогу, проте після цього спокійно взяла себе в руки, створила купу моментів в овертаймі, не засмутилася і тому, що все ж таки довелося бити пенальті і провела серію загалом впевнено. і без серйозних зривів. Схоже, у аргентинського колективу склався залізний та жорсткий настрій. Причому ситуація навколо Мессі кардинально відрізняється від того, що сталося в таборі збірної Португалії з Роналду. Ліонель не тягне на себе ковдру, грає суто на команду і виконує ті функції, в яких він нині найбільш корисний. Скалоні зумів-таки збудувати гру таким чином, щоб наявність на полі постарілого Мессі ніяк не заважало колективу і одночасно дозволяло великому Лео приносити серйозну користь. І це, схоже, влаштовує як самого хавбека ПСЖ, і його партнерів. Разом з тим, відчувається, що всі вони розуміють, наскільки для Ліонеля важливо виграти Кубок світу, і це мотивують їх додатково, вони б’ються і для себе, і для нього, згуртувавшись навколо мрії Лео. Я, природно, не знаю, що відбувається в душах у аргентинських футболістів, проте все виглядає саме так.
І якщо воно справді так, як я описав вище, то на нас чекає зіткнення двох стійких психологічно команд, кожна з яких добре, хоч і неідеально, зберігає структуру протягом усього чемпіонату світу, і тоді вирішальним чинником може стати саме клас. Бо, боюся, серйозно здивувати один одного чимось Даличу та Скалоні буде важко. Значить, справа за їхніми підопічними: хто краще і суворіше виконає всі тренерські установки і у кого в окремих епізодах виявиться вища виконавська майстерність. А тут перевага все-таки на боці Аргентини, і хоч би якими гарними були Модріч, Перишич та інші хорватські лідери, Мессі одним-двома пасами, класними пострілами чи ударами зі штрафних здатний дати своїй команді дуже серйозну перевагу. Поки що Лео не мав на поточному ЧС справжніх вибухів, він просто планомірно допомагає “альбіселесте” кувати перемоги, проте будь-якої миті його може прорвати. І чим довше цього не відбувається, тим подібний розклад стає вірогіднішим.
Загалом, якщо ФІФА не прийме жодних жорстких рішень щодо дискваліфікацій (під час і після гри Аргентина – Голландія футболісти обох колективів поводилися часом дуже погано, при цьому й ті, й інші розкритикували арбітра після матчу, причому зробив це і особисто Мессі, який ще й примудрився посваритися з тренерським штабом “помаранчевих”. У результаті футбольні чиновники відкрили адміністративну справу проти федерацій обох країн, проте висока ймовірність того, що все обмежиться штрафами), то я чекаю все-таки на перемогу латиноамериканців у дуже жорсткій, в’язкій та малорезультативної гри. Щоправда, не варто забувати, що через перебір карток Скалоні не зможе розраховувати на свого основного лівого захисника Акуню, який застовпив за собою цю позицію з другого матчу і не віддавав її нікому. Мабуть, наставнику “альбіселесте” доведеться повертати у старт Тальяфіко, який випав зі складу після поразки від аравійців. Це здатне порушити структуру аргентинської гри, і тоді хорвати мають додаткові шанси. Проте:
прогноз – 1:0
Порядок б’є клас. А як щодо суперкласу?
Франція – Марокко. Про виступ “атлаських левів” на поточному мундіалі сказано вже стільки, що повторюватися просто немає сенсу. Молодий і маловідомий (вже ні) тренер, чудово вибудувана ефективна гра, неймовірна тактична, фізична та психологічна готовність, середній за мірками ЧС (це ще м’яко сказано) склад пробивається до півфіналу, зберігаючи свої ворота у недоторканності у чотирьох матчах (у тому числі обох). поєдинках плей-офф) і пропустивши всього раз за п’ять зустрічей, причому в результаті автогола. Збірна Марокко тотально переписала свою історію, історію африканського футболу та історію чемпіонатів світу. Вона вже на вершині блаженства, навіть, якщо далі на неї чекають дві розгромні поразки. І програш у битві з французами ніяк не змінить оцінок марокканського виступу, а після цього вони мають шанс все одно поборотися за медаль світової першості.
І ось тут питання: як усе перераховане щойно позначиться на психології підопічних Валіда Реграрі? Вони будуть максимально розкуті і отримають за рахунок цього перевагу над суперником, від якого всі чекають суто перемоги і поразка якого в цьому матчі стане однозначним провалом, хай навіть йдеться вже про півфінал ЧС? Чи, навпаки, у африканців спостерігатиметься деяке розслаблення від думки “ми свого вже досягли”? Від відповіді на це питання залежить дуже багато, можливо навіть результат всього поєдинку.
Ще один найважливіший момент: чи зіграють у 1/2 Саїс і Зієш, які отримали травми в ході битви з Португалією? Поки що про це немає жодної конкретної інформації. Якщо Реграрі втратить когось із них (тим більше – обох), Марокко, швидше за все, не матиме жодних реальних шансів на успіх.
Що ясно, напевно, так це тактика, яку обере андердог. Чекати від північноафриканської збірної чогось нового немає жодних підстав – для цього вона не має ресурсів, і незрозуміло, навіщо ламати те, що чудово працює. Здивувати суперника? Наставнику марокканської команди, може, й хотілося б це зробити, та ось тільки в нього немає простору для маневру, а псувати гру своєї команди заради сюрпризів – дурість, на яку він точно не піде.
Відповідно, збірна Марокко знову сяде в середній блок, з якого футболісти висмикуються дуже рідко і дуже акуратно, намагатиметься не притискатися щільно до своїх воріт, пресинг розпочне в районі центрального кола на власній половині поля, а при перехопленнях м’яча чотири-п’ять. африканців синхронно і за в цілому продуманою схемою мчати в контратаку. Проти Хорватії (іншого півфіналіста, нагадаю), Бельгії, Іспанії та Португалії перша частина плану працювала просто чудово, друга добре спрацювала в поєдинку з бельгійцями (але вони були ніякими, не варто забувати) і непогано – проти португальців.
Але хоч би якими були сильні попередні суперники “атлаських левів”, нинішня Франція – це інший рівень. Це клас космічного ладу. У Дідьє Дешама вибудувано дуже розумну гру за рахунок виконавців найвищого рівня, причому великий (тепер у цьому вже немає жодних сумнівів) тренер зумів компенсувати те, що, здавалося, компенсувати не можна – одночасну втрату Канте з Погба, яка начебто ламала команді весь хребет. У “триколірних” є все, щоб розкрити марокканську скриньку. Мбаппе за рахунок дриблінгу та швидкості може знайти лазівки в африканській обороні і самостійно опинитися на забійній позиції, або вивести на неї партнера. Жиру на поточному ЧС чудовий у щільній обороні суперника, він може переграти будь-якого захисника і вліпити з другого поверху так, що ніякий Буну не витягне. Дембеле і Грізманн, хоч і по-різному, проте обидва чудово знаходять простір, стягують на себе гравців супротивника і тим самим можуть відкрити зони, при цьому обидва й самі будь-якої миті готові завдати забійного удару. Тчуамені робить величезний обсяг роботи в центрі, пройти повз нього марокканцям буде дуже складно, а Орельєн завжди готовий “включити Погба” і або завдати чарівного дальнього удару, або однією передачею відрізати шматок оборони суперника. І все це – на найвищому рівні, повторюся. Разом з тим, чемпіони світу вміють терпіти і чекати, вони не кидаються нікуди стрімголов і, якщо потрібно, виловлюють свій шанс. “Ле Блю” – дуже хитра команда, і перехитрити її своєю хитрістю марокканцям буде непросто.
Що говорить на користь “атлаських левів”, то це той факт, що оборона у Франції на нинішньому мундіалі аж ніяк не супернадійна. І за вдалої контргри, помноженої на дбайливе ставлення до своїх моментів, підшефні Валіда Реграрі цілком можуть вразити ворота Льоріса. Якщо їм вдасться, скажімо, за матч отримати три реальні шанси і реалізувати їх усі, перемога, що здається фантастичною, стане набагато реальнішою. Але для цього, повторюся, треба реалізовувати буквально все, що нададуть андердогу фаворит та доля.
До речі, на користь Марокко говорить ще й світова історія, хе-хе. У плей-офф “атлаські леви” прибрали зі своєї дороги дві держави, що колись володіли їх землями. Але залишилася ще одна така, і вона чекає на них у півфіналі. Помста продовжується? Можна уявити, наскільки цього успіху чекають марокканці, які живуть у Франції, і що вони влаштують, якщо їхні улюбленці переможуть. До речі, на мій погляд, це все дуже негарно, неетично та неправильно з їхнього боку, проте можна не сумніватися, що саме так воно й буде. Інше питання, чи дозволять Дешам та його хлопці станеться подібним?
Як би не була прекрасна марокканська казка, я все-таки думаю, що вона добігає кінця (втім, для африканців і битва за бронзову медаль буде її частиною), і в півфіналі ми побачимо випадок з розряду “проти лому немає прийому” “. Ну надто вже гарний цей лом.
Прогноз – 3:1