Як розпізнати професійне вигорання: посібник від Юргена Клоппа та інших тренерів

Тренери — це невтомні трудівники, наставники, адміністратори, лідери, стратеги,

мотиватори, дипломати, менеджери, психологи і деколи просто уважні слухачі своїх підопічних. Але всі вони також є і людьми. Просто звичайними людьми. Недавно Юрген Клопп вирішив нам про це нагадати.

26-го січня, неочікувано для фанатів, Юрген Клопп оголошує про дострокове завершення своєї ліверпулівської історії. Але «нормальний» тренер не міг просто піти по-англійськи. Властива йому чесність, німецький характер та високий рівень професіоналізму, якими Клопп здобув свою репутацію в Бундеслізі та АПЛ, змусили заяву про його відхід звучати максимально вчасно та етично правильно.

І ось, будучи щирим із клубом, фанатами та самим собою, він готує всіх у своєму інтервʼю, що через чотири місяці залишить «Ліверпуль». А разом із цим велику спадщину, яка за масштабами є більшою ніж просто 8 успішних сезонів на посаді головного тренера.

Зараз Клопп надсилає важливий меседж колегам-тренерам, футболістам і фанатам. Він може стати справжнім неформальним амбасадором психологічного здоровʼя у світі футболу. Хоча його заява й шокувала багатьох представників міжнародної спортивної спільноти, вона також допомогла сформувати надзвичайно відверте уявлення про те, як можуть виглядати перші ознаки емоційного вигорання.

Несподівано… але не повністю

Якби відхід Клоппа відбувся у кінці минулого сезону, це було б менш несподівано. 5 місце, дисбаланс у команді та потреба в перебудові були би цілком зрозумілими причинами для відходу з клубу. Втім, тоді б ця історія закінчилася якось неправильно, не по-клоппівськи.

Клопп знову виглядав оновленим і бадьорим після повернення на передсезонну підготовку і на перший погляд явно насолоджувався завданням повернути «Ліверпуль» у гру після безтрофейної кампанії. Його відновлений оптимізм і віра знайшли своє відображення у фантастичних перформенсах команди. «Ліверпуль 2.0» не просто демонстрував серйозне оновлення на противагу попередньому сезонові; клуб знову відновив дух «чемпіонів усього на світі».

«Свіжа кров» через трансфери, переосмислення підходу та відновлення інтенсивності пресингу до рівня чемпіонського сезону 2019/2020 заклали базу для перебудови і одразу ж почали давати результати.

Клопп тепер спокійний за новий фундамент, який йому вдалося залити, про що він заявляє… так, правильно, у відео-зверненні до фанатів, в якому оголошує про намір залишити клуб.

Втім, завжди прямолінійний та близький до гравців і фанатів «свій» тренер не вміє бавитися в інтриги. І насправді видається, що Клопп вже давно несвідомо готував нас до цього.

Наприклад, ще у 2016-му році, пробувши керманичем «червоних» всього сезон, в одному з інтервʼю 49-річний Клопп заявив, що не планує тренувати в 60. Тому в наступному десятилітті піде на заслужений відпочинок. На той момент після його попередньої творчої відпустки минув усього рік. Зараз Клоппові 56 і він дотримується своєї обіцянки.

Також можна згадати багато різних незначних моментів, як-от напівіронічні висловлювання про те, що йому дуже не довподоби англійська погода і що це начебто може повпливати на його рішення щодо пролонгації контракту. Звісно, Клопп швидко розвінчав чутки і сказав, що такі «причини» відходу були б геть непрофесійними.

Ще Клопп якось зізнався, що до пролонгування контракту його схилила дружина Улла. Але якщо йому потрібно було додаткове заохочення (нехай навіть від дружини), отже власного бажання та ресурсу вже не зовсім вистачало, чи не так?

Врешті можна згадати кілька досить дипломатичних натяків на те, що Клоппові не завжди виходило робити такі трансфери, на які він розраховував для повноцінної розбудови свого проєкту. Два невдалі для Ліверпуля сезони 2020/2021 та 2022/2023 також здалеку натякали на вигорання. 

Тому зараз вже не так дивно, що на інтервʼю для клубного каналу, в якому і пролунала заява про відхід,  Юрген Клопп виглядав виснаженим. 56-річний тренер, який вважається одним із найкращих у світовому футболі, зітхнув і кілька секунд шукав потрібні слова.

«Зараз я абсолютно в порядку, – говорив Клопп. – Але я знаю, що не можу виконувати цю роботу знову, і знову, і знову, і знову… Мої сили не є безмежними. Я вже не молодий кролик і не можу стрибати так само високо, як колись. Усвідомлюю, що вже не можу виконувати свою роботу так, як раніше. Потрібно бути чесним. Я вже не той. Дуже круто — вміти ухвалювати складні, але правильні рішення».

Упродовж інтервʼю він жодного разу не вжив слово «вигорання», але мимоволі чи умисно назвав більшість його ознак.

Вигорання: Клопп VS спорткар

Що ж таке це вигорання?

У 2019 році Всесвітня організація охорони здоров’я визнала вигорання «професійним явищем», яке втім може мати значний вплив на психічне та фізичне здоров’я та є тісно пов’язаним із депресією та тривогою.

Вигорання є результатом постійних стресових факторів, які перевищують наші можливості впоратися з ними. Людина може усвідомлювати цей стрес або він може залишатися непоміченим протягом тривалого часу. Вигорання – це не просто відчуття втоми після напруженого робочого дня. Це стан повного психічного, фізичного та емоційного виснаження. Так, саме це скоріш за все мав на увазі Клопп, коли говорив, що більше не може почуватися «молодим кроликом». І, на жаль, величина чиєїсь репутації, чи масштаб їхнього особистості, чи кількість нулів у їхньому зарплатному чекові не роблять людей невразливими до цього явища.

Марк Аоягі, директор інституту психології спорту та продуктивності в Університеті Денвера, сказав, що вигорання — це синдром, який складається з трьох основних частин: відчуття виснаження, цинізму щодо роботи та відчуття, що ви більше не ефективні.

Він вважає, що Клопп продемонстрував майже всі ознаки вигорання. «Схоже, що він точно зіткнувся з першою частиною синдрому вигорання — тотальним виснаженням, яка є втім головною і всепоглинаючою частиною синдрому», — сказав Аоягі.

«Та частина, яку він точно пропустив, це цинізм. Він просто був виснаженим». Справді, Клопп ніколи не був цинічним. Він говорив про любов до своєї команди та роботи. Люди, які по-справжньому вигоріли, перестають любити те, що раніше приносило задоволення. Вони навіть починають це ненавидіти і таке не приховаєш.

Що таке відчуття виснаження або вигорання? Клопп використав аналогію зі спортивним автомобілем, щоб пояснити почуття, які призвели до його рішення піти у відставку. «Я схожий на справну спортивну машину. Не найкращу, але досить хорошу. Я все ще можу їздити зі швидкістю 160, 170, 180 миль на годину. Але я єдиний, хто бачить, що рівень палива в баку падає. Ззовні цього не видно. Це добре. Але ти їдеш лише до тих пір, поки там щось є. А потім тобі потрібна перерва. Треба їхати на заправку».

Вигорання VS футболісти

Вигорання стало визнаним явищем у багатьох культурах і середовищах, включно зі спортивною спільнотою. Але до цього потрібно було пройти чималий шлях. І почалося все не з тренерів, а з їхніх підопічних.

Скоріш за все, першою задокументованою згадкою про професійне вигорання у спортивній сфері була цитата в опублікованій автобіографії всесвітньо відомого бігуна на середні дистанції Гундера Хегга, який прославився у 40-их роках минулого століття. У відповідь на критику ЗМІ за падіння його показників бігу він зазначив: «Я не засмучений, але я почуваюся хворим».

Багато футболістів теж скоріш за все страждали від вигорання та депресії — слово, яке було ледь не табуйованим у футболі, допоки кілька випадків не змусили спортивну спільноту це переосмислити.

Наприклад, колишній нападник «Ліверпуля» та «Астон Вілли» Стен Коллімор розповів, як депресивні епізоди викликали в нього «в’янення розуму, тіла та душі».

Себастьян Дайслер, справжній німецький вундеркінд, лікувався від депресії, коли ще грав за юнацьку команду мюнхенській «Баварії». За його словами, він постійно відчував потребу, щоб його «залишили в спокої».

Ще один яскравий приклад, це Йорді Хугстрате, якого у Нідерландах свого часу вважали сенсацією. Він підписав контракт з «ПСВ Ейндговен» у 2003-му році, і тиск на нього одразу почав зростати.

«Я почав дивитися на таких гравців, як Арʼєн Роббен і Робін ван Персі. Я бачив, як вони роблять те, що я повинен був робити», — згадує він. «Я відчув, що маю показати та доказати це всім. Треба, треба, треба. Замість того, щоб покладатися на свої якості, я почав тиснути на себе. Моя голова йшла обертом, і я не знав, чому. Що залишиться від мого життя, якщо моя кар’єра зазнає краху?»

Хугстрате пив антидепресанти і намагався стримувати свої страхи. Врешті він провів шість місяців у клініці, страждаючи від психозу. Проблеми з психікою позначилися і на його фізичний формі, він отримав чимало травм і врешті закінчив кар’єру у віці 25 років, зігравши лише 11 ігор за ПСВ за шість років.

Втім, не зважаючи на вищеперелічені та багато інших прикладів, щоб змусити таку гіпермаскулинну індустрію відкрито говорити про стрес, депресію та психічне здоров’я, мусило трапитися щось по-справжньому жахливе.

Смерть Роберта Енке, німецького воротаря, який через депресію покінчив життя самогубством у 2009 році, врешті змусила клуби Бундесліги переглянути підтримку, яку вони надають своїм гравцям. Була створена ціла мережа надання психологічної підтримки для гравців.

«Фонд Роберта Енке» в Німеччині з тих пір проводить кампанії з підвищення обізнаності про депресію та самогубства у футболі.

Вигорання VS тренери

Отже, незважаючи на те, що все більшій кількості спортсменів високого рівня стає набагато комфортніше відкрито говорити про стрес та інші проблеми, повʼязані із психічним здоров’я, ми спостерігаємо це набагато менше серед тих, хто займає керівні посади. Від лідерів у спорті очікують постійного носіння маски стоїцизму.

Провідні футбольні менеджери стикаються з унікальним діапазоном тиску. Тренерська робота передбачає багато особистісних стосунків, які потрібно налагодити з молодими мільйонерами з великими амбіціями. Стосунки «тренер-спортсмен» часто називають одними з найбільш інтенсивних та вимогливих міжособистісних взаємодій у світі.

Окрім того, кожна гра, кожне рішення аналізується експертами та журналістами, багато з яких не знають справжніх причин певних управлінських рішень. Від тренерів очікується, що вони будуть публічним представниками свого роботодавця; і перед мільйонною аудиторією їх одразу після ігор запитують про те, про що деколи не найприємніше говорити. А попереду ще нескінченні перельоти і мало часу на підготовку до наступного матчу. Середовище для тренерів та інших лідерів у спорті високих досягнень характеризується саме таким інтенсивним графіком і постійним контролем та нереалістичними очікуваннями від уболівальників і ЗМІ.

«Ліверпуль» наразі займає перше місце в Прем’єр-лізі і може бути на шляху до того, щоб виграти «домашній требл» цього сезону. А це ще додає балів до шкали стресу (особливо якщо не встигаєш повністю забути минулорічні невдачі).

Дослідження спортивної психології вказують на те, що постійний стрес, пов’язаний з лідерством у спорті високих результатів призводить до того, що кожен четвертий тренер може відчувати сильну втому та виснаження у кінці сезону. Проте скільки з них зізнаються в цьому відкрито?

Тому аналогічна із Енке ситуація мала неминуче сколихнути і тренерську спільноту. Гері Спід, тренер футбольного клубу «Шеффілд Юнайтед», а згодом і національної збірної Уельсу, трагічно покінчив життя самогубством у 2011 році. Лише пізніше преса та фанати дізналися, що він, скоріш за все, боровся з депресією більшу частину свого дорослого життя. У шокуючому інтерв’ю для документального фільму «BBC3 Football’s Suicide Secret» сестра Спіда Леслі сказала, що особливість кар’єри тренера національної збірної полягає в тому, що він не може нікому довірити свою депресію. «Візьми себе в руки — це звичайна річ, яку тобі постійно повторюють і яку потім ти кажеш своїм підопічним», – згадує вона.

Гері Спід до самої смерті ніяк не виявляв ознак депресивного розладу і навіть жартував у передачі ВВС за кілька годин до самогубства.

Ця жахлива ситуація змусила серйозно задуматися про недостатність турботи про ментальне здоров’я тренерів. Державна агенція UK Sport та Англійський інститут спорту вперше розробили повноцінну «Стратегію психічного здоров’я» у 2018 році. Вона включала програми скринінгу та моніторингу для спортсменів, а також різні інші механізми підтримки для тренерів і персоналу.

Це, безсумнівно, крок у правильному напрямку для спорту у Великобританії. Але для відповідальних осіб, яким, як правило, не надавалася можливість продемонструвати будь-які ознаки слабкості чи вразливості, приклад Клоппа може допомогти наважитися звернутися за допомогою.

Вигорання: Клопп VS ван Бастен

Випадок Клоппа не є прецедентом у футболі. Деякі з його колег пережили схожі ситуації. Проаналізувавши їхні саморефлексії, можна чітко прослідкувати подібність їхнього досвіду вигорання із випадком Клоппа.

Наприклад, Марко ван Бастен. Як гравець, він свого часу втілював якусь довершеність. Він був чи не найелегантнішим і найефектнішим із нападників 80-х років. Його блискучі здібності принесли йому чималі досягнення: три титули Ередивізі із «Аяксом», чотири тріумфи в Серії А з «Міланом», два Кубки європейських чемпіонів і один Кубок володарів кубків, і, звісно ж, він відіграв головну роль у тому, що Нідерланди стали чемпіонами Європи у 1988 році. Ван Бастену було лише 28, коли він зіграв свій останній матч у 1993 році.

Спершу він не хотів починати тренерську карʼєру. Та згодом таки став на цей шлях і виявився досить скромним менеджером. Під його керівництвом на Чемпіонаті світу 2006 року та Євро-2008 Нідерланди вийшли зі своїх груп, але не просунулися далі. Перебування в «Аяксі» було перервано, оскільки він пішов у відставку, коли клуб не потрапив у кваліфікацію Ліги чемпіонів. Для колишнього гравця, який свого часу був на вершині, було незручно погоджуватися на щось менше.

Тим не менш, ван Бастен зміг повернутися у тренерську гру. Він провів два сезони в «Геренвені», потім у 2014-му перебрався в «АЗ Алкмаар». Але дуже швидко він зрозумів, що через депресію та постійні стреси не може продовжувати далі йти по обраному шляху. Ван Бастен протримався лише п’ять матчів на посаді головного тренера «АЗ», перш ніж відмовитися від посади головного тренера.

«Як тренер я відчував, що не можу запропонувати те, що мав би запропонувати», — пояснив тоді 50-річний ван Бастен в інтерв’ю «Voetball International». «Це надто ускладнювало справи для мене. Це була моя проблема. Я не міг цього зробити. Я продовжував страждати від стресу. Я був тим, хто мав приймати рішення. Усі ж дивляться на тебе».

Ця цитата дещо перегукується з тим, що сказав Клопп на прес-конференції 26-го січня: «Через те, скільки ми досягли разом, мені весь час доводилося думати: “Чи все я роблю правильно?” Багато тренерів звільняють за результати, а мене ніхто не збирався прибирати. Через це моя відповідальність тільки зростала, і я розумів: якщо вони цього не зроблять, це маю зробити я».

Попри дещо різне формулювання, обидві цитати досить чітко вказують на той тиск відповідальності, який тренери відчували і з яким вже не могли боротися через вигорання.

Навіть ті, хто добре знав ван Бастена, були здивованими таким його начебто несподіваним рішенням. Протягом багатьох років Рууд Гулліт грав разом з Марко. Вони із Франком Райкардом були тим тріо, яке стало символом величної епохи для «Мілана» та Нідерландів.

«Його відхід з посади головного тренера став для мене шоком», — згадує Гулліт. «Я був враженим, бо здавалося, що йому подобається його робота. Це лише свідчить про те, що не варто судити про людей надто швидко. Те, що ви бачите зовні, не завжди є тим, що відбувається в людини в голові. Я вважаю, що це було сміливе рішення Марко відійти в тінь».

Цією «тінню» став його перехід з посади головного тренера до посади асистента. Так, ван Бастен не взяв паузу як Клопп, а просто звузив коло своєї відповідальності. Скоріш за все, тоді його просто лякала думка про те, щоб зробити такий кардинальний крок як вихід на пенсію. Він ще рік попрацював помічником в «АЗ Алкмаарі», а згодом його запросили на пост асистента в національній команді, яку тоді очолював Данні Блінд.

У 2016-му Марко повністю покінчив із тренерською діяльністю. Останнім часом ван Бастен, здається, нарешті знайшов те умиротворення, яке шукав упродовж всього життя.

Для тих із нас, хто знав ван Бастена лише з відстані глядача, хто захоплювався ним і шанував його як одного з найкращих гравців світу з джентльменським іміджем поза полем, це було суворим нагадуванням про те, що видимість контролю та впевненості може бути дуже оманливою. З того моменту минуло майже 10 років і Клопп нам про це нагадує знову.

Вигорання: Клопп, Гвардіола і Хаві VS  керівництва клубів

Цілком природним є те, що ходитимуть чутки і будуватимуться теорії змови, буцімто неминучий відхід Клоппа пов’язаний не тільки з його втомою. Неодмінно будуть говорити про невдоволення за кадром.

Кілька ключових фігур покинули «Ліверпуль» за останні кілька років, і постійно лунали розмови про нібито небажання Fenway Sports Group серйозно підтримувати Клоппа на трансферному ринку.

Втім, сам Клопп закликав не шукати причини його вигорання десь зовні: «Я чув, що Хосе Енріке, до якого я маю великі симпатії, натякнув, що мій відхід пов’язаний з FSG. Можу відповісти йому: нічого подібного. Дуже просто звинуватити у всьому власників і сказати, що ми виграли б більше трофеїв, якби вони витрачали більше грошей. Чи завжди я був задоволений тим, як ідуть справи? Ні. Але все завжди було абсолютно нормально, це і вирізняє Ліверпуль від інших клубів… Я повністю розумію думку вболівальників, але думка професіонала такою бути не може. Якщо когось і варто звинуватити в тому, що ми не виграли три Ліги чемпіонів, то лише мене».

Схожі речі про практичну непричетність керівництва до рішення про свій відхід говорив і Пеп Гвардіола у 2012-му, коли покинув Барселону та пішов на рік у творчу відпустку. Про те, що Пеп був «на межі» виснаження, писав у біографічній книжці про Гвардіолу журналіст Марті Перарнау. Він розкрив, що відхід Пепа з Камп Ноу не мав нічого спільного зі сваркою з колишнім президентом клубу Сандро Роселем.

Гвардіола стверджував: «Це неправда, що я пішов, тому що Росель не підтримав мене у відновленні складу. Я був на межі виснаження і зовсім не був упевнений, які варіанти можу запропонувати команді. Я не просив ресурсів для оновлення складу, тому що це я вирішив піти… З тим, як організовано клуб, є лише два варіанти: або ти є силою, або ні. І, всупереч моїм власним бажанням, я був змушеним обирати сторону».

Також майже одразу після звернення Клоппа свою заяву про відхід зробив і Хаві. У його випадку це було зроблено після того, як підопічні Хаві поступились Вільярреалу з рахунком 3:5. Він теж говорить щось схоже про керівництво, власну відповідальність перед клубом та бажання зробити якнайкраще для команди через свій відхід: «Наприкінці червня я покину клуб. Це рішення вже прийняте, я говорив із керівництвом клубу та зі співробітниками. Барселоні потрібна зміна напрямку і це їй допоможе… Для мене, та для Барселони, найкраще рішення – це покинути клуб. Я думаю, що це допоможе динаміці змінитися… Я повинен думати про майбутнє клубу перш за все. На моє рішення про відхід не впливає економічна ситуація в клубі, я ухвалив його серцем та все обговорив з президентом. Таке трапляється з усіма тренерами та командами… Бути як Фергюсон, але тільки у Барселоні – неможливо».

Втім, на відміну від Клоппа, Хаві планує одразу ж шукати нове місце роботи. Тому напевно говорити про вигорання Хаві поки що не варто.

Але у всіх трьох випадках взяття на себе повної відповідальності за власне рішення та звільнення керівництва від такої відповідальності є зрілим прикладом прийняття свого професійного вигорання (навіть якщо у випадку Гвардіоли це було частково лицемірно і затаєна образа на керівництво таки мала місце).

Юрген Клопп VS Едді Хау: переоцінка власних можливостей та цінностей

Із останніх помітних фігур перед Клоппом, які брали паузу у тренерській карʼєрі, є Едді Хау. Багаторічний тренер «Борнмута», який сумарно відтренував клуб 12 років, пішов у відставку в 2020-му після того, як «вишні» вилетіли з Прем’єр-ліги. Він тоді пробув у творчій відпустці більше року перед тим як погодитися на пропозицію «Ньюкасла».

Проте виглядає так, що «Ньюкасл» лише виграв від першої великої невдачі Едді Хау, хоч це і було дуже болючим особисто для нього. Гравці «Ньюкасл Юнайтед» побачили іншого Едді Хау після того, як головний тренер отримав кілька важких уроків після вильоту з Прем’єр-ліги з «Борнмутом», встиг все переосмислити та відпочив перед новим етапом життя.

Хау згадує: «Я був дуже прив’язаний до клубу, любив його всіма фібрами душі, але я вважаю, що піти було правильним рішенням. Зусилля, залучені для того, щоб привести клуб туди, де він був, і зберегти його там, вимагають від вас неймовірної кількості енергії».

Це дуже перегукується з цитатою Клоппа, яка також несе в собі ідею відданості клубу і правильності свого рішення відпустити те, що любиш, якщо більше не можеш віддавати цьому достатньо енергії: «Мені подобається абсолютно все у цьому клубі, я люблю все у місті, наших уболівальників, я люблю команду, я люблю працівників клубу. Я все люблю. Але те, що я все ж таки приймаю це рішення, свідчить про те, що я переконаний, що це те, що я маю зробити. Це означає, що в мене закінчується енергія…»

Також обидва тренери намагаються віднайти для себе новий сенс, приділити більше уваги іншій важливій сфері життя. Здебільшого такою сферою є час із сім’єю та нормальне спокійне життя.

Коли Хау йшов із «Борнмута», то чітко сказав, що хоче більше часу приділити своїм дітям: «Я прийняв рішення в інтересах «Борнмута» і для себе. Я б хотів побути вдома з родиною. Я б хотів побачити, як ростуть мої діти».

Клопп також говорить про віднайдення сенсу в новому спокійному житті, далекому від футболу: «Але, на жаль, я надто довго не міг жити нормальним життям. Я не хочу чекати, поки стану надто старим для цього. Потрібно, принаймні, спробувати. Я працюю вже 24 роки. І колись потрібно подивитися на те, яким є життя насправді, бо я його не знаю. Тому потрібно спробувати, поки ще не пізно.».

На підтвердження цих слів Клоппа, недавно екс-захисник «Ліверпуля» і експерт Марк Лоуренсон заявив, що знає про те, що Клопп із 2022-го року облаштовує собі «райський куточок» у вигляді екологічного особняка за 4 мільйони євро на Мальорці. Це може стати чудовим місцем для психологічного відновлення Клоппа. Недаремно цей острів так полюбили його співвітчизники пенсійного віку: там чудовий клімат, спокійна атмосфера і ще й історично сформована чимала німецька діаспора.

Також важливим пунктом у «посібнику по вигоранню» є перший етап творчої відпустки. Про цей період Едді Хау згодом згадував так: «Мені знадобилося багато часу на відновлення. Мені справді було емоційно дуже важко в перші кілька тижнів після того, як я пішов. Тому що твоя повсякденність — це любов до клубу, твоя любов до роботи, твоя любов до всіх, хто пов’язаний з клубом, гравців, персоналу… а потім цього не стає, і ти ні з ким не контактуєш, тому що ти повинен дозволити клубу піти в іншому напрямку, і ти повинен дозволити іншому тренеру керувати твоєю командою і твоїм персоналом».

Зважаючи на разючу схожість у висловлюваннях щодо любові до клубу, ці «підводні камені» можуть чекати і на Клоппа. Адже навіть вигорання і теперішнє бажання якнайшвидше завершити цей виснажливий етап не є антидотом від майбутньої  ностальгії та звикання до нових реалій. І навіть якщо зараз Клопп каже, що з нетерпінням чекає на момент, коли більше не доведеться давати прес-конференцій, це не означає, що через кілька тижнів чи місяців він не буде за ними сумувати.

Юрген Клопп VS Білл Шенклі: чи є життя після футболу?

Клопп виграв чимало трофеїв з Ліверпулем, створив неймовірну культуру та змусив фанатів знову мріяти сміливо. Він є неймовірно надихаючим лідером із трудовою етикою рівня Білла Шенклі та Боба Пейслі.

Зважаючи на досягнення Клоппа, фанати почали впевнено ставити його в один ряд із цими видатними тренерами минулого століття. Кожен із них закладав менталітет, співзвучний своїй епосі.

Шенклі сформував дух абсолютної самовідданості. Це яскраво проявляється у його знаменитій цитаті: «Деякі люди думають, що футбол — це питання життя і смерті. Я не поділяю цієї думки. Я можу запевнити, що це набагато важливіше».

Юрген Клопп у свою чергу почав нормалізовувати трохи інші речі, які є актуальними для нашого теперішнього турбулентного часу. Його філософія відгукнулася у серцях численних фанатів і тепер змусила його прийняти саме таке рішення.

Одна з цитат Клоппа, яка є відображенням його життєвої філософії, звучить майже протилежно до того, що говорив Шенклі:  «Футбол – це не життя чи смерть. Ми не рятуємо життя. Футбол не повинен поширювати страждання та ненависть. Футбол має бути джерелом натхнення та радості, особливо для дітей».

Саме така твереза оцінка власної діяльності без надмірного її обоготворення та повного ототожнення себе із футболом дозволяє Клоппові обирати зараз себе. Пауза чи навіть кінець тренерської карʼєри не сприймається ним як кінець життя, а лише як його частина та певний етап.

Так, для фанатів відхід улюблених футболістів та тренерів проживається з певним елементом трагедії та спустошення. Адже через тимчасову чи повну відсутність в інфопросторі їх улюбленців, звʼязок між фанатами та тренером чи футболістом наче розривається. Це дуже боляче для вболівальників. Також це боляче і для тренерів (згадайте сльози Клоппа під час першого матчу після його заяви про відхід). Але герр Юрген хоче донести до себе і нас, що життя після футболу таки існує.

Амбасадор ментального здоров’я: Клопп VS вигорання

Алан Чу, професор прикладної спортивної психології в Університеті Північної Кароліни в Ґрінсборо вважає, що немає кращого кандидата аніж Клопп, який міг би донести таку надважливу ідею.

За його словами, рішення Клоппа відступити «говорить світові, що навіть якщо ти зараз найкращий із найкращих, ти все одно людина».

«Визнати, що ви вигоріли, — це дуже важко і сміливо, але це життєво важливо для захисту вашого здоров’я. Люди повинні дивитися на це рішення як на надихаюче, і також вживати заходів, якщо вони відчувають, що вигоріли» – каже професор Чу. «Клопп дуже добре себе знає. Він має сміливість сказати, що я збираюся вийти з цього, поки не пізно. Натомість багато людей терплять до останнього, ламаються і вигорають. Тому основний спосіб запобігти цьому — зробити крок назад і оцінити, які фактори у вашому житті можуть загрожувати вам, як це зробив Юрген Клопп».

Часто піти, коли інші вважають, що ви все ще на абсолютному максимумі, є чудовим кроком і дає вам найкращу можливість чітко подумати про свій наступний крок. «Енфілд» обожнював Клоппа через його характер, і вболівальники назавжди залишаться в боргу та будуть закохані в неймовірно харизматичного менеджера, чий тактичний геній можна порівняти лише з теплотою його особистості.

Авторитет Клоппа неймовірно високий і серед його колег. Невідомо, чи спричинить приклад Клоппа масовий ефект і повністю нормалізує публічне визнання вигорання в його професійних колах.

Втім, можливо, колись ми навіть подякуємо йому за саме таке висвітлення цього рішення, яке змусило нас задуматися про власне здоровʼя, стати уважнішими до свого психологічного стану і чесно визнати перед самими собою, що ми втомилися і що це зовсім не є ознакою слабкості.