Ворота – один із атрибутів футболу, без якого не може відбутися жоден матч. Навіть у дворах або на великих майданчиках, перш ніж відбудеться перше торкання м’яча, вибудовують ворота. Іноді обходяться підручними предметами – палицями та камінням, вимальовуючи лише межу місця для голкіпера. Але якщо серед граючих є справжні умільці, вони обов’язково споруджують справжні конструкції, які практично нічим не відрізняються від воріт на великих футбольних аренах.
Деякі споруджують ворота із пластикових труб. Однак фундаментальні рами вийдуть з металу. Звичайно для цього знадобляться зварювальний апарат, інструменти для різання металу та сам метал. Труба профільна 10х10 ідеально підійде для якісного виробу. Якщо ви готові до таких подвигів, вам допоможе https://kt-stal.com.ua/ru/. Тут ви зможете придбати всю необхідну арматуру, куточки, пластини, шурупи, профільні труби. Щоб не витрачати час на дорогу, клієнти компанії КТ-Сталь можуть замовити весь необхідний набір онлайн. Професійні менеджери компанії допоможуть розібратися у складних питаннях та зробити правильний вибір.
Споруда воріт власними руками подарує вам задоволення під час роботи та почуття гордості в ті моменти, коли ваша команда забиватиме суперникам голи. Ви навіть можете уявити себе сучасним Джоном Броді, який у 19 столітті вдосконалив футбольні ворота. Адже вони не завжди були такими, як на “Олімпійському” у Києві та “Енфілді” у Ліверпулі у 21-му столітті.
Два стовпи та мотузка
Перші футбольні правила були написані 1848 року. Авторами склепіння футбольних законів стали викладачі та студенти Кембриджського університету. Два пункти належали і до воріт. По-перше, гол зараховували у тому випадку, якщо м’яч пролітав між двома стовпами з натягнутою мотузкою зверху. По-друге, голкіпери переходили на протилежні ворота після кожного забитого м’яча. І так, тепер ми знаємо, що перші ворота – це два дерев’яні стовпи та мотузка. Ні про яку сітку та розміри воріт не йшлося. 1863 року Футбольна Асоціація визначила чітку відстань між двома штангами – сім метрів тридцять сантиметрів. Висота воріт залишалася невідомою величиною.
Звичайно, арбітри не завжди могли зафіксувати, пролетів м’яч вище чи нижче натягнутої мотузки. Іноді м’ячі, що пролетіли набагато вище за візуальний кордон, теж зараховувалися. Через кілька років встановили нове правило – стрічка, що з’єднує два стовпи має бути білого кольору. Це трохи спростило роботу арбітрів, але не настільки добре, щоб не виникало безліч спірних моментів. У 1882 році футбольні ворота трохи вдосконалили. Замість натягнутої мотузки дві штанги з’єднала тверда поперечка. Щоправда, вона часто ламалася у той момент, коли голкіпери вистрибували, відбиваючи м’ячі та повисаючи на ній.
Футбольна Асоціація в ті часи, як і сьогодні, отримувала дуже багато скарг від команд – не чітко визначено центр поля, недостатньо хороший м’яч, арбітри постійно помиляються. Одна зі скарг змусила чиновників замислитись про висоту воріт. Футболісти “Крю Олександра” приїхали у гості до “Кенсінгтон Свіфтс”. Принципова гра завершилася з рахунком 2:2, що дуже засмутило гостей. Після матчу голкіпер “Крю Олександри” поскаржився у ФА на те, що господарі поля ворта були нижчими. Зробили виміри та з’ясували – різниця у висоті становила п’ять сантиметрів. “Кенсінгтон” дискваліфікували, а за кілька місяців встановили єдину висоту воріт – два метри тридцять чотири сантиметри.
Кишеня для м’ячів
На цьому суперечки, скарги та скандали не вщухли. Дуже часто, коли у штрафному майданчику накопичувалися практично всі гравці обох команд, ні арбітр, ні самі футболісти не могли з упевненістю сказати – м’яч залетів у ворота або прослизнув за кілька сантиметрів від стовпа з іншого боку. У такі моменти гра переривалася тривалий час, проте істину ніхто не знаходив.
Матч між Англією та Ірландією поставив крапку у цьому важливому питанні. Ірландці програли англійцям із рахунком 9:1. Після гри Ірландія заявила, що чотири чи п’ять голів не мали зараховувати. Кілька м’ячів пролетіли вище за поперечину і кілька – у парі сантиметрів від штанги із зовнішнього боку.
Крім футболістів та тренерів були незадоволені таким станом справ і англійські вболівальники. Точку в цьому питанні поставив інженер Броді, який мешкає в Ліверпулі, у місті, де любили футбол більше, ніж життя. Броді, вболівальник “Евертона” запропонував чіпляти на каркас “сумку для збирання м’ячів”. Таку ідею йому навіяли об’ємні кишені на штанах інженерів, де вони носили олівці, лінійки, зошити та безліч потрібних речей для різних розрахунків.
Перший гол в імпровізовану сітку воріт був забитий 1891 року під час матчу між “Евертоном” та “Ноттінгем Форест”. Першим нападником, який відправив м’яч у сітку воріт, став Фред Джері з “Евертона”. А суддя цього матчу, Сем Уїддоусон (екс-футболіст) винайшов перші щитки ще в той час, коли виступав за “Ноттінгем Форест”.
Джон Александер Броді залишив великий слід в історії містобудування Великобританії. Електричний трамвай, кільцева залізниця, розробка проекту транспортного підводного тунелю, транспортні магістралі – це маленький список того, за що йому має бути вдячна не лише Великобританія. Але найбільше пишався Броді футбольною сіткою на воротах.
Квадрат, прямокутник, еліпс
До 1920 року рамка воріт змінила свою форму з квадратної на еліптичну. Однак не всі країни ухвалили таке нововведення. Наприклад, шотландці до 1976 продовжували використовувати квадрат. І лише фінал Кубка чемпіонів, який проводили у Глазго, змусив їх переглянути свої принципи. Матч між “Сент-Етьєном” та “Баварією” завершився на користь німців, які забили у другому таймі єдиний гол. Але французи дуже довго були обурені результатом матчу. Адже ще у першому таймі вони могли забити два голи у ворота суперника. М’яч уперто влучав у перекладину. У невдачі “Сент-Етьєн” звинувачував форму воріт.
У 1987 році ФІФА заборонила використовувати гострі кути в каркасі воріт.
Сьогодні футбольні ворота виглядають практично бездоганно. Але не всі погоджуються з такими параметрами. Наприклад, Йозеф Блаттер, обіймаючи пост президента ФІФА в 1996 році, запропонував збільшити висоту воріт на 22,28 см (діаметр професійного футбольного м’яча для офіційних матчів) і ширину на 44,56 см, враховуючи зростання сучасних голкіперів (приблизно 190 см). Однак ідею Баттера не підтримали.
Американці ж кілька років тому запропонували замість сітки натягувати на каркас спеціальне полотно, на яке м’яч, залітаючи у ворота, прилипатиме Чому б і ні?