Зазвичай напередодні крупних турнірів, чи то чемпіонат Європи, чи то мундіаль, головною темою для обговорення стають передстартові розклади, фаворити, гравці, форма команд (це обов’язково), дизайн м’яча (значущість цього пункту навіть не обговорюється) тощо. Про фаворита № 1 ми неодмінно поговоримо найближчими днями, але загалом за декілька годин до відкриття чемпіонату Європи хотілося б подивитися на нього з іншого ракурсу.
Річ у тім, що футбол у своєму ніби розвитку, а насправді в спразі наживи перетнув усі можливі лінії й вийшов на рівень, який відрізав від футболу доволі крупний пласт уболівальників. Ні, звісно, ці вболівальники продовжують дивиться матчі, вболівати за улюблені команди й безкінечно сперечатися про рішення арбітрів, але ці вболівальники, викинуті з цільової аудиторії як безперспективні, переживають душевні страждання. На ці страждання всім начхати, адже біля ніг уже розпласталася покірна аудиторія фанатів нової ери, які готові купувати будь-який мерч, готові вірити, що багато команд у турнірі – це добре, а багато турнірів – іще краще. Ця аудиторія схвально реагує на розширення турнірів, на створення різноманітних кубків конференцій для футбольних клубів сільської місевості й охоче повторюють мантру про те, що великий футбол стає більш доступним для маленьких команд.
(Умовно ці групи вболівальників розділені за віковою ознакою: старше покоління бурчить, як усе погано, молоде відмахується та стверджує, що все добре. Ця грань умовна, адже до групи так званих прогресивних фанатів можуть входити й ті, хто, скажімо, бачив Мішеля Платіні не в красивому костюмі, який прикриває сумнівні вчинки, а в блискучій грі, яка прикриває не дуже красиву форму. І навпаки, серед тих, хто бурчить, ви можете зустріти тих, хто того ж Мішеля Платіні у футбольній формі бачив лише на фото та архівних відео.)
Якщо говорити про чемпіонат Європи, то футбол однаково доступний для всіх європейських команд: вигравай кваліфікацію – і вітаю, Євро. Але чомусь вважають правильним розширювати представництво «не тонів» не через підвищення їхнього рівня, а завдяки додаванню місць в турнірній сітці. Тому тепер ми маємо величезне щастя у вигляді 24 команд, які, за задумом, мають дарувати нам феєрію футболу, а в реальності в перший рік існування формату дали нам чемпіона, який в групі ледь зайняв перше місце, у плей-офф вийшов лише завдяки тому, що серед гірших став не найгіршим, і нудив своєю присутністю до самого фіналу.
Із тих самих пір я завжди ставлю питання: нащо нам такий чемпіонат Європи? Невже заради того, щоб дати шанс Албанії здобути горде звання майже постійного учасника фінальної стадії? Невже заради того, щоб так звані середняки не надто напружувалися боротьбою, а виходили у фінальну частину просто тому, що ще є вільні місця? Невже заради того, щоб топи у відбіркових матчах могли собі дозволити трохи розслабитися?
Точка неповернення вже, певно, пройдена. Навряд чи хто наважиться виступити за повернення футболу у футбол і виштовхування з нього комерційної складової. Ні, я нічого не має проти цієї самої комерційної складової, але не може вона переважати власне спорт. Підгонка турнірів під бажання заробити більше рано чи пізно призведе до футбольної революції, проте це буде нескоро. Сьогодні всіх усе влаштовує, і поки група буркунів буде в меншості, суттєвих змін не варто чекати.
Яку формулу чемпіонату Європи я вважаю ідеальною? Я не поділяю занадто радикальні настрої тих, хто омріює схему «Вісім команд навиліт». Але й у тому, що 24 команди – це оптимально, мене поки що ніхто не переконав. Шістнадцять – ідеальний баланс між наданням шансу маленьким командам, необхідністю максимально викладатися і навантаженням на футболістів і вболівальників (а вболівальники, до речі, працюють і мають вписувати розклад Євро у повсякденний графік). Але ми маємо величезне щастя у вигляді 24 команд, які, за задумом, мають дарувати нам феєрію футболу, а в реальності… Подивимося, якою буде реальність Євро-2024. Такий чемпіонат нам не потрібен? Такий чемпіонат нам потрібен? Такий чемпіонат ми приймаємо як неминучість? Ми починаємо Євро… такий, який є. «Бо в нас іншого нема».