Матчі дня:
1/8 фіналу
Англія – Словаччина – 2:1
Гол: Беллінгем (90+5), Кейн (91) – Шранц (25).
Іспанія – Грузія – 4:1
Голи: Родрі (39), Фабіан Руїс (51), Вільямс (75), Ольмо (83) – ле Норман (18, (а/г).
Спостерігаючи за протистоянням Англії та Словаччини, я задумалася про те, а може ми всі неправильно зрозуміли сенс прогнозу «Англія – фаворит номер один»? Можливо, малося на увазі, що Англія – фаворит номер один на ганебний виліт? Тоді все сходиться. Не може збірна, навіть найнудніша і найневиразніша, яка претендує на перемогу в чемпіонаті Європи, перебуваючи в центрі поля та маючи необхідність забивати, дрібним пасом доходити до власних воріт. І це не під якимось особливим пресингом. Це просто тому, що суперник не залишає метрові коридори для проходів, а шукати інші варіанти начебто не дуже й потрібно. Не може збірна, навіть найубогіша, яка претендує на перемогу в чемпіонаті Європи, залишати у своїй штрафній стометрову дірку. Не може збірна, навіть найбезглуздіша й невміла, яка претендує на перемогу в чемпіонаті Європи, так майстерно перекочувати м’яч на своїй половині поля, щоб віддати його прямо в ноги супернику, зокрема Стрелецю, маючи за спиною голкіпера, що вийшов з воріт. Не може гравець, якого називають найкращим за останні мільйон років, замість того щоб вирішувати свої прямі завдання, безбожно зносити опонента, за яким не встигає, коли ігрова ситуація не вимагає такого кардинального рішення, а саме на цьому отримав жовту картку Беллінгем на початку зустрічі.
Збірна Англії розпочала матч у своєму звичному стилі. Зізнатися, в якийсь момент я почала відпускати знущальні коментарі на кшталт «назад давай», «горизонтально», «поверни назад» – і саме цим футболісти й займалися. Так, до такого вже можна було звикнути, але коли немає жодного просування вперед, а будь-який вихід на чужу половину поля – подія, то мимоволі почнеш сумніватися в адекватності головного тренера. Дуже хотілося б, щоб Гарет Саутгейт чесно пояснив, які цілі ставить він перед собою, коли вигадує таку схему. Ну має ж у нього бути якась мета. Англія пожвавішала лише на нетривалий час на старті другого тайму. Тоді й забив із офсайду Фоден. Тоді в серця англійських уболівальників, можливо, закралася надія, що збірна заграє, що перший тайм – випадковість.
Збірна не заграла. Наприкінці матчу кілька моментів спільними зусиллями їй вдалося створити, навіть Райс влучив у штангу – надто мало для того, щоб зламати оборону збірної Словаччини. Англія врятувалася вже у компенсований час. Можливо, для когось очікувано. Для мене за будь-яких обставин незрозуміло. Це такий план був: валяти дурня весь матч, щоб потім зіграти зайві півгодини? Щоб що? Чому не спробувати заграти ще в основний час? Чому Кейн за весь основний час зробив три корисні рухи, але на початку додаткового часу тут же показав, як він вміє? Що, що заважало йому продемонструвати свої здібності раніше? Чому збірна активізувалася лише тоді, коли висіла на волосині? Що, що заважало ворушитися раніше?
Команда Франческо Кальцони зіграла без якогось блиску чи вишуканості. Вона зіграла надійно. І при цьому бездоганно використовували свої шанси, яких, варто зазначити, було не так і багато. У ситуації з голом скромна Словаччина відрізала весь захист фаворита номер один (хто і чим там займався – окреме питання) та реалізувала свій момент. Англійці вперто продовжували свою метушню з періодичними обрізками біля своїх воріт, думаючи, що коли вони фаворити, то голи якось самі заб’ються. Це незбагненно, але голи справді забилися самі. В овертаймі Англія не змінила свого, так би мовити, стилю, але при цьому перестала виглядати приреченою. І це теж незбагненно. Словаччина мала непогані моменти (Англія, зрозуміло, ні), Словаччина відчайдушно намагалася зрівняти рахунок, Англія продовжувала безглуздо відбиватися і припускатися помилок, але при цьому вже не виглядала приреченою.
У другому матчі дня сенсації не сталося, хоча спочатку можна було подумати, що таке можливе. Насправді, це була ілюзія. Ілюзія, яку створила чудова збірна Грузії. Біда в тім, що команда Віллі Саньоля фізично не здатна стримувати таку Іспанію протягом усього матчу. Спочатку Грузія успішно грала на контратаках. Іспанці мали абсолютну перевагу з самого початку матчу, проте реалізувати цю перевагу їм не вдавалося. Таке стало можливим лише завдяки грузинській збірній, яка впевнено стояла на захисті своїх воріт. І навіть ухитрилася провести гольову атаку. Проте це дуже виснажлива гра, і витримати весь матч підопічні Саньоля не могли. Ніяк не могли. Без шансів. Грузія не так попливла від голів, що посипалися в її ворота, скільки від втоми. І навіть у такій ситуації команда намагалася відігратися. Навіть знаючи, що не вийде. Навіть розуміючи, що безнадійно. Навіть усвідомлюючи, що свого максимуму вона вже досягла. Саме це, напевно, найбільше цінують її вболівальники.
Якщо ви вболіваєте за Грузію і з якихось причин відчуваєте обурення, озирніться назад. Що зробила збірна Грузії? Дебютувавши на чемпіонаті Європи, команда вийшла з групи завдяки власній майстерності та приголомшливій жазі боротьби. Отримавши в першому матчі плей-офф найсильнішого суперника, команда не злякалася одного тільки імені, а тренер не посадив її в глуху оборону. Ця команда боролася як могла та скільки могла. І ця команда, безперечно, стала окрасою цього Євро. Футбол, який показувала Грузія, закарбовується в пам’яті надовго. Велика рідкість на сьогодні. Ну а перевершити свої здібності неможливо, навіть якщо дуже стараєшся.
Цитата дня
Пірс Морган: «Я б замінив обох [Беллінгема і Кейна]. Імовірно, краще, щоб я не був тренером збірної Англії».
Ніл Мопе (Франція): «Я вболівав за Англію 45 хвилин і з мене досить. Як ви всі витримуєте?