Цей матеріал присвячений до 15-річчя роковин від дня смерті Сера Боббі Робсона
Гамір та шум є звичним явищем для Ньюкасла у вихідні дні. Кожного суботнього або недільного ранку горді жителі цього шахтарського міста йдуть до Сент-Джеймс Парк щоб підтримати свою команду. У них, як і у кожної вболівальницької спільноти є свої ритуали, що є віддзеркаленням тяглості традицій, які передаються від покоління до покоління. Незважаючи на успіхи та невдачі строкатої команди одна традиція залишається незмінною. Перед кожною грою фани “сорок” покладають квіти людині, яка повернула гідність та славу цьому депресивному та ностальгічному місту. Пам`ятник Боббі Робсону вже давно є чимось більшим ніж просто пам’ятка архітектури. Пишний обеліск на честь іменитого наставника – є символом відважної боротьби та незламного духу.
Боббі Робсон звичайно не був людиною ідеальною або святим, який немає погрішностей, але спробую припустити, що не ідеальність в цій історії є скоріше перевагою ніж недоліком. Під кінець своєї тренерської кар’єри Робсон часто міг плутати прізвища гравців або приймати помилкові тактичні рішення, це могло викликати багато критики та навіть ставити під сумнів компетентність тренера та віру в те, що він може досягати успішних результатів. Натомість не ідеальність англійського фахівця дозволила йому назавжди забути про лаври божества, але допомогла здобути народну любов та вдячність за його щирість та справжність.
Коли я дивлюся на статую Робсона, то бачу вчителя, який намагається показати пару уроків, що могли б бути корисними для всіх нас. Наприклад, доброзичлива посмішка Робсона – є яскравою демонстрацією того, як з легкістю та відвагою можна приймати виклик пов’язаний з невиліковною хворобою, його дзвінкий та приємний голос був чудовим нагадуванням про людську доброзичливість та цінність довірливих міжособистісних стосунків. А його глибокий та вдумливий погляд підкреслював важливість поєднання мудрості та багатого життєвого досвіду.
Сер Боббі вже давно став фігурою культовою для вболівальників та футболістів по всьому світі. Натомість розповідь про його життя може стати нагадуванням про те, як важливо боротися навіть тоді, коли здається що шансів на перемогу вже немає . Історія Робсона не є історією про трофеї, славу та великий тріумф. Спогади про життя цього видатного тренера є спогадами про типово людські почуття, такі як біль та розпач надія та радість. Але в першу чергу це спогади про велику людяність, завдяки якій Сера Боббі завжди пам’ятатимуть, як людину, що дарувала світло в темні часи.
Сер Боббі Робсон. Початок ігрової кар’єри
Сер Боббі Робсон народився в 1933 році в невеличкому містечку Сакрістон. Мальовниче місто оточене шахтарськими копальнями переживало в той період достатньо непрості часи. Бідність та відсутність будь-яких можливостей для розвитку змушували підлітків працювати з самих ранніх років їхнього життя. Після закінчення школи Робсон, як і більшість однолітків почав працювати на шахті. Посада учня електрика не видавалася чимсь надзвичайним в ті непрості часи, робота була достатньо складною, дорога до копальні займала три години, а навантаження було настільки сильним, що могло виснажити навіть найміцнішого працівника.
Батько Робсона пропрацював на шахті майже все своє життя, приклад батька матиме великий вплив на все подальше життя відомого тренера. Батько майбутнього тренера англійської збірної, був для Боббі прикладом людини, яка не цуралась тяжкої праці, але не дивлячись на непрості умови життя, зберігала вірність та відданість улюбленій справі.
Боббі в своїй автобіографії згадував, що майже кожного дня йому доводилося проповзати відстань, яку можна сміливо прирівняти до довжини футбольного поля. Робсон часто казав про те, що його з батьком об’єднувала не тільки тяжка робота, але й велика любов до команди його життя “Ньюкасл Юнайтед”. Незважаючи на всі труднощі шахтарської праці, цей досвід сформував базові цінності, що стали міцним фундаментом для тренерської ідеології та стилю життя Боббі Робсона.
Кожен, кому пощастило хоч раз перетнутися з Робсоном, відзначали щирість та повагу до важкої праці інших, ці якості стали візитівкою іменитого тренера та дозволили йому стати своїм для вболівальників майже в кожному клубі в якому він працював. Достовірним фактом є те, що Боббі в період своєї роботи в “Іпсвічі” та “Ньюкаслі” часто в товаристві ради директорів любив спускатися до шахти для того, щоб порозмовляти із звичайними робітниками. Футбол для шахтарів, як і колись для Робсона був втечею від сірої буденності та важкої праці. Натомість, присутність відомого тренера одягненого в шахтарський спеціальний одяг, давала кожному працівникові надію на те, що окрім важкої праці вони мають і інший світ, світ красивого мистецтва та віртуозних голів, який дозволяв їм забути про всі проблеми робітничого класу. Світ футбольної магії був втіленням великої мрії робітників про рівність та братерство, що наповнювало їхнє життя сенсом та було великим поштовхом до нових звершень.
Сам Робсон ніколи не був видатним футболістом, але не дивлячись на запеклу конкуренцію та високі очікування, все ж зумів залишити свій слід в елітному англійському дивізіоні. Боббі Робсон достатньо успішно виступав за лондонський “Фулгем”, за “котетджерів”, він провів 152 матчі та забив 68 голів. Чудова та впевнена гра Робсона не допомогла “Фулгему” зберегти прописку в найсильнішому англійському дивізіоні. Погравши кілька років в нижчих дивізіонах чемпіонату Англії, талановитий футболіст достатньо швидко повернувся до еліти, підписавши контракт з “Вест-Бромвіч Альбіон”. В сезоні 1957-1958 англієць став найкращим бомбардиром клубу з Вест-Мідленду, забивши 24 голи.
Період Робсона в ВБА був достатньо плідним та результативним, талановитий нападник провів 257 матчів за “Вест-Бром” та забив 61 гол. Влітку 1962 року Боббі несподівано для багатьох повернувся до Фулгема, відігравши кілька сезонів за лондонців. Несподівано в 1967 році покинув клуб щоб приєднатися до канадського Ванкувера, де і закінчив свою ігрову кар’єру в 1968 році. Успішні виступи Робсона за Фулгем та ВБА привернули увагу наставника збірної Англії Уолтера Вінтерботона. Досвідчений наставник цінував цілеспрямованість та працелюбність Робсона на футбольному полі, тому запросив його приєднатися до основного складу національної збірної. Дебют Робсона відбувся в листопаді 1957 року в матчі із Францією, в якому він відзначився дублем. Граючи за збірну майбутній тренер був включений до заявки «Трьох Левів» на ЧС-1958 року, проте нічим особливим на тому турнірі не запам’ятався.
Підсумовуючи можна сказати, що Робсон був доволі непоганим футболістом з чудовим голеадорським інстинктом та міцною атлетичною статурою. Його голи за “Фулгем” та “Вест-Бромвіч” дозволили йому стати помітною фігурою в елітному дивізіоні. Але на жаль стабільна та пристойна гра Боббі в лінії атаці так і залишилась поза увагою іменитих англійських грандів.
Перша тренерська невдача та успіх в Іпсвічі
Після повернення з Канади в січні 1968 року, Робсон очолив свій рідний клуб “Фулгем”. 60-роки минулого століття були достатньо складним періодом в історії «Котетджерів», клуб часто перебував внизу турнірної таблиці, а перспектива пониження в класі здавалася невідворотною. Працюючи у Лондоні, Боббі було складно знайти спільну мову з колишніми партнерами по команді, невдалі результати та погана атмосфера в роздягальні зробили дебют Робсона в новій для себе тренерській ролі надзвичайно складним. “Фулгем”, набравши 16 очок в 24 матчах вилетів до другого англійського дивізіону, керівництво не змогло пробачити Робсону стрімкий виліт із елітного англійського дивізіону, тому в кінці сезону тренера було звільнено.
Після невдачі в “Фулгемі”, Робсон прийняв доволі привабливу пропозицію від Іпсвіча та став головним тренером «Трактористів». Призначення молодого та недосвідченого тренера було великим ризиком для “Іпсвіча”, але тодішній власник «Трактористів» Джон Коболлд, покладав великі надії на нового головного тренера улюбленої команди. Довіра президента клубу та активне залучення до основного складу молодих футболістів з академії “Іпсвіча” вже дуже скоро стануть основою для майбутніх успіхів на внутрішній та міжнародній арені.
Одним із перших рішень Робсона на посаді головного тренера, було запрошення до свого тренерського штабу відомого скаута Рона Грея. У 1971 році “Іпсвіч” провів кілька успішних трансферів, склад команди поповнили два молодих та перспективних виконавців Алан Хантер та Кевін Біті. Основну ставку новий менеджмент клубу зробив на розвиток гравців з власної академії та модернізацію клубної інфраструктури. Кістяк оновленої команди складали переважно молоді та недосвідчені гравці, натомість тренеру знадобився певний час щоб донести свої ідеї до підопічних та встановити з ними довірливі стосунки.
Друг та колишній помічник Робсона Чарлі Вуддз згадував «Коли Робсон перший раз зайшов до роздягальні відразу було помітно, що він має чудову ауру. Він був високим чоловіком з доволі міцною статурою, кидалося в очі те, що ця людина точно знає чого вона хоче». Початковий період Робсона на чолі “Іпсвіча” не був надто успішним, команда часто програвала та мала багато проблем, практично в усіх лініях, починаючи від захисту і закінчуючи обороною. Вище згаданий Чарлі Вудз в одному із своїх інтерв’ю розповідав, що після поразки від “Манчестер Юнайтед” вболівальники були дуже сильно не задоволені. Власник клубу призначив зустріч Боббі наступного дня в своєму кабінеті, зустріч мала відбутися о дев‘ятій годині, Робсон був переконаний, що його буде звільнено. Здивування тренера було достатньо сильним, коли увійшовши до кабінету голови ради директорів, він почув вибачення за поведінку вболівальників та отримав пропозицію щодо продовження трьохрічного контракту.
Більшість тогочасних клубів, що виступали в вищому англійському дивізіоні не мали якісної інфраструктури та часто страждали від серйозних фінансових проблем. Тренери відповідали не тільки за тренувальний процес, але й нерідко переймали на себе адміністративні функції. Міцна довіра керівництва дозволила Робсону зарекомендувати себе як талановитого організатора та успішного менеджера. Боббі вдалося налагодити ефективну співпрацю різних департаментів в клубній структурі, також йому вдалося вирішити ряд проблем пов’язаних з роботою клубної академії та системи скаутингу.
Послідовний та структурований підхід нового наставника почав давати перші позитивні результати в сезоні 1972-1973, команда із сходу Англії доволі несподівано посіла почесне четверте місце в елітному англійському дивізіоні. Перемога 1:0 над “Арсеналом” в фіналі кубка Англії стала тріумфальним завершенням сезону 1977-1978 року. Сенсаційна перемога над “Аз Алкмар” дозволила Робсону і виграти перший єврокубковий трофей в його тренерській кар’єрі. Протягом тринадцятирічної каденції англійського фахівця в “Іпсвічі” клуб двічі закінчував сезон на другій сходинці та регулярно виступав в євро кубкових турнірах. Шанс, який Боббі отримав в “Іпсвічі” дозволив йому проявити сповна свої найкращі особистісні якості. Всі в клубі захоплювалися його високими організаторськими здібностями та здатністю помічати та розкривати таланти. Прихильність до молодих гравців та якісні точкові зміни в менеджерському підході перетворили академію “Іпсвіча” на одну з найкращих у всій Англії. Лагідний характер та неймовірна харизма стали важливим елементами, що лягли в основу створення чудової атмосфери в роздягальні. Батьківський підхід Робсона у стосунках із своїми футболістами відіграв важливу роль в успіхах цієї колоритної команди.
Колишній легендарний нападник Іпсвіча Ерік Гейтс згадував, що коли він приєднався до “Іпсвіча”, Боббі Робсон відразу заявив батькам молодого футболіста, що він не дозволить щоб Ерік жив в Хостелі, він буде жити зі мною моєю дружиною та дітьми доки не адаптується на новому місці впевнено сказав Робсон. Не оминав Боббі увагою і своїх молодших колег по тренерському цеху. Сер Алекс Фергюсон та Свен Йоран Еріксон з теплотою згадували в своїх інтерв’ю про те, як Сер Боббі дозволяв їм, тоді маловідомим тренерам-початківцям, спостерігати за перебігом тренувального процесу “Іпсвіча”. Така відкритість не була типовим явищем для тогочасних британських тренерів. Консервативні англійські наставники побоювалися, що присутність молодих стажерів під час тренувального процесу може негативно вплинути на результати команди. Відкритість Робсона та романтичний атакувальний стиль його команди закохав в собі тисячі вболівальників на всьому туманному альбіоні, а неймовірні успіхи золотої команди “Іпсвіча” відкрили Робсону шлях до роботи в національній збірній Англії.
Боббі Робсон в збірній Англії
Про кар’єру Робсона у збірній Англії написано багато статтей та знято велику кількість документальних фільмів. Тому я дозволю собі зупинитися тільки на найважливіших аспектах цього періоду життя видатного наставника.
Робсон очолив збірну в дуже непростий час для англійського футболу. Жахливі хуліганські витівки місцевих фанів стали похмурою буденністю для англійських стадіонів тих часів. Англійські клуби були виключені на п’ять років з євро кубкових турнірів, а загальний рівень англійського чемпіонату не міг скласти гідну конкуренцію найкращим європейським чемпіонатам. Після достатньо яскравого виступу на ЧС-1986 та ганебного провалу на Євро-1988, Робсону довелося зіштовхнутися із хвилею жорстокої та часто несправедливої критики. Британські журналісти називали його зрадником та найгіршим тренером в історії, а пихаті букмекери пророкували справжню катастрофу на майбутньому чемпіонаті світу в Італії. Наставник англійської збірної достатньо гостро реагував на критику. але в той же час докладав титанічних зусиль щоб процес зміни поколінь пройшов для Англії максимально безболісно.
За каденції Робсона вдалося на повну заявити про себе цілій когорті молодих гравців. Такі гравці як: Гаррі Лінекер, Пол Гаскойн, Девід Платт, Кріс Водл та Стюарт Пірс стали важливим елементом майбутніх успіхів англійської команди. ЧС-1990 року став кульмінацією роботи Робсона з національною збірною. Відчайдушна та красива гра англійців викликала велике захоплення в нейтральних вболівальників, а поразка в півфінальному матчі з Західною Німеччиною стала однією з найтрагічніших сторінок в історії англійського футболу. Ключем до успіху Робсона в збірній була безмежна довіра до гравців. Під його турботливим та пильним наглядом молоді виконавці могли відчувати себе вільно на футбольному полі. Свобода в прийнятті рішень та величезний карт бланш довіри від тренера, стали важливими елементами в розвитку творчих здібностей та креативності на футбольному полі місцевих гравців. Молоді та досвідчені гравці збірної сповна відплачували тренеру за довіру.
Багато хто із учасників ЧС-1990 в своїх численних інтерв’ю згадували, що головною мотивацією для них на тому турнірі була перемога, яку вони хотіли присвятити Боббі Робсону. Підопічні Робсона намагалися старанно берегти свого наставника від медійної критики. Яскрава та відчайдушна гра, яку демонструвала збірна на турнірі в Італії змусила замовкнути навіть найзапекліших критиків тренера збірної.
Добрим прикладом, що демонструє винятковість стосунків між Робсоном та футболістами, є історія Гаррі Лінекера, яку він розповів кілька років тому: «Перед матчем із збірною СРСР на Євро-88 я відчув слабкість та майже не міг піднятись з ліжка через гепатит. Загострення симптомів гепатиту не дозволяли мені викладатись на тренуваннях наповну. Робсону це не сподобалось і ми мали достатньо серйозну сварку. Через кілька днів я був на обстеженні в лікарні, коли раптом почув стукіт в двері та побачив Боббі. Перше що зробив тренер, це вибачився за свою емоційну поведінку та сказав, що радий що зі мною все в порядку. Можу сказати, що це дійсно була видатна людина, справжній джентльмен”. Високі особисті стандарти та джентльменська поведінка головного тренера дозволила повернути честь та гідність збірній, яка ще кілька років тому потерпала від скандалів та постійних санкцій від міжнародних футбольних інституцій. Красива та відчайдушна гра рідної команди на мундіалі подарувала вболівальникам надію на те, що англійський футбол знову стане помітною величиною на європейському континенті. Підсумовуючи можна сказати, що Робсон назавжди увійшов в історію як рятівник, який врятував рідну країну від неминучої футбольної катастрофи.
Період роботи Робсона за кордоном та повернення додому
Після відставки із збірної Англії, Робсон провів два успішних сезони на тренерському містку “ПСВ” з Ейндховена. Здобуті два поспіль титули та яскрава гра нідерландської команди не залишилися поза увагою власників португальських грандів. Після конфлікту з президентом клубу та нетривалого періоду роботи в “Спортінгу” Робсон покинув клуб із Лісабону та очолив “Порту” в 1994р.
Гегемон португальського футболу перебував у надзвичайно скрутному становищі. Відвідуваність на місцевому стадіоні впала до рекордно низького рівня, а керівництво клубу перебувало у стані постійної війни з муніципальною владою. Кістяк тодішнього Порту складався з талановитих, але ще не дуже досвідчених гравців, натомість головною причиною невдач «Драконів» був дуже обережний захисний стиль гри, що залишився у спадок від попередніх наставників. Вболівальник часто жорстко критикували надмірно обережний стиль гри команди, фанатське невдоволення часто призводило до непорозумінь та конфліктів між фанами та керівництвом клубу. Робсону вдалося достатньо швидко прищепити рішучий та атакувальний стиль гри, суттєві зміни також відбулися і в ставленні гравців до своєї роботи. Основні зірки португальського гранда стали діяти більш розкуто та творчо. Динамічні зміни в тренувальному процесі швидко почали приносити гарні результати. Порту достатньо швидко вдалося відновити свої позиції в чемпіонаті, а яскравий та атакувальний малюнок гри став справжнім джерелом задоволення для місцевих вболівальників.
За свій безкомпромісний та відкритий футбол провідні португальські спортивні аналітики почали називати команду «Боббі 5:0». Окремої уваги заслуговує розповідь про співпрацю між Робсоном та Жозе Моурінью. Робсон вперше познайомився з Моурінью в період своєї роботи із Спортінгом. Гострий розум та аналітичний підхід португальця справив глибоке враження на досвідченого наставника. Захоплення Робсона своїм перекладачем було наскільки сильним, що він запропонував йому посаду асистента в своєму тренерському штабі. Моурінью та Робсон достатньо гармонійно доповнювали один одного. Жозе став для англійця провідником у світ португальської мови та культури, натомість іменитий наставник часто ділився з молодим португальським спеціалістом різними тактичними тонкощами та психологічними прийомами. Тісні стосунки Моурінью з Робсоном дозволяли йому багато вчитися та прогресувати. Добра тактична підготовка та скрупульозне ставлення до своєї роботи перетворили Моурінью на одного з найбільш перспективних молодих тренерів того часу.
Розповідь про період роботи Робсона в “Порту” була б неповною без згадки про ще одну важливу подію. Певного дня тренер отримав листа від сміливого 17-річного вболівальника. В достатньо розгорнутому листі хлопець ставив під сумнів деякі тактичні рішення наставника та наводив вагомі аргументи чому слід було вчинити по іншому. Така нахабна поведінка могла б зачепити самолюбство будь-якого зіркового тренера, але тільки не Боббі. Робсон швидко зателефонував до відданого фана та запросив його на тренування улюбленої команди. Перед кожною грою Робсон просив Андре Віллаша Боаша робити аналітичний звіт про гру команди та надсилати його особисто Робсону. Через певний час Боббі прийняв рішення про те, що юному вундеркінду потрібно вчитися тренерському ремеслу та відправив молодого португальця на тренерські курси до Великої Британії. Знаймоство з Робсоном назавжди змінило життя Вілаша-Боаша, довіра та ентузіазм досвідченого наставника, надихнула Андре Вілаша-Боаша на початок самостійної роботи в ролі головного тренера.
За час свого перебування в Португалії Робсон суттєво вплинув на розвиток місцевого футболу. Два поспіль чемпіонства здобутих з “Порту” стали яскравим завершенням темної сторінки в історії цього іменитого клубу. Безумовна довіра та міцна підтримка молодої генерації португальських тренерів сприяла появі двох видатних наставників, що назавжди змінили вектор розвитку світового футболу. Успіхи в Португалії наблизили англійського фахівця до мрії всього його життя, до мрії про посаду головного тренера Барселони.
Останні п’ятнадцять років життя Робсона були наповнені вагомим та дуже непростими викликами. За рік до призначенням на посаду головного тренера “Барселони” йому довелося третій раз в житті подивитися в очі смерті. Під час медичного обстеження, на яке Робсон погодився за наполяганням дружини, у нього було виявлено злоякісну пухлину. Здавалося б, що після складної операції та тривалого відновлювального процесу про продовження тренерської кар’єри не могло бути й мови. Лікарі наполягали на тому, щоб Робсон покинув тренерську роботу та сфокусувався на власному здоров”ї. Численні лікарські консиліуми стверджували, що люди з таким діагнозом живуть не довше трьох місяців, але Робсон був проти. Яким же великим було здивування футбольної спільноти, коли на початку сезону 1996/97 усміхнений та відчутно посвіжілий Боббі з’явився на щотижневій пресконференції в якості нового головного тренера Барселони. Подих смерті змушував Робсона ще сильніше усвідомлювати важливість нового виклику на його тернистому тренерському шляху.
Каденція легенди англійського футболу в Барселоні була достатньо складною та неоднозначною. Робсон часто ставав об’єктом гострої та часто невиправданої критики, а нестабільна ситуація всередині керівництва клубу ставила нового керманича каталонців в епіцентрі медійних скандалів та політичних інтриг. Але виснажлива війна між прихильниками та противниками попередника Робсона Йохана Кройфа не відволікала британця від його головної мети: повернення трофеїв та пристрасті на легендарний Камп Ноу. Хоч здобутий требл не дозволив фахівцю продовжити роботу з Барсою в наступному сезоні, на мою думку, Робсон дав Барселоні більше ніж виграш трьох титулів. Безумовна підтримка та пристрасний авантюризм головного тренера “Барси” дозволили Роналдо перетворитись із скромного та невпевненого у собі бразильського хлопця, на справжню зірку світового футболу. Бразильський футболіст неодноразово відзначав наскільки важливою для нього була віра тренера Барселони.
Роналдо в своєму першому і єдиному сезоні забив феноменальні 34 голи та назавжди вписав своє імя в історію світового футболу. Спостерігаючи за тим, наскільки майстерно Робсон справляється з критикою та вибудовує чудові відносини із норовливими футбольними зірками, натхненний ідеями Кройфа Пеп Гвардіола остаточно ухвалив рішення про те, що він обов’язково стане тренером. Граючи під керівництвом відомого англійського фахівця, іспанець зрозумів, що в тренерській справі важливу роль відіграють не тільки тактичні схеми та гарна фізична підготовка, але й чудові психологічні навички та вміння вибудовувати ефективну комунікацію з іншими людьми.
Гвардіола часто зізнавався в тому, що знайомство з Робсоном додало йому впевненості та переконало в тому, що з будь якої важкої ситуації можна знайти вихід. Не забував Боббі і про свого улюбленого перекладача. Робота в Барселоні стала для Моурінью важливим етапом перед початком самостійної тренерської карєри. Досвід здобути в каталонському клубі остаточно сформував тренерську ідеологію португальського фахівця та дав йому тверду впевненість в тому, що він має необхідну кваліфікацію для роботи з найкращими клубами Європи. В каталонських медіа ще досі можна знайти фото на якому Робсон разом з Роналдо здіймають над головою Кубок володарів кубків. Вдивляючись в це фото можна дійти до простого висновку, що Робсон тріумфував, він знову виграв перегони із смертю та змусив своїх запеклих критиків ставитися до себе з повагою та душевним трепетом. Але найголовнішим досягненням Боббі на тренерському містку Барси ми можемо вважати повернення пристрасті та шаленої енергії на вулиці сонячної Каталонії. Після трьох років застою каталонські вболівальники знову могли з великим задоволенням відчувати смак перемог.
Роботу Робсона в Барселоні та успішне повернення до Ньюкасла ми можемо назвати фінальними етапами в його багатій тренерській кар’єрі. Після успішного відродження “Ньюкаслу” та скандального звільнення стан здоров’я Робсона почав стрімко погіршуватись. Страшний діагноз та невтішний прогноз лікарів свідчили про те, що життя легенди наближається до свого завершення. В останні роки свого життя Боббі став одним із засновників фонду по боротьбі з раком. Всі зібрані кошти пішли на фінансування наукових досліджень в галузі онкології та на закупівлю медичного обладнання. Навіть в останні місяці свого життя Боббі був сфокусований на проблемах інших, легендарний тренер казав, що хоче щоб його запам’ятали не як людину, яка виграла багато трофеїв, а як того хто рятував людські життя.
Боббі Робсон помер 31 липня 2009 року, у віці 76 років, але його справа живе і досі, завдяки зібраним фондом Робсона коштам вдалося побудувати один з найкращих онкологічних центрів Великої Британії. Фахівці цього центру врятували вже тисячі людських життів, а передові дослідження, що проводяться в цьому медичному закладі дають надію на одужання багатьом пацієнтам, які втратили віру в те що вдасться одужати повністю.
Протягом останніх двадцяти років світовий футбол пережив багато змін та потрясінь. Кальчополі та корупція в провідних футбольних організаціях наклала негативний відбиток на репутації сучасного світового футболу. Багато вболівальників відчувають розпач через те, що футбол вже не є тим, яким був раніше, а для багатьох власників клубів фінансовий прибуток став важливішим від естетики й краси футбольного мистецтва. Засилля катарських грошей та сумнівних інвестицій запустили незворотній процеси ерозії фундаментальних цінностей європейського футболу. На мою думку в цей непростий час, постать Робсона може стати чудовим нагадуванням про важливість цінностей, які ми поволі починаємо втрачати. Надихаюча історія життя видатного англійського фахівця може підсилити віру в те, що відданість та пристрасть знову стануть важливою складовою кожної футбольної події, а фінансові аферисти, які змушують гравців укладати угоди з “дияволом з саудівським паспортом”, назавжди опиняться на смітнику історії.
Спогад про Робсона – є спробою нагадування про те, що футбол є чимсь більше ніж телевізійні права та шестизначні суми в клубних контрактах. Футбол – це в першу чергу велике мистецтво, що дає надію тоді, коли її немає та приносить радість в момент шаленого успіху. Історія Робсона є з одного боку спробою згадки про світлий бік футболу, але з іншого боку це свого роду реквієм за цінностями, які ми втратили.