Чарівник Златко скасовує карнавал
Автор цих рядків два дні тому прогнозував впевнену перемогу Бразилії над Хорватією, передбачав навіть сухий розгром. І дуже глибоко помилився, причому справа не лише в результаті. Мені здавалося, що (начебто як) “клітчастим”, що пройшли свій пік, просто нічого буде протиставити більш класному і яскравому супернику, при цьому, на мою думку, у слов’ян банально не повинно було залишитися достатнього фізичного ресурсу. Нічого з цього не виявилося правдою.
Щоправда, треба відразу ж зазначити, що “пентакампеони”, без сумніву, повинні були перемагати, і за те, що сталося, можуть звинувачувати суто самих себе. У другому таймі у них було достатньо моментів, щоб не доводити матч до овертайму, і навіть за 1:1 вони втратили шанс вирвати перемогу. Якби команда Тіті не була такою марнотратною в атаці, збірній Хорватії, звичайно, не вдалося б досягти успіху, хоч би які зусилля вона прикладала. Те, що Бразилія зараз вища за клас, як було фактом, так і залишається. Просто в цьому випадку цієї переваги не вистачило, щоб здолати суперника.
Embed from Getty ImagesАле заслуга в цьому насамперед на самих підопічних Далича. Перший тайм вони взагалі провели блискуче: ні в чому не поступалися фавориту, приблизно порівну володіли м’ячем, пресингували так само високо, як і він, були такими ж сміливими в атаці. Після перерви фіналістам ЧС-2018 стало важче, проте вони не розвалювалися та тримали компактність, грали, як і було задумано. І продовжували робити це у додатковий час. А потім виявили неймовірну психологічну стійкість. Будучи андердогом, ти пропускаєш від Бразилії на 105-й хвилині і поступаєшся рахунком, часом і сил майже немає. Що станеться з більшістю команд? Вони почнуть опускати руки, тим більше розуміючи, що результат на турнірі і так досягнуть серйозного, а за поразку ніхто не засудить. Але це не про хорватів. Ті пішли вперед, твердо вірячи, що шанс буде. І вони його отримали, а отримавши – реалізували. І були за все це винагороджені у серії пенальті.
Але, мабуть, головне питання звучить так: де ці хлопці знаходять сили? Ще на минулому мундіалі у збірної Хорватії була далеко не наймолодша команда, і при цьому вона примудрилася дійти до фіналу, витримавши три (!!!) овертайми поспіль, причому перші два завершувалися одинадцятиметровими. За минулі чотири роки “клітчасті” в середньому стали старшими. І ось знову: найважчий матч проти Японії, додатковий час, пенальті. А Бразилія того ж дня швиденько набила голів корейцям і вже готувалася до чвертьфіналу. І після цього хорвати ні на краплю не поступилися “пентакампеонам” у співвідношенні запасу сил, не вмирали, не зупинялися, ні на мить не здалися спустошеними фізично і психологічно, жодного разу за все 120 з хвостиком хвилин. Та як їм це вдається? Що за чарівні методи підготовки у Златка Даліча та його штабу?! Браво! Інших слів просто не може бути. Це чудова робота.
Як підсумок – третій півфінал чемпіонату світу в історії збірної Хорватії. Історії, яка і почалася лише в середині 90-х. І що б не трапилося далі, це вже над успіх цієї слов’янської держави. Причому другий поспіль – тут навіть слова важко підібрати, щоби оцінити це. Можна лише привітати самих хорватів та тих, хто вболіває за цю збірну.
А тим часом вулиці Бразилії відмивають від потоків сліз. І шанувальників “селесао” особисто мені дуже шкода, бо мундіаль – це особливий турнір саме для цієї країни, де люди буквально хворі на футбол. Останнім часом ЧС приносить бразильцям, переважно, лише біль. Завершився чудовий період 1994-2002 років із трьома поспіль фіналами, з яких два були переможними. З того часу “пентакампеони” ніяк не можуть дістатися вирішального матчу, і чотири з п’яти спроб завершилися взагалі на далеких підступах, у чвертьфіналі. Півфінал був лише один, на рідних полях у 2014-му, проте після того, що там трапилося, гадаю, уболівальники збірної Бразилії погодилися б на виліт раніше. Скільки вже ставок зробила за цей час тамтешня федерація: і Карлоса Альберто Паррейру, який виграв ЧС-1994, призначали, і Дунгу, який сповідує нетиповий для “селесао” дуже прагматичний футбол, і приніс золото у 2002-му Сколарі повертали, і дуже шановному в країні Тіті – все без толку. Останній так і не зміг подолати бар’єр 1/4-й, причому зараз вийшло набагато гірше, ніж виліт від пікової Бельгії на російських полях. Ще однієї можливості виправити ситуацію у Тіті не буде – його відправили у відставку. Подивимося, яке рішення ухвалять керівники бразильського футболу цього разу. Очевидно, що зараз у них не найпотужніше покоління за всю історію, проте вже й далеко не найгірше, яким можна було назвати те, що підійшло саме до домашнього мундіалю восьмирічної давності. І потрібен фахівець, який буде здатний із таким підбором гравців реально боротися за Кубок світу. Однак це питання майбутнього.
Як постскриптум: Хорватія вчетверте била пенальті у фінальній стадії ЧС – і вчетверте вийшла переможцем! Бразилія ж після поразки від Франції 1986-го провела три успішні серії. Усі вони були не у чвертьфіналі, на відміну від тієї, що відбулася на ЧС-86. І ось знову пенальті в 1/4-й – і знову невдача…
Луї чи Лео? Доля обрала другого
Протистояння Нідерландів та Аргентини – це справжня класика чемпіонатів світу, причому вони неодноразово билися на вирішальних стадіях цих турнірів. І від чергової зустрічі “помаранчевих” з “альбіселесте” чекали багато чого.
Довгий час здавалося, що очікування не виправдовуються. Протягом 83-х хвилин південноамериканці були явно сильніші за свого опонента. У першому таймі вони були агресивнішими і конкретнішими в атаці, що логічно вилилося в гол після чудового пасу Мессі. Потім голландцям (знаю, знаю, що офіційно їх так називати не можна, але вибачте :))) дали поатакувати перед перервою і деякий час після неї, проте в них нічого не виходило. Подивившись на цю справу, аргентинці знову почали ходити в атаку і в одній з них заробили пенальті (звичайно, на абсолютно рівному місці – фол на краю штрафного майданчика в далеко не найстрашнішій ситуації). Ліонель з “точки” оформив собі “1+1”, і оскільки йшла вже 73-та хвилина, здавалося, що за такою грою це все. Тим більше, що ще з десяток хвилин “помаранчеві”, хоч і йшли активно вперед, поняття не мали, як їм дістатися воріт суперника.
Embed from Getty ImagesА потім стався гол – і ми вкотре побачили, як він здатний буквально магічним чином міняти те, що відбувається на полі. У збірної Нідерландів відразу прорізалася гострота, вона створила ще один момент, заробила небезпечний штрафний, а потім – ще один, і дуже дотепно розігравши його, зрівняла рахунок на 11-й (!!!) доданій хвилині, перед самим фінальним свистком, врятувавши здавалося, безнадійно програний матч.
І ось тут настав момент сказати багато хорошого про психологічну роботу все ще досить молодого і дуже недосвідченого за тренерськими мірками Леонардо Скалоні. А також похвалити у цьому плані всю аргентинську команду. Ще після поразки від Саудівської Аравії “альбіселесте” зібралися всі разом і вирішили, що нічого страшного не сталося, просто вони продовжують залишатися разом, боротися і йти далі. І подальші результати засвідчили, що Аргентина дійсно має стрижень. Навіть підтвердили це і події позавчорашньої ночі. Впустивши перемогу таким чином, можна було розвалитися, занервувати, зневіритися. І – нічого подібного. З самого початку овертайму і до його кінця латиноамериканці планомірно брали в облогу штрафний майданчик суперника, і якщо в першій п’ятнадцятихвилинці у них не було гостроти, то в другій вони створили чотири найнебезпечніші моменти і просто повинні були забивати третій гол. Апогей – удар Енцо Фернандеса у штангу. І навіть після цього аргентинці не здригнулися і дуже впевнено провели серію пенальті. Чого не скажеш про голландців, які погробили самих себе двома першими ударами. Хоча цікаво, що навіть за 1:3 після трьох спроб вони ледь не виплуталися з цього майже безнадійного становища. Але трохи, як відомо, не рахується.
Я відверто співчуваю Луї ван Галу. Цей справді, якщо не великий, то дуже великий та класний тренер буквально повернувся з пенсії за покликом батьківщини. І він мав шанс завершити кар’єру найголовнішою перемогою свого життя (маю на увазі її футбольну частину). У результаті не вдалося навіть повторити результат із ЧС-2014 (і знову ця Аргентина з її пенальті, подумав би зараз Луї). Однак треба визнати, що ван Гал сам винен у тому, що сталося, тому що в даному конкретному матчі майже всі його плани провалилися, і він поступився колегі, який йому в сини годиться. Чудовий порятунок – це чудово, проте в іншому Нідерланди були гіршими за суперника за всіма пунктами. І це, звичайно, багато в чому тренерська поразка.
При цьому цікаво, що, якщо не брати до уваги серії пенальті, у фінальних стадіях чемпіонатів світу “помаранчеві” під керівництвом Луї так і не зазнали жодної поразки! 12 матчів, 8 перемог та 4 нічиїх. Очевидно, так воно назавжди і залишиться…
Луї залишає Катар, а ось Лео все ще тут. Вже за два кроки від нині явно головної своєї мрії.
До речі, Аргентина найчастіше брала участь на чемпіонатах світу в серії пенальті, і це була її п’ята перемога у шести випадках! Ось уже фахівці з цієї справи, нічого не скажеш. Поступилися лише раз: у чвертьфіналі ЧС-2006, коли пропустили далі німців. А ось для голландців пенальті на мундіалі – знак біди. Вони, звичайно, здолали таким чином вісім років тому Коста-Ріку – але тут же програли в серії одинадцятиметрових аргентинцям. До того була невдача у півфіналі ЧС-1998, коли “помаранчевих” перебили бразильці, і ось знову…
Історія, написана на наших очах
1990 рік, чемпіонат світу в Італії. Усіх шокує Камерун, який починає з перемоги над чинним чемпіоном Аргентиною, а потім дістається чвертьфіналу. Там команді Валерія Непомнящего протистоять англійці, і “невгамовні леви” навіть ведуть 2:1 у додатковий час! Але, не побажавши відходити в оборону, продовжують куражитись, і холоднокровні британці двічі ловлять їх на цьому – 2:3.
2002 рік. Сенегал дебютує на чемпіонатах світу і робить схожий фурор – для початку знімає скальп із чемпіоном світу та Європи французів і йде до 1/4 фіналу. Суперник – Туреччина. Шанси виглядають рівними. І гра рівна. Овертайм, точний удар Ільхана Мансіза – і за правилами тих часів гра відразу завершується перемогою турків.
Embed from Getty Images2010 рік. Перший і поки що єдиний мундіаль в Африці. І одна із місцевих збірних знову у чвертьфіналі, тепер це Гана. І знову овертайм! На останніх секундах якого за рахунку 1:1 ганці одержують право на пенальті. Перемога – у їхніх руках, потрібен лише один точний удар. Однак він приходиться в перекладину, і від цього пенальті справа переходить до інших одинадцятиметрових. А там точніше Уругвай, якому збірна Гани й протистояла.
Такими були три шанси представників Африки опинитися у півфіналі ЧС. Усі три могли завершитися успіхом, але в результаті призводили до прикро невдач. А тим часом у 1/2 вже побували і збірна з КОНКАКАФ (США-1930), і азіати (Південна Корея-2002). Не бували там лише африканці та команди з Океанії, але з останніми все й так ясно. А ось для КАФ це була справді дуже неприємна прогалина.
Зверніть увагу на ще один факт. Досі всі африканські збірні, які добиралися до чвертьфіналів ЧС, представляли темношкіру частину цього континенту. Її арабські команди в останні десь років сорок котирувалися завжди нижче, і від них зазвичай взагалі ніхто нічого особливого не чекав. Хоча Єгипет у середині нульових постійно вигравав Кубок африканських націй, це ні на кого особливого враження не справляло. Тим більше, що на цьому ж проміжку часу він ніяк не міг пробитися до фінальної частини мундіалю.
Тому те, що сталося вчора, це не просто нова сторінка у футбольній історії, а нова у квадраті. Пробіл закритий – Африка вже представлена до 1/2 фіналу ЧС. І прогалину закрила саме арабська команда з цієї частини світу!
Нинішня історія збірної Марокко – це класичний приклад справжнісінької казки. У команди у складі лише одна зірка першої величини – Хакім Зієш, причому він теж не з самих. В решті – добротні, хороші виконавці, але не більше. На катарський чемпіонат світу “атлаських левів” вивів найдосвідченіший Вахід Халілходжич, проте він пішов зі своєї посади в серпні. І лише на стику літа та осені на його місце було призначено Валід Реграгі, 47-річного фахівця без будь-якого серйозного бекграунду. Які були підстави чекати від нього чогось значного на цій посаді, особливо з огляду на те, що до старту мундіалю залишалося менше трьох місяців?
А Реграрі спрацював просто неймовірним чином. Він чудово підготував команду фізично та психологічно, одночасно розробивши тактику, яка дозволяє використовувати всі найкращі якості наявного складу, замаскувати слабкі та нейтралізувати сильні сторони суперників. При цьому марокканці дуже чітко, майже без шарахань виконують від і до того, про що домовляються з тренером, і твердо дотримуються обраного курсу, вірячи у свої сили. Все це і дозволило їм досягти неймовірного успіху. Причому мало того, що збірна Марокко відлетіла навіть не в космос, а кудись за межі Сонячної системи, опинившись у півфіналі, так вона ще й пропустила за п’ять матчів нинішньої першості світу лише один (ОДИН!) гол, і той був самострілом! А позаду – обіграні Бельгія та Португалія та залишена з носом Іспанія. Та й проти іншого півфіналіста, хорватів, “атлаські леви” відіграли абсолютно рівний матч.
Неймовірно! Важко вибрати слова, щоб висловити моє особисте захоплення.
Без сумніву, для перемоги над Португалією марокканцям знадобилося трохи успіху. Ну а куди ж без неї? Успіх цей виявився у спільній помилці воротаря та захисника “європейських бразильців”, без яких справа могла б піти, як і з Іспанією, до 0:0. Успіх виявився і тоді, коли м’яч не залетів у ворота африканської команди після удару Феліша і рикошета, і також у ситуації, коли португальці чи не єдиний раз серйозно спіймали суперника на виході з оборони, і Бруну бив із забійної позиції, проте послав м’яч трохи вище воріт. Але погодьтеся, що такий обсяг фарту – це природно для футболу. Та й хіба піренейцям не пощастило також в епізоді після штрафного на старті другого тайму, коли рахунок ледь не став 2:0? І головне: за такого складу, що явно перевершує підбір марокканських гравців, чи не повинна була Португалія зробити куди більше, щоб заслужити посмішку Фортуни? Адже весь поєдинок, вся гра йшла так, як того хотів Реграрі. І Фернанду Сантуш чудово знав, що все буде саме так, проте нічого вдіяти з цим не зміг. Приблизно 70 хвилин “аталські леви” захищалися неймовірно компактно, не сідаючи при цьому дуже глибоко, пресингували супротивників, щойно ті перетинали середню лінію з м’ячем, і намагалися вести контргру. Наприкінці африканці таки притулилися до своїх воріт, але номер: саме на цьому відрізку у португальців не було жодного стовідсоткового моменту! Тобто, компактність та динаміку в обороні збірна Марокко все одно зберігала до самого фінального свистка. А могла у контратаці й зняти усі питання. І навіть, залишившись удесятьох, африканські гравці не здригнулися ні на йоту.
Абсолютно заслужена перемога “атласських левів”. А всі піренейські карти були биті, і протиотрути вже відомої йому тактики суперника Сантуш не знайшов. Не допомогли й ходи з Роналду: той вийшов тільки на другий тайм, явно засунув свій егоїзм відомо куди і намагався максимально працювати на команду, навіть організував момент для чудового удару Феліша, який потяг Буну. Але все без толку.
І Кріштіану пішов у підтрибунне приміщення у сльозах, один, без партнерів. І це зрозуміло. Тієї миті він був один на всьому світі, і зрозуміти його міг хіба що споконвічний суперник, проте він якось днем раніше дістався півфіналу. Розірваний контракт із “МЮ”, купа скандалів, які Роналду притягнув і до збірної, незрозумілі перспективи, тонна критики, коли з усіх боків кажуть, що Крішові треба прийняти правду, а він не може цього зробити і починає руйнувати все навколо себе – такою Миттєво одному з найбільших в історії дуже хотілося, хай навіть не на перших ролях, але написати нову історію збірної Португалії, дістатися головної мрії, підняти над головою Кубок світу і втерти всім ніс, забувши на якийсь час про ті страхи перед сходом зі сцени і закінченням кар’єри, які, впевнений, його мучать і в яких він теж мало сумніваюся, сам собі не зізнається. У цей період, коли риси характеру, що завжди допомагали йому, стали отрутою, що отруює самого Роналду і тих, хто навколо (у футбольному світі, маю на увазі, за його межами Кріштіану, судячи з усього, – приємна і добра, емпатична і досить щира людина) У цей період йому хотілося взяти найголовніший трофей усього футболу і хоча б ненадовго по-справжньому зупинити час. Але фінальний свисток зруйнував усі його мрії та надії. І тільки наголосив, що все закінчується: Роналду провів на полі цілий тайм і не зміг виправити ситуацію, при цьому не мав жодного реального шансу забити самостійно. І тепер йому треба або нарешті прийняти реальність, або вона битиме його все сильніше і сильніше.
Однак і це питання майбутнього, а не поточного ЧС. Закриваючи ж тему Кріштіану, я б сказав, що ніхто і ніколи вже не скасує того, що він – один із найкращих футболістів в історії гри, і своїм командам він теж приніс купу користь, виграв безліч трофеїв, у тому числі й разом зі збірною взяв два кубки, один із яких – головна перемога в її історії, успіх на ЄВРО-2016. Він не грав у фіналах ЧС, але бував у півфіналі мундіалю, забивав на п’яти (!) різних чемпіонатах світу. Жаль йому про щось недосконале, впевнений, не варто. І коли пройде весь цей токсичний період, що змащує фініш його кар’єри, коли осипеться ще трохи піску часу, про нього говоритимуть і згадуватимуть завжди у захоплених тонах, і всі, хто люблять футбол, і через десять, і через двадцять, і через сто років. будуть відчувати дотик до чогось великого і вічного, коли чутимуть чи читатимуть ім’я Кріштіану Роналду. А поразка від Марокко забудеться.
Дешам – теж чарівник, чи ви не помітили?
Двадцять чотири роки тому, на полях Франції, збірна Бразилії, будучи чинним чемпіоном світу, зіграла у фіналі. Після цього переможці попереднього ЧС не могли дістатися навіть до 1/2-ї. Чотири рази трапилася аварія в групі, а ті ж бразильці в 2006-му зупинилися на прокляттям чвертьфінальної стадії, що стає для них. І ось, після п’яти таких мундіалів, поточний володар титулу нарешті зіграє в півфіналі!
Адже дуже багато говорило проти французів. Те, що трапилося з “триколірними” перед стартом ЧС-2022, – це справжня кадрова катастрофа. З центру поля випала зв’язка Канте-Погба, де багато в чому все будувалося, яка була запорукою успіху в Росії. Як таке заповнити? Та ніяк! Начебто… А тут ще й втратили Бензема – футболіста, який одним своїм рівнем в атаці був здатний компенсувати багато і принести перемогу навіть тоді, коли за грою команда начебто виглядає не дуже добре. Так, звичайно, у Дідьє Дешама під рукою залишався чудовий підбір футболістів, проте хребет комаді зламали. І що робити?
Embed from Getty ImagesДумати та працювати. Чим і зайнявся цей тепер уже не лише великий футболіст, а й не менший великий тренер. У стислий термін він перебудував гру підопічних так, що втрати перестали бути критичними. І вже у групі “Ле Блю” виглядали впевнено та спокійно (ураження від Тунісу розглядати не варто взагалі). Потім – повноважне підтвердження свого фаворитського статусу проти Польщі. І, нарешті, найсерйозніше випробування – дуже класна, дуже хитра і дуже прагматична Англія Саутгейта. Ось тут всі проблеми і могли вилізти назовні. Вилізли? Отюдь! Звісно, Франція вчора не була ідеальною. І, звичайно, їй дуже пощастило з промахом Кейна з другого пенальті – тут від самих “триколірних” нічого не залежало, і як пішла б справа далі, ми не знаємо. Одако загалом французи на жодній частині поля і на жодному відрізку матчу не провалювалися. А Тчуамені показав, що він реально здатний взяти на себе чи не всі функції Каті та Погба: він і непогано гальмував суперника в центрі, і гру команди пов’язував, і на індивідуальному класі забив гол у стилі якраз двох названих вище футболістів (передусім всього це стосується Погба). І відсутність Бензема теж поки що проблемою не стала: Жиру на ЧС-2018 не забивав і виконував насамперед інші функції, а тепер, коли це було потрібно, вже чотири рази вразив ворота суперників, у тому числі провів переможний гол учора! Мовчить Мбаппе? Нічого страшного – у нас є Олів’є (ось вам і рима)!
Перед наставником чемпіонів світу можна лише зняти капелюх. Він був у ситуації, що загрожувала провалом після успіху, який (провал) і так уже намічався, коли Франція не зуміла подолати бар’єр 1/8 фіналу ЄВРО-2020, вилтева від Швейцарії. Однак Дешам впорався із ситуацією, і як би “Ле Блю” не зіграли проти Марокко, справжньої катастрофи вже не сталося, а свій статус вони багато в чому підтвердили. Хоч ще й не до кінця, звісно.
А ось Гарету Саутгейту зараз буде дуже нелегко. Навіть за великих успіхів його серйозно критикували на батьківщині, бо стиль футболу, якого він дотримувався, за наявності цілого розсипу яскравих, творчих гравців атаки, багатьох відверто дратував і міг бути виправданий лише серйозними перемогами. Півфінал ЧС і перший в історії фінал чемпіонатів Європи міг бути віднесений до таких, а нинішній виступ на мундіалі-2022 – ніяк немає. І тепер Гарету не буде чим крити: і за свою тактику, і за заявку на чемпіонат світу, яка теж викликала питання.
Хоча мені здається, що, насправді, хібарів критики Саутгейт за катарський мундіаль зовсім не заслужив. Жорсткий аналіз – так, а поливати його нема за що. Саме на цьому турнірі “три леви” зовсім не були дуже нудними, вони багато разів проявляли себе яскраво і видовищно. Одна нульова нічия за п’ять матчів за тринадцяти забитих голів (майже три за поєдинок у середньому), тричі британці відправляли у ворота суперників мінімум три м’ячі – хіба тут можуть бути серйозні претензії щодо видовищності? І вчора Англія зовсім не грала в суто закритий футбол, ні за 0:0, ні за 1:1. Ну а контролювати удари Кейна з одинадцятиметрової позначки – на це Саутгейт ніяк не здатен. Напевно, когось здивує подібна думка, але, можливо, Гарету якраз проти Франції не вистачило ще трохи його власного прагматизму! Та й суперник був дуже сильний, аж ніяк не слабший за “три леви”. І хтось же має поступитися. А якщо в такій грі ти не забиваєш пенальті у вирішальний момент, шансів на успіх стає набагато менше.
Але, звісно, почуття, що ця Англія могла зіграти успішніше саме за рахунок потужності своїх атакуючих виконавців, залишається. Наприклад, через футбол, подібний до гвардіолівського, благо у складі навіть є люди, навчені йому від А до Я. Зробити набагато більшу ставку на володіння, пресинг і пошук вільних зон на цьому тлі – склад дозволяв грати так. До чого б це призвело, ми не знаємо. Відповідальність завжди на тренері. Він вирішив діяти інакше – і програв. І він за це відповість. Та що там уже відповідає. А нинішні “три леви”, звісно, не сказали всього, що могли. Їм під силу було досягти другого в історії нації, що пишається своїм “родоначалінням”, фіналу та поборотися за Кубок світу. Потенціал був навіть вищим, ніж чотири роки тому, коли Саутгейт і Ко були куди ближче до цього. Чвертьфінал – мінімум, на який могла претендувати така збірна Англії. Тож це не провал, звичайно (особливо з урахуванням того, кому поступилися дорогою), а просто серйозна невдача. Але щодо складу, то у більшої його частини ще буду шанси на трофей: і в Німеччині, і на північноамериканських полях через чотири роки. А ось чи будуть ці шанси у самого Гарета Саутгейта, ми скоро дізнаємось.
P.S.
Два представники Європи, по одній команді з Південної Америки та Африки – такий склад півфіналів ми отримали. І такого розмаїття ми не мали вже двадцять років. На ЧС-2002 у 1/2 пробилися також дві збірні з УЄФА, одна від КОНМЕБОЛ та ще одна представляла Азію. Потім було два чемпіонати світу, на яких до півфіналу добиралися лише європейці, одного разу представництво УЄФА було розбавлене однією американською командою і ще одного разу був паритет між УЄФА та КОНМЕБОЛ. Цього разу дедалі цікавіше. З точки зору розмаїття, звісно.
І… Згадайте групу: Бельгія, Хорватія, Марокко, Канада. Ви могли собі уявити, що в ній приховані два півфіналісти? Сумніваюсь. А головне: серед цих двох немає бельгійців!
