Мабуть, абсолютна більшість фахівців та вболівальників ще до початку матчу фактично вручила перемогу «МанСіті». Дещо несправедливо по відношенню до «Інтеру», але цілком зрозуміло. Блискучий «Сіті», який громить усіх і скрізь. І скромний на цьому тлі “Інтер”. Однак цей скромний «Інтер» подолав у Лізі чемпіонів вражаючий шлях, і було б верхом легковажності сподіватися на те, що ця команда не спробує стрибнути вище голови на останньому відрізку цього чудового шляху.
«МанСіті» – «Інтер» – 1:0
Голи: Родріго (68).
«МанСіті»: Едерсон, Аканджі, Діаш, Аке, Стоунз (Уокер, 82), Родріго, Бернарду Сілва, де Брюйне (Фоден, 35), Гюндоган, Гріліш, Холанд.
«Інтер»: Онана, Дарміан (Д’Амброзіо, 85), Ачербі, Бастоні (Госенс, 76), Дюмфріс (Белланова, 77), Дімарко, Барелла, Брозович, Чалханоглу (Мхітарян) , 84), Лаутаро Мартінес, Джеко (Лукаку, 57).
Арбітр: Шимон Марциняк (Польща).
Попередження: Холанд, Едерсон – Барелла, Лукаку, Онана.
Невтішні прогнози щодо того, що «Інтер» закриється на своїй половині і відбиватиметься, «нарадзурі» спростували уже в перші хвилини. Ні, звичайно, Сіті грав першим номером. Але італійці не сідали глибоко, високо зустрічали опонентів, нав’язуючи їм боротьбу та вичавлюючи зі своєї половини. Підопічним Пепа Гвардіоли доводилося багато пересуватися, шукаючи можливість прорватися до воріт, і, відповідно, витрачати багато сил. І треба сказати, що тактика Сімоне Індзагі працювала. Італійці спокійно контролювали ситуацію, отримавши м’яч, не соромилися проводити осмислені розіграші, намагалися довше з ним не розлучатися і не боялися провідувати Едерсона в кількості, достатньої для чогось небезпечного. Візити ці, прямо скажемо, мали виключно ознайомчий характер і, незважаючи на дрібні гріхи у грі воротаря, якоїсь небезпеки не становили.
Матч не балував ефектністю та видовищністю у загальноприйнятому розумінні, але це не означає, що матч не був захоплюючим і чималою мірою цікавим. Найрозумніші переміщення обох суперників, зміни позицій, зміни напряму атак, єдиноборства, де кожен готовий буквально вигризати м’яч у опонента, пресинг італійців у центральній лінії.
Тільки на 27-й хвилині «Інтер» серйозно провалився в центрі, що вилилося в блискавичну доставку м’яча до штрафного майданчика італійців і, оскільки за компанію з центром провалився і захист, ударом Холанда зблизька в ближній кут – воротар. За хвилину з-за меж штрафного майданчика пробивав де Брюйне – воротар і тут був на висоті. У ці кілька хвилин сталося те, що, за ідеєю, мало стати ключем до розв’язки. Варто було “Сіті” трохи додати в швидкості – і від вибудуваної, налагодженої, ретельно розрахованої гри “Інтера” не залишилося практично нічого. Іншими словами, в ці хвилини англійці вперше побачили, як і чим вони можуть повністю знищити суперника, витративши на цей захід хвилин десять.
На 35-й хвилині трапилася маленька особиста трагедія Кевіна де Брюйне, який змушений був залишити поле через травму (так-так, як і у фіналі 2021 року проти «Челсі», тільки тоді він протримався вдвічі більше часу), і досить серйозна неприємність для його команди.
А «Інтеру» якраз настав час задуматися про свій атакуючий потенціал. Якщо у стримуванні англійців підопічні Індзагі досягли успіху, то попереду, крім вилазок на початку зустрічі, вони не створили нічого виразного. І це не той випадок, коли команда будує якісь атаки, але вони не надто вдалі. Це той випадок, коли команда так будує атаку, що й до воріт насилу доходить, а якщо доходить, то зовсім не знає, що їй там робити. “Інтер” рятувало лише те, що “Сіті” попереду мало що вдавалося.
Після перерви гра помітно пожвавилася. Обидві команди почали вдаватися до гри на зустрічних курсах, і ми побачили набагато більше жвавих веселих атак, коли геть-чисто забувається центр поля, а є тільки ворота у двох кінцях поля. Звичайно, не було такого, що суддя свиснув – і всі раптом почали радісно гасати без перепочинку. Ні, обидва суперники брали паузи та переходили до вже баченої нами у першому таймі гри, а потім несподівано вибухали. Без перебільшення можна сказати, що Лаутаро вкрав гол у «Інтера». Зблизившись із воротами ліворуч по центру, витягнувши на себе воротаря, він навіщось вирішив вразити світ вишуканою технікою і почав намагатися воротаря якимось чином перекинути. За цими потугами спостерігав у центрі штрафного майданчика Лукаку, якому при гарному пасі потрібно було лише потрапити у порожні ворота з кількох метрів. Лукаку не оцінив цієї демонстрації партнером технічних чудес. Вболівальники “Інтера” теж. Пеп Гвардіола, який уже побачив гол у воротах своєї команди, цей прийом оцінив.
«Сіті» таких розкішних моментів не мав, але зробив щось вагоміше. Підопічні Гвардіоли підняли темп і чекали, коли станеться те, що, за ідеєю, має стати ключем до розв’язки. “Сіті” тиснув і порізав передачами італійську оборону, і на 68-й хвилині “Інтер” впав. Аканджі віддав вертикальний пас майже до лицеової лінії на Бернарду, той віддав назад до центру, а Родріго завершив комбінацію.
Минуло всього кілька хвилин, і «Інтер» буквально прокричав на весь Стамбул, що він не впав, а лише оступився. Дімарко шикарно пробив по воротах, і бути голу, але м’яч влетів у перекладину. М’яч вкрай вдало для «Інтера» відскочив у поле, Дімарко вкрай вдало для «Інтера» повторив спробу, Лукаку вкрай невдало для «Інтера» стояв у штрафному майданчику, м’яч врізався в нього – епізод був вичерпаний.
На 77-й хвилині Фоден цілком міг поставити жирну крапку, коли вирвався на ударну позицію і пробив між Белланової і Госенсом, що свіжовийшов (на рідкість «вдало» увійшли в гру) – Онана врятував.
«Інтер», треба віддати йому належне, здаватися не збирався. У якийсь момент італійці навіть притиснули опонентів до воріт і, мабуть, планували завантажити захист, чекаючи на помилки, але з цієї витівки нічого не вийшло. Саме на останніх хвилинах стала надто помітною різниця між клубами. “Сіті” все давалося з видимою легкістю. «Інтер» усіма силами намагався придумати хоч щось, але італійцям не вистачало швидкості і тієї видимої легкості.
На 88-й хвилині Лукаку вкрав у «Інтера» гол. Лукаку з воротарської пробив головою, здавалося, вже точно, але м’яч влетів у ногу Едерсона, після чого відскочив у поле, і епізод був вичерпаний.
Нервова кінцівка промайнула блискавично – і гравер почав виводити на Кубку назву манчестерської команди.
Якщо говорити про протистояння тренерів, то Сімоне Індзагі може вважати себе переможцем. Він настільки розумно збудував план на гру, що досить довго його команда підтримувала рівний бій. Навіть за виразом обличчя Пепа Гвардіоли було зрозуміло, що він не очікував побачити те, що побачив. Якщо говорити про протистояння команд, то Індзагі не до кінця продумав свій план, або його гравці не в змозі цей план повністю реалізувати. І судячи з того, що «Інтер» програв виключно за технікою, то друге все ж таки реальніше. Якщо говорити про протистояння тренерів, то Хосеп Гвардіола може вважати себе таким, що програв. Якщо говорити про протистояння команд, то Хосепу Гваріолі пощастило, що його команда об’єктивно технічніша за суперника. Скажуть, скажуть, що Гвардіола – великий тренер, і незаслужено забудуть про той подвиг, який здійснив Індзагі, дотягнувши до фіналу його «Інтер» і показавши у фіналі більше максимуму, який ця команда здатна показати.
