В українському футболі Олег Дулуб почувається, як у рідній стихії. Білоруський фахівець очолював чотири різні команди УПЛ і, здається, це далеко не межа. Олег Анатолійович і сам зізнається, що хотів би попрацювати в Україні ще. До того ж останній його досвід роботи в УПЛ виявився неоднозначним. «ЛНЗ» звільнив Дулуба, хоча новий тренерський штаб ситуацію зовсім не покращив. В ексклюзивному інтерв’ю «ПРОФУТБОЛу» Олег Дулуб згадує період у Черкасах, аналізує першу частину сезону в УПЛ та розповідає, чим займається під час паузи в тренерській кар’єрі.
«Хотів би допрацювати хоч до сотні матчів в УПЛ»
— Олеже Анатолійовичу, незважаючи на те, що ви не працюєте в українському футболі, та все одно залишаєтеся у курсі справ. Зокрема, журналісти часто звертаються до вас за коментарями і ви виступаєте в ролі експерта. Чи можна сказати, що УПЛ – найбільш цікавий чемпіонат для вас?
— Це правда, один з найцікавіших. Конкурувати з цією лігою може лише АПЛ. Українську Прем’єр-Лігу дивлюся постійно і майже всі матчі. Можна сказати, що в курсі всіх подій.
— Якщо відверто, то чи є у вас плани ще попрацювати в найсильнішому українському дивізіоні?
— Такі плани є. Скільки там мені матчів до ста залишилося? Сім? Хотів би допрацювати хоч до сотні (усміхається). Тоді буде цифра красива. УПЛ – доволі серйозний рівень. Зараз розмовляю з агентами і кажу, що мій пріоритет –
Українська Прем’єр-Ліга
— Позаду – перша частина чемпіонату в УПЛ. Які команди можете виділити: хто найбільше сподобався, а від кого чекали більшого?
— Ще коли працював у «ЛНЗ», то відзначив для себе одну особливість – УПЛ спрогресувала насамперед в контексті тренерських кадрів. Якщо раніше, у 2016-му чи 2017-му, всі грали плюс-мінус однаково, то зараз тренери мають значний вплив на свої команди. Якщо говорити про приємні несподіванки, то не можу не відзначити прогрес «Олександрії», яка перейшла до більш сучасного футболу.
Запрошення 3-4 досвідчених гравців на це вплинуло. І звичайно, чудово працює тренерський штаб, а точніше тріо Ротань-Кравченко-Антонов.
— Кого поставите на друге місце у своєму рейтингу?
— «Динамо». У липні кияни демонстрували швидкість, пресинг, вертикальний футбол… Те, що віддалено нагадувало «Динамо» часів Валерія Лобановського. Щоправда, кінцівка сезону видалася змазаною. Пов’язую це з переїздами і виступами киян у єврокубках. Третя команда – «Кривбас». Криворіжці показали стабільно високий рівень гри. Вони також мали невдалий старт сезону через єврокубки, але потім надолужили і своє взяли. Четвертий? «Верес». Попри поразки в останніх двох матчах, рівняни виглядали цілісно.
— Хто розчарував?
— Напевно, «Шахтар», який відстає від «Динамо» на десять очок. Нехай і за втраченими різниця складає сім очок. Це дуже багато. Зрештою, не виключаю, що у кінцівці сезону вони можуть наздогнати киян і завершення чемпіонату буде драматичним. В останньому турі року «Полісся» обіграло «Шахтар», але житомиряни теж розчарували. Фінансування, підбір гравців – у клубу все є. Але сучасна команда навіть програє за кількістю очок минулорічній команді Юрія Калітвінцева. Зі знаком «мінус» згадую про «Зорю», якій бракувало стабільності.
Додам у цей список і «Чорноморець». Олександру Бабичу вдалося стабілізувати ситуацію на старті, але 12 очок до зимової перерви – надто мало для збереження прописки в УПЛ.
«Керівники «ЛНЗ» – це люди, які дорожили репутацією»
— Зі своєю останньою українською командою «ЛНЗ» ви попрощалися ще у червні, тож мали змогу переосмислити те, що відбулося. Взагалі як довго ви оговтувалися від прощання з черкаським клубом?
— За дев’ять місяців роботи нам вдалося сформувати три різні команди. У вересні, жовтні та листопаді наш колектив складався переважно з українських футболістів. Далі передсезонна підготовка минала без легіонерів, які з’явилися тільки наприкінці лютого. Фактично у нас була зірвана передсезонка. І третя команда із сімома легіонерами грала з березня по травень.
— Підозрюю, що ви найбільше стежите саме за «ЛНЗ», але не включили цю команду в свій рейтинг зі знаками «плюс» чи «мінус». Як вам виступи черкасців у першій частині чемпіонату?
— Додам «ЛНЗ» до розчарувань. Візьмемо прості цифри. У середньому за матч команда набирає одне очко, точніше 1,03. У нас восени було 1,68, а навесні цифри знизилися, але зберігалися в районі 1,5 очка за матч. Карраско дісталася збалансована команда. До цього ми притирали гравців одне до одного протягом трьох місяців. Нині «ЛНЗ» перебуває в небезпечній близькості до перехідних матчів. Все через щільне розташування команд у таблиці.
— Нещодавно Карраско та його штаб покинули Черкаси і їхнє прощання також не було легким. Конфлікт клубу з тренером Андрієм Бурдіяном вас здивував? Точніше, суть самого конфлікту, пов’язана з ТЦК і ймовірними погрозами.
— Кожна організація має ділову репутацію. Знаючи керівників «ЛНЗ», зокрема, президента та віце-президента, можу сказати, що це люди, які дорожили репутацією. Для них це найважливіше. Наприклад, візьмемо розрахунки по грошах. Зі мною та моїм штабом розрахувалися на сто відсотків, у нас немає жодних претензій. Якщо історія з Бурдіяном має реальне підґрунтя, то це дуже великий удар по діловій репутації «ЛНЗ». Пригадую, як клуб ухвалив рішення розірвати з нами контракт. Тоді такий шум у пресі розпочався з подачі Колісника…
— Через що?
— За словами генерального директора, ми начебто гроші вимагали. Це був перший схожий випадок, пов’язаний з «ЛНЗ». Один раз – випадковість, два – система, три – закономірність. Зараз це трапляється вдруге. Отже, це система. А для «ЛНЗ» такі речі – неприйнятні.
— Нещодавно «ЛНЗ» оголосив про призначення Романа Григорчука головним тренером. Чи знайомі ви з Романом Йосиповичем і що думаєте з приводу цього?
— Ще коли ми працювали в Черкасах, то чув про переговори Григорчука з клубом. Особисто ми не знайомі. Із Григорчуком ми одночасно працювали в Казахстані, тож мали тільки невеликі контакти.
«Історія з Наумцем викликає легке нерозуміння»
— Треба визнати, що кадрова політика «ЛНЗ» – доволі успішна. Клубу вдавалося знайти відносно недорогих гравців, які показують хороший рівень футболу.
— Аналізуючи гравців, можна сказати, що нинішня команда сильніша за іменами, ніж та, яку тренував наш штаб. Ми тоді вирішили, що запрошені легіонери мають бути сильнішими за наявних виконавців. Кілька трансферів у нас зірвалося. Ми запрошували двох хороших нападників: Флорента Хасані та Казіма Лачі, які б добре поєднувалися разом. Також ми цікавилися аргентинським опорником Піко. Під час зустрічі з керівництвом повідомив, що для збереження місця в УПЛ нам достатньо і наявних футболістів. Основна група футболістів з’явилася перед самим сезоном. Ці новачки приїжджали не готовими.
— Якщо вести мову про персоналії – хто вам найбільше сподобався?
— За весняний відрізок варто відзначити Хайдіна Саліху.
— Вже у Карраско справжнім відкриттям став Яшарі. Для вас це несподіванка?
Зовсім не здивувався. Добре спрацювали наші лікарі, які вилікували його гомілкостоп. Було помітно, що він має потенціал. Вже восени в матчі з «Динамо» Яшарі дуже добре виглядав. З кожним матчем він додавав. Єдине, що відрізняє весняного Яшарі від осіннього – забиті голи. Навесні він переживав через низьку результативність. Та це було питанням часу. Взагалі Мухаррем свого часу вважався чи не найбільш перспективним футболістом Косова. Потім він перейшов у дорослий футбол і травмувався. Коли Яшарі одужав, то став провідним гравцем «ЛНЗ». Ще один ключовий фактор – позитив у побуті. Він постійно посміхається, жартує.
Характером на нього схожий Олів’є Тілль.
— Протилежна історія із Хайдіном Саліху. У вас цей центральний захисник забив три голи, коли вдало підключався до стандартів. Однак у поточному сезоні Саліху взагалі не відзначався. Маєте пояснення цьому?
— Хайдін – якісний молодий гравець, який має лише один очевидний недолік. Це зріст, недостатній для центрального захисника. Швидкість, агресивність, непоступливість – усе це при ньому. Саліху завжди виконував те, що від нього просили. Його результативність? Ми просто змінили гравців за позиціями. У цьому місці часто опинявся інший центрбек Муравський. Але Назарій то не добігав, то перебігав… Мій асистент Олександр Грановський просто поміняв їх місцями і Саліху почав забивати.
— Змінилися ролі в команді Арада Бара. Якщо він у вас був одним з основних, то штаб Карраско рідко випускав цього гравця. Як гадаєте, у чому причина?
— Кожен тренер використовує гравців так, як вважає за потрібне. Якщо команда виграє, отже, рішення правильні. Бар – непоганий опорник оборонного характеру, який добре почувається на м’ячі. Чудово розвертає атаки. Арад, як і Саліху, дуже виконавчий. Важливий момент – спілкування. Я розмовляв з Баром англійською, а Грановський використовував іврит. Гравцю потрібне спілкування і ми намагалися йому давати це.Несподівано місце у старті «ЛНЗ» втратив Владислав Наумець.
Ця історія викликає легке нерозуміння. Владислав за своїм потенціалом – один з найсильніших футболістів команди. Невипадково Наумець став найкращим бомбардиром команди. Але це гравець, якому потрібна довіра. Влад – дуже швидкий футболіст з класною лівою. Коли ми проводили комплексне тестування, то пересвідчилися, що це гравець, який міг одночасно виконувати кілька комплексних завдань. Що там відбувалося потім? Це запитання до Карраско.
— Новий тренерський штаб змінив основного голкіпера. На вашу думку Євген Кучеренко приніс більше користі команді, ніж це міг зробити Герман Пеньков?
— Гра ногами Германа – не його сильна сторона. Коли з’явився Кучеренко, то мені казали, що в цьому компоненті він сильніший. Чемпіонат почався і на перший матч з «Кривбасом» ми поставили Кучеренка. До цього заключний поєдинок на зборах ми провели з батумським Динамо і перемогли 1:0. Хоча до цього награвався Пеньков. Проте невдалий старт сезону дався взнаки – Кучеренко пропустив тричі. Перед «Поліссям» ми зібрали тренерську раду і майже одноголосно проголосували за Пенькова.
— Як щодо порівняння у компоненті гри ногами?
— Найбільш промовисті тут цифри з Wyscout. У Кучеренка коефіцієнт надійності гри ногами становив 58%-64%. Найкращий матч у Євгена був проти «Олександрії», де у нього 70% вдалих дій при грі ногами. У матчі з «Колосом» вийшов Пеньков і видав найгірший показник. Знаєте, який? Теж 70%. Тобто це максимум Кучеренка. А у Германа він 78%, 82%… У заключній грі з «Ворсклою» зіграв Самойленко. Тобто на завершення весняного відрізку ситуація складалася наступним чином: Пеньков – номер один, далі – Самойленко. А тоді – Кучеренко.
«Прочитав першу книжку українською мовою»
— Якими є ваші подальші тренерські плани?
— Розглядаю усі варіанти, але пріоритетом є УПЛ. Україна стала для мене особливою країною. Тому б хотів повернутися.
— Чим ви займалися протягом останнього часу: курси, стажування, література?
—Для мене це період, коли перезавантажуюся. Я прослухав курс підвищення кваліфікації категорії PRO. Дуже цікавий курс з хорошими фахівцями, який дозволив мені впевнитися в тому, що ми рухалися у правильному напрямку. Красивий футбол? Знаєте, коли мене звільняли з «ЛНЗ», то керівництво казало мені, що ми не граємо у красивий футбол. Будь-який футбол має відповідати певним критеріям. Але дуже складно поєднати красу футболу та набір очок. Якщо тобі кажуть, що треба продавати гравців, то гравці продаватимуться тільки тоді, коли команда займатиме високі місця. Візьміть до прикладу Івана Калюжного. Якби «Олександрія» перебувала десь знизу, то навряд чи тренерський штаб збірної звернув би на нього увагу.
— Що читали у вільний час?
— Багато різної літератури. Прочитав першу книжку українською мовою – «Як взаємодіяти з проблемними людьми». Футбольна команда – це інколи проблемні люди (усміхається). Цю книжку купив у Черкасах. Якраз від’їжджав з міста і придбав у дорогу. Також читав про тактику та побудову тренувального процесу. А ще ретельно переглядав усі матчі чемпіонату Європи, вивчав тенденції. Треба постійно бути в тренді. Зараз Україна дещо відстає у цьому плані.
— Що маєте на увазі?
— Давайте пригадаємо «Динамо» часів Валерія Лобановського. Його команда стабільно вигравала в іспанців, була на крок попереду. Потім в Україні змістили акцент на контроль м’яча, зробили крок назад. Ми чуємо розмови про красивий футбол, але не про ефективний чи збалансований.
— Ви працювали і мешкали на заході України, на півдні, а потім – у центрі. Бачите відмінності насамперед у людях?
— Це дійсно цікавий досвід. Якщо оцінювати менталітет, то мені близькі Черкаси. По прямій це 200 кілометрів до того місця, де я народився. Навіть атмосфера в місті схожа. До прикладу, Львів – строгий. Це моя перша любов. Люди тут дуже добре працюють, але важко приймають. Та якщо приймуть, то готові зробити для тебе усе. Одеса – це Одеса. Там з усмішкою на обличчі вбивають. Дуже легко спілкуватися з одеситами. У цьому місті мене завжди вражала свобода слова і спокій.
— На скільки відсотків ви відчуваєте себе українцем?
— Відсотків на 90 (усміхається). Мені легко з українцями. Можливо, це мій внутрішній стан. Пригадую, як вперше приїхав до Львова 2016-го. Ввімкнув телевізор, там показують зону АТО. Не вимикав телевізор три дні – дивився новини.
— Який у вас зв’язок з Білоруссю? Чи стежите за тим, що відбувається на Батьківщині?
— Все-таки це мій дім і моя Батьківщина. За футболом тамтешнім майже не стежу. Це пов’язано з ситуацією в країні після 2020-го року. Вона негативно вплинула і на футбол. Поїхали якісні легіонери, деякі білоруські футболісти отримали заборону на роботу через власну громадянську позицію. Значна кількість нинішніх футболістів не відповідає рівню найсильнішого дивізіону. Все це вплинуло на збірну. За яку, до речі, мало білорусів зараз вболіває. За політичним життям, звичайно, слідкую.
— Ви ніколи не замислювалися над тим, де збираєтеся осісти після завершення кар’єри? Поїдете у США чи залишитеся в Україні?
— Поки не думаю про завершення кар’єри. Якось вдома випадково натрапив на новину про Мірчу Луческу. У нас із ним різниця у 20 років. Або візьміть того ж Мирона Маркевича. Дивився про нього фільм «Тренер» і захоплювався. Футболісти зазвичай завершують не через вік, а через те, що втомилися грати. Коли втомлюся працювати, тоді й закінчу з тренерством.
