У зимове трансферне вікно2024/25 Омар Мармуш перейшов до Манчестер Сіті за 75 мільйонів євро. За цим гравцем полювали багато хто, але саме городяни задовольнили фінансові апетити німецького клубу. Усього півтора року тому єгипетського нападаючого підписали вільним агентом після невдалого виступу за Вольфсбург і у новій команді він розцвів. За такий короткий проміжок часу франкфуртський клуб із нікому непотрібного гравця виростив топ-форварда і це далеко не перший подібний випадок. Загалом на переходах нападаючих Орли заробили близько 270 мільйонів євро з 2019 року, але чи всі форварди залишилися на тому ж рівні?
Embed from Getty ImagesПодробиці переходів та подальша кар’єра форвардів
У 2017 році Айнтрахт оформлює трансфер двох перспективних, але нікому не відомих молодих форвардів, Себастьна Аллера та Луки Йовича, заплативши за них загалом менше 15 мільйонів євро. У першому ж сезоні івуарієць оформив 20 результативних дій, сербському напу знадобилося трохи більше часу на адаптацію. Алер провів видатний другий сезон, забивши 20 голів і віддавши 12 результативних передач, завдяки чому перейшов у Вест Хем за 50 млн євро. У Лондоні Себастьян так і не зміг адаптуватися, значно здав і пішов на зниження, спочатку в Аякс, а потім в Утрехт. На кар’єру івуарійця дуже сильно вплинула жахлива хвороба, адже майже 2 роки він боровся з раком, але все ж таки зміг перемогти недугу і після приніс збірній Код-Ді-Вуара перемогу на кубку Африканських Націй. Йович також блиснув у сезоні 18/19, та так яскраво, що зацікавив самого Флорентіно Переса і перейшов до Реалу влітку 19-го за 63 мільйони. У Луки після переходу кар’єра так само не задалася. За 2 сезони в королівському клубі він здійснив лише 8 результативних дій і переїхав до Серії А, де зараз полірує лаву запасних у Мілані на досить непоганому контракті та влітку буде змушений шукати собі новий клуб.
У 2019 році після відходу Йовіча та Алера ряди франкфуртського клубу поповнив Андре Сілва, який провалився в італійському Мілані та був придбаний лише за 3 мільйони. Ніхто не вірив у успіх португальця, але в таборі Орлов він набив понад 30 голів у сезоні 20/21, після чого перейшов у Лейпциг за 23 мільйони. Сілва, як і інші топ форварди, що пішли з Айнтрахта, не зміг здивувати і досі блукає по орендах. Ще більш вражаючою виглядає історія Рандаля Коло-Муані, який завдяки блискучій грі за німецький клуб у сезоні 22/23 поїхав на чемпіона світу у складі збірної Франції, а потім перейшов до ПСЖ за 95 мільйонів. Француз відмовився продовжувати контракт із Нантом і дістався Айнтрахту безкоштовно, у дебютному сезоні йому вдалося здуйснити понад 40 результативних дій. Аналогічна історія Омара Мармуша: за нього не виплатили жодного цента і через півтора року зуміли оформити дуже вигідний трансфер.
У чому секрет супертрансферів та розвитку гравців
Айнтрахту вдається провертати такі вдалі трансфери завдяки феноменальній роботі спортивного директора Маркуса Креше. Його стратегія полягає у досить незвичайному підході, він ретельно вивчає гравців перед переходом і підписує лише в тому випадку, якщо бачить, що його можна буде продати дорожче за кілька років. Під час підписання контракту у гравців відсутня сума відступних, а скрок погодження часто перевищує 5 років. Ця дає свободу в переговорах під час продажу гравця і створює додаткові важелі впливу на потенційних покупців. Але для таких успішних продажів однієї роботи на трансферному ринку недостатньо.
Embed from Getty ImagesСтруктура клубу побудована таким чином, що нападники звільнені від чорнової роботи і не достить активно приймають участь у тактичних постійних свого клубу. На них грає вся команда і при цьому вони отримують повну свободу на полі, що допомагає швидше адаптуватися і вивести результативність на інший рівень. Також чималу роль грає і чемпіонат, адже в Бундеслізі, в принципі, команди забивають більше голів за матч у середньому ніж у Ла Лізі чи Серії А, і практично в жодному клубі немає по-справжньому топової, непрохідної оборони..
Висновки
Я вважаю, що всі ці фактори допомагають Айнтрахту знаходити та розвивати талановитих топ форвардів, але головна проблема полягає в тому, що за межами Бундес-ліги ніхто з них не зміг показати аналогічний рівень. Йовіч не витримав конкуренції з Бензема, Аллер не зміг адаптуватися до жорсткості та темпу АПЛ, Андре Сілва в принципі так і не став топом, а його період у Франкфурті більше схожий на оверперфоменс, ніж на певну закономірність. Коло-Муані та Мармуш ще можуть спростувати цю теорію, адже Рандаль після невдалого заїзду до ПСЖ намагається реанімувати кар’єру в Ювентусі, де його не обтяжують тактикою та стабільно постачають передачаі в штрафий майданчик суперника. Мармуш швидше за все так і не зможе заграти в Сіті, адже в таборі Орлов він літав по полю і був головною зіркою, а в колективі Гвардіоли завжди на першому місці тактика, та й роль змінника Холанда або гра на нерідній позиції можуть «обламати» єгиптянину крила.
Що стосується гравців з поточного складу, то тут на фоні інших виділяються 2 французькі нападники, Уго Екетіке та Ельє Ваї, яким на даний момент по 22 роки. Першого Орли придбали влітку у ПСЖ за 16 мільйонів Євро і він уже встиг зробити 15 результативних дій цього сезону та підняти за півроку власну трансфертну вартість до 40 млн. європейської валюти. Ваї ж перейшов лише в зимове трансферне вікно 2024/25 за 26 мільйонів з Марселя, після того, як не виправдав очікування головного тренера французького клубу Де Дзерді. Думаю, саме ці гравці є найперспективнішими у складі франкфуртського клубу і незабаром можуть перейти у топ-клуб за солідну винагороду.