Увечері в середу, на вулицях іспанського Більбао, панувала футбольна атмосфера — незважаючи на гіркоту нещодавньої поразки «Атлетика», місцеві жителі не могли пропустити фінал Ліги Європи, де зійшлися два представники англійської Прем’єр-ліги: «Тоттенхем Хотспур» та «Манче.
Embed from Getty ImagesІронія долі у тому, що саме манкуніанці вибили басків на стадії півфіналу. Але іспанські шанувальники футболу все ж таки отримали приводи для радості — «Тоттенхем» взяв реванш за своїх іспанських «колег з нещастя».
Для обох команд це був матч життя. Виснажені травмами та невдалим сезоном в АПЛ, вони підійшли до фіналу далеко не в оптимальному складі. Біля «шпор» поза стартом виявився капітан Сон Хин Мін — його замінив Рішарлісон. У «Юнайтед» навпаки, дехто встиг відновитися, і Далот з Угарте повернулися хоча б на лаву.
Перші хвилини зустрічі пройшли під контролем МЮ, які ніби репетирували володіння серед центральних захисників. Але нестабільність команди видавала навіть розстановка: Гаррі Магуайр, мемний герой соцмереж, несподівано часто висувався вперед, виконуючи роль опорника, щоправда, без особливої довіри з боку партнерів.
Каземіро підчищав у центрі поля, Бруну Фернандеш шукав натхнення трохи вище, а в атаці діяли Маунт, Гойлунд та Діалло. Ліворуч активно підключався юний Патрік Доргу, особливо коли Маунт зміщувався ближче до центру. Іноді до його зони повертався Люк Шоу, щоб підстрахувати.
На вістрі у манкуніанців Гойлунд постійно стикався із щільною опікою від аргентинця Крістіана Ромеро. Обидві команди грішили неточними передачами, через що гра періодично втрачала ритм. Однак саме з одного такого хаосу й народився єдиний гол — після навісу Сарра м’яч, невдало відскочивши від Шоу, опинився у сітці воріт «Юнайтед».
До цього «Тоттенхем» вже кілька разів створював небезпеку після навісів, намагаючись знайти Соланке та Рішарлісона, а за стандартів – Ромеро та Ван де Відень. Цікаво, що при побудові атак Біссума та Бентанкур опускалися майже до свого штрафного майданчика, відкриваючи величезний простір у центрі. Цим намагалися скористатися «дияволи», але реальної загрози було небагато.
Якщо хтось і виділявся у «Юнайтед», то це Амад Діалло — івуарієць був мотором атаки до останнього, дриблінгував і шукав моменти, коли все інше буксувало. На жаль, зусиль одного гравця виявилося замало.
Фінальні хвилини зустрічі пройшли під тиском з боку МЮ, але «Тоттенхем» відпрацював у захисті компактно та холоднокровно. Манкуніанці намагалися знайти проломи, але захист «шпор» ставав все щільнішим і дисциплінованішим.
Фінальний свисток став початком нового розділу в історії “Тоттенхема” – довгоочікуваний трофей, перемога в європейському фіналі, завершення багаторічного періоду без титулів. Анже Постекоглу зробив те, на що від нього чекали — взяв кубок на другий рік роботи. Його доля в клубі поки що не визначена, але тепер він має вагомий аргумент у діалозі з керівництвом.
Наступна зупинка – Ліга чемпіонів. І, можливо, тепер уже ніхто не сумнівається: це справді реальність, а не сон.
