Визнаємо, футбол є достатньо скандальним видом спорту. Футбольні скандали такі ж багатогранні, як і сама гра номер 1. Окрема глава в цій історії – це різноманітні витівки футболістів під час матчів, суперечки з арбітрами, сутички. Це явище не те щоб дуже розповсюджене, проте й не таке вже й рідкісне. Нинішній мундіаль не став виключенням: футболісти сварилися з суддями, сварилися один з одним.
Першоджерело цих проблем, звісно, криється у ФІФА. Призначення на складні матчі суддів із не найкращою репутацією, невміння робити висновки, коли арбітри відверто не справляються. Найбільш показова, звичайно, історія с Матеу Лаосом. Будемо відвертими, це ж не перший випадок, коли Лаос втратив контроль над грою, але саме його призначають на матч, що обіцяє бути напруженим.
Але ж є етика. Етика поведінки футболіста не дозволяє йому лаятися на арбітра. Яким би цей арбітр не був. Етика поведінки футболіста не дозволяє йому розпускати руки, чинити самосуд, використовувати образливі фрази на адресу інших гравців, тренерів і взагалі всіх. І цих правил мають дотримуватися всі, інакше футбол ризикує перетворитися на базар. Ми й так уже докотилися до того, що в деяких гравців життя поза полем більш яскраве та захопливе, ніж футбольна кар’єра. Ні, звісно, таке було й раніше, але сьогодні посередній гравець можу здобути свою частку слави виключно завдяки усіляким темним і розвеселим історіям. На футбольному полі має бути порядок, і рефері є гарантом цього порядку. Хтось може подумати, що головне для арбітра не робити помилок, але це не так. Помилки були, є та будуть. Хоча б тому, що є чимало епізодів, трактування яких не таке очевидне й однозначне, як усім би хотілося. Найцінніша риса арбітра – це впевненість. Впевненість, завдяки якій футболісти чітко розуміють, що будь-яка витівка може мати плачевні наслідки. У вже згаданому матчі за участю Аргентини Лаос повністю випав із гри, в результаті чого сутичка стала можливою.
Embed from Getty ImagesЄ й інший нюанс. Все ж таки футбольне поле – це не майданчик дитячого садка, де всю відповідальність покладено на вихователя та його помічників. У футбол грають дорослі люди. І коли лунає, зо хтось там не впорався з емоціями, це трохи смішно. Емоціональна стабільність є такою ж складовою футболу, як і певний рівень технічної майстерності. Дотримання етичних норм і правил є такою ж складовою футболу, як і дотримання виключно футбольних правил.
Коли професійний футболіст, не молодик, а зрілий гравець, кар’єра якого вже близиться до завершення, «не впорався з емоціями» – це смішно. Вимагати мільйонні контракти, крутити руки керівникам клубів – на це стійкості вистачає, а притримати свого язика – вже ні.
Якщо врахувати, що сьогодні футбол – це ще й великий бізнес, то дотримання певного іміджу є не лише частиною роботи, а й важливим елементом розвитку цього самого бізнесу. Більш того, в клубі футболіст заробляє тренуваннями, іграми та активностями, що потрібні клубу, рекламні контракти, окрім участі у зйомках, передбачають і створення певного іміджу. Інакше кажучи, дотримання певних правил – це і є оплачувана робота гравця. Втім, це складне питання, багато в чому суперечливе (скажімо, футболіст, що п’є газировку та їсть чіпси – так собі образ), але образ хорошого хлопця ніде й нікому не завадив.
На цьому чемпіонаті в центр уваги потрапили три збірні: Уругвай, Нідерланди та Аргентина. Були, звісно, були провини не такі гучні. Скажімо, неявка футболістів збірної Німеччини на прес-конференцію перед другим туром групового етапу. Це пряма неповага до журналістів і вболівальників. Які такі важливі справи відволікли гравців, коли на них чекали в прес-центрі? Так, на цих прес-конференціях рідко коли говорять щоб важливе чи цікаве, більшість із них – це набір банальних питань і банальних відповідей, але вболівальники люблять ці заходи. Полюбляють їх і журналісти. Якщо журналіст хоче поставити банальне запитання, а вболівальник – почути банальну відповідь, і все це жорстко регламентовано, значить, футболіст зобов’язаний бути присутнім. А не ховатися за спиною тренера. І не прикриватися ідіотськими поясненнями: потрібно забагато часу, щоб дістатися прес-центру. Вболівальник, який прилетів до Катару з Німеччини, витратив набагато більше часу й, на відміну від футболістів, особистих коштів.
Embed from Getty ImagesВитівки уругвайців, голландців та аргентинців – проступки зовсім іншого рівня. Це удар по всьому футбольному порядку. Едінсон Кавані, Фернандо Муслера, Дієго Годин і Хосе Марія Хіменес опинилися в центрі уваги за образу суддів після гри з Ганою. Причиною невдоволення бунтівників став пенальті, який не було призначено на користь Уругваю. Хіменес ударив співробітника ФІФА, облаяв суддів, підбираючи принизливі епітети, Кавані відігрався на моніторі VAR. Коли дитина та підліток реагує на невдалі так емоційно, це можна пояснити: він ще не навчився контролювати себе, не розуміє, яка на нього покладена відповідальність. Ні, це не означає, що дитині чи підлітку варто пробачати подібні витівки, навпаки. Але коли світові зірки, переживши невдачу, повністю втрачають контроль над собою, лаються, застосовують силу – це вже за рамками будь-яких пояснень.
Голландці й аргентинці почали з’ясовувати стосунки ще під час матчу. Так, Лаос припустився багатьох помилок. І головна з них у тому, що він не прогнав з поля Паредеса за підкат на Аке та ван Дейка за те, що штовхнув аргентинця. В цей момент футболісти зрозуміли, що їм можна геть усе. Розгорнулася сутичка, де вже ніхто себе не контролював: полетів м’яч у нідерландську лаву запасних, полетіла ручка в аргентинців, усі штовхалися та голосили. Так, саме арбітр мав це все попередити й зупинити. Але як щодо самих футболістів? Ви приїхали на чемпіонат світу, ви є представниками своїх країн, і ви просто не впоралися з емоціями? Мессі, який обізвав Вегхорста, з якої причини не впорався з собою? Мессі, який полаявся з ван Гаалом і Давідсом, про що взагалі думав у цей момент?
Навіть якщо футболіст незадоволений рішенням арбітра, він зобов’язаний його слухатися. Так, гравці відстоюють свою правоту, вимагають передивитися певні моменти, щось доводять. Судді доволі лояльні до цих проявів і карають за розмови лише дуже настирливих співрозмовників. Але коли справа доходить до образ і принижень, жодних виправдань поведінці, гідною найгірших підворотень світу, бути не може. Маленькі золоті хлопчики вже якось мають зрозуміти, що світ – це не лише їхні забаганки. Хлопчик хоче пенальті, хлопчику не дали пенальті, у хлопчик істерика. І ще поштовхалися б по-чоловічому. Погано, але буває. Але образи в стилі покинутої жіночки з розхитаними нервами, яка, відійшовши на безпечну відстань, виливає з себе всі відомі образливі слова, – це так дешево й низько для футболіста (загалом не лише для футболіста, але ми зараз про них). Чи здатна ФІФА карати так, щоб в інших навіть думки не було повторювати? Усіх, усіх без виключення карати, однаково суворо.