Двадцять друга першість планети з футболу добігла кінця. Дуже офіційна фраза, за якою ховаються океан найрізноманітніших емоцій, безліч яскравих (і не дуже – теж) подій, особистих радощів, прикростей і трагедій, гарних і не найприємніших історій, злетів та падінь, сенсацій та провалів, стартових плацдармів для кар’єри та її завершальних акордів. Загалом, саме час підбити підсумки і відповісти питанням: ” А що, власне, ми з вами бачили? ” . Чим і займемося, дорогі читачі.
Для початку – трохи географії. Чемпіонат світу лише вдруге пройшов на азіатській землі, причому вперше – на Близькому Сході. Приймали турнір п’ять міст, і це – фантастично низький показник для ЧС із тридцятьма двома учасниками. Востаннє така кількість міст була задіяна ще в Аргентині 44 роки тому, коли у фінальній стадії було вдвічі менше команд! Ну і, звичайно, ніколи досі чемпіонат світу не проходив під час зими у північній півкулі. Цілком імовірно, що це був не тільки перший, а й останній подібний випадок.
У 64 матчах минулого мундіалю було забито 172 голи, а в середньому – 2,69 за поєдинок. Можливо, вас це здивує, але цей показник – найкращий з того часу, як у фінальні частини світових першостей стали допускати тридцять дві команди! А це був, між іншим, уже сьомий мундіаль із такою кількістю учасників. Причому на ЧС-2018 була лише одна нульова нічия, в Катарі їх трапилося аж сім (максимальна кількість для чемпіонатів світу з 64-ма зустрічами, повторення антирекорду пенінства-2006), але це не завадило командам у сумі вражати ворота один одного все одно частіше , ніж чотири роки тому! Якщо ж брати історію чемпіонатів світу загалом, то, звичайно, неодноразово зустрічалася вища середня результативність.
Вперше з ЧС-1994, тобто, знову-таки, з моменту, коли ФІФА перейшла до формату із тридцятьма двома учасниками, на груповій стадії жодна команда не набрала максимальної кількості очок. Взагалі, якщо говорити про груповий турнір, то за формату з вісьмома квартетами він був одним із найкращих, нарівні зі своїми “побратимами” 2002 та 2014 років. У кожній із груп до останнього туру зберігалася інтрига, причому реальна, а не формальна, при цьому в п’яти квартетах напередодні третього ігрового дня не можна було офіційно назвати жодного учасника плей-офф, а у трьох групах до останнього туру на вихід претендували всі чотири збірні. !
Плей-офф мундіалю-2022 вмістив у себе відразу п’ять серій пенальті, і це рекордний показник. Причому одинадцятиметрові серії зустрічалися на всіх стадіях, крім півфінальної. Вирішувати ж безпосередню долю Кубка світу за допомогою пенальті довелося лише втретє. Раніше цим займалися Бразилія з Італією у 1994 році і ті ж італійці з французами через дванадцять років (у першому випадку “скуадре адзуррі” не пощастило, другий завершився її успіхом).
Вперше в історії на стадії 1/2-ї була представлена африканська збірна, вона ж – арабська, а таких ніколи не бачили навіть у чвертьфіналах. Бронза при цьому дісталася представнику УЄФА, і таке сталося одинадцяте поспіль!!! Аж 1978 року третє місце посіла неєвропейська команда – це були бразильці.
Ювілейний вдесяте фінал пройшов у форматі “Європа проти Південної Америки”. Перемога залишилася за збірною із зони КОНМЕБОЛ, і це зміцнило її перевагу, зробивши розрив просто величезним: 7:3. При цьому обірвався ланцюжок успіхів УЄФА, адже чотири попередні мундіалі принесли перемоги командам зі Старого Світу. Водночас ми можемо говорити про зародження тенденції: якщо ЧС проводиться в Азії, його виграє американська збірна, адже двадцять років тому мундіаль у Японії та Кореї завершився тріумфом Бразилії. Якщо ж говорити про виграні Кубки світу загалом, то перевага поки що залишається за зоною УЄФА: дванадцять проти десяти КОНМЕБОЛ. Проте вікторія Аргентини дозволила і Південній Америці довести цей показник до двозначного числа. Що стосується кількості чемпіонств у принципі, то Бразилія зберігає одноосібне лідерство з п’ятьма Кубками світу, по чотири так само в Німеччині з Італією, але до них на відстань одного кроку наблизилася Аргентина. І вона ж залишила список тих, у кого в активі дві перемоги: тепер ам тільки Франція з Уругваєм (перемоги “триколірні”, була б дзеркальна ситуація). По одному успіху в іспанців та англійців.
Фінал катарського ЧС став одним із найрезультативніших в історії. Більше голів один одному набили лише Бразилія зі Швецією далекого вже 1958 року – тоді ще зовсім не “пентакампеони” перемогли з рахунком 5:2. Шість м’ячів команди на двох провели вп’яте. Але ніколи досі не було такого, щоб обидва колективи забили не менше трьох голів – подібне ми побачили вперше. Якщо ж говорити про емоційну складову, то, напевно, фінал ЧС-2022 увійде до трійки або, як мінімум, п’ятірки найкращих в історії. Завжди хочеться, щоб вирішальний поєдинок будь-якого турніру став вишнею на торті, проте набагато частіше не трапляється. Катарський мундіаль, на щастя, став у цьому сенсі винятком: фінал перетворився на справжню прикрасу всієї першості, як за результативністю, так і за інтригою, за що велике спасибі його учасникам. І, мабуть, це найяскравіший фінал аж із ЧС-86, коли ті ж аргентинці здолали німців: “альбіселесте” впевнено вели 2:0, раптом здобули два м’ячі у свої ворота (нічого не нагадує?), а німці, схоже, вирішили , Що можна добити нібито деморалізованого суперника, вирушили це робити і пропустили вирішальний м’яч. Вчора було трохи інакше, проте можна протягнути нитку між попереднім і нинішнім аргентинським успіхами, а заразом і між титулами Дієго Армандо Марадони та його послідовника… І, звичайно, післяматчеві пенальті – це зрозуміло, але ж основний і додатковий час вмістили в себе ще три одинадцятиметрові! Це також рекорд. Власне, арбітри взагалі неохоче призначають пенальті у фіналах ЧС, трапляються вони там дуже рідко, а більше одного за матч глядачі до вчорашнього дня бачили лише одного разу: на мундіалі-1974, коли по одному пробили німці та голландці. До трьох справа ніколи не доходила і невідомо, чи дійде колись ще раз. Причому неможливо послатися на те, що причиною став перехід в епоху VAR: усі три одинадцятиметрові Шимон Марциняк (до речі, він – перший поляк, який відсудив вирішальний матч ЧС, і кількість країн, які надавали своїх арбітрів для обслуговування фіналів, зросла до тринадцяти) призначив без підказок відеоасистентів. До речі, протягом майже всього мундіалю звучали розмови про те, що Аргентині допомагають, постійно призначаючи пенальті у ворота її суперників. І за підсумками першої половини фіналу також можна було прочитати такі коментарі в Інтернеті. Ось тільки потім вони стихли, бо одинадцятиметрові більше били не самі “альбіселесте”, а їхні супротивники!
Embed from Getty ImagesКіліан Мбаппе став чемпіоном світу чотири роки тому, а цього разу пережив дуже болюче розчарування у вирішальній сутичці, проте мудіаль-2022 також дозволив чудовому французькому форварду, у якого, якщо не буде важких травм, попереду набагато більше, ніж позаду , увійти в історію. По-перше, Мбаппе став найкращим бомбардиром ЧС, що завершився, і це всього лише вдруге, коли подібне звання дістається представнику “триколірних”. Причому перший такий випадок був шістдесят чотири роки тому! Тоді на чемпіонаті-58 сяяв неймовірний Жюст Фонтент. Крім того, після десяти точних ударів Герда Мюллера на далекому ЧС-1970 тільки двом футболістам вдавалося відзначитися у фінальній стадії мундіалю більше семи разів (а в переважній більшості випадків ніхто не переступав позначки шість голів): двадцять років тому вісім точних ударів на свій рахунок записав бразилець Роналду, і зараз цей же результат повторив Мбаппе. Власне, більше протягом однієї світової першості забивали лише вже названі Фонтен та Г. Мюллер, а також Шандор Кочіш та Ейсебіу. Так що показники молодого француза однозначно заслуговують на найвищу оцінку. По-друге, і це, мабуть, навіть важливіше, Кіліану вдалося найрідше – хет-трик у фіналі ЧС. Досі подібне досягнення підкорялося лише англійцю Джеффрі Херсту, який тричі відзначився у вирішальній битві мундіалю-66. Щоправда, Херст усі три м’ячі провів із гри, а Мбаппе двічі забивав із пенальті, які заробляв не він, але факт залишається фактом. І водночас вперше команда, футболіст якої оформив “трюк з капелюхом”, програла фінал.
Embed from Getty ImagesЯк не крути, а головний герой ЧС-2022 – це Ліонель Мессі. Причому одразу за кількома напрямками, навіть із суто статистичної точки зору. Наприклад, Лео забивав у шести із семи матчів своєї команди (якби Щенсни не відбив його удару з одинадцятиметрової позначки, міг би відзначитися взагалі у всіх зустрічах). При цьому Мессі, який раніше обходився без голів у плей-офф мундіалів, цього разу відрізнявся на всіх чотирьох стадіях, зокрема, зробивши дубль у фіналі! Там його затьмарив партнер клубу Мбаппе, проте сам по собі факт нікуди не подіється. Великий аргентинець записав на свій рахунок сім м’ячів, додавши до них три результативні передачі – фантастичний показник. Тепер у Мессі в сумі двадцять дві результативні дії у фінальних стадіях ЧС, і це – рекорд, причому всі найближчі переслідувачі відстають аж на три пункти. І водночас фінал став для Ліонеля двадцять шостим матчем на чемпіонатах світу – ще одне найвище досягнення, в якому Лео перевершив німця Лотара Маттеуса. Крім того, Мессі увійшов до невеликого списку тих, хто зіграв аж на п’яти світових першостях. І саме п’ятий мундіаль став для Ліонеля взагалі без жодних застережень найуспішнішим. А приїхав на нього він далеко не на своєму піку, куди найкращі часи аргентинський геній переживав, коли проходили ЧС 2010 та 2014 років. Але його тезці Скалоні вдалося вибудувати командну гру таким чином, щоб Мессі у своїй нинішній формі приносив максимум користі, а Лео виконав відведену йому роль блискуче. Причому він не тяг на себе оделяло і не намагався зробити більше, ніж може на сьогоднішній день. Неможливо обійтися без паралелей з Кріштіану Роналду, адже вони переслідують їх обох більшу частину кар’єри. Кріш протягом практично всього мундіалю не міг прийняти того, що він уже нездатний творити справжні чудеса, і намагався бути старим Роналду, а коли не виходило, дуже злився і звинувачував у своїх невдачах навколо. Це призвело до попадання на лаву запасних, токсичності в роздягальні та низької ефективності Кріштіану на турнірі, особливо – у плей-офф, де його команда, володіючи солідним складом, не просунулась далі за 1/4. Мессі ж, навпаки, навіть і не думав грати так, ніби йому 25, а не 35 років, не намагався блищати у своєму космічному стилі, був для партнерів справжнім лідером, і ті, як здалося, боролися не лише за своє чемпіонство, а й за мрію капітана. Ця єдність колективу, що згуртувався навколо Мессі, стала однією із застав аргентинського успіху (але не єдиною, бо робота Ліонеля Скалоні заслуговує на окремий аналіз: головний тренер “альбіселесте” не тільки провів чудовий турнір, а й, не маючи серйозного досвіду, на тлі бардаку в аргентинському футболі зробив з тамтешньої збірної чудово працюючий та ефективний механізм, заточений під конкретне і вирішене в результаті завдання). У підсумку під завісу кар’єри в збірній, яка тривалий час приносила Мессі тільки біль, він дістався до головної вершини, і впала остання перешкода, яка заважала Лео стати в один ряд із Марадоною. Тепер у національній команді Ліонель має ті самі результати: Кубок світу, до якого команду вів саме він, і один програний фінал (причому, за іронією долі, теж німцям з рахунком 0:1!). Водночас Мессі ще й Копа Америка в руках тримав, а на клубному рівні його досягнення давно перевищили результати дона Дієго в кілька разів. Так що схоже на те, що відучора саме Ліонель – номер один у рідній країні, і тепер саме йому сперечатися з Пеле про те, хто насправді король. Щоправда, всі ці рейтинги, звісно, дуже умовні. Але гештальт точно закритий і недомовленості в кар’єрі Мессі більше не буде. Жаль, що сам Марадона не дожив до цього дня – впевнений, він би святкував кілька діб, і був би дуже радий за свого послідовника, з яким вони навіть разом працювали в збірній. Рано, ох рано Ви пішли, дон Дієго…
Про тих, хто програв у фіналі, втім, теж забувати не варто. У XXI столітті жодному чинному чемпіону світу не вдавалося пробратися далі чвертьфіналу. Французи ж, втративши напередодні турніру Канте з Погба, тобто залишившись без базису в центрі поля, зуміли дійти до другого фіналу. Власне, “триколірні” стали лише п’ятою збірною, якою вдавалося подібне. А Дідьє Дешам – рідкісний тренер, який керував своєю командою у двох фіналах чемпіонату світу. Згадаймо, що в нього в активі є ще й фінал ЄВРО-2016, а також сенсаційний вихід “Монако” до фіналу ЛЧ-03/04, після чого зробимо висновок: Дешам – фантастичний фахівець, дуже грамотний, розумний, хитрий і здатний піти на будь-який крок заради успіху своєї команди (коли французи з перших хвилин півфіналу стали грати проти Марокко відверто другим номером, це був шок. А завершилося все для них дуже добре, і в капкан, що вбив Іспанію з Португалією, “Ле Блю” не попалися, у чому величезна заслуга їхнього тренера). І це той випадок, коли великим тренером став, якщо не великий, то просто дуже і дуже хороший футболіст, який і гравцем завойовував Кубки світу та Європи, будучи одним із лідерів французької збірної.
І ще трохи про вирішальний поєдинок ЧС-2022. Як не дивно, найбільше представництво в ньому з клубів було у мадридського “Атлетико”, який переживає далеко не найкращий за останні десять років час. З боку Аргентини він делегував Де Пауля, Моліну та Корреа, а у збірній Франції “матрацників” представляв Грізманн. До речі, про Антуана всі забули на тлі Мессі та хет-трику Мбаппе, адже він – один із героїв цього мундіалю. Хоча Грізман був основним і чотири роки тому, саме зараз він провів свій найкращий турнір за “триколірних”: Дешам довірив йому нову роль, щоб частково саме за допомогою Антуана компенсувати втрату двох провідних хавбеків (плюс Матюїді), і півзахисник “Атлетіко” блискуче справлявся зі своїми завданнями до фіналу. Тільки Скалоні, мабуть, зумів побити цей козир Дешама, а заразом саме команда Ліонеля виявилася єдиною проблемою, що оголила, пов’язані з відсутністю Канте: Н’Голо напевно не дозволив би “альбіселесте” раз-по-раз спокійно проходити центр поля, а заразом міг би сильно перешкодити Мессі. На жаль, півзахисника “Челсі”, який став одним із головних авторів успіху Франції на російських полях, у Катарі не було. Чи він був, тільки не в складі своєї команди, тут не знаю.
Під кінець – невеликий список інших цікавих моментів.
Збірна Німеччини вперше у своїй історії не здолав груповий етап на двох чемпіонатах світу поспіль;
Вперше ж два поспіль мундіалі пройшли без італійців;
У 1998-2010 ми постійно спостерігали на першостях планети Парагвай, який тричі вийшов із групи та навіть побував у чвертьфіналі. А далі – порожнеча, вже третій мундіаль поспіль “гуарані” відсутні;
Якщо Хорватія виходить із групи, то обов’язково бере медалі ЧС: таке траплялося вже тричі;
А ось Бельгія не зуміла подолати груповий бар’єр уперше з ЧС-98: у 2002, 2014 та 2018 вона неодмінно робила це;
Збірна Мексики сім разів поспіль доходила до 1/8, причому завжди там вилітала. У Катарі їй не вдалося вийти із групи;
Голландія під керівництвом Луї ван Гала зіграла на чемпіонатах світу дванадцять матчів і формально не зазнала жодної поразки (обидва рази її в серіях пенальті зупиняла Аргентина);
Бразильці після трьох поспіль фіналів у 1994-2002 роках вп’яте поспіль не можуть дістатись вирішального матчу, причому чотири спроби, включаючи нинішню, обірвалися в 1/4-й;
Японська команда вчетверте побувала у плей-офф, але так і не змогла подолати його перший раунд. Причому це була друга спроба “самураїв”, невдача якої трапилася в серії пенальті, а ще двічі вони програвали з мінімальним рахунком;
1/2, 1/8, 1/4 – результати збірної Уругваю на трьох попередніх чемпіонатах світу. На цей раз “селесте” залишилися за бортом плей-офф;
За п’ять своїх ЧС Кріштіану Роналду жодного разу не забив поза груповою стадією;
Збірна Катару стала першою в історії командою, яка дебютувала на чемпіонаті світу за рахунок господарського статусу. І вона ж виявилася абсолютно гіршою стороною, яка приймає за весь час. Як і ПАР у 2010-му, катарці не зуміли подолати перший раунд турніру (більше такого з господарями не трапилося), проте південноафриканці набрали чотири очки, до останнього туру претендували на вихід у 1/8 фіналу та поступилися другим рядком мексиканцям лише з різниці м’яч . Катар зазнав трьох поразок із загальним рахунком 1:7 і вже за підсумками другого ігрового дня був за бортом плей-офф. Тамтешня федерація надала головному тренеру команди можливість готувати збірну до ЧС-2022 майже півтора місяці – казкові умови, яких близько не було в жодного іншого учасника. Не допомогло: за класом Катар просто не мав перебувати серед тридцяти двох обраних, і відбір він напевно не пройшов би.
Канада через сорок тридцять шість років вдруге зіграла на мундіалі. “Кловим листам” знову не вдалося нікого переконати, що вони – футбольна, а не хокейна нація, і очок в активі канадців як не було, так і немає. Натомість з’явилися перші голи, причому одразу дві штуки. Попереду – частково домашній ЧС, ось там “кленовим листам” вже потрібно буде обов’язково давати справжній результат;
Вперше з ЧС-2010 у фінальній стадії турніру не було представлено пострадянського простору;
“Український” зробив на мундіалі, проте можна відшукати. І нічого приємного для нас у цьому не буде. Тому що Уельс, який перегородив нам дорогу, забив всього один гол і з одним очком і різницею м’ячів 1:6 став останнім у групі (проте Гарет Бейл і зіграв, і забив на ЧС, і, на відміну від іншого великого валлійця Райна Гіггза, у нього повний набір участі та голів у фінальних стадіях великих турнірів). Є велика підозра, що Ярмоленко, Мудрик і Ко могли б досягти чогось серйознішого. Крім того, Олександр Шовковський тепер не єдиний воротар, який залишав свої ворота сухими у серіях пенальті на чемпіонатах світу: його результат (причому теж у 1/8-й) повторив марокканець Яссін Буну, якому японці з “точки” після 120+ хвилин так і не забили.
І вже зовсім завершуючи цей матеріал, відзначу один цікавий в емоційному сенсі момент. На третій день мундіалю почалося безумство в Саудівській Аравії, де настільки святкували перемогу над Аргентиною, що уряд навіть надав населенню вихідний день. А завершився чемпіонат світу шаленим святкуванням уболівальників самих “альбіселесте”…
На мій погляд, катарський ЧС, від якого багато хто чекав чогось поганого, вийшов відмінним і в плані видовищності, і в сенсі інтриги, і з погляду безлічі цікавих та історичних подій, а вінчався чудовим фіналом. Я поставив би цьому чемпіонату світу тверду п’ятірку. А ви, шановні читачі?