Про фаворитів, гідність, сенсації та закономірності

Уявіть, що ви стоїте на березі Нілу, і на вас насувається крокодил. Ви дещо знаєте про крокодилів, не тікаєте в паніці, поводитеся максимально хитро й дотепно. І ось вам вдалося стиснути крокодилячу пащу. Крокодил брикається, намагається якось вас атакувати, але ви не дозволяєте йому розтулити пащу. Ба більше, ви навіть так вдало її стиснули, що ось-ось виграєте двобій і знесилений крокодил упаде до ваших ніг. Чомусь саме цієї миті ви вирішили, що вже й так нормально, трохи послаблюєте хватку – і все. Крокодил вивільняється й починає стрімко на вас кидатися та кусати. Раз, два, три. Цього достатньо. Перемога була у ваших руках, але це ви зарано послабили тиск.

Embed from Getty Images

Саме це зробила збірна Єгипту. Вам розкажуть про великий камбек, про великого Мессі, і ви, можливо, навіть у це повірите. Однак є в цьому подвигу малесенький нюанс, який не варто лишати поза увагою. Єгипет власними руками фактично віддав виграний матч. Звісно, Аргентина шукала свої шанси, додала в другому таймі, створювала непогані моменти. Але це саме Єгипет після другого гола чомусь вирішив, що вже нічого не станеться. А Аргентина, хоч це й не найвеличніша збірна в історії країни, це все ж Аргентина, яка може бути і швидкою, і точною, і технічною. І якщо спочатку команда виглядала жалюгідно й безпорадно, вона, на відміну від суперника, грала до кінця.

Embed from Getty Images

Те, що в Єгипту вже нічого не вийде, стало зрозуміло після гола Ромеро, хоча примарна надія на те, що вдасться зберегти рахунок до свистка, у вболівальників напевно була. Для цього Єгипту потрібно було й далі демонструвати своє вміння поводитися з м’ячем, плести комбінації, які так добре виходили раніше, тримати м’яч, демонструючи чудову культуру пасу, і не давати опоненту простору. Єгипет же після гола впав в абсолютну паніку, а після другого вже майже не було сумнівів у тому, що аргентинцям навіть додатковий час не знадобиться. І в цьому теж винен Єгипет. Коли Мессі зрівняв рахунок, єгиптяни прискорилися і явно мали намір вийти вперед, але дуже швидко збавили темп, ніби чекали, берегли сили на 30 хвилин. Їхня атака, з якої народився переможний гол Енцо Фернандеса, – квінтесенція помилок, хаосу й повної розгубленості. Було б нерозумно розраховувати на те, що Аргентина пробачить вихід команди практично в повному складі.

(На цьому турнірі ми вже бачили щось подібне, коли Сенегал вів у два м’ячі в матчі з Бельгією, але дозволив супернику відігратися, перевести гру в додатковий час і виграти її.) Що почалося далі, ми теж бачили не раз. Єгиптяни сперечалися з арбітром, висували претензії, розмахували руками. Але вони вже не збиралися відіграватися, вони вже не вірили в те, що здатні це зробити. І це було надто очевидно. Вони вже віддали цей матч, самі віддали. І не зуміли прийняти це з гідністю.

Embed from Getty Images

Післяматчеві балачки про всесвітню змову, про Мессі та інше – це просто невміння програвати, це відсутність гідності. Можна безкінечно сперечатися про скасований гол Зіко й переможний гол Аргентини, до хрипоти з’ясовувати, чи такими серйозними були порушення. Це не ключові епізоди матчу, навіть якщо здається, що це так. Після скасованого гола Єгипет подвоїв перевагу, і цього було цілком достатньо, щоб вийти в наступний раунд. Про це мав говорити тренер, про своїх гравців, про те, чи був боязкий відхід глибше його установкою, чи гравці самі так вирішили. Хоссам Хассан волів скаржитися на весь світ. ФІФА там ще щось розслідуватиме…

Коли в матчі з ДР Конго в Англії мало що виходило, лідер англійців Гаррі Кейн теж штовхався й навіть пірнав за пенальті. Пізніше він узяв себе в руки, але така поведінка – це не про гідність. Це про безсилля й усвідомлення власної нездатності щось змінити.

Сенсації vs закономірності

Перший раунд плей-оф подарував кілька сенсацій. Вони, звісно, такими не є, але багато хто, звиклий орієнтуватися виключно по іменах, всерйоз дивувався вильоту європейських збірних на таких ранніх стадіях турніру. Німеччини, наприклад.

Ім’я справді грізне, тут не посперечаєшся. До речі, німці свою поразку прийняли з гідністю. Кімміх, наприклад, підкреслив, що звинувачувати суддю чи серію пенальті неприпустимо. І додав, що, якщо команда не може здобути переможний рахунок за 120 хвилин, вона справедливо їде додому.

У матчі з Парагваєм Німеччина, як це заведено називати, мала ігрову перевагу. Так зазвичай кажуть, коли про команду сказати особливо нічого, але з якихось причин у неї хороша статистика. Так говорили про Іспанію в першому колі з Кабо-Верде (так-так, співали оди й кабовердійцям, які проявили залізний характер, при цьому, звісно, не помітивши той факт, що сама Іспанія мало що зробила путнього), так говорили про Англію в другому турі з Ганою.

Embed from Getty Images

Німеччина 21 раз пробила по воротах, і лише шість із них припали в площину (Парагвай – 7 і 3 відповідно), більше володіла м’ячем, зробила майже в чотири рази більше передач тощо. Це якось допомогло збірній? А чому взагалі від цієї збірної чогось чекали? Бо збірна героїчно розгромила Кюрасао? А якість гри нікому ні на що не натякала? Удари в нікуди, втрати на рівному місці – невже все це міг затьмарити розгромний рахунок? Навіть якщо так, наступні матчі не давали підстав припускати, що Німеччина близька до якихось серйозних досягнень.

Або Нідерланди. Що такого особливого показала збірна на ЧС, щоб дивуватися її поразці? Будьмо чесними, Марокко хоч і міцна, але далеко не найсильніша команда турніру. Хай як вона стримувала голландців протягом більшої частини матчу, зберегти ворота сухими не зуміла. Від Нідерландів вимагалося лише втримати цей рахунок… Ісса Діоп забив уже в компенсований час. Цього було достатньо для переведення гри в овертайм, а потім і в серію пенальті.

Embed from Getty Images

Власне, це все щодо європейців, які вилетіли в 1/16 фіналу. Ні, були й інші, які спакували валізи, але, якщо не розглядати всерйоз шанси Боснії і Герцеговини, решта європейців програла іншим європейцям. А розмов-то було. На наступній стадії плей-оф турнір залишила Португалія, яку не без труднощів здолала Іспанія. До речі, вельми суперечлива збірна, яку я б і фаворитом не назвала, але й з рахунків би не скидала.

Якщо комусь спаде на думку назвати програш Бразилії норвежцям сенсацією, то у відповідь можна лише розсміятися. Колишні кудесники м’яча перетворилися на вельми посередню команду, яка примудряється поступатися іншим навіть у техніці, якою завжди славилася. У це складно повірити, але, ймовірно, коли в Англії дізналися ім’я майбутнього суперника, напевно сказали: «Краще б Бразилія». І це справді так. Норвегія надзвичайно хороша. Добре організована, достатньо технічна, в міру винахідлива.

Такі от закономірні сенсації.

Скандали і клоунада

Автором найгучнішого скандалу на цьому чемпіонаті є президент США Дональд Трамп, і навряд чи на турнірі станеться щось більш значуще. Фоларін Балогун отримав червону картку в матчі проти Боснії і Герцеговини і, звісно, мав пропустити наступну гру з Бельгією. Оскільки втрата такого важливого гравця відчутна для збірної США, Трамп зателефонував Джанні Інфантіно й попросив переглянути дискваліфікацію. Інфантіно заперечував, що перегляд рішення відбувся під тиском політика, і ми йому охоче віримо, звісно ж. Це ж завжди так: після прямої червоної картки можуть бути ще якісь варіанти. Досвідчений уболівальник, звісно, погодиться, адже дискваліфікація може розтягнутися більш ніж на один матч, отже, варіантів справді багато. Призупинення дискваліфікації та заміна її на якийсь умовний строк – теж варіант, чому ні.

Embed from Getty Images

Подія викликала величезний резонанс, бурю протестів та обурення. У групі незгодних безумовним героєм став Олівер Кан, який запропонував ФІФА скасувати жовту картку Міхаеля Баллака в півфіналі ЧС-2002 (Німеччина виграла в Південної Кореї 1:0) і на цій підставі переграти фінал із Бразилією (Баллак пропустив гру через перебір жовтих на турнірі, а Німеччина поступилася 0:2).

ФІФА дала дуже зрозуміле роз’яснення про якісь особливі обставини, які враховувалися під час розгляду цієї справи. Усі спроби домогтися перегляду рішення, де із зрозумілих причин найбільше старалася Бельгія, були відхилені. Чи будуть якісь наслідки для керівництва ФІФА? Ви в це вірите? Я – ні.