У минулому команди зустрічалися між собою тричі (двічі – на чемпіонатах світу). По разу виграла кожна зі збірних (Японія у товариському поєдинку), а останній матч завершився нульовою нічиєю. Було це у 2006 році, в рамках групового турніру, і жодна з команд не вийшла до плей-офф, поступившись дорогою Бразилії та Австралії. Це, безумовно, не має жодного відношення до сьогоднішнього матчу, але певним чином відображує рівність сил, яку ми можемо відзначити і нині.
Японія – Хорватія – 1:1 (1:3 по пенальті)
“Ель-Джануб”.
Голи: Маеда (43) – Перішич (55).
Серія пенальті:
Мінаміно – 0:0
Влашич – 0:1
Мітома – 0:1
Брозович – 0:2
Асано – 1:2
Лівайя – 1:2
Йосіда – 1:2
Пашалич – 1:3
Японія: Гонда, Томіясу, Йосіда, Танігуті, Нагатомо (Мітома, 64), Ендо, Моріта (Танака, 105), Камада (Сакаї, 75), Дзюня Іто, Доан (Мінаміно, 87), Маеда (Асано, 64).
Хорватія: Лівакович, Юранович, Ловрен, Гвардіол, Баришич, Модрич (Майєр, 99), Брозович, Ковачич (Влашич, 99), Крамарич (Пашалич, 68), Петкович (Будимир, 62, Лівайя, 105), Перішич (Оршич, 105).
Арбітр: Ісмаїл Ельфат (США).
Попередження: Ковачич, Баришич.
На перших хвилинах Хорватія більше володіла м’ячем і навіть спромоглася створити щось подібне до гольового моменту. Насправді, вийшло більше кумедно, ніж небезпечно. Це Перішич під кутом пробив по воротах, Гонда торкнувся м’яча, і той вилетів у поле, а Крамарич намагався в прямому сенсі заштовхати м’яча в сітку, а з ним і чотирьох захисників, що постали на його шляху.
Embed from Getty ImagesЯпонці зовсім не збиралися відсиджуватися в обороні, хоча й робили акцент саме на цей компонент гри. Втім, контратаки підопічних Хадзиме Моріясу виглядали обнадійливо. Японці дуже швидко переходили від оборони до атаки, довгим пасом доставляли м’яч на чужу половину, де стрімко наближалися до штрафного майданчику та за нагоди били по воротах. Пречудово грав Іто, який буквально різав правий фланг своїми проходами та передачами різного ступеню гостроти.
Хорватам японський захист демонструвати подібні фокуси не дозволяв, тому підопічні Златко Далича товклися між центральним колом на штрафним опоненту, шукаючи вільні зони, але не знаходячи їх.
Після 20-ї хвилини темп матчу дещо спав, і гра перетворилася на доволі нудне видовище. Хорвати, ніби надихнувшись тактичними розрахунками збірної Англії, збилися на примітивну розпасовку на своїй половині поля з підключенням воротаря. Тим не менше час від часу Хорватія вистрілювала стрімкими проходами, що завершувалися ударами по воротах. З якістю ударів не виходило, проте відзначимо Перішича та Крамарича, які додавали Хорватії суттєвої гостроти. Після кожного такого моменту все розпочиналося знову. І так по колу. Дуже-дуже зрідка цей ритм порушували контрвипади Японії. Але японці сконцентрувалися на своїй половині, а малими силами створити щось більш-менш пристойне не вдавалося. Втім, зазначимо, що в обороні своїй воріт вони діяли бездоганно: перекривали зони розвитку атак, перехоплювали передачі, тримали м’яч, витісняючи суперника до центрального кола. Власне, можна було зупиняти матч і призначати післяматчеві пенальті, бо, здавалося, нічого більшого за нульову нічию цей матч не принесе.
Embed from Getty ImagesЛише на 40-й хвилині збірна Японії зуміла підняти на ноги стадіон, організувавши доволі гостру атаку, яку розгорнув Маеда. А за кілька хвилин Японія повела в рахунку. Після розіграшу кутового м’яч опинився в зоні правого інсайду в Іто, він видав розкішну передачу в штрафний, Маеда після відскоку влучно пробив з близької відстані.
Другий тайм мало чим відрізнявся від першого, хіба що японці краще тримали м’яч. Але забили відносно швидкий гол у таймі не вони, а їхні опоненти. Це Ловрен навісив до штрафного, а Перишич блискучим ударом головою відправив м’яч у сітку повз Томіясу.
Японці активізувалися. Підопічні Моріясу кинулися відіграватися, провели кілька перспективних атак, але реальних шансів на взяття воріт не мали. Натомість, їх мали хорвати. Найближчим до успіху був Модріч, який наніс розкішний діагональний удар із середньої відстані – воротар показав маленьке диво, потягнувши м’яч.
Згодом темп гри дещо спав, і команди ніби чекали на додатковий час. Принаймні, кидати всі сили в атаку жодна зі збірних не прагнула, а прагнули вони, як нині популярно, виграти матч, не атакуючи.
Власне, дочекалися. Дочекалися, щоб почати чекати на серію пенальті. Насправді, завжди дивно спостерігати, коли команди настільки бояться ризикувати, що готові тягнути час до серії пенальті й вирішувати долю гри таким чином. Лише наприкінці першого тайму додаткового часу хорвати дещо пожвавішали. Підвищення темпу хорватами змусило прискоритися японців, які вже на останній хвилині розгорнути класну контаратку, яку вінчав удар Мітоми по центру – кіпер вибив.
У другому додатковому таймі японці, певно, зрозуміли, що пенальті – це не зовсім те, чого б їм справді хотілося, і збірна забігала. Але забігала хаотично й нерозважливо, адже японці явно поспішали. Щоб відвести потенційну загрозу від своїх воріт, європейці спробували встановити контроль над м’ячем, але самі цією перевагою не користувалися. Вони просто перекочували м’яч, але чомусь не намагалися форсувати події.
Embed from Getty ImagesЩо ж, кожен отримав то, до чого йшов із першого тайму: серію пенальті. Японія серію пенальті не просто провалила, а ганебно провалила. І якщо хтось винен у цьому, то це сама Японія, яка відмовилася від гри й поплатилася за це. Можна скільки завгодно захоплюватися Ліваковичем, і всі будуть ним захоплюватися, але не варто забувати, як жахливо били японці.