Ми вже говорили про те (а якщо шановні читачі пропустили ці міркування, то, напевно, стикалися з ними десь ще), що збірна Марокко, яка вже переписала футбольну історію, може створити взагалі неймовірне: у разі сьогоднішньої перемоги над Францією “аталські” леви” стануть першою збірною не з Європи чи Південної Америки, яка дістанеться безпосередньої битви за Кубок світу. Зазначимо також, що успіх підопічних Валіда Реграрі означатиме, що лише вдруге в історії і понад сім десятків років у фіналі не буде представлена зона УЄФА. Якщо ж врахувати той факт, що формально битва Бразилія – Уругвай на мундіалі-1950 не була фіналом, то в такому разі виявиться, що головний матч ЧС проходив без команд зі Старого світу один раз – на першому чемпіонаті світу! Що цікаво, одним із його учасників була Аргентина…
Embed from Getty ImagesАле щоб таке трапилося, африканцям потрібно подолати бар’єр, який зазвичай виявляється занадто високим для тих, на кого не чекають на такій пізній стадії мундіалю. Команди-сенсації часом прориваються крізь чвертьфінал, а ось 1/2 – це те, з чим вони практично ніколи не справляються. І у цьому сенсі історія проти збірної Марокко. Давайте поринемо в неї, щоб краще зрозуміти, про що йдеться.
Склад дебютної першості планети, що проходила в Уругваї майже сто років тому, був специфічним. Це до певної міри була пробна куля від ФІФА, всі збірні вперше брали участь у подібному турнірі, так що і підходити до подій, що відбувалися тоді, треба з особливою міркою. Тим не менш, сам по собі факт присутності США у півфіналі виділяється у будь-якому випадку. І зроби американці ще один крок, ми б спочатку отримали ситуацію з представником КОНКАКАФ у вирішальному матчі. Однак це виявилося штатникам абсолютно не по зубах: аргентинці винесли їх уперед ногами, накидавши супернику шість голів, на які він спромогся відповісти лише одним перед фінальним свистком.
Щось схоже сталося зі шведами через вісім років. У фіналі на них ніхто не чекав, але вони замахнулися на нього, забивши на першій же хвилині поєдинку 1/2 проти Угорщини. На жаль для скандинавів, далі були голи лише у їхні ворота, причому аж у п’яти екземплярах.
У 1962 році збірна Чилі, користуючись своїм господарським статусом, що забезпечила їй підтримку трибун і комфортні для чилійських футболістів погодні умови, також була за крок від вирішальної битви, але перевага діючих (і, як виявилося, майбутніх) чемпіонів Бразилії виявилася занадто великою. – 4:2 на користь нині “пентакампеонів”.
Через чотири роки команди Португалії та СРСР мали шанс на дебютний фінал мундіалю. Їхня присутність у ньому суперсенсацією не була б, проте очікуваним такий склад головного поєдинку теж би не став. І, власне, саме що не став, бо натомість вони зустрілися у сутичці за бронзу, поступившись у півфіналах господарям-англійцям та німцям із ФРН відповідно (як відомо, “європейські бразильці” у фіналі так досі і не побували, а радянська збірна не побувала та вже не побуває).
На ЧС-1974 півфіналів не було, проте битва ФРН та Польщі у третьому турі другого групового турніру була майже аналогом 1/2-ї, оскільки саме її переможець виходив у фінал (інша справа, що німців, які господарювали на тій першості) , влаштовувала нічия). Успіх поляків став би великою сенсацією, однак і їм не дався передостанній крок: результат матчу, що проходив на в’язкому після дощу полі, вирішив точний удар Герда Мюллера ближче до завершення зустрічі.
Щось схоже трапилося з поляками і через вісім років: одна з найкращих польських дружин в історії дісталася аж до півфіналу, де на неї чекала Італія. Причому ці команди вже перетиналися на тому мундіалі у групі та зіграли по нулях. Однак “скуадра адзурра” встигла дуже сильно додати на короткому проміжку і під час другої зустрічі не залишила слов’ян жодних шансів: дубль великого Паоло Россі та загалом впевнена гра апеннінців закрили Польщі шлях у фінал.
А на ЧС-86 усіх дивували вже бельгійці. У них не було того розсипу зірок, яка є зараз (і зовсім не допомогла на поточному мундіалі, проте мова не про те), проте, підопічні Гі Тиса, далеко не без проблем вибравшись із групи, по черзі вибили з турніру вважалися фаворитами у зустрічах з ними збірні СРСР та Іспанії. На черзі ще й Аргентина? Ні, два голи Марадони після перерви перервали бельгійську казку.
У 1994 році чемпіонат світу приймали Сполучені Штати Америки, а вражали публіку шведи та болгари. Останні, які досі не виграли жодного матчу у фінальних стадіях ЧС (і з тих пір, до речі, що теж не робили цього), так особливо. Зокрема, Христо Стоїчков та Ко зупинили у чвертьфіналі чинного володаря трофею Німеччина. Фінал Болгарія – Швеція міг стати фурором. Але жодній із цих команд дістатися до нього так і не вдалося. Обидві билися відчайдушно, проте скандинави наприкінці матчу пропустили від бразильця Ромаріо, а Стоїчков зміг відповісти лише одним точним ударом (з пенальті) на дубль Роберто Баджо.
Проходить ще чотири роки – і, дебютуючи на мундіалях, збірна Хорватії підбирається впритул до фіналу. І навіть відкриває рахунок у битві з Францією (господаркою тієї першості) на початку другого тайму, але у відповідь отримує два голи від Ліліана Тюрама, який ніколи (!!!) більше не забивав за “триколірних”, провівши при цьому в їхньому складі 142 матчу!
ЧМ-2002 в обговорюваному аспекті був дуже схожим на мундіаль-1994, бо в 1/2 фіналу знову опинилися дві сенсації турніру, які натрапили на грандів. Турки, для яких той чемпіонат світу став лише другим в історії (поки таким і залишається), зустрілися з бразильцями, яким програли в групі. Поступилися і вдруге: все вирішив єдиний гол Роналду (не плутайте його з Кріштіану), який “Феномен” організував за рахунок індивідуальної майстерності. За день доти поки що єдиний представник Азії у півфіналах ЧС Південна Корея за підтримки рідних трибун билася з Німеччиною. Матч був рівним, і підшефні Гуса Хіддінка могли розраховувати на успіх. Але їм довелося обмежитись скальпами Італії з Іспанією: німці зберегли свої ворота на замку, а ближче до фінішу зустрічі вразили чужі зусиллями Міхаеля Баллака.
За вісім років мундіаль вперше заглянув до Африки, і це ознаменувалося виходом Уругваю до півфіналу. “Селесте” – дворазові чемпіони світу, бували вони і в 1/2-й ЧС-1970. Однак на той час усі їхні успіхи залишалися в далекому минулому, так що прорив підопічних Оскара Вашингтона Табареса став великим сюрпризом. Ще один крок – і ось він, третій фінал через шістдесят років! Але ні: у яскравій битві з Голландією уругвайці таки поступилися 2:3.
І навіть на нинішньому чемпіонаті світу ми буквально вчора побачили щось подібне, бо на хорватів, незважаючи на їх успіх у Росії, аж ніяк не чекали навіть у 1/2-й ЧС-2022. А вони туди дісталися, причому дорогою прибрали зі свого шляху саму Бразилію. І знову півфінал виявився непереборним бар’єром для його несподіваного учасника…
Так що збірна Марокко приречена? Ну, по-перше, якою б не була історія, вона залишається історією, а справжнє твориться тут і зараз, і кожен із нас завжди може зробити те, чого не вдавалося нікому раніше. Он і “атлаські леви” вже зробили це: їх африканські попередники в чвертьфіналах ЧС завжди мали шанси здолати своїх конкурентів, коли були прямо поруч з цим, а в результаті залишалися ні з чим. З такої точки зору і підопічні Реграрі мали пропустити від португальців десь наприкінці, а потім поступитися ним по пенальті. Але ж цього не сталося. Крім того, є два, хай і кілька відмінних, проте позитивних прикладів для команди Марокко.
Збірна Швеції двічі фігурувала у тексті вище. Але був у неї ще й домашній ЧС-1958. І нехай скандинави грали на своїх полях, це не робило їх завдання набагато легшим. Тим не менш, вони не тільки дісталися до 1/2-ї, а й поклали там на лопатки не когось, а чинного чемпіона ФРН! Причому саме німці відкрили рахунок.
Ну і, власне, успіх Хорватії чотири роки тому. Чи чекав хтось “клітчастих” на найвищих стадіях мундіалю-2018? Навряд чи. І їм довелося прориватися туди, як і зараз, крізь дві серії пенальті. Після такого можна було і поступитися Англією. Ан ні: також дозволивши супернику відкрити рахунок, підшефні Златко Даліча не лише зрівняли його, а й забили переможний гол в овертаймі.
Так що марокканцям варто дивитись саме на ці історії та наважуватися. Хоча вболівальники збірної Франції, здається, скажуть щось зовсім інше:)