Напередодні ми розповідали про те, що півфінали чемпіонатів світу – це, серед іншого, механізм, який вкрай рідко дає збої. Механізм з відсіювання сенсаційних та несподіваних учасників пізніх стадій турніру. І цього разу він знову спрацював безвідмовно. Хорватів вдруге поспіль у 1/2-й мало хто чекав, ну а зліт на подібну висоту збірної Марокко став справжньою фантастикою. Проте казкам та історіям про попелюшки жорстко покладено край: фаворити здобули перемоги із загальним рахунком 5:0, не дозволивши жодного разу вразити свої ворота. І у фіналі зустрінуться дворазові володарі Кубка світу, у яких на двох вже зараз вісім у вирішальних битвах за головний футбольний трофей. Не буде дебютів, не буде фінального матчу без європейців, і з двадцять другої спроби нікому з-за меж зон УЄФА та КОНМЕБОЛ не вдалося дістатися до останньої точки у боротьбі за звання найкращої команди на планеті.
А це означає, серед іншого, що на нас чекає, мабуть, найлогічніший фінал, який тільки міг статися саме тут і зараз, на цьому мундіалі. Ось скажіть, будь ласка, хто ще за поєднанням високого класу та стабільності заслуговував на участь в останньому поєдинку ЧС-2022 хоча б так само, як французи з аргентинцями? Я б, мабуть, задумався тільки про бразильців та англійців. Однак перші влаштували атракціон нечуваної щедрості на стадії плей-офф, коли подібне категорично заборонено: упустивши кілька чудових моментів, “селесао” довели справу до серії пенальті, в якій і згоріли. Що ж до команди Гарета Саутгейта, то, маючи чудовий атакуючий потенціал, вона на тій же чвертьфінальній стадії вразила ворота суперника лише один раз, причому з пенальті. За таке можна і поплатитись – і “три леви” поплатилися. Загалом, ви можете не погоджуватися, шановні читачі, але мені здається, що підопічні Леонеля Скалоні та Дідьє Дешама зробили більше, ніж будь-хто інший із фаворитів, щоб безпосередньо поборотися за Кубок світу. І це саме та сама логіка, яку покійний Віктор Прокопенко радив у футболі ніколи не шукати.
До речі, підсумки півфіналів привели нас до ще однієї цікавої ситуації. Не унікальною, таке вже траплялося, проте все одно цікаво. Адже Збірні Хорватії та Марокко відкривали для себе нинішній чемпіонат світу очною зустріччю, яка завершилася досить несподіваною нульовкою (тоді здавалося, що “клітчасті” – фаворит, і повинні брати три очки). Навряд чи в той момент комусь спадало на думку, що ці команди перетнуться на ЧС-2022 ще раз. Однак це сталося, причому вони як розпочали першість матчем між собою, так і завершать його аналогічною битвою. Тільки тепер у ньому точно не буде нічиєї, навіть якщо слов’яни та африканці знову залишать ворота суперника в недоторканності.
Цікаво також і те, що марокканська команда післязавтра перебуватиме в тому ж положенні, в якому двадцять чотири роки тому був її супротивником. Тоді Хорватія вперше у своїй історії дісталася півфіналу світової першості, і їй вкрай принципово було завоювати бронзу у протистоянні з голладцями, у яких амбіцій на матч за третє місце було набагато менше, бо вони були зайняті тим, що перетравлювали факт поразки по пенальті від Бразилії. та власного непопадання у фінал. Тепер уже “клітчасті” мають у своїй колекції не лише третє, а й друге місце на мундіалях, причому срібну медаль завойовували багато хто з тих, хто зараз боротиметься за бронзову. А чи буде? Запитання. Тоді як у тому, що “атлаські леви”, що ніколи не забиралися на таку висоту, віддадуть на поле всі сили, щоб опинитися на п’єдесталі пошани, немає ніяких сумнівів. За ідеєю, різниця в мотивації має допомогти команді Валіда Реграрі завоювати метал металу. Але чи допоможе? Ось вам та інтрига, ось і привід подивитися поєдинок за третє місце. Та й цілком можливо, що ми більше ніколи не побачимо ні Хорватію в такому складі, ні Марокко в такій неймовірній формі. Чи варто упускати можливість поспостерігати за ними ще один, можливо, останній раз?
Коли щастить справді найсильнішому
Напередодні першої півфінальної сутички неможливо було не ставити питання про те, чи вистачить хорватській дружині сил до такого ж ступеня, як це було чотирма роками раніше. І треба сказати, що з фізичною готовністю у “клітчастих” справді був повний порядок, тож питання про те, як Далич і Ко примудрилися два чемпіонати світу поспіль підготувати вікову команду таким неймовірним чином, залишається відкритим. Досить згадати епізод з першого тайму, в якому 37-річний Модріч спочатку взяв участь в атаці своєї команди, забрався аж у чужий штрафний майданчик, а через десяток секунд уже переривав передачу у власній! Неймовірно!
А ось емоційних сил хорватам, схоже, не вистачило. Занадто багато вони виплеснули їх спочатку проти японців, а особливо, борючись із бразильцями і радіючи перемозі над “пентакампеонами”. Хоча більше половини першого тайму це не відчувалося. На полі йшла абсолютно рівна гра, в якій обидві команди поперемінно забирали собі м’яч, то діяли другим номером. Гостроти в цьому не було ніякої. Аж доки оборона збірної Хорватії не припустилася першої серйозної помилки – і її тут же покарали за це (хоча в мене досі залишаються питання щодо пенальті, бо я не впевнений, що ситуацію слід розглядати як фол Ліваковича). Власне, і це слов’янська команда перенесла досить спокійно, тут же вирушивши до аргентинських володінь за голом у відповідь. Та ось біда – натомість через якихось три хвилини підшефні Златко Далича нарвались на ще одну смертельну контратаку суперника. Причому під час її “альбіселесте” ще й пощастило з вдалим відскоком від захисника, після якого м’яч залишився у Альвареса. А далі помилка іншого оборона, і молодий форвард “Ман Сіті” майстерно реалізував свій шанс.
Ось тут хорватським футболістам і не вистачило душевної енергії. Їм треба було взяти себе в руки, спалахнути полум’ям і в другому таймі спробувати змінити ситуацію. Натомість “клітчасті” попливли і ледве не пропустили ще раз до перерви, а після неї в їхніх очах не було вогню. Здавалося, що слов’яни йдуть вперед за інерцією, а віри в те, що можна відіграти у фаворита аж два голи, вони не мають. Це зовсім не схоже на ту Хорватію, яку ми бачили у чвертьфіналі. Так, там вона поступалася лише 0:1, проте контраст все одно був очевидним.
Ну, а потім слово взяв великий Лео. Якщо вже Мессі виявляє свою майстерність у всій красі, зупинити її практично неможливо. Ось і цього разу хавбек ПСЖ при контратаці, що начебто захлинулась, парою рухів залишив не при справі хорватського захисника, чітко почекав момент і вклав м’яч у ногу партнеру так, що той просто не мав права промахнутися. На чому все закінчилося.
Так, Фортуна посміхнулася збірній Аргентині, коли вона забивала другий гол, а якби він не відбувся, хто знає, що було б далі. І все-таки за підсумками матчу далеко не лише через розгромний рахунок дуже чітко відчувалося, що команда Ліонеля Скалоні банально сильніша. Ненабагато, не на голову, але вище класом. А її тактика та гнучкість виявилися неприємними для хорватів. Це Бразилія всю зустріч грала в одному стилі, під який “клітчасті” спочатку підлаштувалися і відчували себе цілком комфортно, якщо не брати до уваги окремих епізодів. З “альбіселесте” так не вийшло: ті легко змінювали обличчя, і передбачити, як вони поведуться найближчим часом, було важко. Цю хитрість Аргентина помножила на згуртованість команди, високий рівень зібраних у ній виконавців, її внутрішній стрижень та наявність у складі справжнього футбольного генія, що відкрило їй двері у фінал. Другий фінал Ліонеля Мессі, який отримав ще один шанс підняти над головою Кубок світу. І очевидно, що в неділю у Лео буде не лише один із найважливіших матчів у кар’єрі – важливішого він уже не зіграє, якщо навіть дістанеться вирішальної битви за Кубок Чемпіонів разом із ПСЖ.
Це був п’ятий півфінал ЧС в історії збірної Аргентини. Вона ніколи не програвала на цій стадії, і ця закономірність збереглася. “Альбіселесте” вилітали на інших етапах плей-офф і навіть із групи, вони тричі поступалися у фіналах, а ось у 1/2 аргентинці – королі.
Ну а для Хорватії другий поспіль вихід на вирішальну стадію мундіалю, напевно, був би все-таки занадто великим успіхом, враховуючи рівень команди та її вік. Однак роботу Златка Даліча і так можна оцінити як фантастичну. Тим більше, що і ЄВРО-2020 він не провалив. Так, лише 1/8, проте там поступилися Іспанії, і назвати подію серйозною невдачею ніяк не можна. Адже Далич очолив “клітчастих” під кінець відбору ЧС-2018, у критичний момент, коли їм необхідно було будь-що перемагати в Києві. Пам’ятаєте ту ситуацію, так? Коли обом командам кров із носа потрібна була вікторія, а нічия виявлялася смертельною і для нас, і для хорватів. І до перерви на табло “Олімпійського” горіли нулі. Історія Даліча у збірній Хорватії могла оборотися, по суті, не розпочавшись. Однак дубль Крамарича дозволив балканській дружині дотягнутися до стикових матчів, а далі було самі знаєте що. І оцінку виступу “клітчастих” на катарському мундіалі вже виставлено, від результату матчу за третє місце вона ніяк не залежить.
Сюрприз без сюрпризу
Підсумкові 2:0 на користь Франції проти Марокко – верх передбачуваності. При цьому “триколірні” цілком могли довести справу до розгрому і ще в першому таймі вразили штангу і пробили повз порожні ворота – все виглядає ще більш очікуваним. Чи є тут, що говорить? О, так!
При абсолютно логічному результаті сам по собі хід другого півфіналу був дивним: навряд чи хтось міг передбачити, що більша частина матчу пройде за очевидної територіальної переваги африканців! Причому справа не лише у швидкому голі “Ле Блю”, бо “атлаські леви” заграли першим номером практично з перших секунд! Все це виглядало вражаюче: фаворит і чинний чемпіоном світу, що володіє одним з найпотужніших складів на всьому білому світі, в поєдинку проти потенційно набагато слабшої команди відкрито йде в гру від оборони, а андердог не менш спокійно, ніби так і очікувалося, приймає на себе роль шукаючого щастя біля чужих воріт. Якесь задзеркалля, слово честі! І навіть гол Тео Ернандеса на 4-й хвилині стався, по суті, після французької контратаки!
Насправді, незважаючи на те, що підопічні Валіда Реграрі, які пропустили до цього всього лише раз, тепер отримали у свої ворота два м’ячі, вони заслуговують на серйозні компліменти і за півфінальний поєдинок. Марокканці показали, що навіть проти дуже потужного супротивника вони можуть грати з ініціативою, можуть створювати моменти і не пропускати контрвипади суперника дуже часто. “Атлаським левам” трохи забракло класу для того, щоб реалізувати свої шанси, а вони у збірної Марокко були. І якби вона забила кілька разів, невідомо, як би все склалося. Звичайно, і оборона у команди Реграрі цього разу виглядала аж ніяк не такою надійною, як проти Іспанії та Португалії, проте не варто забувати, що такого сильного супротивника на шляху у африканської дружини в Катарі ще не було, крім того, марокканці перебували в ролі тих, хто відіграється. (якою на цьому ЧС ще жодного разу на собі не приміряли) практично з самого початку матчу, що змушувало їх серйозніше розкриватися. Ну а швидкісним та технічним французам що ще треба? І, тим не менш, хлопці Валіда Реграр (а ви знали, що він свого часу грав в одній команді з… Олів’є Жиру?! Недарма той одразу після фінального свистка вирушив підтримувати марокканського тренера) знову довели, що вони – молодці, причому далеко. не лише в оборонному футболі. І для них все триває: шанс здобути першу медаль чемпіонату світу і для себе, і для всієї Африки з усім арабським світом – це дуже серйозне завдання. Для Марокко матч за третє місце, скажу, також буде фіналом.
У Франції – свої відкриття. Ми, звичайно, вже давно зрозуміли, що Дідьє Дешам – дуже прагматичний, хитрий і гнучкий тренер, а його команда вміє переходити від яскравої атакуючої гри до відвертого сушилова. Але такого, щоб “триколірні” були готові грати очевидним другим номером проти суперника, який поступається їм за всіма статтями, здається, не чекав ніхто. Тепер очевидно, що для Дешама хороші абсолютно всі засоби в рамках тактики, і якщо він вважає, що успіх може принести те й те, він піде на це, хоч би як воно виглядало. Іспанці та португальці зламали зуби об марокканський горішок, штурмуючи африканську фортецю. Як не потрапити до тієї ж капки? Наставник чемпіонів світу прийняв таке просте і водночас таке геніальне рішення: треба помінятись із командою Валіда Реграрі місцями! Ідея напрошується, але чи багато тренерів наважилися б втілити її в життя? Дешам наважився. Дивно, звичайно, що збірна Марокко прийняла цей виклик так, начебто заздалегідь знала, як усе буде. Наче вони до матчу змовилися… Однак це вже проблема “атласських левів”. Французи свого досягли, а якби Жиру точніше до перерви, зробили б це з значно меншою кількістю нервів.
Дешам – великий тренер! Тепер це можна вимовляти вже без жодних застережень. Наставник, який виводить збірну у два поспіль фінали чемпіонатів світу, заслуговує на такий статус автоматично. Адже перший із них Дідьє виграв, а ще має срібло домашнього ЄВРО і вже давній фінал ЛЧ з “Монако”, який там ніхто не чекав і близько. Але справа не лише у цих результатах. Головний тренер збірної Франції недаремно був дуже обережний напередодні катарського мундіалю, говорячи, що завдання “триколірних” – це вихід із групи. Втрата Канте і Погба здавалася непоправною, важко було уявити, як “Ле Блю” гратимуть, коли їхня центральна вісь, навколо якої будувалося те, що дозволило виграти Кубок світу в Росії, зламана цілком. І навіть суперфорвард в особі Бензема, який міг би своїми голами частково компенсувати ці страшні втрати, виявився недоступним. І що ж у результаті? А в результаті Франція виглядає чи не сильнішою, ніж чотирма роками раніше! Звичайно, Дешаму дуже пощастило, що в нього під рукою тепер є Тчуамені, однак його ще потрібно було правильно використовувати. І Дідьє це вдалося повною мірою. А ще в нього раптом почав забивати Жиру, з результативними ударами якого всі швиденько забули про відсутність Бензема. Адже Олів’є, постійно граючи в основі, жодного разу не вразив ворота суперників на ЧС-2018. на Муані, який вийшов менше хвилини тому, для якого цей м’яч став дебютним у футболці збірної Франції (44 секунди на гол після заміни – третій результат в історії первісток планети!). І саме в 1/2-й “Ле Блю” вперше на цьому турнірі не пропустили, тож і оборона разом із Льорісом непогано проявили себе у вирішальний момент.
Велика команда великого тренера майже без слабких місць. І вона повністю заслужила стати лише четвертим в історії чинним чемпіоном світу, який дістався фіналу наступного ЧС. Тих, хто захищав свій титул загалом двоє: Італія та Бразилія. У неділю ми дізнаємось, чи зможуть французи приєднатися і до них.