Пізно ввечері 14 липня 2014 року весь світ переглядав кадри та фотографії Ліонеля Мессі. Ні, цим мільйони людей на планеті займалися, займаються і займатимуться й у багато інших днів. Однак той був особливим, бо всі, хто з сумом, хто з радістю, хто зі співчуттям, хто зі зловтіхою, але мало хто з байдужістю спостерігали за кам’яним обличчям великого аргентинця, який отримав срібну медаль ЧС і проходив повз Кубок світу. Лео намагався не виявляти емоцій, але навіть крізь кам’яну стіну, якою він намагався захистити себе від реальності, просочувалися вселенські гіркоту та біль. Мрія, напевно, головна футбольна (а водночас, мабуть, і життєва) була така близько, проте дотягнутися до неї не вдалося. І навряд чи Мессі хоч трохи потішився званням найкращого гравця бразильського мундіалю. На той момент йому було не до індивідуальних нагород.
Embed from Getty ImagesТоді здавалося, що один із найбільших футболістів за всю історію гри втратив єдиний справжній шанс стати в один ряд із тими, хто має головне звання у спорті номер один. І виліт збірної Аргентини до 1/8 фіналу ЧС-2018 на дуже далеких підступах до трофею лише зміцнив у цій думці. Однак доля розпорядилася інакше і подарувала Ліонелю другу нагоду. Тепер уже, напевно, останню, бо Мессі чітко сказав, а потім підтвердив, що після завершення катарського мундіалю він залишає “альбіселесте”. І очевидно, що 35-річний футбольний геній дуже чітко зважив ці слова, тож у неділю він зіграє останній матч за головну команду своєї батьківщини. І цей поєдинок буде, якщо не найважливішим у його кар’єрі, то вже точно найважливішим із тих, що залишилися. Нічого важливішого вже не станеться, навіть якщо Лео боротиметься за Кубок Чемпіонів з ПСЖ. За свою кар’єру Мессі провів понад тисячу матчів, але два з них виділяються серед величезної кількості інших. Перший вісім років тому Лео програв: і команда поступилася, і він їй нічим не допоміг. Як буде цього разу?..
Вибір та його ціна
Наше життя – це низка виборів, які ми робимо, повертаючи на ту чи іншу стежку. Іноді вони правильні, іноді зовсім ні, а часом важко зрозуміти, чи ми туди направили свої стопи.
Одне з таких рішень визначило дуже багато не тільки в кар’єрі, а й у самому образі Ліонеля Мессі. Як відомо, практично вся футбольна частина його життя пройшла в Іспанії, куди він перебрався ще тринадцятирічний хлопчик. Тому немає нічого дивного в тому, що тренери однієї з юнацьких формацій “червоної фурії” офіційно запрошували Лео до складу їхньої команди. Але Мессі такий варіант не спокусив, і він дочекався виклику до аргентинської команди U-20. Важко сказати, чи приймав Мессі це рішення самостійно чи під впливом батьків. Однак пізніше зі своєю футбольною долею він визначився, напевно, вже сам. Три роки тому Вісенте дель Боске, який очолював збірну Іспанії в 2008-2016 роках, зізнався, що представники королівської федерації доклали величезних зусиль до того, щоб Лео після виступів за аргентинські команди різного віку на головному рівні таки захищав кольори “фурії рохи”. . Очевидно, що Мессі мали всі причини прийняти цю пропозицію: Іспанія стала для нього другою батьківщиною, саме там він сформувався як футболіст, його рідна мова – іспанська, а частина предків Лео жила саме в Каталонії. Здається, більшість зрозуміла б Ліонеля, якби він вирішив виступати за “селексьйон”. Але Мессі, створюється враження, навіть не роздумував про такий варіант і бачив себе лише у біло-блакитній футболці рідної Аргентини.
Погодься Лео на пропозицію іспанців, і з неабиякою часткою ймовірності в нього вже давно була б розкішна колекція трофеїв у збірній: європейські та світове чемпіонства. Та й у команді Іспанії він грав би з цілою групою багаторічних партнерів по “Барселоні”, причому йому не доводилося літати за океан на матчі своєї національної збірної. У спортивному і навіть побутовому сенсі одні переваги. Але Ліонель поставив патріотизм вищим.
І донедавна цей вибір все більше здавався невдалим. Мессі хотів радувати вболівальників своєї батьківщини, проте частіше чув від них критику, відчував невдоволення і змушений був дізнаватися, що за “Барселону” він нібито грає з більшим бажанням і точно набагато ефективніше. При цьому і трофеї один за одним проходили повз аргентинського генія. Підозрюю, що моментами Лео було дуже прикро, і він, можливо, навіть шкодував, що не одягнувся колись іспанськими кольорами. Але найближчої неділі хавбек ПСЖ може отримати остаточну винагороду за свій патріотичний вибір і всі прикрості, які він приніс Мессі. Тому що за всієї значущості потенційної перемоги на чемпіонаті світу з “червоною фурією”, вона не може зрівнятися з тим, що зазнає Ліонель, принісши Кубок світу Аргентині, в якій завжди залишалася і залишається частина його серця. Потрібно лише зробити останній крок.
Тернисті терни
Спільний шлях Мессі та його рідної збірної справді довгий час нагадував ходіння по муках. Ми не говоритимемо про перемогу на Олімпіаді-2008, бо це таки не рівень національних команд. А ось із головним колективом “альбіселесте” Лео пережив хворобливу невдачу ще за рік до того. На Венесуелі Копа Америка, що проходив у Венесуелі, аргентинці дісталися фіналу, де схльоснулися з Бразилією. “Пентакампеони” відправили на турнір другий склад, який насилу здолав у 1/2-й уругвайців лише в серії пенальті. Аргентина ж приїхала основою і ковзанкою проїхалася всім суперникам, відвантажуючи їм пачки голів і розгромивши майже всіх до фіналу. На нього Мессі вийшов у стартовому складі та відіграв до останнього свистка. Здавалося, що в такій ситуації “альбіселесті” просто зобов’язані брати трофей, проте трапилося щось дуже дивне: вже на 69-й хвилині Аргентина пропустила від Бразилії-2 три м’ячі – стільки ж, скільки за п’ять попередніх матчів турніру! При цьому Мессі та Ко не знайшли жодної відповіді на точні удари суперника…
Ще раніше, на ЧС-2006, Ліонель пройшов через інший біль. Він не був дуже активним учасником того мундіалю, хоч і відзначився результативними діями. Але навряд чи було йому набагато легше, ніж партнерам, які провели чвертьфінальний матч проти Німеччини на полі. Південноамериканці виглядали, як мінімум, не гірше, а, мабуть, навіть краще за господарів чемпіонату світу, вели в рахунку і були недалекі від перемоги в основний час. Овертайм вмістив у собі дуже спірний епізод з потенційним пенальті у ворота німців, і якби тоді була допомога у головного арбітра відеоасистенти, можливо, доля “альбіселесте” склалася б інакше. А так вона вирішувалась у серії одинадцятиметрових, і там господарі ЧС виявилися точнішими.
Далі – тільки болючіше. Мундіаль-2010 перетворюється на Мессі, який проводив його під керівництвом Марадони (особливий момент, враховуючи те, про що йтиметься нижче), на якийсь жах. Вже ставши супермегапупер і якою там ще завгодно зіркою, що вражає всіх своєю результативністю, Лео упускає безліч моментів і залишає ПАР без жодного гола на особистому рахунку після того, як його збірна знову поступається Німеччині в 1/4-й, тільки цього разу німці просто знищують тактично абсолютно неготових до цієї битви суперників. Через рік Аргентина вкрай блякло виступає на черговому Кубку Америки: одна перемога у групі та виліт у чвертьфіналі від Уругваю. Щоб було ще неприємніше – по пенальті. Про трофеї можна було й не заїкатися, а Мессі знову не забивав упродовж усього змагання. Про ЧС-2014 ми вже згадували. Відійти від нього доля Ліонелю не дала. Наступні два роки вмістили в себе відразу два Копа Америка – плановий і присвячений сторіччю турніру. Це був чудовий шанс Мессі взяти серйозний трофей зі збірною. А тепер вдумайтеся, що сталося насправді: Аргентина обидва рази доходила до фіналу, двічі перетиналася там із чилійцями, яких потенційно перевершувала, але команди так жодного разу і не вразили ворота одна одної, а серії пенальті залишилися за чилійцями. У першій із них наш герой забив, у другій змастив свою спробу, проте результат залишався незмінним.
Три програні фіналу протягом трьох років, кожен із них – образливим, а часом просто образливим чином. Страшний удар, і Мессі відчув його сильніше за інших, бо на ньому висіли найбільші очікування і найбільша відповідальність, чого Ліонель не міг не розуміти. Після другої поразки від Чилі він не плакав, принаймні на публіці, але, чесно кажучи, краще б заплакав. Тому що дивитися на його обличчя після того поєдинку було справді страшно.
І ця низка кошмарів майже зламала футбольного генія. Практично одразу після фіналу-2016 Лео заявив, що залишає збірну. Буквально за два дні до цього йому виповнилося лише 29 років – вік, який абсолютно не підходить для самостійного рішення про завершення кар’єри в національній команді. Якби воно стало остаточним, не було б цієї статті, і Мессі так і не приніс би своїй країні жодного трофею, якщо не рахувати олімпійського золота. Це була б чорна від початку до кінця історія.
І ось тут треба сказати добрі слова на адресу аргентинських уболівальників. Багато хто з них звинувачував Ліонеля мало не в недостатньому патріотизмі (це після того, як він вибрав батьківщину, а не більш комфортну і більш перспективну збірну Іспанії), однак, коли його відхід став реальністю, вони, усвідомивши, ЩО відбувається, тут же взялися влаштовувати демонстрації, звернені до Мессі з проханням не залишати національну команду. Глава Буенос-Айреса відкрив пам’ятник Лео, щоб той зрозумів, наскільки його цінують у рідній країні, і навіть президент Аргентини публічно звернувся до Мессі, сказавши, що для всіх аргентинців той факт, що їхній співвітчизник – це дар від Бога. Важко сказати, з ким конкретно радився наш герой, про що він думав, проте вся ця кампанія напевно зворушила його. І незабаром Лео дав зрозуміти, що готовий і надалі виступати у біло-блакитній футболці.
Довгоочікуваний світанок
Кому багато дано, від того багато чого й вимагається. Доля не давала спокою Мессі, продовжуючи випробовувати його. Аргентині дуже важко дався відбір до ЧС-2018, і перед його останнім туром цілком ймовірним залишався сценарій, за якого “альбіселесте” могли взагалі пролетіти повз турнір у Росії. І вже на першій хвилині виїзної зустрічі з Еквадором аргентинці повисли над прірвою, дозволивши супернику відкрити рахунок. Витяг свою команду з цього кошмару саме Лео, який оформив хет-трик, який забезпечив збірній Аргентини і перемогу, та пряму путівку на мундіаль. На якому “альбіселесті” проявили себе дуже посередньо: нічия з Ісландією і жахливі 0:3 від Хорватії (зараз цей результат виглядає дуже специфічно, хе-хе) поставили підопічних Хорхе Сампаолі в ще одне важке становище, з якого вони вибралися з великими труднощами, вирвавши перемогу у Нігерії лише на фініші вирішального матчу І вже наступного кроку завершили боротьбу за Кубок світу, поступившись у яскравій перестрілці французам 3:4. Мине ще рік, Мессі та Аргентина здійснюють ще одну спробу стати найсильнішими на своєму континенті, однак у півфіналі поступаються споконвічним конкурентам бразильцям.
Після кожної з цих невдач здавалося, що Ліонель ось-ось знову і тепер уже остаточно покине збірну своєї батьківщини. Але Мессі таких заяв більше не робив, а продовжував боротися.
І був за це винагороджений
Страження Лео, його команди та аргентинських уболівальників добігли кінця літом минулого року. Хоча все начебто було б знову проти нашого героя. Черговий Копа Америка мали прийняти якраз таки Аргентина на пару з Колумбією, але через коронавірус турнір спочатку перенесли в часі на рік, а потім і в просторі на поля Бразилії, яка була господинею і в попередній раз. Обійти “селесао” на її території – завдання дуже складне, проте цього разу “альбіселесте” з нею впоралися. Аргентинська дружина впевнено пройшла по всьому турніру, хоча у півфіналі напевно було страшно битися з Колумбією у серії пенальті. Ну а у безпосередній сутичці за трофей Мессі та Ко зійшлися з господарями турніру. На відміну від решти матчів, на це були допущені глядачі, хай і в невеликій кількості, тому “Маракана”, хоч і не повною мірою, але точно була домашньою для бразильців. Однак це не завадило Аргентині вразити ворота суперника зусиллями Ді Марії та зберегти свої недоторканності. Фінальний свисток фінального поєдинку означав, що в 34 роки великий Ліонель Мессі, який виграв гору трофеїв на клубному рівні і купається в особистих нагородах, нарешті досяг чогось серйозного з батьківщиною, яку він не зрадив за багато років до того!
А далі була ще й Фіналісіма (відроджене протистояння чемпіонів Європи та володарів Копа Америка), в якій аргентинці погромили італійців. Так собі перемога, однак і вона впала в скарбничку Мессі. І, нарешті, мундіаль у Катарі. П’ятий для Лео, який увійшов до дуже невеликого елітарного списку тих, кому вдалося не лише побувати, а й пограти на такій кількості світових першостей. І п’ятий ЧС став для Мессі одночасно найуспішнішим, про що можна говорити ще до фінального матчу. Гірше, ніж 2014-го, збірна Аргентини вже не виступить, а наш герой на шляху до вирішальної битви всього турніру записав на свій рахунок “5+3”, причому він тричі забивав і двічі асистував партнерам у плей-офф. Раніше ж Мессі у матчах на виліт результативними діями нас майже не балував.
Тінь дона Дієго
Те, що Ліонель Мессі – справжній футбольний інопланетянин, не визнають, мабуть, хіба що найперші його хейтери, а також любителі виділитися особливою думкою просто заради цієї самої думки. Очевидно, що Лео – один із найбільших за всю історію гри, і назавжди залишиться в цьому списку, залишиться легендою, яку згадуватимуть доти, доки футбол взагалі існує як масове соціальне явище.
Причому і на рівні збірних він уже зробив достатньо для того, щоб мати фантастичний статус. Наприклад, став найкращим бомбардиром головної команди своєї батьківщини із солідним відривом. А заразом і найкращим снайпером Аргентини у фінальних стадіях ЧС – там у Мессі одинадцять голів, і це на один більше, ніж у Габріеля Батістути, який забивав у 1994, 1998 та 2002 роках. Крім того, Ліонель відзначився двадцятьма результативними діями на мундіалях, а це більше, ніж у будь-кого ще. По дев’ятнадцять залишилося в активі німецьких та бразильських парачок Г.Мюллер-Клозе та Пеле-Роналду відповідно. А у Мессі ще краще, і навряд чи в найближчому майбутньому хтось його наздожене. Крім того, фінал цьогорічного ЧС стане для Ліонеля двадцять шостим матчем на мундіалях, і він обійде за цим показником ще одного представника бундестим Лотара Маттеуса, ставши одноосібним лідером. Звичайно, цей показник дуже залежить від максимальної кількості поєдинків, доступних одній команді на турнірі, а воно поступово збільшувалося з розширенням числа учасників світових першостей. Проте факт залишається фактом.
Ну а про успіхи та рекорди Мессі на клубному рівні та гігантську кількість його особистих трофеїв, у тому числі найвищої проби, згадувати немає жодного сенсу. І навіть якщо Лео не виграє Кубок світу, це ніяк не змінить оцінку його значущості для футбольної історії. Ось інша легенда “Барселони” Йохан Круіфф обмежився сріблом ЧС-74 (додавши до нього бронзу ЄВРО через два роки – загалом, великих трофеїв зі збірною він так і не виграв, адже грав за один із найсильніших, якщо не найсильніший скликання нідерландської дружини ) – і що, це хоч у чиїхось очах занижує його велич?
І все-таки десь поряд з Ліонелем завжди висить привид Марадони, який міг і сам дванадцять років тому привести Лео до перемоги на мундіалі (втім, насправді, не міг: Дієго Армандо був чудовим мотиватором, а от із тактичними аспектами не дружив, тому немає нічого дивного в тому, що на ЧС-2010 його команду виніс перший же по-справжньому серйозний противник). На жаль, ще один аргентинський футбольний геній залишив нас позаминулого року, проте його тінь переслідує героя цієї статті. Насправді, Мессі вже можна поставити вище його великого попередника, бо такої фантастичної клубної кар’єри, в якій Ліонель роками залишався на стабільно найвищому рівні, у Марадони не було й близько. Кубок Америки дон Дієго теж не вигравав, фіналів світових першостей у них тепер порівну. А у повітрі все одно витають думки про те, що для повної, остаточної, безповоротної величі Мессі треба підняти над головою головний трофей світового футболу. І це дозволить йому стати на один рівень з Марадоною та на батьківщині, адже Дієго Армандо зумів принести своїй країні цей титул, зумів подарувати аргентинським уболівальникам найкраще, що тільки міг, і він був головною силою “альбіселесте” на переможному ЧС-1986. Зараз уже Мессі – найрезультативніший гравець збірної Аргентини на катарському мундіалі, де багато в чому його зусиллями вона дісталася вирішального матчу. І якщо виграє його, не буде взагалі жодної підстави говорити про те, що Ліонель у чомусь поступається Марадоні – навпаки, настане час подумати про те, що Лео стоїть все-таки вище за скандальний геній (чия велич також ніхто не збирається применшувати) та стає на батьківщині футбольною фігурою №1.
Але для цього треба вирішити найскладніше завдання, яке катарський турнір ставив перед командою іншого Ліонеля, Скалоні: здолати не просто чинного чемпіона, а неймовірно сильну і водночас фантастично хитру та гнучку Францію. І вирішення цього завдання багато в чому залежатиме від того, чи зуміє Мессі, на відміну від фіналу ЧС-2014, викласти на стіл усі свої козирі в найголовнішому матчі.
Побачимо. Чекати залишилося недовго.
