«Дехто думає, що футбол – це справа життя та смерті;
я повністю розчарований їхньою позицією.
Футбол набагато важливіший!»
Білл Шенкли
Embed from Getty ImagesРеалії сьогодення такі, що українці певною мірою відчули, наскільки правий був легендарний Білл Шенклі. Звісно, я не стверджуватиму, що сьогодні футбол – найважливіше, що турбує українця, але саме він, футбол, почасти є джерелом справжнього щастя, яке багатьом людям відчути більше ніде. Саме тому завданням збірною було не просто вийти на Євро. Зрештою, участь у чемпіонаті Європи для нашої збірною вже не є якоюсь недосяжною мрією. Україна регулярно бере участь у турнірі, а 2021 року навіть дійшла до чвертьфіналу. Як вона там зіграла, інше питання, але сама по собі участь у чвертьфіналі вважається більш ніж успіхом. Варто відзначити, що вболівальники ще не сприймають збірну постійним учасником Євро й будь-який відбір зустрічають із хвилюванням. На це є причини, але не про них мова. Цього разу збірна не просто боролося за Євро. Цього разу збірна боролася за своїх уболівальників, постійних і випадкових. Українцям потрібна була ця перемога. Хоча б для того, щоб на якийсь час забути про все й злитися в єдиному захопленому крику. Чи виконала збірна це завдання? Так, безумовно. Як вона його виконала, інше питання.
Embed from Getty ImagesТак сталося, що, на відміну від багатьох уболівальників збірною, я дуже добре пам’ятаю, як ледь не нормою вважалося показувати фанатам спину. Це згодом часи змінилися, у світ, зокрема футбольних, увірвалися спеціалісти по піарам, соцмережам, гуглам тощо, й багато що почало трансформуватися під вимоги часу. Однак за тих, вже далеких, часів я звикла нічого не чекати від збірної. Насамперед не чекати старання. Найголовніше, що може дати вболівальнику його команда, – це старання. Перемоги й трофеї – це все, звісно, прекрасно. Але якщо команда не викладається, якщо байдужість й небажання боротися вгадується в кожній дії гравців, ніколи жодна перемога не залишить того божественного післясмаку, заради якого багато хто й дивиться футбол. Можна виграти так, що власні вболівальники освистають тебе, можна програти так, що вболівальники суперника будуть плакати через твою поразку. Старання.
Чи старалася збірна України? Так. Ні, ця збірна не старалася так, як того вимагав момент. Але вона старалася як уміє, і цього старання вистачило для досягнення потрібного результату.
Вольові перемоги
Вольовими перемогами зазвичай захоплюються, хоча сама по собі вольова перемога – це не лише про певний перелом і надзусилля. Нерідко вольова перемога стає результатом недбалості й недоречної розслабленості на ранніх етапах матчу. Якими були вольові перемоги України?
Embed from Getty ImagesПеред поєдинком із Боснією і Герцеговиною мало хто всерйоз розглядав якісь інші варіанти, окрім перемоги України. Річ не у відсутності поваги чи зверхнього ставлення, а виключно в тому, що сама БіГ перебувало, відверто кажучи, не в найкращій своїй формі. Із неприємностей у нашої збірної можна відмітити лише те, що Циганков відновився після травми перед матчами збірної, й не було зрозуміло, чи зможе він повноцінно грати. Що ми побачили на полі? Ми побачили незрозумілу гру в першому таймі, відвертий провал у другому й… так, ту саму вольову перемогу, коли лише на останніх хвилинах зустрічі Україна зусиллями Яремчука й Довбика вирвала перемогу. Почасти збірній дуже пощастило, що БіГ виявила таку ж невиразність, як і Україна і, незважаючи на спроби Джеко взяти лідерство, нічого серйозного створити не зуміла. Що показала Україна? Чимало безглуздого руху, простріли в ноги суперникам та удари куди завгодно, крім воріт. Відверто кажучи, побачене в першому збентежило українських уболівальників. А початок другої половини й поготів. Дедич справа увійшов у штрафну, відпасовав у центр, де Хаджикадуничу намагався протистояти Матвієнко, але завершив противтояння голом у ворота Луніна. А після голу тривалий час мало що сигналізувало про те, що Україна здатна видряпатися з неприємної ситуації. Ось тут, мабуть, своє слово сказали тренери. Якщо заміни Саво Милошевича розхитали, здавалося, непробивну оборону (крім цього, згадаємо удар Пьянича фактично в упор, який міг вирішити долю матчу та який парирував Лунін), то заміни Сергія Реброва, навпаки, пожвавили команду. Можна сказати, що саме заміна Реброва зробила гру. У першому випадку Мудрик віддає праворуч, до лінії штрафної, не вільного Коноплю (який, до речі, провів дуже непоганий матч), той переводить у центр на Яремчука, після чого відбувається миттєвий удар у дальній кут. У другому випадку саме Яремчук доходить до лицьової лінії, помічає в штрафній Довбика й навішує, і ось він, другий, він же переможний, гол. Як би там не було, маємо вольову тренерську перемогу.
Embed from Getty ImagesПеред матчем із Ісландією Україну вже не називали беззаперечним фаворитом і ставилися до поєдинку насторожено. Почасти це зумовлено іміджем збірної, який було створено ще на Євро-2016, коли міцна, але не більше того збірна не просто вийшла з групи, але й обіграла «самих англійців». Що являли собою «самі англійці», нікого особливо не цікавило, а про нищівну поразку від Франції стараються не згадувати. Так народився міф про велику Ісландію, ледь не нову зірку європейського футболу. Варто зазначити, що імідж цей здебільшого був створений неймовірними вболівальниками збірної, які підкорили ледь не весь футбольний світ. Якщо ж оцінювати Ісландію об’єктивно, то це непростий і непоступливий суперник, але це зовсім не топ-команда. У цілому Україна саме так до неї й поставилася: з повагою, але без страху. У перші хвилини наша збірна намагалася грати агресивно, але саме наш воротар брав участь у найнебезпечнішому епізоді стартового відрізка, коли Торстейнссон потужно пробив здалеку, а кіпер відбив м’яч. Українці ж, хоча й підтримували темп і навіть били по воротах, не наближалися до забитого голу. Саме час згадати Яремчука, який, певно, був включений до складу виключно через свою успішну гру в попередньому матчі. Якщо з БіГ Яремчук, вийшовши на заміну, дійсно посилив гру, то, опинившись «у старті», нападник із цієї самої гри випав (не він один, але ж). Тут й прийом м’яча спиною до воріт, і нескінченне перебування в офсайді (саме тому, що Яремчук під час дуже хорошої української атаки вештався в офсайді й навіть не думав з нього виходити, Україна втратила можливість швидко відігратися), тут і падіння на рівному місці.
Embed from Getty ImagesІсландія ж підібралася до голу вже на 30-й хвилині, коли Гвюдмюндссон легко всадив на м’яке місце Малиновського, не менш легко обіграв Бражко й пробив здалеку в дальній кут – Забарний, що знаходився поблизу траєкторії польоту м’яча, ухилився, Лунін і напрям вгадав, і стрибнув, і навіть, здалося, м’яч зачепив, але запобігти голу не зумів. А почалася гольова атака з недбалої скидки Судакова в ноги супернику. За іронією долі, саме він, Судаков, стане автором двох гольових передач. Крім того, саме Судаков розпочав ту саму атаку, яка не стала голом. Судаков виконує діагональ на правий фланг на Циганкова, той у дотик переводить гру в центр, і Яремчук забиває з близької відстані. Все б нічого, але Яремчук як зайшов у офсайд ще навіть до паса Судакова, так і сидів у ньому. (Заради справедливості, не лише відзначився.) Що ж до гольових атак, то спочатку Судаков перехоплює м’яч на своїй половині поля під час перспективної атаки Ісландії (що почалася з падіння Яремчука на рівному місці), зміщується трохи вперед і в центр і видає довжелезну діагональ праворуч. М’яч приходить до Циганкова, він зміщується вперед і в центр і пробиває з лінії штрафної, з півкруга – воротар кидається на удар, але трохи не дотягується до м’яча. А потім Циганков у невисокому темпі просувається вперед правим флангом, дійшовши майже до лицьової, віддає назад на Судакова, той переводить трохи назад і в центр, де Мудрик наносить удар із півкруга – знову воротар не встигає дотягнутися до м’яча. Після цього перед Україною стояло лише одне завдання – утримати результат. Із цим збірна впорался.
Тренер в моменті
За роки свого тренерства Сергій Ребров зарекомендував себе перспективним наставником, схильним до різного роду експериментів. Почати це так, почасти його рішення є експериментальними лише на перший погляд, а насправді відображають його розуміння того, що відбувається в моменті. Я б сказала, що Ребров – це тренер, для якого не існує імен, репутації, авторитетів, а є стан гравця в конкретний момент. Скажімо, відомий у вузьких колах особистий вболівальник Довбика журився, що в матчі з Ісландією Яремчук вийшов у стартовому складі, а Довбик лишився на лавці. І та гра, яку показав Яремчук, підтверджувала ґрунтовність цих претензій. Однак коли на полі з’явився Довбик, з’ясувалося, що користі від нього ще менше, ніж від хоча б активного Яремчука. Багато кого збурило перебування на лавці Зінченка, адже це «наша зірочка». І не має значення, що «наша зірочка» трохи загубилася й більше енергії витрачає на безглузде розмахування руками й цінні поради всім довкола. У мене складається враження, що Ребров доволі тонко відчуває, розуміє й вивчає стан кожного свого гравця й, обираючи склад, обирає саме того, хто зараз краще підготовлений, навіть якщо він не демонструє нічого видатного.
Embed from Getty ImagesНі, в жодному разі я не зачаровуюсь Ребровим і не намагаюся звеличити його. До нього є купа питань. І те що команда, маючи ігрову перевагу, не здатна зібратися й цю перевагу реалізувати – відповідальність тренера. І те, що команда провалює гру, не знаючи, що їй робити, – теж. І хоч Ребров має тренерські успіхи, поки ще зарано оцінювати його успішність/неуспішність в якості тренера збірної. Однак, мені здається, в особі Реброва Україна отримала надію на формування міцної команди, де найважливіше не імена та назви клубів, які представляють гравці, а рівень готовності футболіста в моменті.