В історії залишився 51 розіграш Кубка СРСР з футболу. За цей час його володарями 13 разів ставали чемпіони країни того року. Ще 10 разів — призери змагань. 27 разів — інші учасники вищої ліги. І лише раз трофей здобула команда, що навіть не грала у найвищому футбольному дивізіоні. 17 серпня 1969-го львівські ”Карпати”, що виступали у другій групі класу ”А”, аналозі сучасної першої ліги, перемогли у фіналі на Центральному стадіоні ім. Леніна у Москві ростовський СКА — Спортивний клуб армії.
”Перемога ”Карпат” у розіграші Кубка СРСР — одна з головних сенсацій минулого сезону, — писав довідник-календар ”Футбол-70”, виданий прес-бюро Центрального стадіону ім. Леніна. — Уперше цей почесний приз завоювала команда другого ешелону”.
На попередніх етапах львів’яни вибили зі змагань дві команди першої групи класу ”А”. — Так тоді називали вищу лігу — єреванський ”Арарат” й одеський ”Чорноморець”. У півфіналі на рідному стадіоні ”Дружба”, тепер ”Україна”, на очах 50 тис. уболівальників переграли ”Суднобудівник” із Миколаєва — 2:0.
Фаворитом фінальної гри вважали вищолігову команду з Ростова-на-Дону. Вона підпорядковувалася Міністерству оборони, тож мала у своєму складі призовників з усієї країни. Ростовські вболівальники привезли на гру полотно з закликом: ”СКА без Кубка — как Дон без воды”.
За ”Карпати” грали переважно місцеві: Ігор Кульчицький — зі Львова, Ростислав Поточняк — із Винник, Володимир Данилюк — зі Стрия, Левко Броварський — із Дрогобича. Тренував футболістів угорець Ернест Юст, який працював у команді від часу її створення — 1963-го. Начальником ”Карпат” був Карльо Мікльош — грав у Львові ще за Польщі.
На 12 хвилині армійці забили гол.
— Після першого тайму ми програємо, рвемося в бій і швидше, ніж ростовчани, залишаємо роздягальню, — розповідає учасник матчу Володимир Данилюк. — Присідаю на бордюр і раптом чую: ”Эй, деревня, выходи на второй тайм…”. Ця неповага розлютила нас і врешті-решт вони за це поплатилися.
У другому таймі Геннадій Лихачов і Володимир Булгаков забили два голи. ”Карпати” зробили почесне коло стадіоном.
Підтримати українців у Москві приїхали 8 тис. уболівальників. Везли транспаранти з гаслами ”Кубок — Львову”, ”Тільки за ”Карпати”. Найбільшим було полотно розміром 3х4 м із зображенням лева, який тримає трофей. Коли команда програвала, львів’яни під баян затягнули: ”Всюди буйно квітне черемшина”.
— У мене від хвилювання аж сльози виступили, — згадує капітан ”Карпат” Ігор Кульчицький.
— Після закінчення матчу наша демонстрація вирушила набережною Москва-ріки, — згадує вболівальник Ілько Лемко. — Біля Васильєвського спуску найбільш радикально налаштована частина львів’ян вимагала пройтися по Красній площі: ”Щоб було що згадувати до кінця життя”. Але здоровий глузд дорослішої частини демонстрантів — ”Хлопці! Москалі нас точно пов’яжуть” — переміг, і з радісними вигуками ми обігнули Кремлівську стіну з лівого боку, ідучи далі вздовж набережної. А що у ці хвилини діялось у Львові! Десятки тисяч фанів ”Карпат” після перегляду матчу по телевізору вивалили на вулиці міста. Ошалілі від щастя вболівальники підняли на руках міліцейський ”лунохід” і занесли його на знамениту клумбу.
У Львові футболістам ”Карпат” вручили премії по 300 крб — стільки тоді коштував чорно-білий телевізор, спортивні костюми й радіоприймачі. Наступного року ”Карпати” виступали в Кубку володарів Кубків УЄФА. Проте вилетіли у першому ж колі, поступившись румунській ”Стяуа”. А ще за рік дебютували у вищій лізі.
Источник: Газета по-украински