Досьє
Олександр РИКУН. Півоборонець.
Народився 6 травня 1978 року в Дніпропетровську.
Зріст – 186 см, вага – 72 кг.
Вихованець СДЮШОР “Дніпро-75”. Тренер Віталій Мусієнко.
Виступав за команди: “Металург” (Новомосковськ), “Дніпро” (Дніпропетровськ), “Іллічівець” (Маріуполь).
У “Дніпрі” – з 1998 року (з перервою).
У чемпіонатах України провів 200 матчів, забив 44 м’ячі (з них у вищій лізі – 157 матчів, 36 м’ячів).
Гравець національної команди України. У її складі провів два поєдинки.
Нині важко знайти байдужого до гри півоборонця “Дніпра” Олександра Рикуна. Однак поряд із тими, які захоплюються його технікою і баченням поля, є й такі, котрі докоряють Сашкові за його індивідуалізм і низьку швидкість. Останнє особливо дивує. Так, стартовий ривок не є сильною стороною Рикуна, а от за дистанційною швидкістю важко знайти йому рівних. Минулий місяць сміливо можна назвати в житті футбольної України місяцем Олександра Рикуна. Саме він виокремився у наймогутнішій нині півобороні “Дніпра”, що, як каток, пройшовся по обох флагманах нашого футболу, саме його гол приніс таку довгоочікувану перемогу над донецьким “Шахтарем” і саме він був найкращим у складах “Дніпра” – в матчах із “Олімпіком” і збірної України – в поєдинку з Македонією.
СЕДЛОСЬКОГО ОДРАЗУ Й НЕ ПРИГАДАВ
– Сашко, в якому настрої ти повернувся з табору збірної?
– Можна сказати, в нормальному. Гадаю, що збірна непогано грала. У першому таймі нам не вистачало зіграності, а після перерви повністю володіли ініціативою.
– Свою гру як оцінюєш?
– Вважаю, що загалом непогано зіграв, але можна було й краще.
– М’яч після твого несподіваного удару ледь не влетів у ворота. Бив по воротах?
– Бив просто в бік воріт, на удачу – думав, може, там хтось із партнерів пробігатиме.
– Здалося, що гра тобі вдавалася лише у взаємодії зі своїми клубними партнерами…
– Так, із своїми хлопцями я вже давно в команді, з іншими ж зіграності не вистачає – ми ж всього два дні потренувалися. Якщо більше зіграності буде, тоді можна очікувати і на результат. Напевно, тренерам потрібно залучати більше хлопців з “Дніпра” до лав збірної – тоді все буде гаразд.
– Після матчу до тебе підійшов Седлоський…
– Так, оборонець із Загреба. Попросив обмінятися футболками.
– Обмінялися?
– Так. Але я, чесно кажучи, його й не згадав одразу. Лише коли він сказав, що із Загреба, стало все зрозуміло.
ПАВЛОВ КЛИКАВ ТРИЧІ
– Сашко, згадай мотиви, через які ти влітку минулого року повернувся до “Дніпра”.
– “Дніпро” виходив на лідируючі позиції. У команді була вже зовсім інша обстановка. А в Маріуполі я був уже чотири роки. Порадився з Павловим, і він сказав, що, звичайно, потрібно йти, адже рівень дніпропетровської команди значно вищий.
– Маріуполь на той час уже набрид?
– Не знаю, як і сказати. Спочатку були результати… У “Дніпра” більше фінансових можливостей, команда може гравців купувати, чого не може дозволити собі “Іллічівець”. Може, тому зростання команди в Маріуполі і зупинилося.
– Уперше до “Дніпра” ти потрапив із новомосковського “Металурга”…
– Так, через цю команду багато хлопців пройшло. У нас тоді хороша компанія підібралася, ледь не вийшли до першої ліги. Посіли третє місце, а обігнали нас донецький і маріупольський “Металурги”. Пам’ятаю кубковий матч із київським “Динамо”. Ми тоді програли – 0:3. У місті було справжнє свято, багато людей прийшло. А потім команда поступово розпалася. Після однієї із зустрічей до мене підійшов Андрій Стеценко і попросив зайти до клубу. Ми поговорили, і я одразу погодився на перехід.
– Коли ти тільки-но переїхав до Маріуполя, Павлов відкрито у пресі висловив здивування: як це “Дніпро” може розкидатися такими кадрами…
– Можливо, тоді всі глузували з цих слів, але тепер можна сказати, що він мав слушність.
– З перших же матчів за “Дніпро” вболівальники звернули на тебе увагу. Чому все-таки виник конфлікт із Володимиром Кобзарєвим, через якого ти не затримався в команді?
– З Кобзарєвим я працював ще у Новомосковську. Як на мене, йому краще дітей тренувати. Він 30-річних футболістів учив м’яча на голові набивати.
– Але не таємниця, що ти мав проблеми з режимом і через це тебе відрахували…
– Це давно було. Молодий був. Кожен, напевно, по молодості помиляється.
– Чому після того, як залишив “Дніпро”, обрав Маріу-поль?
– Павлов покликав мене вже втретє: до цього я двічі йому відмовив і не міг знову так само вчинити.
– Про нього багато хто з футболістів високої думки. Чим він до себе приваблює?
– Він підтримує футболістів у потрібний момент, виконує обіцянки. При цьому вміє встановити дисципліну. Я з ним провів чотири роки – він хороша людина і тренер. Його не хочеться підводити, і ми грали, що називається, “за Павлова”.
ПЕРША ПЕРЕМОГА НАД “ШАХТАРЕМ”
– З ким нині краще взаємодієш на полі?
– Напевно, із гравцями атаки – Ротанем, Назаренком…
– Важко було грати на початку весни без нападників?
– Звичайно. Доводилося брати ці функції на себе. Головне, що команда забивала.
– На жаль, французам забити не вдалося. На твій погляд, чому?
– Моменти у нас були. Може, трохи не пощастило, десь майстерності не вистачило.
– Після матчів тренер “Олімпіка” із складу “Дніпра” виокремив саме тебе. Як думаєш, чим ти сподобався?
– Навіть не знаю. Збоку видніше. Може, просто коротке прізвище запам’ятав (сміється).
– Правда, що тебе в команді називають Зиданом?
– Ні (сміється).
– А хто із закордонних гравців і команд тобі подобається?
– “Реал”. Той же Зидан. Придивляюся до нього – він же на моїй позиції грає, намагаюся краще брати від його гри. “Арсенал” лондонський – непогана команда. Анрі – вправний нападник.
– Ти забив чимало м’ячів. Є пам’ятні?
– Усі важливі.
– А пам’ятаєш, як “Шахтарю” забив?
– Оборонець скинув м’яч у центр, а я саме набігав. Думав: не битиму сильно, а то в табло поцілю. Головне – влучити.
– Було відчуття, що обіграєте “Шахтар”?
– Ми налаштувалися на перемогу. Тим більше, після матчів із “Олімпіком” і Києвом почувалися добре. Та й невдалий виступ у Запоріжжі нас підштовхнув.
– Був особливий настрій у зв’язку з тим, що “Дніпро” кілька років не міг виграти в “Шахтаря”?
– Так. До речі, я й сам уперше в “Шахтаря” виграв.
– Для “маріупольця” це не дивно…
– Ну… Колись потрібно вигравати.
– Цього сезону ти дебютував в єврокубках…
– Так, побільше б таких матчів. Вони пішли на користь і команді, і мені особисто.
– Чому з такими зусиллями був пройдений “Вадуц”?
– Ті поєдинки можна порівняти з матчами проти запорізького “Металурга”. Деякі команди і самі грають, й іншим дають. Важко, коли суперник лише відбивається.
– Багато хто називає цей рік “дніпровським”. Також кажуть, якщо “Дніпро” нічого нині не виграє, навряд чи це відбудеться й у наступному сезоні. Яка твоя думка щодо цього?
– Думаю, цього року “Дніпро” виграє Кубок України. Шанси в нас хороші. Якщо гратимемо так, як зараз, зможемо поборотися й за друге місце. Головне, “свої” очки не втрачати.
– Які матчі, думаєш, будуть найважчими?
– Напевно, із Львовом, іншими командами, які на полі “б’ються”.
– З “Таврією”, вважаєш, буде легше?
– Усе ж таки вдома граємо. Трибуни нас підтримуватимуть.
– Це для тебе багато означає?
– Звичайно, приємно грати, коли заповнений стадіон. Викладаєшся цілком, щоб глядачі були задоволені і знали, що прийшли недаремно.
– Нинішніми вболівальниками “Дніпра” задоволений?
– Так! По 15-20 тисяч ходять на матчі – це дуже хороший показник для українського футболу.
– На вулиці впізнають?
– Буває. Дякують за гру, голи, перемоги.
СТРЕС ЗНІМАЄ РОДИНА
– Де ти почав займатися футболом?
– У “Дніпрі-75” у Віталія Спиридоновича Мусієнка. Був у команді разом із Першиним, Головком. Ми в дитинстві грали лише у футбол, і батько відвів мене до “Дніпра-75”.
– Чи віриш у забобони?
– Ні. У мене немає взагалі ніяких прикмет.
– Як проходить день підготовки до матчу?
– Він для мене нічим не відрізняється від звичайного. Тренуємося, відпочиваємо, одержуємо вказівки, як грати.
– А після матчів як стрес знімаєш?
– Додому приходжу, з дитиною граюся, з дружиною розмовляю.
– До речі, кілька слів про родину…
– Сину Антону – чотири роки. Дружина – Тетяна. Ми з нею мешкали в одному дворі.
– Коли грав у Маріуполі, родина тут залишалася?
– Так, рідні лише влітку туди приїжджали – на море. А навесні й восени я по вихідних до Дніпропетровська їздив.
– Для сина не плануєш футбольне майбутнє?
– Подивимося. Невідомо, що з футболом буде в майбутньому.
– Яка в нього зараз улюблена іграшка?
– В основному, машинки. А ще мультики полюбляє дивитися.
Источник: “Украинский футбол”