Дмитро Семочко став першим придбанням “Дніпра” під час міжсезоння. За задумом тренерів, цей півоборонець, який вміє добре зіграти як праворуч, так і ліворуч, мав вирішити кадрову проблему на флангах. Однак Семочка нечасто можна побачити на полі. Зазвичай він виходить хвилин на 15-20. На це Кучеревський говорить, що футболісту потрібен деякий час для акліматизації у новому колективі…
Дмитро СЕМОЧКО. Півоборонець.
Народився 25 січня 1979 року у Львові.
Зріст – 176 см, вага – 73 кг.
Виступав за команди: ФК “Львів”, “Карпати” (Львів), “Карпати-2” (Львів), “Уралан” (Еліста, Росія).
У “Дніпрі” – з 2004 року.
У чемпіонатах України провів 109 матчів, забив 23 м’ячі (з них у вищій лізі 18 матчів, 2 м’ячі).
У складі молодіжної збірної України провів 7 матчів.
ЗА ДВАДЦЯТЬ ХВИЛИН ВАЖКО СЕБЕ РЕАЛІЗУВАТИ
– Дмитре, ти вже не перший місяць у “Дніпрі”, яке в тебе склалося враження про нову команду?
– Дуже приємне. Ми добре стартували. Виграли два найважливіших для команди матчі. Непогано діяли й у поєдинку проти київського “Арсеналу”, але нам усе-таки трохи не вистачило удачі. Помітно, що команда прогресує з кожним матчем. Гадаю, і надалі хлопці додаватимуть, так що перемог у команди буде значно більше.
– Як оцінюєш свій нинішній стан і гру?
– Відчуваю, що поступово входжу в ритм командної гри. Думаю, налагоджується і взаєморозуміння з партнерами. Є, звичайно, ще нюанси, адже до “Дніпра” я прийшов з команди, що будувала свою гру, використовуючи зовсім інші тактичні схеми.
– І в чому ж “Дніпро” у тактичному плані відрізняється від “Уралана”?
– Наприклад, в обороні “Уралан” грав у лінію, в чотири оборонці. І я, як правий півоборонець, більше був націлений на атаку. А в “Дніпрі” оборона, як правило, побудована з трьох захисників, двоє з яких виконують функції, пов’язані з опікою найнебезпечніших гравців суперника. Тому лінійні півоборонці мають повсякчас підстраховувати на флангах своїх захисників.
– Тренери випускають тебе на поле, як правило, хвилин на двадцять…
– За цей час дуже важко якось реалізувати себе. Очевидно, тренери, поступово вводячи мене до складу, дають можливість звикнути до нових партнерів.
– Як тобі рівень українського чемпіонату порівняно з російським?
– Усе-таки російський чемпіонат за своїм рівнем вищий за український. Там команди фінансуються краще. Багато клубів можуть собі дозволити купити хороших гравців. Та й за призові місця боротьбу ведуть набагато більше клубів, ніж в Україні.
– Перейшовши з “Уралана” до “Дніпра”, ти у фінансовому плані не постраждав?
– Відповідно до умов контракту, я не маю права відповідати на подібні запитання. Можу лише сказати, що я задоволений.
– У Дніпропетровську вже обжився?
– Так. Орендую на набережній квартиру. Перевіз сюди зі Львова свою родину. Так що побут поступово налагоджується.
– Докладніше розкажи про родину?
– Дружина Людмила – студентка третього курсу Львівського університету. Свого часу вона займалася бальними танцями, а нині навчає цьому мистецтву дітей. Вона уже встигла працевлаштуватися в Дніпропетровську і зараз для занять набирає групу. У нас є син, але йому всього лише дев’ять місяців.
– Нагадай про свій спортивний шлях?
– З першого класу я займався футболом у спортивній школі “Карпати”. Перший тренер – Валерій Андрійович Горячий. Ну, а першою командою майстрів був ФК “Львів”. Потім повернувся до “Карпат” і, погравши там півроку, одержав пропозицію від російського “Уралана”.
ШАЛІМОВУ НЕ ВИСТАЧИЛО ДОСВІДУ
– Розкажи про період, проведений у Росії.
– За ті чотири роки, що я провів в Елісті, були як хороші, так і погані моменти. Дуже подобався мені “Уралан”, коли з ним працював Сергій Павлов. Тоді в нашому колективі непогані хлопці підібралися. Купили Филимонова, Чугайнова, Вязьмикіна, тоді він у Росії був найкращим бомбардиром. Погані часи пережила команда, коли її тренував югославський фахівець. Привів він своїх хлопців, і після цього взагалі ніякої гри не стало. А в останній рік мого перебування в Росії довелося попрацювати з Ігорем Шалімовим.
– А чому в цього тренера нічого не вийшло?
– Якщо ти хороший гравець, це ще не означає, що згодом ти станеш класним тренером. Він дуже намагався зробити боєздатну команду, привнести в її гру якісь нововведення. Але, напевно, йому все-таки не вистачило досвіду.
– А що було особливого в його тренувальному процесі?
– На полі ми всі грали у своїх зонах. Сповідував Шалімов жорсткий футбол. У той же час поза полем він давав нам волю. У нас не було постійного медичного контролю. Усі мали самі стежити за своїм фізичним станом. Напевно, це він в Італії перейняв.
– Президент “Уралана” Кирсан Ілюмжинов часто бував у розташуванні команди?
– Незважаючи на зайнятість, він багато уваги приділяв нам. Постійно приїжджав на виїзні матчі. Після зустрічі міг особисто з кожним футболістом поговорити.
– А що розповіси про уболівальників Елісти?
– Уболівальники, у принципі, хороші, команду серйозно підтримували. Трибуни стадіону на кожному матчі були заповнені вщерть. Чесно кажучи, в Елісті, крім великого футболу, практично нічого такого, у плані відпочинку, для людей немає. Тому багато хто з них і прагнув в ігрові дні потрапити на стадіон.
– А гравці “Уралана”, крім футболу, чим ще займалися?
– Грали в більярд, теніс. Користувалися послугами Інтернету, читали “Спорт-експрес”, от і все.
– З ким із хлопців в “Уралані” дружив?
– З Циклаурі й Аджинджалом. Причому, ця дружба продовжується й донині.
ХОЧУ ЗАСВІТИТИСЯ В ЄВРОПІ
– Чому ти вирішив поїхати з Росії?
– У мене вичерпався термін контракту, до того ж, моя колишня команда понизилася в класі, перейшовши до першої ліги, і тому я особливо не горів бажанням залишатися. На той період надійшла пропозиція від Кучеревського перейти до “Дніпра”, я вирішив пристати на неї.
– Чи були пропозиції від інших клубів, наприклад, російських?
– Були, але таких серйозних, і головне – конкретних, як від “Дніпра”, не надходило.
– Чи знав Кучеревського раніше?
– Він ще торік кликав мене до Дніпропетровська, але я мав чинний контракт, тому Євгену Мефодійовичу сказав, що відіграю в Росії ще рік, а потім приїду. Наприкінці минулого року він зателефонував і сказав: “Хочу бачити тебе у своїй команді”. Я відповів згодою.
– А до Львова кликали?
– Підходили до мене представники “Карпат”, але я відмовився. Команда у Львові нині не ставить перед собою серйозних завдань, тому немає стимулу грати в такому колективі.
– Для тебе має принципове значення, за які місця веде боротьбу твій клуб?
– Звичайно. “Дніпро” постійно бореться за право грати в єврокубках. На мій погляд, кожен футболіст мріє засвітитися в Європі, у тому числі і я. А ще, коли граєш у сильній команді, і є жорстка конкуренція за місце в “основі”, – сам зростаєш як гравець.
– А не боїшся, що за серйозної конкуренції можеш узагалі не потрапити до основного складу “Дніпра”?
– Але в кожній серйозній команді на одне з місць претендують одразу кілька виконавців. У принципі, мені хотілося б грати в “основі” дніпропетровського клубу, але знаю, що на поле виходитимуть найсильніші.
– Кучеревський полюбляє експериментувати, а якщо він почне тебе награвати на іншій позиції?
– Що ж, довірюся тренеру і спробую перекваліфікуватися.
– Ти – фланговий гравець, причому впродовж матчу тебе можна побачити як ліворуч, так і праворуч…
– І все-таки більше я граю праворуч, але за необхідності і ліворуч без проблем можу зіграти.
– А на інших позиціях не пробувався?
– Один раз довелося оборонця грати, але це було як виняток.
– Що нині для тебе найважливіше?
– Ігрова практика. Виходячи на поле на 15-20 хвилин, я не відчуваю впевненості у собі, своїх силах.
НОУТБУК ДЛЯ РОЗВАГ
– З ким із партнерів у “Дніпрі” підтримуєш дружні стосунки?
– У принципі, з усіма хлопцями потоваришував. Просто тут, як правило, хлопці приїхали на тренування, відпрацювали і роз’їхалися по домівках. У кого родина, у кого якісь справи. В Елісті було все по-іншому. Ми всі разом у містечку мешкали, природно, що більше бачилися і спілкувалися.
– З ким із партнерів поселили тебе на заміській базі?
– Із Романом Максим’юком.
– А якщо команда грає на виїзді, з ким зазвичай ділиш апартаменти в готелі?
– По-різному. Востаннє, наприклад, в одному номері з Кернозенком мешкав.
– Застав я тебе на базі за ноутбуком.
– Ну, а чим тут ще у вільний від тренувань час займатися. Можу ще детектив цікавий почитати, кросворд розгадати.
– А ноутбук найчастіше для чого використовуєш?
– Для розваг. Шкода, немає на базі можливості скористатися послугами Інтернету. Я тоді спортивні газети не купував би.
– А як у тебе справи з навчанням?
– Я – студент Львівського інституту фізкультури. Але коли виїхав до Росії, довелося академку оформити. Думаю, цього року відновлю навчання.
– В “Уралані” ти грав під 8 номером, а в “Дніпрі” обрав 21?
– Але восьмий уже зайнятий був. Вибирав з-поміж тих, що запропонували. Для мене це істотного значення не має.
Источник: “Украинский футбол”