Із Сергієм Назаренком широке коло шанувальників футболу знайоме давно. Але лише торік цей футболіст став повноправним гравцем основного складу “Дніпра”. Здивування з приводу того, що Євген Кучеревський наважився ввести до складу футболіста, який до цього міцно осів у резерві, змінилося захопленням грою Назаренка, тими його голами, які він провів у важливих для “Дніпра” матчах. Утім, здивування все одно залишилося. Дивувала метаморфоза, що відбулася з гравцем, який зумів фактично за рік зрости в одного з лідерів свого клубу і увійти до складу вітчизняної збірної.
ЧОМУ Б НЕ ЗАМАХНУТИСЯ І НА ЧЕМПІОНСТВО?
– Сергію, “Дніпро” нині грає добре. Що можеш розповісти про команду, в чому її теперішня сила?
– Перш за все, у згуртованості колективу. У тій самовіддачі, з якою хлопці діють на полі. Не варто забувати і про майстерність, що підвищилася, нашого колективу. До того ж, один одного ми знаємо вже не перший рік. Тому багато що у нас зараз виходить.
– Чи можеш дати загальну оцінку виступам “Дніпра” у другому колі?
– Чесно кажучи, могли б і краще зіграти. Прикра нічия була зафіксована в Запоріжжі, де ми зобов’язані були вигравати. Та й з “Арсеналом” та “Волинню” можна було брати максимум очок. У останній зустрічі суддя зробив свій внесок.
– Усі вже звикли до того, що “Дніпру” дістається від арбітрів…
– Того, що було в матчі з “Волинню”, мені ще не доводилося бачити.
– Тебе часто можна побачити в епіцентрі розбірок, які виникають на полі між суддею і футболістами. Навіть карали тебе за це…
– Я прагну тримати себе в руках, але настають моменти, коли перестаєш контролювати емоції, які тебе переповнюють.
– Суперники нині поважають “Дніпро” і діють проти команди з подвійною енергією…
– Так, налаштовуються на нас, як і на “Динамо” та “Шахтар”.
– Ти можеш передбачити, чим закінчиться боротьба за чемпіонство?
– Ні. Адже це футбол, і ніхто не знає, що буде завтра. Був час, коли “Шахтар” мав значний відрив од “Динамо”, нині ж кияни попереду на шість очок. Отже, все стане зрозумілим, коли закінчиться чемпіонат.
– А “Дніпро” зможе цього року замахнутися на чемпіонство?
– А чому б і ні? Команда – на ходу, впевнена у своїх силах, та і відрив від “Динамо” і “Шахтаря” не такий значний. До того ж, останнім часом зросла конкуренція за місце в основному складі, що також підсилює наш потенціал.
– Після перемоги у півфіналі кубка “Дніпру” тепер вкотре належить зіграти у фіналі з “Шахтарем”. Чи зможе команда підійти до цієї зустрічі в найкращому стані?
– Думаю, що так. Ми серйозно налаштуємося на це протистояння. І у фіналі команда прагнутиме лише до перемоги.
– Кого з партнерів на полі ти розумієш з півслова?
– Таких футболістів, як Рикун, Ротань, Шелаєв і Венглинський.
– Чому “Дніпро”, маючи в своєму складі футболістів, які вміють сильно, а головне – точно, завдати удару здалеку, майже не б’є по воротах, а старається м’яч, що називається, завести у ворота?
– Навіть не знаю. На полі якось не думаєш про це. Хоча, справді, ударів здалеку стало менше. Напевно, багато хто з хлопців не наважується брати на себе відповідальність, готуючи зручну позицію для передачі м’яча партнеру.
– На твій погляд, які поєдинки можуть стати вирішальними для “Дніпра” в чемпіонаті?
– Усі, що залишилися. Нині для нас кожен матч – вирішальний.
У ЗБІРНІЙ ВИКОНУЮ ТІ Ж ФУНКЦІЇ, ЩО Й У “ДНІПРІ”
– Як ти сприйняв запрошення до збірної?
– Дуже приємно було. Хлопці там хороші підібралися. Багато партнерів по “Дніпру”.
– Олег Блохін розмовляв з тобою індивідуально?
– Ні. Вказівки були загальнокомандні.
– Чи є різниця в роботі збірної від тренувального процесу, що, наприклад, існує у “Дніпрі”?
– Ні. Можна сказати, що працюємо за однією програмою. Ті ж забігання, квадрати, стандартні ситуації. Більше з м’ячем працюємо.
– У збірній, порівняно з “Дніпром”, ти виконуєш на полі інші функції?
– Та ні. Усе те ж саме.
– Так трапилося, що твоя помилка призвела до єдиного гола у матчі з Македонією…
– Прикро було. Адже я “втратив” свого гравця. Неправильно розташувався, суперник скинув м’яча головою, і я вже не встигав.
– Перед цим був момент, коли ти мав хороший шанс забити…
– Я бив, у принципі, правильно, у дальній кут, однак не влучив у ціль. Напевно, удар вийшов не такий сильний, тож воротар ногою відбив м’яча.
– Передачу Шевченко класну тобі віддав…
– Він розвернувся, а я саме вбігав до штрафного, тож усе вийшло добре.
– Він не дорікав тобі за промах?
– Та ні.
– Наприкінці першого тайму Шевченко, знявши футболку, залишив поле. Як ти поставився до того, що відбулося, якщо тобі, звичайно, зручно говорити на цю тему?
– Шевченко – справжній професіонал і чудовий футболіст. А всіх деталей того моменту я не знаю.
– Чи не тиснула на дебютантів збірної присутність на полі такої “зірки”, як Шевченко?
– Ні. Ми всі на полі були рівні. Грала вся команда.
– Але коли Шева пішов з поля, здалося, команда скинула якийсь тягар і заграла в агресивний, атакувальний футбол…
– Просто тренери нас в роздягальні привели до тями.
– Досвід виступу “Дніпра” на міжнародній арені, напевно, не пройшов даремно?
– Такі матчі – лише на користь. Я, наприклад, відчув, що виріс, перш за все, в психологічному плані.
– Що в тих поєдинках особливо запам’яталося?
– Усі без винятку матчі. Приємно було перевірити свої можливості проти таких команд.
– Що відчув, коли ви обіграли “Гамбург”?
– Величезну радість за наш футбол.
– Завдяки чому їх обіграли?
– Завдяки великому бажанню й самовіддачі. Намагалися зіграти на результат.
– Не розчарували тебе німці?
– Ні. “Гамбург” дуже міцна команда. Просто вдома ми були сильнішими, та і підтримка вболівальників зіграла позитивну роль.
– На твою думку, “Гамбург” був сильніший за “Олімпік”?
– Як на мене, це рівні за класом команди, кожна з яких у чомусь була сильнішою, в чомусь – слабшою. А пройти французів не зуміли через погану реалізацію.
ГРОЗНОМУ Я НЕ СПОДОБАВСЯ
– Сергію, розкажи про свій спортивний шлях.
– Народився в Кіровограді. З раннього дитинства полюбляв гратися з м’ячем. У восьмирічному віці записався до дитячої школи при команді “Зірка”. Тоді тренери ходили по школах і запрошували хлопців на заняття футболом. Після уроків у загальноосвітній школі поспішав на тренування. Першим моїм тренером був Михайло Калита.
– І якими були твої перші тренування?
– В основному ми грали у футбол і відпрацьовували техніку.
– А як ти опинився в Дніпропетровську?
– Коли вчився у восьмому класі, до нас із Дніпропетровська приїхав Сергій Собецький, він і запросив мене до УФК. Батьки спочатку були проти переїзду, адже мені було всього 14 років, однак потім усе ж таки відпустили. Ми з батьком загальними зусиллями переконали маму, що це необхідно. Спочатку було важко: нове місто, люди, а потім звик. Та і батьки мене не забували, приїжджали до Дніпропетровська щотижня.
– Хто з відомих нині футболістів вчився разом із тобою?
– Богдан Шершун, Сергій Матюхин, Руслан Ротань – правда, в групі, молодшій за нас на рік. Ми тренувалися і грали на першість України.
– Чому, закінчивши УФК, ти поїхав з Дніпропетровська?
– Собецький нашу групу тренував всього рік, потім три роки з нами працював Ігор Вєтрогонов. Коли вчився в 11 класі, нас постійно переглядали тренери “Дніпра”. Пам’ятаю, на заміській базі в Придніпровську був організований турнір, на якому були присутні головний тренер В’ячеслав Грозний і Володимир Максимов, який працював з “Дніпром-2”. По його закінченні мені сказали, що я тренерам “Дніпра” не підійшов.
– А кого тоді зарахували до “Дніпра”?
– Матюхина, Ковальчука, Шершуна, Гвоздаєва… Прикро було, але нічого, повернувся додому і тренувався в “Зірці”. Навіть мав намір контракт підписати. Хоча у мене ще так званий “дитячий” контракт із “Дніпром” був. Потім зателефонував Вєтрогонов і сказав, що Грозний поїхав з Дніпропетровська, і в “Дніпрі” повністю змінився тренерський штаб. Мені потрібно було приїхати ще раз на перегляд. Подумавши, вирішив знову спробувати свої сили в Дніпропетровську.
– А що тебе тут приваблювало?
– У Дніпропетровську завжди була хороша команда, та й до міста я звик.
– Але ж “Дніпро” тоді переживав не найкращі часи?
– Такі періоди бувають у кожному колективі. Дуже хотів залишитися тут, адже “Дніпро” – це марка. Коли до такої команди запрошують, відмовлятися не можна.
– А якби ти “Дніпру” знову не підійшов?
– Тоді грав би у Кіровограді.
– Нині у “Дніпрі” грає багато представників Кіровограда. Михайленко, Русол, ти, ось і Лисицький – також із ваших країв…
– Звичайно, приємно поряд із земляками грати. Ми іноді згадуємо про те, що родом з одного міста.
– Приїхавши сюди, ти підписав із “Дніпром” контракт?
– На чотири роки. Працював у дублі. Спочатку важко було, з часом обтерся. Працювали ми за тією ж програмою, що і перша команда.
– Тобі багато довелося пограти в другій команді. Чому затягнувся перехід до головної?
– Коли команда була на межі вильоту, Микола Федоренко довіряв мені місце в “основі”, але потім до колективу прийшли нові виконавці, завдання у “Дніпра” стали іншими, і до складу головної команди я вже не потрапляв. І лише з приходом Кучеревського все змінилося.
– На якій позиції ти найкомфортніше почуваєшся?
– Мені однаково, де грати, але краще, звичайно, в центрі. Пам’ятаю, був час, коли я непогано діяв на позиції правого хава.
– Ти дуже добре виконуєш “стандарти”…
– На тренуваннях прагну більше бити, аби до автоматизму відпрацювати удари зі штрафних і кутових.
– Що головне при відпрацюванні таких ударів?
– Терпіння. Адже спочатку багато що не виходить. Потрібно бити і бити по воротах, і весь час запам’ятовувати, а потім знову бити.
– З тих м’ячів, які ти забив зі “стандартів”, який найбільше запам’ятався?
– “Арсеналу”, коли я через “стінку” у верхній кут влучив.
– А ти відчуваєш, коли можеш забити, а коли м’яч після твого удару не влучить у ціль?
– Буває, що удар не йде, тоді прошу партнерів виконати удар замість мене.
– У “Дніпрі” нині багато гравців, здатних добре бити штрафні. Як розподіляєте на полі ці обов’язки? Чи є у тебе, наприклад, своя позиція?
– На настанові тренери зазвичай говорять, хто звідки має бити.
– Одинадцятиметрові ти також виконуєш. Наприклад, генеральний директор ФК “Дніпро” Андрій Стеценко дуже переживає, коли ти підходиш до “позначки”. Говорить: “Назік сьогодні не заб’є”. Як думаєш, чому?
– Не знаю. Напевно, тому, що я не дуже добре б’ю пенальті. Можу забити, а можу і не влучити. Але до “позначки” завжди йду впевнено і спокійно, можливо, навіть занадто спокійно.
– Користуєшся хитрощами при виконанні пенальті?
– Прагну стежити за діями воротаря, кут для удару обираю залежно від того, як поводиться голкіпер.
Олександр ПЕТРОВ.
www.ukrainianfootball.com
Источник: “Украинский футбол”