Розмова з новим головним тренером “Карпат” Валентином Ходукіним відбулася на стадіоні “Україна” відразу ж після зустрічі футболістів та тренерів команди з вболівальниками. Валентин Михайлович підтвердив свою репутацію відвертого співрозмовника і, на відміну від своїх колег по тренерському цеху, не уникав гострих кутів у розмові.
– Чи правда, що в Кривому Розі, де ви працювали останній рік, дуже здивувалися, почувши про ваше бажання повернутися до Львова?
– Справді, у прийнятті цього рішення логіки не було жодної. У мене були чудові стосунки як і з керівництвом “Кривбаса”, так і з громадськістю міста. Там ніколи не могли поставити питання щодо мови, якою тренер розмовляє на прес-конференціях, як це трапилось у Львові. Як бачите, я чудово володію українською, проте для того, щоб донести свою думку до журналістів, щоб роз’яснити якісь нюанси тактичної побудови команди футболістам (часом різних національностей), я повинен розмовляти тією мовою, якою думаю.
Я розмірковував у Кривому Розі впродовж кількох годин, але наступного дня після ще одного телефонного дзвінка Петра Димінського погодився. Адже дім є дім, мені вже скоро виповниться 65 років, а моєму внуку – два з половиною роки.
Що мене підштовхнуло до повернення? Я ж свого часу кілька місяців працював у “Карпатах” і залишив тут непогану команду. Як мені здавалось, тоді футболісти були об’єднані спільною ідеєю та знаннями. Бо часом гравцям варто лише підказати, коли вони, образно кажучи, б’ються лобом об стіну, а поруч є двері. Зрештою, зрозумів мене і президент “Кривбаса” Сергій Поліщук, який подякував за роботу.
До того ж мені сподобались “Карпати” в останньому турі минулого чемпіонату, коли перемогли саме “Кривбас”.
– А що вам сказав Димінський, коли пропонував місце роботи?
– Відверто кажучи, президент “Карпат” сказав мені ще рік тому: “Вам не набридло готувати “чужих”? Повертайтеся додому, пора вчити “своїх”.
– Як ви можете охарактеризувати стан команди, яку ви прийняли?
– Нехай хтось на мене ображається, але на сьогодні “Карпати” виглядають командою непідготовленою, ненавченою в контексті останніх тенденцій футболу. Футболісти, на жаль, не знають і не розуміють свого маневру. Кудись подівся, вивітрився професіоналізм. Навіть у досвідчених футболістів. Приміром, голкіпер Налєпа отримав травму коліна на рівному місці, коли вже тренування закінчилось. Я вже не кажу про ангіни влітку, чи про таку річ, як голосна музика в автобусі дорогою на матч, чи присутність сторонніх осіб у роздягальні. Варто сказати, що у Львові дуже відстали в розвитку інфраструктури, в забезпеченні тренувального процесу.
– Кажуть, що футболісти “Карпат” вже звикли до поразок?..
– Так, і це присутнє. Футболісти не вірять у свої сили, і команда звикла програвати. Але вже зараз на тренуваннях я бачу, як гравці по-доброму заводяться. Часом можна навіть почути їх репліки, мовляв, чому в грі у нас так не виходить. Це все – психологія.
– А вас не хвилює, що, як і у випадку з Маркевичем, ви не маєте контракту з клубом?
– Я вам скажу, що в Україні юридично правильні контракти мають тренери в “Динамо”, “Шахтарі”, “Чорноморці” та іноземці. Усі інші працюють на чесному доброму слові. І до того ж, коли в команди не йде гра з вини тренера, то й не варто чіплятися за місце. Але я і не та людина, яка може краще працювати через крик керівництва.
Мені й нічого особливого не потрібно – лише стіл, стілець і настільна лампа, щоб можна було вести якісь конспекти.
Проте, на жаль, зараз в Україні багато тренерів, після того як отримали якусь посаду, перестають займатись самовдосконаленням. Я не соромлюсь піти подискутувати і повчитися чогось у мого хорошого друга Семена Альтмана чи в тренера бронзового призера чемпіонату Росії – казанського “Рубіна” Курбана Бердиєва. У зимове міжсезоння ми з “Кривбасом” грали практично з усіма провідними російськими клубами – московським “Спартаком”, “Шинником”, “Торпедо”, “Зенітом” – це також школа.
– Петро Димінський відзначається доволі крутим норовом. Чи не боїтеся ви, що почесний президент “Карпат” буде втручатись у вашу роботу, про що часом натякали ваші попередники?..
– Без сумніву, він буде втручатись. Це хіба лише Ахметов може собі дозволити не впливати на роботу тренера. Я за характером є м’якою людиною, тому мені буде нелегко. Але я завжди намагаюсь пояснити логіку своїх дій.
– Чого зараз не вистачає “Карпатам”?
– У команди зараз немає чіткої організації гри. Приміром, Веприку ще багато треба працювати для того, щоб знати свій маневр. Потрібно організувати гру захисту, яка практично не допомагає півзахисту. А особливо зараз, коли ми втратили кількох гравців середини поля. Відсутність лідерів у центрі змусить нас перевести гру на фланги. До того ж Кабанов чи Голбан – більше форварди англійського стилю. Тому, приміром, відходи Кабанова в центр поля у пошуках м’яча – зайві, потрібно лише більше “навантажувати” його передачами з флангів.
– Вас не хвилює, що Сучков останні півроку провів практично в дублі “Шинника”?
– Мене хвилює лише його задерикуватий, навіть конфліктний характер. Але якщо він зможе себе побороти, то проявить свій великий потенціал. Я сподіваюсь на нього, на досвідчених Беня, Тимчишина, на нашу молодь: Іщенка, Іванського, Фещука.
– Багатьох непокоїть, що ніхто так чітко і не сказав, чи перед “Карпатами” стоїть завдання повернення до вищої ліги?
– Безумовно, стоїть. Адже команда у жодному випадку не має “застоюватись” у нижчому дивізіоні. Дуже важко пройти цей марафон. Бо тут і судять зовсім по-іншому, і можуть розпочатись оці пенальті, вилучення з поля. Особливо “старі зубри” серед арбітрів так стараються. От прослідкуйте, як через певний проміжок часу деякі арбітри обслуговують матчі за участю одних і тих же команд…
– А ви не боїтеся так відверто про це говорити?
– Не боюся, бо добре це знаю. Я, приміром, не впевнений, що у кубковому матчі в Бородянці, де не буде телебачення, нас не засудять.
Але особливістю Львова є ще й навколофутбольний бомонд, який постійно бурчить за спиною тренера.
– Але колись Львів відрізнявся якоюсь особливою позитивною аурою навколо улюбленої команди?..
– Мабуть, люди втомились і розчарувались: і від поразок, і від деяких шарахань з боку в бік. Ви ж знаєте, що я також доклав свою руку до становлення “Карпат”. А в інфізі в мене вчилися і Маркевич, і Журавчак, і Бандура, і Блащак, і Беззубяк – практично вся Західна Україна, Волинь і Закарпаття пройшли через мої руки. Але колись у Львові всі були об’єднані навколо наставника “Карпат” Ернеста Юста. Тепер цього немає. Проте мені б хотілося, щоб і в мене було не лише право на помилку, а й час і довіра на те, щоб її виправити. Бо після поразки тренер перебуває в цейтноті, а це обмежує його маневр, фантазію чи тактику.
Михайло РОМАНЯК
Источник: “Високий Замок”