Нещодавно одна з вашингтонських газет повідомила, що українець Дмитро Коваленко, який виступає в американській футбольній лізі за “Ді. Сі. Юнайтед”, може продовжити кар’єру в одному з клубів російської прем’єр-ліги. У статті не зазначено, в який саме клуб перейде 27-річний вихованець школи київського “Динамо”, згадано лише про бажання самого Коваленка пограти в Європі.
Перша його спроба виявилася невдалою – “Сан-Паулі” вилетів з німецької Бундесліги, а нашого земляка назвали одним із розчарувань сезону. Однак прес-служба “Ді. Сі. Юнайтед”, у складі якого другий сезон поспіль Дмитро виступає, не коментує можливості переходу свого лідера в російський клуб. Тож “Газета” зателефонувала Дмитрові Коваленку та поцікавилася його майбутньою долею.
– Справді, до мене телефонували з Росії, – зауважив Дмитро. – Але наразі не хочу говорити про це, оскільки ще нічого не вирішено.
– Дмитре, ви хотіли б продовжити кар’єру в США чи повернутися в Європу?
– Звісно, маю бажання повернутися. До закінчення контракту з моїм нинішнім клубом залишився рік, після чого хочу повернутися в Європу.
– Ваше бажання покинути США пов’язане з невдоволенням фінансовим боком чи рівнем футболу?
– Я давно вже хотів повернутися в Європу. Це бажання не пов’язане із грішми, просто мені хотілося б грати у футбол ближче до батьківщини та на високому рівні.
– А який рівень футболу в США?
– Я не сказав би, що рівень є слабким. Ми на рівних грали з багатьма командами, й не лише з американськими. Наскільки мені відомо, київське “Динамо”, коли приїздило у США на збори, зустрічалося з нью-йоркською командою та клубом з Далласа. Тоді американці показали, що вони грають на непоганому рівні. Думаю, що більшість американських команд в українському чемпіонаті не пасла б задніх.
– У США особливо популярними є баскетбол, бейсбол і хокей…
– Ці види спорту були й будуть масовими, оскільки тамтешні люди з цим виросли. Нині хокей не надто популярний. Значно більше поширений американський футбол. Думаю, що “соккер” невдовзі стане популярнішим, ніж хокей.
– А за яких умов “соккер” може ввійти у трійку найпопулярніших видів спорту в США?
– Найголовніше, щоб збірна вдало виступала на міжнародній арені. Надзвичайно важливим є виступ національної команди на чемпіонаті світу, куди, сподіваюся, американці потраплять. На попередній першості світу збірна США непогано виступила та посіла восьме місце. Для них це прекрасний результат. Якщо повторять цей успіх або зможуть його покращити, то футбол стане ще популярнішим. Зауважу, що нині більшість дітей надає перевагу саме футболу. Тож є всі підстави сподіватися, що коли ці діти виростуть, вони дуже популяризуватимуть у США цей вид спорту. З наступного року в американській футбольній лізі, як і в Європі, планують 16 команд. Тобто є люди, які вкладають гроші та хочуть, щоб футбол тут був на такому ж рівні, як у Європі.
– Розкажіть, будь ласка, про успіхи свого клубу у внутрішній першості?
– Нині чемпіонат США підходить до завершення. У наступних двох матчах нам потрібно взяти очко – і тоді потрапимо у плей-оф. Є шанси закріпитися у своїй групі на другому місці. Найголовніше для нас – це опинитись у плей-оф.
– Наскільки серйозною у вашому клубі є конкуренція за місце в основному складі?
– У нашій команді – 22 футболісти, і конкуренція завжди була жорсткою. Думаю, що для кожного спортсмена важливо, щоб існувало суперництво. Адже якщо футболіст буде переконаним, що йому забезпечено місце в основі, то перестане прогресувати, а команда почне програвати. Тоді вже потрібно міняти тренера.
– Наскільки складно вам боротися за місце в основі?
– Я граю в цій лізі близько шести років. Лише впродовж першого не грав в основі. А починаючи з 2000 року, завжди виходжу в основному складі.
– Вам вдається стежити за перебігом внутрішньої першості та виступами національної збірної України?
– Звісно, завжди відстежую події, пов’язані з київським “Динамо”, де я виріс, чемпіонатом України та, безумовно, зі збірною. Приємно, що національна команда вдало стартувала у відбірному турнірі до чемпіонату світу. Як на мене, то Блохін справляється зі своїми обов’язками та належним чином готує хлопців до ігор. Думаю, вони мають потрапити на чемпіонат світу.
– До вас не надходили пропозиції з’явитися на оглядини в національну збірну України?
– Торік, коли я приїздив додому, зустрічався з Олегом Блохіним та Андрієм Балем. Вони запевнили, що спостерігатимуть за мною та згодом викличуть на оглядини. Однак наразі не було ні дзвінків, ні запрошень. Розумію, що перебуваю далеко від України і за мною важко стежити. Інша річ, якби був у Європі.
– Тобто, доки ви у США, не маєте шансів грати за збірну?
– Мені важко відповісти на це запитання. Це вирішуватимуть тренери збірної. Звісно, страшенно хочу грати за національну команду, якби мене викликали, то був би дуже щасливим. Але поки що про це не йдеться. Головне, що збірна непогано грає. Гадаю, що українці далеко підуть.
– Як часто навідуєтеся в Україну?
– Раз на рік маю нагоду приїхати на батьківщину. Незабаром, після плей-оф, завершиться сезон і матимемо відпустку. Думаю, що наприкінці листопада буду в Україні.
– До вас не надходило пропозицій від українських клубів?
– Звісно, хотілося б, щоб мною зацікавилася якась українська команда. Однак до завершення контракту нікуди не можу піти. Після того, як закінчиться термін дії угоди, подивимося, що буде далі. Я вже говорив, що хочеться щось змінити. У США граю вже тривалий час і бажав би змінити місце проживання та команду.
– Загалом ви живете у Штатах уже 13 років. За цей час, вочевидь, повністю адаптувалися до способу життя американців…
– На початках було дуже важко. Чужі люди, чужа країна… Скільки б ти не жив у США, завжди будеш тут чужим, адже мешкаєш не на батьківщині. За 13 років уже звик до нового місця проживання, з’явилося багато друзів. Проте все одно сумую за Україною, хочеться бути ближче до родини. Ніколи не можна забувати рідні місця.
– Чи правда, що у США вам спочатку доводилося працювати на будовах, аби заробити на прожиття?
– Так, правда. Коли навчався, мешкав в одній американській сім’ї. Незручно було просити в них гроші на особисті потреби. Тож улітку почав працювати на будові. Прокидався о 8-й ранку, йшов на роботу і працював до 17-ї. Потім ішов на тренування. Не соромлюся того, що власну трудову діяльність в Америці розпочав на будівництві. Інакше не можна. Там тобі ніхто нічого не подарує й не позичить – кожен за себе. Ти мусиш знайти спосіб виживання. У США часто 17-18-річному синові говорять: “Ти вже дорослий, час забезпечувати себе самостійно”.
– Свого часу ви грали з відомим болгарським футболістом, а нині головним тренером національної команди Христо Стоїчковим. Нині підтримуєте з ним стосунки?
– Разом із ним грав три роки: два в Чикаго та рік – у Вашингтоні. Часто контактуємо й нині. 3-4 місяці тому бачилися, коли він приїздив у Вашингтон. Ми підтримуємо стосунки. Звісно, поговорити вдається не так часто, як раніше. Нині він тренує збірну, тому має не надто багато часу. Коли грали разом, то наші стосунки не обмежувалися лише роботою, ми товаришували. Завжди телефоную до нього після матчів збірної Болгарії.
Источник: СпортОбоз