Аби підвищити рівень кваліфікації тренерських кадрів, Центр ліцензування Федерації футболу України проводить у Києві навчання тренерів професіональних клубів. Перший етап, під час якого тренери прослухали лекції провідних вітчизняних фахівців, уже завершено. Серед викладачів – заслужений тренер СРСР й України Олег Базилевич, заслужені тренери України Сергій Морозов та В’ячеслав Грозний тощо. Нині слухачі футбольних курсів повернулися до своїх клубів, де проходять другий етап навчання та виконують індивідуальні завдання з педагогічного контролю загальної та спеціальної підготовки футболістів.
На навчання запрошено близько 30 тренерів, серед яких – двоє представників латвійського футболу, зокрема батько гравця київського “Динамо” Мариса Верпаковськиса – Ілмар Владиславович, який представляє клуб “Металург” (Лієпая). До складу навчальної групи увійшли також ще донедавна діючі футболісти, колишні гравці національної команди – Сергій Ковалець, Сергій Дірявка, Богдан Стронцицький і Сергій Леженцев. До цієї когорти, яка нині студіює “тренерські” дисципліни, належить і екс-гравець збірної України Віктор Скрипник. Його делегував до України німецький “Вердер”, в якому українець завершив футбольну кар’єру та має намір надалі працювати як тренер.
Завершальний етап для цієї категорії слухачів пройде із 7-го до 19 грудня. Ті слухачі, які успішно виконають вимоги програми, 30 листопада отримають національний атестат ІІ ступеня та В-диплом УЄФА.
Після того, як стало відомо, що колишній капітан львівських “Карпат” і київського “Динамо”, чемпіон СРСР й України, екс-гравець національної збірної України Сергій Ковалець завершив кар’єру футболіста, в ЗМІ з’явилися чутки про його подальшу долю. Одним із ймовірних клубів, який може очолити Сергій Ковалець, є друголігова “Рава” з Рави-Руської. На користь цієї версії свідчить і те, що головний тренер команди Ігор Блащак склав свої повноваження. Тому ми попросили Сергія Ковальця прокоментувати цю інформацію.
– Не можу підтвердити даних, що очолю “Раву”, – зазначив Сергій Ковалець. – Товариші зі Львова розповідали мені про команди, з якими можна працювати. Але на разі навчаюся на тренерських курсах і лише після їх завершення міркуватиму над тим, де застосовуватиму власні навички.
– То все-таки надходили якісь конкретні пропозиції?
– Конкретних пропозицій не може бути, позаяк лише навчаюся і не маю тренерської ліцензії. Крім того, лише по завершенні першого кола чемпіонату можна буде предметніше говорити на цю тему. У клубах, які мені радили товариші, працюють тренери. Узимку, коли можна буде підбити підсумки виступу команди й коли матиму ліцензію, говоритиму конкретніше. Звісно, хотілося б працювати тренером, передавати власний досвід молоді. Але як воно буде – побачимо, не хочу загадувати наперед.
– Ще кілька місяців тому вам пропонували очолити азербайджанську команду “Нефтчі”. Нині існує ймовірність тренувати команду з Баку?
– Разом зі мною в луцькій “Волині” грали двоє футболістів з Азербайджану. По завершенні дії контракту вони поїхали додому. Тоді запропонували поїхати з ними і стати граючим тренером “Нефтчі”. Ці футболісти розмовляли зі спонсорами команди. Але річ у тім, що в мене немає тренерської ліцензії. Тим паче, вирішив перейти до “Борисфена”. Тому ми зійшлися на тому, що повернемося до цієї розмови після того, як я закінчу тренерські курси.
– Розкажіть, будь ласка, детальніше про навчання на тренерських курсах…
– У нас є практичні та теоретичні заняття. Мені дуже цікаво. Найголовніше для тренера, як і для будь-якої людини, – це бажання вчитися. Позаяк футболіст лише виконує завдання, поставлені тренером, який складає розпорядок дня, відпрацьовує механізм підготовки спортсменів. На жаль, у нашій країні тренер, окрім виконання своїх безпосередніх обов’язків, має бути завгоспом, психологом, фінансистом. Тобто в Україні тренер повинен багато знати. Спілкування з В’ячеславом Грозним, Олегом Базилевичем, Сергієм Морозовим дуже допомагає нам. Спочатку здавалося, що багато знаю про цю роботу. Але згодом з’ясував – нічого не знаю в тренерській роботі.
– Навчання передбачає стажування в клубах?
– Разом зі мною навчається Віктор Скрипник, якого на курси скерував німецький “Вердер”. Справді, щоб чогось навчитися, потрібно їздити і переймати досвід. Скажімо, “Вердер” став чемпіоном Німеччини в попередньому чемпіонаті. Але німці не цураються того, щоб вчитися в країні, де виховувалися такі майстри, як Шевченко та Блохін. Віктор Скрипник пообіцяв поговорити з керівництвом клубу. І якщо все буде гаразд, то поїду до Німеччини на 10-денне стажування. Сподіваюся, у “Вердері” зможу повчитися професійному футболу. Там, до речі, тренер відпрацював 2 години і не переймається тим, чи дали людям зарплату, чи є в них що їсти та де жити. Кожен має виконувати свої обов’язки. Адміністратор клубу має власну ділянку роботи, начальник команди займається своєю роботою, а тренер – своєю. Тоді буде результат, оскільки всі працюють у своєму форматі.
Віктор Скрипник багато розповідав про “Вердер” і те, як їм вдалося стати чемпіонами країни. Головне, за його словами, – хороший колектив. У “Вердері” гравці збиралися о 10.00 на тренування й упродовж дня були разом і неохоче розходилися додому. Навіть вільний час проводили разом. Завжди підтримували один одного, повсякчас захищаючи товариша. Тому й досягли успіху.
– У вашій футбольній кар’єрі було щось таке?
– Із власного досвіду можу пригадати 1990 рік, коли у складі київського “Динамо” під керівництвом Валерія Лобановського став чемпіоном Союзу. Тоді у нас був колектив однодумців, які були єдиними на полі та в житті.
Гліб ВАКОЛЮК
Источник: “Львівська газета”