Як вдало поєднати гроші і результат? Питання, здавалося б, на перший погляд, досить банальне. Маєш гроші, купуй зо два десятки гравців пристойного рівня і вперед — до перемог. Але не так сталося, як гадалося. Останнім часом у нашому футболі на перше місце почали виходити не гроші, а щось інше, що заважає навіть за наявності солідного фінансування не показувати результат, якого чекають уболівальники. Яскравий приклад — запорізький “Металург”.
Пам’ятається якось в одному зі своїх інтерв’ю президент запорізького клубу Віктор Межейко неоднозначно заявляв, що за рівнем фінансування його команда входить до провідної п’ятірки. Від себе зазначу, що це справді відповідає дійсності. Інфраструктура клубу, за винятком власного стадіону, є однією з найкращих. Від гравців, які грали в команді, не доводилося чути про якісь фінансові проблеми. Тобто все о’кей. Але де ж результат? У чому річ?
Як на мене, все розпочалося після того, як з команди пішов Мирон Маркевич. Після нього немов почав рости бур’ян, маю на увазі — в плані результату. Зникла стабільність, почалися різкі пертурбації зі складом, а в підсумку команда різко пішла вниз. Чого варте лише запрошення до команди білоруського фахівця Юревича, який, здається, приїжджав сюди більше підзаробити, аніж по-справжньому вивести клуб на європейський рівень. Принаймні вже нині видно, що ніякого результату досягнуто не було. Подальші зміни в керівництві так само ні до чого путнього не призвели. Усі чекали на прихід Валерія Яремченка…
Команда розпочала нібито непогано. Два “мирних” підсумки, та ще й на виїзді, є далеко непоганим результатом, особливо зважаючи на чергові зміни у складі. Але надалі все було не так, як мріяли вболівальники. Знову нічиї, і запоріжці ніяк не могли здобути бодай першої перемоги. Отож, тоді стало зрозуміло: нічого “Металургові” не світить, принаймні у першому колі. Команда була незіграною, неозброєним оком були помітні проблеми в організації командних дій. Як на мене, досить примітивною була і тактика, особливо у київському матчі з “Оболонню”. І хоча тоді погодні умови були на межі катастрофи, однак траплялися окремі відрізки у грі, коли треба було діяти аритмічно. Нічию у матчі з командою, яка тоді була у кризовій ситуації, не можна розцінювати як позитивний результат.
А далі був провал, який довго пам’ятатимуть прихильники запоріжців. Маю на увазі матч із “Металістом”, програний за всіма статтями. Було продемонстровано, як не потрібно грати у футбол, та ще й на своєму стадіоні. Згоден, у всіх командах трапляються провали, подібні до цього. Але занадто багато було помилок, щоб все списати на фатальний нефарт. Однак, на щастя, команда швидко отямилася від такого конфузу. Другу половину першого кола не назвав би тріумфальною, але вона цілком підпадає під розряд задовільних. Більш-менш стабілізувалася гра. І хоча було здобуто не так і багато перемог, лише дві — одна в гостях над “Закарпаттям” і друга в останньому, п’ятнадцятому, турі над полтавською “Ворсклою-Нафтогаз”, для якої ця зустріч була вкрай важливою. Отож, це свідчить про те, що потенціал є, потрібно його лише вміти застосовувати на ділі.
Що ж тепер? Хто його знає. Останнім часом у Запоріжжі нас привчили до всіляких сюрпризів. Але хотілося, щоб вони були якомога приємнішими для прихильників клубу. Адже саме вони вже давно зачекалися від команди феєричних перемог. Має ж, нарешті, сповна розкритися талант Валерія Яремченка, тренера, без сумніву, досвідченого та фахового. Отже, є надія, що все буде гаразд, і “Металург” не балансуватиме на межі вильоту, як у минулі роки, а боротиметься за щось приємніше. Принаймні, вболівальники клубу свято вірять у це.
Влодимир КОЦУР
Источник: “Украинский футбол”