FORZA, ШЕВА!

название фото

   «Я не думав про те, чому почав займатися футболом. Просто мене вибрав футбол. Звичайно, була альтернатива у виборі виду спорту, але оскільки мене вибрав футбол, то іншого не було дано».

   Із цих слів ми почали розмову з людиною, що уособлює сучасний український футбол. Із тим, хто за свою кар’єру зробив для створення позитивної думки про нашу країну у світі більше, ніж усі політики й дипломати, разом узяті.

   Таким чином, сьогодні я радий вам представити… Його знають усі, тому спробую придумати що-небудь оригінальне — «Цар», «Диво з Півночі», «Диявол зі Сходу», «Чарівна флейта», «Східний феномен», «Гол-машина».

   Саме такими епітетами й прізвиськами вболівальники та журналісти нагороджували Андрія Шевченка або просто Шеву.

   Є такі люди, котрі не вибирають свою долю, своє призначення, тому що все вже визначено. До таких належить і Андрій Шевченко.

ІТАЛІЙСЬКА РОДИНА

   Незважаючи на те, що тіфозі «Мілана» при зустрічі тепло привітали Андрія його рідною мовою — «Ласкаво проимо» (помилки в тексті немає, все так і було), надмірна фанатська любов і зайва, часом нав’язлива увага заважали футболістові жити повноцінно. Перший час в Андрія Шевченка не виходило вільно прогулятися вулицями міста, насолодитися пишнотою Мілана. Зараз уже сміливо можна сказати, що всі видані аванси футболіст виправдав повністю. Парадоксально те, що нині популярність Андрія й впізнаваність ще більші, але вже немає такої істерії навколо його персони. Очевидно, зараз люди звикли, і Андрію від цього спокійніше.

   Природна відкритість футболіста і його комунікабельність дозволили йому відчути себе як удома з перших днів. Не останню роль у цьому відіграли і клубні партнери. Адаптуватись українцеві допомагали Костакурта, Мальдіні, Альбертіні, гравці, з якими він близько дружить і донині. Уже пізніше їм усім разом доводилося допомагати Каладзе й іншим новачкам. За словами Андрія, у їхньому колективі склалася така атмосфера, коли людині легко освоїтися в колективі.

— Де тобі вдається відпочити душею?

— В Італії й у Києві в мене не виходить це зробити, але знаходжу країни, де можна «віддихатися». Зараз це в основному Америка, де можна спокійно себе почувати, розслабитися, тебе мало хто знає, телефон не працює.

— Є ностальгія по Україні?

— Я часто буваю в Україні, в гостях у батьків, іноді вони приїжджають до мене. Для мене Україна, Італія — це одне ціле, два способи життя, якими я живу.

— У чому складності адаптації до чужої культури?

— Складності полягали в тому, що Італія — це зовсім інша країна, інша мова, свої принципи. Я думаю, будь-якій людині, якій доведеться переїжджати в іншу країну, буде складно. Мені було легше зрозуміти їх, тому що я приїхав працювати, я не був замкнутий, у мене було постійне спілкування з іншими людьми. На першому етапі мені допомагали освоїтися хлопці з команди, співробітники клубу. Наша команда — це родина.

название фото

«МЕНІ НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ, КОЛИ ЗАЧІПАЄТЬСЯ ОСОБИСТЕ…»

   Андрій Шевченко — видатна особистість у світовому футболі. Що це значить? Море шанувальників і шанувальниць, величезна кількість фотографій у численних журналах і газетах. З іншого боку, життя зводить Андрія з такими ж людьми, винагородою яким за талант і старання стають слава й гроші.

— Багато хто називає Шевченка своїм другом, а кого ти можеш назвати? Скільки, по-твоєму, має бути друзів?

— Має бути стільки, щоб по життю було добре. У мене дуже мало близьких друзів, але багато тих, з ким у мене дуже хороші відносини.

— Які якості в людях подобаються?

— Людська простота, простота в спілкуванні.

— Буває так, що слава відштовхує багатьох друзів…

— У мене дотепер є друзі дитинства, з якими я часто спілкуюся.

   На думку Андрія Шевченка, головним його прагненням протягом усього життя було бажання стати насамперед нормальною людиною. Поза залежністю від того, футболіст ти чи не футболіст, відома особистість чи ні.

— Що є визначальним у прагненні досягнути мети?

— Якщо є талант і бажання, то можна досягнути всього, чого завгодно. Це дві речі, які йдуть разом. Якщо ти хочеш рости, то повинен для цього докладати якихось зусиль — фізичних, моральних.

   «Крістен, Джордан, я — дружна сім’я». До них можна додати маму, тата, сестру й футбольних партнерів, яких Андрій Шевченко також називає частиною своєї футбольної родини. Зараз Андрій живе в Мілані зі своєю родиною — дружиною Крістен Пазік і нещодавно народженим сином Джорданом. А коли й батьки в Мілані, Андрію спокійніше. Все своє життя футболіст прагнув, щоб близьким було добре. Але він, як і більшість публічних людей, не в захопленні від розпитувань про особисте життя.

   Можу помилятись, але кожен парубок, що вперше зробив свої кроки у футболі, мріє про фанів, автографи, всесвітню славу й статті у газетах. Імовірно, для них це самоціль, тому з більшості з них нічого толком не виходить.

   Своє небажання часто спілкуватися з представниками преси Андрій Шевченко аргументує тим, що найбільшою проблемою в Україні є те, що журналісти знаходять проблеми там, де їх немає, самі їх створюють на «рівному місці».

— Мені не подобається, коли зачіпається особисте. Журналісти можуть писати, можуть говорити, обговорювати багато чого про мене, але коли зачіпаються особисті, сімейні питання, це мені не подобається. Тому, чим менше з ними спілкуєшся, тим краще й спокійніше жити.

   Ім’я Андрія Шевченка — ласий шматочок для багатьох, тому що на ньому можна зробити великі гроші. Хочеш засвітитися в газетах? Немає нічого простішого — вдар його по ногах на полі, напиши про те, що не вилазиш із його ліжка, або просто розкритикуй його!

   При такому положенні речей Андрію Шевченку доводиться вести непримиренну боротьбу з іншим Андрієм Шевченком — віртуальним, котрого клонували й культивують різні люди. У цій боротьбі Андрій обрав наступну тактику: «У мене нормальні стосунки з усіма, але коли люди створюють мені проблеми, бажання з ними спілкуватися немає».

— У тебе завжди гарний настрій?

— Так, у мене завжди гарний настрій, джерелом якого є мій характер. Але на мій настрій може вплинути оточення, будь-яка негативна дія, спрямована проти мене й моєї родини.

— Ти дуже чутливий?

— Так, я чутливий, але не дуже.

   2004 рік особливий для Андрія. Саме в цей рік він став по-справжньому дорослим, відповідальнішим, адже тепер йому доводиться приймати рішення не тільки за себе, а й за свою дружину і дитину. Саме із цього погляду варто трактувати небажання футболіста розкривати своє особисте життя для громадськості. Народження первістка стало найбільш значною подією в житті Андрія, тому зараз увесь вільний час він приділяє йому, своїй дружині, а також близьким. Вільного часу мало, тому кожна хвилина, проведена в колі близьких, — на вагу золота.

   Саме народження сина й одруження дуже хвилювали вболівальників. (Залишається тільки поспівчувати тим незаміжнім шанувальницям, які мали якісь надії, — після такого рішення Андрія Шевченка їм залишається лише розчаровано зітхати.) Як свідчить історія, у більшості випадків після одруження й народження дітей більшість футболістів переоцінюють місце футболу у своєму житті й трохи міняють життєві пріоритети, що позначається на їхній грі. Але що демонструє Андрій! Після народження сина він забиває практично в кожній грі — якщо не один гол, то два.

— Нечасто українці називають своїх дітей таким рідкісним ім’ям. На честь «Літаючого Майкла» ти дав ім’я синові?

— Ні, звичайно, не тому назвав так сина.

   Питання було не випадкове, тому що спортсмени досить часто називають своїх дітей на честь тих людей, яких поважають. Так було з бразильським футболістом, чемпіоном світу Бебето, який назвав свого сина Маттеусом. Так було з одним із партнерів по хокейній команді Павла Буре, котрий так і назвав сина — Павло Буре.

   Для когось Шева — бог, кумир, для когось люблячий чоловік і улюблений син, для когось процвітаючий парубок, для когось «зірка». Хтось розглядає його як ласий шматочок і джерело доходів, для інших він просто цікавий співрозмовник. Але що важливо для нього самого? Важливо зберегти свою власну думку, свою власну унікальність і неповторність. Проблема, напевно, в тому, що його всі хочуть бачити саме таким, яким собі уявляють.

   Будь-який шлях до перемоги починається з родини, з підтримки близьких. У родині Шевченка їх було четверо: батько Микола, мати Любов, старша на три роки сестра Олена й сам Андрій. У сім’ї завжди панували мир і злагода. Коли командування батька запропонувало йому перевестися на службу в Німеччину з підвищенням зарплати, він зібрав за столом на кухні дружину, Олену й десятилітнього Андрія і сказав, що, незважаючи на деякі труднощі з грішми, йому не хотілося б їхати. Складно сказати, наскільки він був упевнений у той момент, що це рішення стане історичним і доленосним. У відповідь він почув: «Спасибі, тату!»

   Завзятою працею Андрій Шевченко заслужив любов уболівальників і тим самим підтвердив правильність рішення батька. Але відтоді родина Андрія стала набагато більшою, тому що до неї входять мільйони відданих футболу й футбольному генієві шанувальників. І зараз хочеться сказати: «Спасибі, Андрію, за твою любов до футболу, до тієї гри, якій ти себе присвятив».

название фото

ЛЮДИНА Є ТЕ, ЩО ВОНА ЇСТЬ

   Ніколи б не подумав, що футболісти можуть так педантично ставитися до прийняття їжі. Швидше за все, це через стереотип, що засів у голові, про те, що в щоденній каруселі тренувань та ігор футболісти перекушують, їдять на швидку руку лише те, що трапиться.

— Це правда, що ти велику увагу приділяєш правильності харчування?

— Усе почалося після приїзду в Італію. Правильно харчуватися — це частина італійської культури. Тільки через півроку я зрозумів, що таке італійська кухня, що таке свіжі продукти, як їх треба готувати. Є у світі хороші італійські ресторани, з хорошою кухнею й хорошими кухарями. В Україні я не зустрічав подібних ресторанів.

   За словами Андрія Шевченка, це не обов’язково повинен бути шикарний ресторан: краще не там, де красиво, а там, де смачно й корисно. У готелях краще не їсти, не варто відвідувати й ті ресторани, які розташовані в центрі міста, тому що більшість із них розраховані на туристів. Там може бути кілька хороших ресторанів, але покладатися на удачу не варто.

До речі, якщо ви запитаєте в готелі, де вам краще поїсти, то вам дадуть адресу того ресторану, в якому зацікавлений портьє, і вам доведеться йти не туди, де добре, а туди, куди він хоче.

ФУТБОЛ В ІТАЛІЇ БІЛЬШЕ, НІЖ ФУТБОЛ

   Футбол в Італії — це все! Це й релігія, й мистецтво, й спорт. До такої думки дійшов Андрій Шевченко всього через деякий час перебування в безодні пристрастей кальчо. Основну інтригу становлять відносини між кумирами та їх уболівальниками. Шевченка поважають фани, він поважає фанів. Здавалося б, що ще? «Взагалі, у мене двояке ставлення до вболівальників. Мені подобаються ті вболівальники, які поважають спортсменів і поважають футбол. А є такі, що приходять на футбол лише для своєї розваги».

   Футбольне життя звело Андрія Шевченка з дуже сильною й видатною особистістю в радянському й українському футболі — Валерієм Лобановським, що став футбольним батьком для молодого киянина. Саме з ним виріс і зміцнів футбольний дух переможця.

— Дух переможця. Що це таке?

— Це те, що виховується в поколіннях. Це виховується й у «Динамо», і в «Мілані». У мені цей дух почали виховувати з дев’яти років. Коли ми виходимо на поле, то суперники почувають цілковите самовладання переможця, і це допомагає нам перемагати.

— Читаєш спортивні газети?

— Ні, дуже рідко. Я навіть не читаю своїх інтерв’ю. У мене був інцидент три роки тому. Приїхала дівчинка з Москви, ми з нею розмовляли півтори години, вона поїхала, потім мені надіслали журнал. Вона мене просто не зрозуміла. Будь-яке слово можна сприймати по-різному. Це інтерв’ю вона сприйняла так, як вона хотіла. Насправді я на сто відсотків інша людина в її очах. Сприйняла так, ну, й добре.

— Чому таке ставлення?

— Мене життя змусило не цікавитися тим, що говорить громадськість. Сьогодні пишуть добре, завтра пишуть погано. Вони можуть не поважати мене, мене це мало цікавить, але вони повинні мати повагу до моєї родини.

   На мій погляд, Шева у футболі розкриває свою душу, це його власна мова спілкування, і не його провина, що хтось цю мову не розуміє. І якщо деякі футболісти використовують зайвий інтерес ЗМІ у своїх інтересах і стають «поп-стар», то чи маємо ми право критикувати за це Андрія? З іншого боку, необхідно проаналізувати, що є джерелом такого ставлення.

Уболівальники створюють для себе одного Шеву, такого, якого б вони хотіли бачити, засоби масової інформації тиражують ту інформацію, яка їм приносить більший прибуток, тренери «ліплять» із нього такого футболіста, що впишеться в їхню модель гри й буде виконавцем тренерського задуму. Кожен із цих штучно створених образів жодним чином повністю не відповідає справжній особистості Андрія Шевченка, можливо, відбиває частину його особистих якостей. Це дуже серйозна проблема — щодо ілюзій і реальності, тому головне — не втратити себе в даній ситуації.

   Оптимальним, на мою думку, є ЗМІ як універсальний засіб спілкування між уболівальниками і футбольними зірками, адже ніщо інше не може дати можливості мільйонам уболівальників спілкуватися щодня зі своїм кумиром! І ніяк інакше.

— Напевно, тільки в Італії у футболістів мода на довге волосся…

— У мене ніколи не було довгого волосся, хотілося подивитись, як я буду виглядати з такою зачіскою. Щоправда, у цьому є певний дискомфорт, тому що заважає грати. Після народження дитини прийшла думка розпрощатися з довгим волоссям.

— Серед уболівальників є думка, що ти бережеш свої ноги і граєш у матчах за збірну не так добре, як в іграх за «Мілан». Ти із цим твердженням згодний?

— Усі невдачі збірної чомусь зводяться на мені. Громадськість вважає, що якщо збірна грає погано, то тільки тому, що я граю погано. Я професійно ставлюся до ігор у синьо-жовтій та червоно-чорній футболці, у мене немає пріоритетів. У мене часто виникає питання до тих, хто так вважає: навіщо я тоді приїжджаю? Якщо люди не можуть цього зрозуміти, як їм це пояснити? На сьогоднішній день я зрозумів, що повинен грати не для громадської думки, яку створили журналісти, котрі нічого не розуміють у футболі. Я не для них приїжджаю грати. Я приїжджаю грати для людей, які люблять футбол, і для себе, тому що хочу підтримати свою батьківщину, я хочу грати за національну збірну. Я хочу грати і приїжджаю, щоб грати.

— Ти віриш у збірну України?

— Так, і тому я приїжджаю грати за неї.

— Чи є бажання описати свій душевний стан, викласти своє життя на папері у вигляді книги?

— Зрозумійте мене правильно: чим більше я «відсунуся» від людей і від публіки, тим мені буде легше. Я не хочу, щоб про мене говорили — добре чи погано. Нехай краще взагалі не говорять. Зараз я про книгу не думаю, може, коли завершиться моя кар’єра, а зараз мене це не цікавить.

— Італійський футбол часто називають зразковим. Як буде розвиватися футбол у майбутньому?

— Швидкість, швидкість гри, швидкість мислення — основні напрямки розвитку футболу в майбутньому. Усе буде робитися за рахунок рефлексів, які будуть вироблятися на тренуваннях. За рахунок швидкості мислення, що дозволить тілу все це виконувати.

АНДРІЙ ШЕВЧЕНКО — ДІТЯМ

— Але від публічності нікуди не дітися…

— Мені доводиться брати участь у фотосесіях, тому що я взяв на себе певні зобов’язання, і ті гроші, які мені вдасться заробити за допомогою реклами, я буду віддавати у свій фонд. Протягом півроку буде складена програма, чим він буде займатися.

— Що це буде за фонд?

— Фонд Андрія Шевченка буде допомагати дітям, у яких немає батьків, або це буде реальна допомога школам-інтернатам — подивимося по ситуації.

   Діяльність фонду Андрія Шевченка буде поширюватися по всій території України. Сама ідея народилася після того, як Андрію довелося поїздити по Україні й подивитися, як живуть діти, у яких немає можливості займатися спортом, які не можуть нормально вчитися. Перші спроби у вигляді покупки м’ячів, препаратів виявилися малою допомогою. З’явилася можливість зробити більше.

— Часто буває, що допомога не доходить до адресата й осідає в кишенях чиновників. Як ти будеш із цим боротися?

— Чиновники не зможуть використати мої гроші у своїх цілях — я сам буду все контролювати. Я прошу в них тільки дозволу на цю діяльність, і якщо вони не дадуть мені це робити, то на цьому, на жаль, усе й закінчиться.

   Сьогодні в газетах, по радіо, телебаченню вас підносять до небес, а завтра з головою занурюють у бруд. Правильно говорять, що від любові до ненависті — один крок. Поки готувалася ця стаття, мені довелося спостерігати за своєрідною гойдалкою: «Шевченко — не патріот», «Шевченко береже ноги для «Мілана» — це одні з найбільш різких зауважень уболівальників щодо футболіста в той період, коли збірна демонструвала не дуже яскравий футбол. «Шева — найкращий», «Шева — цар», — після гри з Туреччиною всі кричать у подібному ключі.

   Якщо ви хочете досягти істини, то можу сказати з упевненістю, що головними суддями є людська пам’ять і час, що розставлять усі крапки над «і».

Анкета

Життєвий девіз: залишатися людиною.

Улюблене свято: народження сина, дружини, родичів. Життя таке, немає часу на свято.

Якими побажаннями обмінюєтеся на Новий рік? Здоров’я.

Музика, що подобається: немає чітких пристрастей у музиці.

Кухня: італійська, японська, українська поступається в правильності харчування.

Страва: суши, сашимі, добре приготовлена паста, деруни, приготовлена мамою курка.

Напій: уранці подобається пити апельсиновий фреш.

Марка автомобіля: Мерседес, Порше, Феррарі.

Кумир: Блохін, Марадона, Пеле, ван Бастен.

Місто, у якому можуть збутися всі мрії: немає такого міста. Коли збудуться, я зможу   сказати, що є.

Авторитети в спорті: Бубка, Джордан, Вудс. Люди, які чогось досягли.

Трансферна вартість при переході в «Мілан» — 16 мільйонів фунтів стерлінгів.

Клуби: «Динамо» (1992 — 1999), з 1999-го — «Мілан».

Володар Кубка Чемпіонів — 2003.

Володар Суперкубка Європи — 2003.

Володар європейського «Бронзового м’яча» — 1999, 2000.

Четвертий гравець Європи — 2003.

Восьмий гравець Європи — 2001.

Третій гравець світу — 1999, 2000.

Чемпіон України — 1995, 1996, 1997, 1998, 1999.

Чемпіон Італії — 2004.

Володар Кубка України — 1996, 1998, 1999.

Кращий футболіст України — 1997, 1999, 2000, 2001.

Кращий футболіст і кращий бомбардир Ліги Чемпіонів — 1998/1999.

Кращий бомбардир відбірного турніру чемпіонату світу 2002 у європейській зоні.

Кращий бомбардир чемпіонатів Італії 2000 й 2004 років.

У національній збірній — 57 ігор, 26 голів.

ДО РЕЧІ

   «Шева! Шева! Шева!» Це була овація, гідна стадіону, якою зустріли бомбардира на подіумі при показі мод Джорджіо Армані. Знахідка модельєра була до того нова й несподівана, що публіка в залі (переважно жіноча), побачивши Андрія Шевченка, який із виглядом досвідченого манекенника проходжувався по двадцятиметровому подіумі поруч із Бредом Піттом і Джорджем Клуні, вибухнула оплесками. Хтось запитав в Армані: «А ви впевнені, що хоч хто-небудь запам’ятає костюм, який демонструє така зірка?» Король моди підморгнув: «Я теж запитував себе про це. Але як можна було відмовитися від настільки незвичайної людини, що стала позитивним прикладом для багатьох людей і звабливою іконою для стількох жінок?» Звичайно, ця похвала стосувалася і Пітта, й Клуні, але унікальне досягнення Шевченка дійсно вражало.

Источник: “СІТІ ЛАЙФ”

Новости партнеров

Комментарии: