Игорь СУРКИС: “Без сохранения динамовских традиций мы ничего не достигнем”

       Склалося враження, що президент чемпіона країни не вміє бути не щирим та не відвертим. Склалося враження, що Ігор Суркіс готовий відповісти на будь-яке запитання, він їх просто не боїться. І залишилося почуття вдячності за те, що Ігор Михайлович приділив нам значно більше заздалегідь регламентованого та узгодженого з його секретарем часу.

ФУТБОЛІСТИ 90-х СПРИЙМАЛИ САБО ПО-ІНШОМУ

       – Ігоре Михайловичу, нині зима – час підбивати підсумки. Для “Динамо” у євросезоні, як зрештою, і у чемпіонаті ще нічого не закінчено, але все ж… Давайте розпочнемо з виступу в Європі. Яке враження у вас від дій команди в Лізі чемпіонів?

       – Я говорив і говоритиму, що чудова гра, яку ми продемонстрували в поєдинках проти “Реала” , “Байєра” вдома, “Роми” не могла залишити байдужим, але неприємні враження, які залишились як у мене, так і у вболівальників після поєдинку у Леверкузені… На жаль, усе добре забувається і оцінюється лише результат. Звичайно, було дуже добре за якісної гри потрапити до наступного етапу змагань. Важко сказати, що сезон незадовільний, адже ми продовжуємо участь в єврокубках, набуваємо безцінного досвіду. Хто б там що не говорив, а у нас відбувається зміна поколінь, з команди йдуть такі футболісти, як Головко, Хацкевич, Гусин. Через різні причини не потрапляє до складу Юра Дмитрулін, хоча я сподіваюся, що він набере відповідних кондицій, травми, що переслідували його торік, залишать, і він потрапить до складу. Це – хлопець, який намагається довести, що він потрібен київському “Динамо” . Особисто я оцінив би сезон на тверду “четвірку”. Перш за все, за якістю гри, яку продемонструвала команда в Лізі чемпіонів, після провального поєдинку із “Трабзонспором”. Я абсолютно згоден із Йожефом Йожефовичем у тому, що відбулося справді диво, адже ніхто не очікував, що ми подолаємо гандикап у два м’ячі, які нам потрібно було відігрувати. А заповнені трибуни на НСК “Олімпійський” говорили про те, що гра “Динамо” подобається глядачам, а це – найголовніше. Ми граємо у футбол тільки для вболівальників.

       – Якщо говорити про зміну тренера, особисто вам важко було приймати рішення про відставку Михайличенка? Адже у нього був шанс – другий матч із “Трабзонспором”, – щоб виправити ситуацію. Але ви, все ж таки, пішли на радикальний крок…

       – Розумієте, у чому річ. Зважив усі “за” і “проти” й прийняв рішення (слава Богу, було з ким порадитись) змінити головного тренера, адже я розумів, що ПСИХОЛОГІЧНО з командою пот-рібно щось робити, а не у функціо-нальному плані. Сьогодні можна запросити в “Динамо” найтитулованішого тренера, але, запевняю вас, результати можуть бути набагато гірші. У футболі не буває такого: прийшов, розставив гравців, вони забігали і грають. Сабо був тією людиною, яка бачила процес ізсередини, спостерігала досвідченим оком. У Сабо є дуже сильні якості. Якщо його емоційність футболістами 90-х не зовсім сприймалася, то нинішнім поколінням вона сприймається. Чому? Бо переважна їх більшість – вихідці із західних клубів, країн, вони з іншого середовища і таку емоційну поведінку тренера нормально сприймають. Можна було б залишити Михайличенка помічником чи навіть головним тренером. Але я невпевнений, що Михайличенко зумів би перебудувати гру команди так, як це зробив Сабо.

       – Йожефу Йожефовичу, наскільки відомо, ви пропонували посаду тренера ще по смерті Лобановського, у найтяжчий для клубу період.

       – Тоді я викликав Йожефа Йожефовича і запропонував йому висловити свою думку. Це було буквально за 4-5 днів по смерті Валерія Васильовича Лобановського. Пам’ятаю, ми два поєдинки зіграли невдало, і я викликав Сабо та запропонував йому посаду. А він мені відповів, що за моральними, етичними нормами не може прийняти команду, має пройти час. Останні роки життя Лобановського вони дуже тісно співпрацювали. Ви ж чудово розумієте, що Лобановський був тією людиною, без згоди якої Сабо не працював би віце-президентом, адже це людина, яка тримає всі схеми управління футбольним господарством. Не треба перебільшувати роль президента київського “Динамо”. Це сьогодні людина над структурою, яка об’єднує всі ланки клубу, розподіляє функції та обов’язки. Але ж я не можу замінити Сабо. Саме тому зміна тренера пройшла так безболісно для команди. У відділі селекції у нас працюють на сьогодні професіонали: Веремеєв, Базилевич, Косовський, Шматоваленко працює з дублем. Ми намагаємося тих людей, які пройшли школу київського “Динамо”, залишити в команді, в структурі клубу. Це робиться для того, щоб вони передавали свій досвід. Молодь не пам’ятає, як грав Біба, – “на нього ходили” вболівальники. Говорити про те, що ми можемо чогось досягти без традицій, – неприпустимо. Можна запросити тренера з іменем із-за кордону…

       – Ви розглядали чиюсь кандидатуру?

       – Скажу відверто, у мене була одна кандидатура, і якби Сабо не погодився, то ми могли б запросити Гіцфельда. Він був готовий приїхати до Києва, подивитись, і, гадаю, ми знайшли б спільну мову, принаймні, мені так здається, хоча я невпевнений. Але знаєте, я, як президент клубу, не дозрів для цього. Не у фінансовому плані. Як можна, коли є ті люди, які кували славу київського “Динамо”, запрошувати іноземця? З 1993 року по 2004-й команда дев’ять разів виступала в Лізі чемпіонів. Давайте реально оцінювати – це вже великий успіх. Київ і вся Україна вже дев’ять років бачать нашу команду серед еліти європейського футболу. Невихід із підгрупи ми роз-цінюємо як величезну невдачу. Назвіть мені ще хоча б один клуб із Східної Європи, який досягав би подібних успіхів і результатів. Вважаю, ми на правильному шляху.

ЯКЩО ХОЧЕМО КОГОСЬ КУПИТИ – РЕТЕЛЬНО ЦЕ ПРИХОВУЄМО

       – Але ви вже, мабуть, і не рівняєтесь на клуби Східної Європи?

       – Ми не рівняємося на клуби Східної Європи, більше того – перше інтерв’ю я дав рівно через місяць після поєдинку з “Байєром” і сьогодні наполягаю і наполягатиму на тому, аби дізнатись від Сабо та наукової групи причини невдачі з “Байєром”. Що трапилось?

       – Ваша думка?

       – По-перше, те, що основний склад поїхав на матч до Кривого Рогу, у цьому є і моя провина. Хоча не можна ділити команду на основний склад і неосновний, є футболісти краще готові функціонально на цей момент, а є гірше. Називаю тих людей, які не змогли вийти на поєдинок з “Кривбасом”, а потім і з “Байєром” – це Несмачний, Федоров, Гусин, Шацьких, Юссуф планувався до стартового складу, але не зміг зіграти через біль у паху, Белькевич, група молодих гравців. Поїхали б вони до Кривого Рогу і навіть поразка “Кривбасу” компенсувалася б виходом у плей-офф Ліги чемпіонів. Програли б “Кривбасу” або зіграли внічию… Сьогодні для “Динамо” виграти чемпіонат – дуже важливо, але це не самоціль. Наше завдання в Європі – вийти й довести, що ми на правильному шляху. Сьогодні чемпіонат України перебуває на тій стадії, що, фактично, існує конкуренція між двома командами. Давайте називати речі своїми іменами – ми конкуруємо з донецьким “Шахтарем” і якщо перші роки, починаючи з 1999-го, це було дуже цікаво для вболівальників, то сьогодні ажіотаж, погодьтеся, поменшав.

       – У 1999-му взагалі почали звикати, що є конкуренція…

       – Коли ми грали у півфіналі Ліги чемпіонів, у внутрішній першості ми не відчували, що таке конкуренція, і не звертали на це уваги. Але коли донецький “Шахтар” твердо став на ноги і мій колега почав у фінансовому плані і професійно ставитися до створення команди, довелося рахуватись. Але на сьогодні це не самоціль. Вважаю, ми маємо створити команду європейського рівня, з якою рахувалися б у Європі. До цього треба йти через терни суддівства, через моменти, подібні до нинішніх: в Іспанії сезон у розпалі, команда “в накаті”, а ми – готуємося. Готуємося повноцінно на весь сезон, нічого практично не змінивши, крім того, що раніше поклали м’яч на землю. Ми хочемо пройти цей етап, але розумію, він буде складніший, ніж завдання виходу до наступного етапу Ліги чемпіонів із урахуванням того, що нам у суперники потрапили “Реал”, “Байєр” та “Рома”. Чому? Бо ігрова практика для футболу – необхідна річ.

       – Ігоре Михайловичу, вам, не сумніваємося, сподобався у леверкузенському матчі Воронін, який майже самотужки обіграв “Динамо”? А колись були чутки про інтерес до його персони з боку “Динамо”…

       – Скажу вам відверто: 99 відсотків чуток так і залишаються чутками. Якщо ми хочемо когось купити, ми ретельно це приховуємо і практично ніхто не може про це дізнатися. У нас також є конкуренти як на внутрішній арені, так і величезна конкуренція з’явилася з російського ринку. Можу навести приклад Родольфо, щодо якого ми вели переговори упродовж восьми місяців, але про це ніхто не знав.

ТРЕБА ПОБОРОТИСЯ ЗА КУБОК УЄФА

       – До речі, щодо Родольфо або того ж Клебера. Бразильці – яскравий приклад якісної та кваліфікованої роботи Сабо, тоді ще на посаді завідуючого селекцією клубу, але за Михайличенка ні той, ні інший практично не грали…

       – Михайличенко не міг їздити, підбирати гравців самостійно, адже він був зайнятий своїми безпосередніми обов’язками, так, як тепер Сабо. Перед тим, як ми купили Іримію, мені розписалися всі селекціонери київського “Динамо”, а це восьмеро чоловік, і всі його переглянули по-двічі. Для того, аби була відповідальність. Якщо він не заграє, я можу сказати: “Як ви рекомендуєте в команду футболіста, який з тих або інших причин не може заграти?” Але це також суб’єктив. Сабо ці виконавці підходять, Михайличенкові – ні. Сабо, безперечно, сповідує зовсім інше ведення гри. Мені подобається футбол Сабо. Мені імпонує, коли команда атакує, забиває і, звичайно, не подобається, коли пропускає, але давайте порівняємо два останніх турніри Ліги чемпіонів. Ми, начебто, бездоганно будували гру на котратаках, але обов’язково “свій” м’яч на останніх хвилинах пропускали – “Арсенал”, “Інтер”, “Локомотив”. Сьогодні футбол інший, можна побудувати гру на контратаках, зачинитися, виграти яку-небудь зустріч, подивитися на відсоток володіння м’ячем 34 проти 66 і говорити, які ми молодці. Глядач приходить на футбол, як на спектакль. Сьогодні мені гра того ж “Шахтаря” імпонує: люди контролюють м’яч, намагаються створити комбінації, швидше доправити м’яч до воріт суперника, швидкий перехід від оборони до атаки. Усе це мені подобається, але, щоб цього досягти, потрібно плідно працювати. Не один місяць має минути, щоб “Динамо” з цими футболістами засяяло новими барвами. А те, що в них є потенціал і Сабо добирав виконавців під модель гри київського “Динамо”, а не „плавив” Михайличенка, як дехто говорив, у цьому немає сумнівів.

       – Як оцінюєте роботу Михайличенка?

       – Михайличенко зростав як тренер, я зростав як президент клубу, адже моє президентство співпало з його призначенням на посаду. Ми разом долали всі труднощі, які поставали на нашому шляху, і можу вам сказати, що нам це вдалося. Працювати без Лобановського було дуже важко, бо Валерій Васильович знав відповідь на запитання, яке йому ще не ставили… Я зростав разом із Михайличенком, і я йому дуже вдячний. У нього є сильні якості, він уміє готувати команду, обирати різноманітні тактичні схеми ведення гри, вміє налаштувати команду, але йому не вистачило досвіду. Будь-яка команда в світі у певний час свого існування потрапляє в кризу. У декого вона – менш затяжна, а в декого – більш. “Реал” сьогодні переживає кризу, “Манчестер Юнайтед”, “Арсенал” не програвав дуже багато матчів того року, а цього сезону не все виходить. Що означає криза? “Арсенал” сьогодні на другому місці, а ставить перед собою завдання бути першим – це вже криза. На початку сезону “Динамо” потрапило у певну яму.

       – Причини?

       – Неправильно розподілили власні сили, неправильно було обрано тактику гри. Коли команда – на піку, вона може виконувати відповідний обсяг роботи, бігати. У поєдинку проти “Шахтаря”, маю на увазі стартовий матч чемпіонату, і “Трабзонспора” потрібно було використовувати інші якості, інше ведення гри. Можливо, потрібно було зіграти від оборони, обережно, не вмикаючи швидкість. Треба було усвідомлювати, що команда не в найкращому стані. Усе життя, скільки пам’ятаю, за часів Лобановського, потім Михайличенка, восени ми важко входимо в сезон, але потім складається враження, що у команди відкривається друге дихання. Щодо поразки у Леверкузені, знову до неї повертаюся. Я знав, що команда – у чудовій фізичній формі, і якби потрібно було ще продовжувати сезон, вона це виконала б. Запевняю вас, ніхто не списує Михайличенка з рахунків, він залишається в полі зору. Я припускаюся помилок, ви також, тренери, але найголовніше – звертати на них увагу, аналізувати і йти далі. Не говорити: я такий білий, пухнастий, а всі погані…

       – Йожеф Сабо дуже емоційна людина – це добре чи погано?

       – У принципі, багатьом уболівальникам подобається. Коли все академічно, не подобається нікому. Наприклад, ми грали з “Металістом”, і Сабо, якщо пам’ятаєте, за кілька хвилин до завершення пішов до роздягальні. Я спустився з ложі дізнатися, що трапилось, а він – не тямить себе від люті: “Грати потрібно 90 хвилин так, як треба, а не 75”, – говорить він мені. Сабо – максималіст, і я не можу його засуджувати за це. Він був таким футболістом, залишився таким тренером. Я ж не можу змінити людину в шістдесят чотири роки. Комусь це може подобатись, комусь – ні. Подивіться на Капелло, інколи, коли показують у профіль, – просто копія Сабо.

       – Ваша первинна реакція на “Вільярреал”? Усе-таки, це не “Реал” і не “Барселона”? Недооцінки суперника не було?

       – Після “Байєра” я був у такому стані, що навіть не полетів на жеребкування. Було все одно, хто стане суперником. Сьогодні, коли минув час, ми продовжуємо грати в Кубку УЄФА, отже, треба поборотися за цей престижний трофей. У всякому випадку таке завдання стоїть. Не можна говорити – пройдемо “Вільярреал”, а там, як вийде. Ми маємо ставити перед собою максимальні завдання. У нас сьогодні тренувальний збір уперше відбувається в тих умовах, які потрібні тренерові для реалізації всіх планів. Я познайомився з президентом клубу “Аль-Джазіра” – це шейх, на сьогодні дуже впливовий. Ми з ним підписали контракт про співпрацю. Найближчим часом він відвідає Київ, подивиться на наші умови. В ОАЕ у нашої команди були всі необхідні умови: басейни, поля, для перегляду поєдинку “Вільярреала” нам виділили кінотеатр. Ми замовили всі касети поєдинків “Вільярреала” у Кубку УЄФА, наукова група скомпонує ці матеріали в спеціальну нарізку, уже проплатили за касету з поєдинком проти “Партизана”. Потрібно виходити, боротися. Я не знаю, як усе закінчиться, але знаю, що команда не вийде на матч із мандражем.

СТАДІОН НА 30000 МІСЦЬ ПРОБЛЕМУ НЕ ВИРІШИТЬ

       – Чому поєдинок проти “Вільярреала” буде проводитись на стадіоні “Динамо”, а не на “Олімпійському”? Статус суперника?

       – Ні, не статус суперника. Перш за все, не хочу образити керівництво НСК “Олімпійський”, велика подяка Демидову – директорові стадіону, який чудово підготував поля на ті поєдинки, коли ми грали в Лізі чемпіонів. Ми порадилися і вирішили грати на “Динамо”. Однозначно, ми втратимо глядача, але давайте не забуватимемо, що сімнадцятого може бути мороз, а УЄФА вимагає готовності арени. На сьогодні я даю стовідсоткову гарантію, що наш стадіон буде готовий. Якщо, наприклад, підготувати поле, а трибуни будуть під снігом, УЄФА не дозволить проводити поєдинок. Уперше ми граємо в єврокубках так рано, і саме з цих міркувань гратимемо на “Динамо”, а не на “Олімпійському”.

       – А на якому етапі план реконструкції клубного стадіону або перебудови?

       – Уже повністю завершено проект, нині ми на стадії затвердження. Це пов’язано з безпекою, перш за все, глядачів, адже ми перебуваємо у зоні, де можливі оповзні. Я дуже дякую Сан Саничу Омельченку, який із розумінням поставився до ідеї, що в центрі міста ми хочемо збільшити стадіон, накрити його, зробити європейським. Уже виконано величезний обсяг роботи, непомітної неозброєним оком. Ми провели нові комунікації, вже під реконструкцію стадіону. Практично кілька днів тому підвели газову систему, котельня вже своя. Дніпропетровськ ось починає будувати стадіон і ми також, причому фірма цим займається одна – “Холд” – німецька. У нас приблизно однакова кількість місць, але терміни будівництва різні. Я запитую, чому там 2,5-3 роки, а у нас – за рік закінчите. Вони відповідають – так у вас усе готове: комунікації проведені, інженерні роботи, укріплена лицьова частина. У новому проекті збільшимо ложу преси, їй буде відведено цілий поверх, як в усьому цивілізованому світі. Цей стадіон на 30 тисяч місць – це вже рівень Кубка УЄФА. Але навіть він нічого не вирішує і не рятує нас, якщо ми граємо в Лізі чемпіонів, а лише таке завдання ставиться перед нашою командою. Доки я буду президентом, доти таке завдання стоятиме перед київським “Динамо”. Я можу сказати, що одних лише заявок на поєдинок з “Реалом” було 184 тисячі. Квитки було продано за два тижні. Це свідчить про якість гри київського “Динамо”. Навіть коли ми грали з “Реалом” у чвертьфіналі, якщо ви пам’ятаєте, такого ажіотажу не було.

       – Ігоре Михайловичу, щодо трансферів. Уже “підписано” румуна Іримію та українця Герасим’юка. Наскільки нам відомо, наставник “Волині” Віталій Кварцяний перед початком сезону говорив, що не відпустить молодого вихованця клубу. Як вдалося переконати керівництво луцького клубу?

       – З Герасим’юком ми підписали контракт тільки-но йому виповнилося вісімнадцять років, ще до збору в ОАЕ. Стосовно трансферу, то всі питання з “Волинню” ми владнали, переговорили з батьком гравця, дали зрозуміти, що тут є велика перспектива. Кварцяний – професіонал і розуміє, що рівень “Динамо” і “Волині”, за всієї поваги до лучан, – це різні речі. Сьогодні я не говоритиму, що Герасим’юк нам коштував якихось грошей… У нас професійні стосунки з луцьким клубом, я віддавав в оренду туди футболістів і тепер готовий це робити. Там грав Гаррисон Омоко і я не брав за це грошей. Ми домовились, якщо хлопець “виросте”, ми сядемо за стіл переговорів, вирішимо всі компенсаційні питання. Я запросив гравця, в якого є перспектива стати великим футболістом. Щодо компенсації за нього, то всі рахунки, виставлені клубом “Волинь”, буде сплачено.

       – Що можете сказати про потенційних новачків “Динамо”?

       – Сьогодні треба було б говорити про процес “розгрібання” гравців із команди “Динамо”. У мене на столі лежить список футболістів, які давно вже мали про себе заявити – це Алієв, Яценко, Романчук, Дедечко та Милевський. Вони мали їхати на збір, але через добрі стосунки з Сабо та Михайличенком їх відпустили зі збірною до Катару. Нінкович та Герасим’юк – нині у чудовому стані. Їм усім я сказав: якщо у вас і є шанс на найближчі 6-8 років стати символами “Динамо”, то він у вас є лише при Сабо. Будь-який тренер, який приходить у команду, хоче отримати готових футболістів. Клеберу сьогодні стільки ж років, скільки Милевському, але він в основному складі, а Милевський – ні. Повертаючись з ОАЕ, я його забирав у літак на Кубок Співдружності і запитав: “Чому так? Чому Шевченко досяг усього і продовжує досягати, а ти, маючи певні задатки, як відзначають абсолютно всі, не можеш?” Це все ще від характеру залежить, від потенціалу, від його бажання увірватися до основного складу. При Сабо в усіх є можливість потрапити до “основи”. Група футболістів нині, на жаль, не проходить до основного складу. Це – Головко, Хацкевич, Гусин. На сьогодні, вважаю, наш склад укомплектований. Якщо на трансферному ринку з’явиться футболіст, який підсилить гру “Динамо”, – ми його запросимо. Більше того, скажу, минулої зими в нас було серйозне поповнення – прийшла група футболістів. Не можуть одночасно грати 22 футболістів в складі однієї команди. На цей момент сильнішими були інші. Лише тренер визначає, хто гратиме і хто сильніший, бо він відповідає за результат. А якщо результату немає – тренер іде відпочивати.

Я ДУЖЕ ОБРАЖЕНИЙ НА ВАЩУКА, АЛЕ ГОТОВИЙ ПОТИСНУТИ ЙОМУ РУКУ У РАЗІ ПУБЛІЧНИХ ВИБАЧЕНЬ

       – Випереджаючи питання про Гусина, хотілося б запитати про долю капітана команди – Белькевича. Недавно з’явились чутки, що він може залишити “Динамо”.

       – Жоден клуб щодо трансферу Белькевича на київське “Динамо” не виходив. На початку сезону я спілкувався з Валентином – у нього не було бажання залишати “Динамо”. Упевнений, що Валік ще заграє і принесе користь клубу. На сьогодні він один із символів клубу, і те, що нам писали щодо московського “Динамо”… Жоден клуб до нас не звертався.

       – Як ви відреагували на інтерв’ю, яке дав Андрій Гусин у одному з вітчизняних видань? Чи не шкодить воно іміджу “Динамо”?

       – Інтерв’ю Андрія Гусина шкодить лише іміджу Андрія Гусина. Гадаю, помірковані люди розуміють, що він образився, але, у першу чергу, він має ображатися на себе. Сабо мало зустрічався, Сабо багато зустрічався – це нісенітниця. Тренер навіть увечері, перед сном, ходить по номерах – спілкується з футболістами. Можливо, Клеберу або Родольфо він приділяє більше уваги, ніж нашим футболістам, але це нормально – їм важче, у них акліматизація. Уявіть, комусь треба їхати жити до іншої країни, одразу виникнуть певні труднощі. Тому цим футболістам приділяється більше уваги для того, щоб допомогти, підготувати психологічно, і я наполягаю на подібній увазі.

       Щодо Гусина. Я розмовляв з ним наприкінці сезону, запропонував йому залишитися на рік, а він вирішив обрати інший шлях. Вільний агент, ви ж самі розумієте, це й умови інші в команді, яка захоче бачити його у своєму складі. Враховуючи те, що клуб не виплачує за футболіста компенсації, гравцеві пропонується більший особистий контракт. Це – нормально. Якби ми не платили компенсацію за того ж Родольфо чи Іримію, у них також особисті контракти були би більші. Проте, я вдячний Андрієві за все, що він зробив для команди. Що сталося? Усі припускаються помилок. На імідж “Динамо” це не вплине. У нас чітка, послідовна політика, ми не кидаємося з боку в бік. Наш рівень говорить сам за себе.

       – Не було такого, що після інтерв’ю ви зателефонували Гусину, “посварили”, мовляв, Андрію, як ти міг?

       – Я йому зателефонував після першого інтерв’ю, сказав: “Ти погарячкував і маєш знайти слова для того, щоб вибачитися перед Йожефом Йожефовичем”. Я ж з ним залишився у нормальних стосунках, на мою адресу він висловився добре, сказав, що не має претензій до керівництва. Я взагалі міг не втручатися в цю ситуацію, але він сказав це на адресу Йожефа Йожефовича, який вже життя прожив. Так, його можуть неоднозначно сьогодні сприймати різні категорії людей, але Сабо – саме той, хто потрібен київському “Динамо”.

       – Ситуація з Ващуком дещо інша, але з погляду на те, що він може бути запрошений до лав національної збірної, ви змогли б йому вибачити?

       – Ситуація справді інша. Мені намагалися довести, що у нього завершився термін контракту, хоча він угоду підписував…

       – Якщо Владислав подасть вам руку? Ви її потиснете чи все-таки образа залишилась?

       – Я вам скажу відверто – він дуже мене образив. Образив не тим, що захотів піти з “Динамо”, а тим, що висловив сумнів стосовно того, чи є у нього трудова угода. Якби він по-людськи прийшов до мене і сказав: “Я просто хочу піти, відпустіть мене”. Запевняю вас, я відпустив би. Відпускаю ж сьогодні Головка безплатно, Хацкевича, у яких є контракти з клубом, буде Дмитруліну пропозиція, яка його влаштує, і його відпустимо. Я – нормальна, врівноважена людина, мені не потрібно заробляти гроші на людях, які стільки зробили для “Динамо” і яким залишилось два-три роки пограти. Гадаю, питання з Гусиним не варте виїденого яйця: ми зустрінемося, я його посаджу навпроти Сабо – і все вирішиться. Якщо Ващук знайшов би у собі сили публічно вибачитися, скажу вам чесно, я йому потис би руку. Той, хто тримає в душі зло, ніколи нічого не досягне…

       На місці Гусина я залишився б і довів би, що зможу. Звичайно, на перспективу сильніший Юссуф, але досвід Андрія міг би на цьому етапі бути корисним. Він же не давав подібних інтерв’ю, коли півроку відновлювався після травми, але, у той же час, отримував зарплатню. Мені взагалі не зрозумілі ремствування деяких гравців, які через якісь причини не потрапляють до основного складу, але коли настає час отримувати зарплатню – чи не найперші у черзі розписатися у відомості.

       – Як ви ставитеся до введення ліміту на легіонерів? Усі ми вболіваємо за національну збірну і бачимо, як той же Каддурі відбирає місце у складі у Несмачного, Юссуф – у Гусина?

       – Я сам свого часу виступав за ліміт на легіонерів, а Ринат Леонідович Ахметов, мій колега, був проти. У ході дискусії він мене переконав. Чому, власне, ми маємо давати місце в складі нашим футболістам? У Ахметова є дуже хороший приклад. Він говорить – Шевченко поїхав до “Мілана” і що, йому хтось там гарантував місце в “основі”? У контракті в нього не було записано, що він гратиме в “основі”. Він цього досяг сам. Я вам називаю молодих перспективних гравців, які такими є вже впродовж 2-3 років – Милевський, Алієв, Яценко, Дедечко, Худжамов. Не було до цього правого оборонця, будь ласка, доведіть і гратимете. У другій, третій командах є праві оборонці? Усім було важко – Сабличу, Родольфо, Гавранчичу. Саблич казав: “Я не розумію, як грати, коли в мене за спиною ще один гравець”. Сьогодні ми перебудовуємо гру команди на тактичну схему оборони “в лінію”. Так сьогоні грає весь світ. Ідеальний варіант сьогоднішнього “Динамо” в обороні, як я це бачу – Гавранчич – Саблич – Родольфо – “в лінію” і Каддурі та Іримія, які повністю перекривають фланги.

       – Яке враження, до речі, на вас справив Іримія?

       – Дуже хороший, швидкий, але поки що він не адаптувався – переважно підігрує, віддає там, де мав би взяти на себе. Це те, що я побачив по першому матчі з “Крильями Совєтов”. Наші селекціонери рівно рік за ним стежили. Усі сказали, що в нього є такі якості, щоб заграти в “Динамо”. З Іримією ми звільняємо Гіоане від оборонних функцій і, таким чином, насичуємо середину поля. А Тиберіу, погодьтеся, дуже сильний в креативних цілях.

ЧОМУ МИ МОЖЕМО, А ІНШІ – НІ?

       – Спілкуючись з братом, у вас не виникає суперечок, адже він відповідає за весь футбол і розуміє, що Блохіну для збірної потрібні доморощені футболісти?

       – Є проблема інтересів. На сьогодні все зводиться до того, що може бути директива УЄФА стосовно вихованців клубу в складі команди. Поки що цього немає. Я хочу, щоб футболісти, які мріють грати в національній збірній, а про це мріють усі, грали. Бачу по наших гравцях: з якими очима повертаються з табору своєї національної збірної Гавранчич, Чернат, Леко, Пеєв, а от бразильців не викликають – вони засмучуються. На сьогодні Алієв – один із провідних виконавців молодіжної збірної, ті ж Шевченко, Ребров, Шовковський пройшли “молодіжку”, але ви зрозумійте, що і тренер не є ворогом сам собі. У нас є хороший приклад Гусєва. Крім нього, є досвідчений Пеєв, а є наш Гусєв, який і грає. Сабо відповідає за результат і він не має думати лише про збірну. Якщо Несмачний буде сильнішим за Каддурі і не гратиме, я поцікавлюся чому. Сподіваюсь, у нас буде серйозна конкуренція за кожне місце на полі, адже без неї футболісти зупиняються.

       – Яким вам бачиться друге коло чемпіонату? Президент ПФЛ Равіль Сафіуллін в інтерв’ю нашому виданню, прямо кажучи, звинуватив “Динамо” та “Шахтар” у тому, що вони наполягли на своєму варіанті календаря.

       – Равіль Сафіуллін може звинуватити мене, донецький “Шахтар”, але це підрозділ, який має прислухатися до голосу людей, які витрачають кошти. Я вам скажу, якщо ви це напишете. Якщо Равіль Сафіуллін витрачатиме власні гроші, він зрозуміє, чому нам суттєво, коли грати – 1-го числа, 27-го або починати чемпіонат 13-го. На сьогодні ми даємо гравців до національної збірної – Блохін попросив, ми пішли назустріч. Ми віддаємо гравців третього числа з останнього збору в Португалії, а одинадцятого лютого ми вилітаємо готуватися до матчу з “Вільрреалом” в тих самих умовах, що й наші суперники, і прилітаємо в той самий час, що й іспанці. Граємо перший поєдинок і знову вилітаємо до Іспанії – готуватися до повторного матчу. Адже якщо в Києві буде мороз, то ми просто зірвемо тренувальний процес. Чому ми маємо починати Кубок України раніше, ніж решта команд? Чому вони готуватимуться в теплих умовах, а ми міситимемо багнюку? Так давайте розпочнемо разом. ПФЛ говорить про інтригу в Кубку України і що це подобається вболівальникам. Що ж це за інтрига? Що ми три поспіль поєдинки з “Кривбасом” повзатимемо в багнюці? Ви ж самі принижуєте престиж цього турніру. Так я можу другий склад виставити…

       І донецький “Шахтар” в особі Юрія Колоцея, віце-президента клубу, який узгодив свою позицію з керівництвом, тобто з Ринатом Ахметом, і ми вважаємо: маємо починати весняний внутрішній турнір одночасно з усіма командами. Чому “Шахтар” за таку думку? Бо знає: клубні структури у змозі чудово підготувати поле на 16 лютого. Я впевнений у цьому: там працюють професіонали. У нас також, тому ми до 17-го лютого будемо готові.

       Чому ми можемо, а інші – ні? У мене підігрів увімкнено з 4 січня. Так, це коштує грошей. Але я ще раз запитую: ЧОМУ МИ МОЖЕМО, А ІНШІ – НІ? Але вони, інші, хочуть нам диктувати… Ми вкладаємо кошти, ми створюємо імідж вітчизняному футболу, а вони нам диктують, коли нам починати футбол. А функціонери їх у цьому підтримують. І говорять: ми узгодили. Мені докоряють: а де ви раніше були? Ми ж узгоджували. Я вам скажу чесно: мені тоді було не до календаря, я грав у Лізі чемпіонів, я займався іншими речами. Але на сьогодні мені Попов (виконавчий директор ПФЛ. – Прим. авт.) не диктуватиме, коли мені починати чемпіонат. Сьогодні пан Сафіуллін, президент ПФЛ, обраний президентами клубів, а Попов Сафіулліним найнятий на роботу. І нехай він професійно виконує свої обов’язки, окрім всього іншого, а не здіймає галас. Так, команди обурилися слушно: спочатку один варіант календаря, потім – інший. Але ми з “Шахтарем” та “Дніпром” за календар, який надавав би рівні права усім. Усі нехай почнуть 27 лютого. І не кубковими матчами, а матчами чемпіонату. Що, Київ нехай багнюку місить, а ми у Туреччині готуватимемося? А я теж хочу в цей час з командою готуватися, спаринги грати. У чому я неправий? От скажіть: хибна моя логіка? Якщо неправий, напишіть про це.

       – Це ваша думка.

       – Ні, я вам даю на розгляд свою думку і прошу: написати так, як я вважаю, як воно є насправді, аби мені Попов не диктував, коли мені починати чемпіонат. Не диктуватиме він мені сьогодні. Він свої гроші нехай спочатку вкладе, бодай один долар. Він зарплату за мої гроші отримує, клуби перераховують внески до ПФЛ. Зрозуміло? Я можу спокійно через ЗМІ (друковані й електронні) своїми аргументами вщент розбити його аргументи.

       – Яким ви бачите другоколовий хід подій і підсумок боротьби “Динамо” та “Шахтаря” за “золото”? Чи він непрогнозований?

       – Ви самі відповіли – сьогодні цей підсумок спрогнозувати неможливо. Можливо, все вирішиться в останньому турі в Донецьку в очному побаченні. А можливо, цей матч уже нічого і не вирішуватиме: до того часу або ми, або “Шахтар” станемо чемпіонами.

       – Ви не дивитися зверхньо на Рината Ахметова? Мовляв, я одинадцятиразовий чемпіон, а ти подібного досягнув лише одного разу…

       – Ні, звичайно, про що ви говорите! Усе давно забуте. Ми нині доводити маємо свою вищість, до чого тут минулі титули? Ми, звичайно, боротимемося і, повірте мені, нічого “Шахтареві” просто так не віддамо. Битимемося, старатимемося і завдання… І у нас тренер Сабо, який у КОЖНІЙ грі максималіст. Він побоявся втратити очки у Кривому Розі, можливо, це і вартувало нам подальшого просування у Лізі чемпіонів. І я максималіст. Ми боротимемося, але тим цікавіший чемпіонат. Узагалі знаєте, яким би був ідеальний турнір? Один рік – чемпіон “Шахтар”. За грою. Потім – Динамо”. Далі – донецький “Металург”, “Дніпро”. Це і буде змагання європейського рівня. Приїздив “Реал”, дайте квиток на “Реал”. Граємо з “Арсеналом” за три дні – на стадіоні три тисячі.

ДО ШЕВЧЕНКА МИ ЩЕ ПОВЕРНЕМОСЯ

       – Які емоції відчули, дізнавшись про “Золотий м’яч” Андрія Шевченка? Форвард “Мілана”, мабуть, не чужа для вас людина, хоча й не рідна…

       – Ви правильно сказали – не чужа. Але помилися у наступному – РІДНА. Я ціную Андрія як людину, дуже його поважаю і щасливий, що Андрій здобув цей титул. Йому було важче здобути “Золотий м’яч”, не забувайте, звідки він вихідець і за рівних інших умов перевагу надають футболістові, який народився у Західній Європі.

       – Шевченко-“міланіст” титул здобув. Уявімо, що Шевченко нікуди не переїжджав і грає за “Динамо”. Наскільки імовірним було би здобуття динамівцем Шевченком “Золотого м’яча”?

       – Це було б важко, але ж Блохін та Бєланов здійснили подібне. Тоді просто був могутній СРСР, а нині – Україна, на яку неоднозначно дивляться в Європі. І я вважаю, що запрошення тих же Шевченка і Каладзе, тоді ще динамівців, за збірну світу, ДОВОДИТЬ, ЩО ФУТБОЛ – ПОЗА ГЕОГРАФІЄЮ ТА ПОЛІТИКОЮ. Шевченку вдалося здобути звання нинішнього, точніше – вже минулого, року. Не 2003-го, коли він з “Міланом” виграв Лігу чемпіонів. Не знаю, чому, журналісти тоді зробили такий вибір. Повторюю вам: я щасливий титулом Шевченка. Шевченко – це символ, щоб ви розуміли. Не тільки “Мілана”, а й київського “Динамо”. Не було випадку, щоб Андрій Шевченко приїхав до Києва і не пішов на Байковий цвинтар, не підійшов до могили Лобановського, не поклав квіти. А Шевченко у Києві буває частіше, ніж ви думаєте. У нього тут батьки, сестра, він часто приїжджає, просто не афішує свої візити. І він завжди знаходить час, аби піти на Байковий цвинтар. У нього є вдячність, а якщо є вдячність, то є й людські якості. Шевченко – найкращий представник України в Європі та світі. Більше, ніж будь-який дипломат.

       І я вам більше скажу. Шевченко зазнав травми напередодні матчу проти Казахстану. Андрія звинувачували у тому, що він не хоче їхати до Алмати. А Шевченко принципово напросився до нас у літак і полетів до Середньої Азії. 5,5 години туди і 5,5 години назад у повітрі. Він був з командою, він налаштовував команду на боротьбу. І те, що сьогодні збірна лідирує у своїй відбірковій групі, – це велика заслуга Андрія Шевченка. І, безумовно, головного тренера. Це харизматична особистість – Олег Блохін. Він був таким на футбольному полі, він залишається таким і на тренерському містку. У нього немає компромісів, він мислить тільки переможними категоріями. І ті, хто сумнівався у тренері та людині Блохіну, мають можливість переконатися у своїй неправоті. Це – особистість, слабкі “Золотий м’яч” не отримують.

       Повертаючись до Шевченка: Андрій – СПРАВЖНЯ ЛЮДИНА, так можете і написати. Сьогодні у нього немає пихатості, мовляв, я чогось досяг. Він, що думає, про те і говорить. Але Шевченко, окрім усього іншого, є майбутнім київського “Динамо”. Запевнюю вас: ДО ШЕВЧЕНКА МИ ЩЕ ПОВЕРНЕМОСЯ. Можливо, в іншій якості, але повернемося. І ми з ним на цю тему неодноразово спілкувалися. Шевченко – син своєї країни, він повернеться до своєї країни, побачите. І він житиме у цій країні, працюватиме. Я бачу в цьому 28-річному хлопцеві якості, яких позбавлені люди, що прожили довге життя.

       – І наостанок: що ви хочете сказати динамівському, українському вболівальникові?

       – Насамперед, я вітаю усіх з Новим роком. Хочеться, аби для кожного громадянина нашої країни 2005-й рік був щасливіший, ніж 2004-й, аби рейтинг України зростав, і вона досягла суттєвих успіхів у спорті і не тільки. Хочу, аби вболівальник підтримував свою команду і приходив на матчі як проти “Реала”, “Роми” та “Байєра”, так і на поєдинки українського чемпіонату. Тим більше, у нас відпрацьована ефективна модель залучення уболівальника на стадіон. Сьогодні квитки на матч проти “Вільярреала” у більшості центральних секторів – 50 гривень. Тобто ми не намагаємося заробити гроші на нашому вболівальникові. Бо знаємо: якщо команда відчуває любов уболівальника, вона грає по-іншому, яскравіше. Тим, хто підтримує, велика подяка. Повірте, ми вашу підтримку відчуваємо!

Сергій ЦИБА, Роман ШАХРАЙ

Источник: “Украинский футбол”

Новости партнеров

Комментарии: