Відтепер увага українських прихильників футболу буде прикута до Латвії, а точніше – до тамтешнього клубу “Вента”. Під час цього міжсезоння туди подалися відомі в Україні футболісти: Олег Лужний (став граючим тренером), Мацей Налєпа, Юрій Беньо та Олександр Хацкевич.
“Вента” вперше вирушила на тренувальний закордонний збір до Анталії. Перед від’їздом наш кореспондент встиг поспілкуватися у Ризі з одним із новобранців команди Лужного – Олександром Хацкевичем.
“НЕДАВНО ПЕРЕНІС ОПЕРАЦІЮ”
– Олександре, як відомо, “Вента” під час цього міжсезоння вразила активною трансферною політикою, що коштувала босам клубу чималих грошей. Як вам латвійський клуб, його інфраструктура вражає?
– З інфраструктурою клубу я ще не ознайомився. Ми лише минулого тижня зібралися в Ризі, а не у Вентспілсі. У латиській столиці провели нетривалий тренувальний збір, а звідти – до Анталії. Тому про місто, в якому виступатиму, ще нічого не можу сказати.
Щодо одноклубників, то майже всі вони також новобранці, тож ми нині потихеньку знайомимося. Дотепер я добре знав лише Юрія Беня, якого залучали до збірної України, тож ми зустрічалися на базі в Кончі-Заспі. Налєпу знав лише візуально, а тут уже ближче познайомилися. А з Олегом Лужним я знайомий уже добрий десяток років. Зрештою, він запросив мене до своєї нової команди.
– Тепер, коли ви стали повноцінним гравцем “Венти”, можете сказати, чи були ще якісь пропозиції?
– Було кілька варіантів, але це вже минуле. Про них уже не варто говорити. Я підписав контракт терміном на два роки, з можливістю продовжити ще на рік. До речі, у “Венті” я виступатиму під двадцятим номером.
– Цікаво, могли б чи ще нарівні конкурувати з молодими футболістами київського “Динамо”?
– Ця тема закрита. Уся конкуренція в київському “Динамо” вже позаду. Звісно, мені було важко залишати “Динамо” після восьми проведених там років. Тим паче, що в мене ще був контракт терміном на рік. Та не було сенсу залишатися в Києві. Ми попрощалися і зберегли дуже хороші стосунки як з футболістами, так і з президентом клубу.
– Отже, “Динамо” ви залишили назавжди?
– Може, колись я приїду в “Динамо” в іншій іпостасі, та як футболіста мене там не буде. Це вже остаточно.
– Олег Лужний сказав мені, що у вас незначні проблеми зі здоров’ям…
– Недавно я переніс легку операцію. Назвав би її пластичною, адже великих клопотів вона не принесла. Без неї можна було обійтися. Нині, слава Богу, я в оптимальній формі й цілком готовий допомогти “Венті” вирішити завдання.
“КИТАЙ – ЦЕ ІНША ПЛАНЕТА”
– Зі слів Лужного, перед вами стоїть завдання вийти до єврокубків.
– Про це ще, мабуть, говорити зарано. Такої розмови тренерський штаб поки з нами не вів. Може, нам це завдання до снаги. Я на разі не знаю, адже не дуже обізнаний щодо рівня чемпіонату Латвії.
– Як вам Олег Лужний у ролі тренера?
– (Сміється). Та нормально. Він з нами також інтенсивно тренується. Коли ми зібралися в Ризі, то тренування проводили італійські фахівці, які колись були помічниками Невіо Скали. Вони відповідатимуть у “Венті” за фізпідготовку. Тепер усе частіше тренування проводить Олег Романович.
– У пресі були чутки, що невдовзі компанію Лужному, Хацкевичу, Беню та Налєпі складе й Сергій Ребров.
– Не знаю. Я про це не чув. Швидше за все, це неправда.
– Перед приїздом до Латвії ви встигли програти в Китаї. Які враження про цю країну?
– Найбільше в китайському футболі мене вразило те, що я навчився працювати самостійно. Там тебе ніхто не контролює, немає ніякого режиму харчування, ніхто тобі не скаже, коли ти маєш лягати спати. Ти сам себе готуєш до поєдинків.
Я жив у 12-мільйонному місті, неподалік Пекіна. Наша команда посіла шосте місце з 12-ти клубів вищої ліги китайського чемпіонату…
Є багато подробиць, про які я не хотів би згадувати. Після Києва, де у мене були казкові умови, коли потрапляєш у Китай, складається враження, що опинився на іншій планеті. Візьмімо хоча б кухню: у київських ресторанах китайської кухні готували зовсім інші, смачніші, страви, аніж ті, які споживають у Піднебесній.
“МОЯ СІМ’Я МЕШКАЄ У КИЄВІ”
– Олександре, футбольна доля занесла вас до Латвії. Як буде із сім’єю?
– Дружина та діти нині мешкають у Києві. Упродовж двох місяців, коли у нас будуть тренувальні збори в рідних країнах, сім’я і далі житиме в українській столиці. А коли розпочнеться сезон у Латвії, вони приїдуть до мене. Побачимо, якщо дружині й дітям сподобається Латвія, то житимемо разом у Вентспілсі. Якщо ні – вони повернуться до Києва.
– А в рідній Білорусі не маєте бажання колись оселитися?
– Білорусь – це моя Батьківщина. Там у мене залишилися батьки, родичі, друзі. Але там я, мабуть, не житиму. Туди я приїжджаю вже як у гості.
– Як у вас справи із збірною Білорусі?
– Моя збірна недавно у товариському матчі в гостях переграла поляків – 3:1. Тренерський штаб на цю зустріч мене запрошував, однак я відмовився через операцію, про яку ми говорили. З тренерами збірної я домовився, що матч із поляками пропущу, а вже у наступних зустрічах обов’язково допоможу рідній команді.
У відбірковому циклі до чемпіонату світу наше становище не є фатальним: у трьох матчах набрали чотири очки. Завдання виходу на Мундіаль ніхто не знімав.
– Усім відомо про любов вашого президента Олександра Лукашенка до спорту. Він частенько зустрічається з білоруськими спортсменами. Вам довелося з ним познайомитися?
– Так. Кілька років тому ми зустрічалися. Були на його хокейному матчі, після того був фуршет, на якому ми і познайомилися. Спілкувалися майже годину. Одразу помітно, що він – людина спортивна.
Олег ЗУБАРУК
Источник: “Украинский футбол”