У період міжсезоння львівські “Карпати” не надто активно провадили трансферну діяльність. Найгучнішим придбанням “зелено-білих”, безумовно, є 24-річний темношкірий бразильський форвард Вільям Роша Батиста, з яким клуб підписав півторарічний контракт.
Батиста став першим бразильцем, котрий одягнув футболку львівських “Карпат”. Він доволі швидко зумів продемонструвати власні бомбардирські якості: вже у другому офіційному матчі за львівський клуб забив гол дніпродзержинській “Сталі”. Через свого перекладача Бориса Худича Батиста в інтерв’ю “Газеті” розповів про себе, сім’ю та дещо інше.
– Розкажи, будь ласка, про свої перші кроки у футболі…
– Почав грати у п’ятирічному віці у футбольній школі “Сан-Пауло”. Там був декілька років, згодом перейшов у “Курінтьєс”. Першою професіональною командою, в якій за свою гру почав отримувати зарплату, став “Жувінтос”. Цей клуб ще називають “Ювентус”, позаяк він розташований у районі, де мешкає багато італійців. Працював там, доки не запропонували перейти в команду вищої ліги з Сан-Пауло – “Уніао Барбаренсе”. У двадцять років почав виступати за болгарський клуб “Левські”. Потім у моїй європейській кар’єрі був швейцарський “Цюріх”. Однак довго там не затримався і повернувся до Бразилії – в “Уніао Барбаренсе”. Минулого сезону виступав у чеській “Опаві”.
– Наскільки заможною є твоя родина і як батьки поставилися до захоплення футболом?
– Народився в сім’ї, яка представляла середній прошарок суспільства. Батьки дуже любили футбол. Тато, мама та сестра завжди підтримували мене й сприяли тому, щоб міг проявити свій талант. Аби дістатися до місця проведення тренувань, доводилося долати далеку дорогу автобусом. У Бразилії інша система оплати проїзду – на вході в автобус розміщено “вертушку”, і щоб безкоштовно пройти, я пролазив під нею.
– Подейкують, що у Бразилії незаможні люди можуть забезпечити собі гідне існування лише граючи у футбол.
– Справді, для бідних людей шляхом поліпшити фінансове становище є лише спорт, зокрема футбол, єдиний безкоштовний вид спорту. Водночас, не можна сказати, що багаті люди не стають футболістами. Приміром, всесвітньо відомий гравець італійського “Мілана” та збірної Бразилії Кака – виходець із дуже багатої сім’ї.
– Що ти знав про Україну перед приїздом у стан “Карпат”?
– Коли грав у Чехії, найкращим товаришем був мій одноклубник – українець Сергій Пшеничних, який часто розповідав про свою батьківщину. Тож дещо знав.
– А коли жив у Бразилії?
– Мешкаючи в Бразилії, я нічого не знав про Україну.
– Можливо, визнання Андрія Шевченка найкращим гравцем Європи й успіхи Віталія Кличка у боксі сприятимуть тому, що про нашу державу знатимуть більше й у тебе на Батьківщині?
– Великий вплив на бразильський спорт мають Олімпійські ігри. На останній Олімпіаді, яка відбулася в Афінах, дуже добре виступили українські атлети, після чого в нас заговорили про вашу державу.
– Яке враження справив на тебе Львів?
– Дуже сподобався. Львів’яни – напрочуд гостинні та люб’язні люди. Всюди мене приймають дуже добре. Непогано прийняли й у “Карпатах”, де всі живуть єдиним бажанням – вийти у вищу лігу.
– Чи не виникає в тебе проблем у взаєморозумінні з партнерами по команді?
– Звісно, є певні проблеми у спілкуванні з іншими гравцями. Товаришую з Самсоном Годвіном, з яким розмовляємо англійською мовою. Але навіть з тими футболістами, з якими не можемо спілкуватися, знаходимо порозуміння завдяки жестам і міміці.
– Як відомо, навесні футбольні поля в Україні в не надто хорошому стані. Як адаптувався до таких умов?
– Дуже важко, але не маю іншого виходу, як намагатися якнайшвидше призвичаїтися і до умов, і до якості газонів. Докладу максимум зусиль, аби грати на високому рівні.
– А що робиш у вільний час?
– Відпочиваю вдома. У нас щоденно два тренування, і мені потрібен час, аби звикнути до нового ритму життя. Полюбляю посидіти за комп’ютером, в інтернеті.
– А які сайти відвідуєш?
– Багато уваги приділяю тим, де розміщено спортивні новини й інформацію про Бразилію. Дуже сумую за батьківщиною та намагаюся стежити за життям бразильців через інтернет. Завдяки всесвітній мережі маю змогу контактувати з рідними.
– А як часто телефонуєш їм?
– Три-чотири рази на тиждень.
– Коли плануєш привезти до Львова свою сім’ю?
– Спершу думав, що адаптуюся швидше. Я маю призвичаїтися до міста, погодних умов. А коли почуватиму себе впевненіше, тоді привезу сюди дружину та сина. Можливо, це станеться через місяць або два, а може, навіть через три. Дуже важко порівнювати Україну з Бразилією, це небо і земля.
– Розкажи, будь ласка, про свою дружину.
– Ми почали товаришувати з нею ще в школі. Близько шести років живемо разом. Маємо трирічного сина.
– А чим займається дружина?
– Вона працює і паралельно навчається. За фахом – фізіотерапевт.
– Яке враження справила на тебе українська кухня?
– Наразі я ще не адаптувався до неї. У нас зовсім інші страви, тож іще не можу звикнути до української кухні.
– А які твої кулінарні уподобання?
– Мені дуже подобається рис, картопля та відбивні з м’яса. Супів, борщів та інших перших страв у Бразилії практично не споживають.
– Чи не пробував налагодити контакт зі співвітчизниками, які виступають за українські клуби?
– Контактую з бразильцями, які грають у Харкові.
– Хто з-поміж футболістів-бразильців, які грають в Україні, у себе на батьківщині має найбільший авторитет?
– Доволі авторитетним є Елано, який грав за збірну Бразилії, а нині захищає кольори донецького “Шахтаря”.
– У якій команді хотів би виступати в майбутньому?
– Наразі сконцентрувався на виступах у “Карпатах”. Мені потрібно дуже добре проявити себе в цій команді, аби згодом пропонували якісь інші варіанти. Договір закінчується через півтора року. Тоді й думатиму над тим, де продовжити кар’єру. А наразі слід докласти максимум зусиль у матчах за “Карпати”.
Розмовляв Гліб Ваколюк
Источник: “Львівська газета”