Шанувальники українського футболу ще донедавна вважали божеством лише Андрiя Шевченка. Та останнiм часом до рiвня форварда “Мiлана” стрiмко доростає ще один наш легiонер – Андрiй Воронiн, який грає в леверкузенському “Баєрi”. Корiнний одесит за популярнiстю та за рiвнем гри нинi склав конкуренцiю на полi самому Шевi. I нинi збiрну без цього нападника уявити важко. У розмовi з журналiстом “Експресу” Воронiн визнає, що вiн сповна вiдчув, що його популярнiсть в Українi значно зросла.
– Андрiю, як тобi ведеться у “Баєрi”?
– Нинi у нас пiшов явний спад у грi. Почали програвати у, здавалося, легких поєдинках. У Леверкузенi змирилися з тим, що за вихiд до Лiги чемпiонiв поборотися зараз неможливо, тож ми налаштованi “зачепитися” за Кубок УЕФА. Щодо моєї гри, то я нiякого погiршення не бачу. У мене все гаразд. Щоправда, в останнiй грi з дортмундською “Боруссiєю” отримав другу жовту картки за сезон. Це стало приводом для розмов, що Воронiн став грубше грати. Насправдi це проста випадковiсть. Я ненавмисне у боротьбi зiграв рукою, а суддя подумав iнакше.
– Знаю, що ти не вважаєш себе зiркою футболу, однак, як не крути, нинi ти – у центрi уваги вболiвальникiв. Де Воронiн популярнiший: в Нiмеччинi чи в Українi?
– Я вже десять рокiв мешкаю у Нiмеччинi, засвiтився у тамтешньому футболi. Мене всi там знають, тож популярностi не бракує. А в Українi слава прийшла лише цьогорiч. Мене почали впiзнавати на вулицях Києва, Одеси. Дотепер я цього не помiчав. А щодо Нiмеччини, то там я справдi популярний. Хоча я i перецшов у “Баєр”, однак мешкаю надалi в Кельнi. Там я навiть тепер – улюбленець мiсцевої публiки.
– Твiй агент Андрiй Головаш розповiв, що у Кельнi багато людей i досi не можуть пробачити тобi переходу до “Баєра”…
– Це правда. Часто на вулицях люди менi прямо в очi заявляють, що я зрадник. Це можна пояснити ворожими стосунками мiж “Кельном” та “Баєром”. Це протистояння чимось нагадує дуель “Динамо” та “Спартака” у чемпiонатi СРСР. Пригадую один епiзод, коли ще виступав у “Кельнi”. Ми були у безнадiйному становищi i вже точно знали, що вилетимо з вищого ешелону. Та на гру з “Баєром” налаштовувалися, як на останню в кар’єрi. У роздягальнi хлопцi казали, що фани нам скорiше пробачать вилiт з бундеслiги, анiж поразку вiд Леверкузена. Тож мiй перехiд з “Кельна” до “Баєра” неабияк вдарив по гордостi кельнцiв. Потiм образливо було читати про себе рiзнi нiсенiтницi у мiсцевiй пресi.
– На матчi з данцями, за вiдсутностi Шевченка, ти взяв на себе роль лiдера i виправдав сподiвання вболiвальникiв. Не боїшся, що Шева ревнуватиме?
– Менi приємно, що моя популярнiсть росте. Утiм, я нiколи не старався гнатися за Шевченком, бути кращим за нього. Шевченко – це Шевченко, а Воронiн – це Воронiн. Не знаю, чи ревнує Шева, це треба у нього спитати. Ми з ним маємо прекраснi стосунки. Я йому часто телефоную, вiн зi мною зв’язується. Повiр, ми не боремося за те, хто буде кращим в Українi.
– Ти вважаєш себе вихованцем нiмецького чи українського футболу?
– Звичайно – українського. Я починав свою кар’єру в Одесi, виступав за юнацьку команду “Чорноморця”. Там менi дали великий урок футболу. Зрештою, в Українi я заробив свої першi грошi. Менi було 14 рокiв, ми перемогли на турнiрi в Ужгородi, а мене визнали найкращим гравцем. Дали грошову винагороду. Це ще були купони (смiється). Суму не пригадую. Ми з командою пiшли в одну iз кав’ярень Ужгорода та вiдсвяткували цю подiю. В Українi я виступав до шiстнадцяти рокiв.
– Про який клуб ти мрiяв, коли виступав у юнацькому чемпiонатi України?
– Тодi я мрiяв про “Чорноморець”. А кар’єрою в київському “Динамо” марив кожен юнак. Пам’ятаю, я з нетерпiнням чекав зустрiчi “Чорноморця” з “Динамо” в Одесi. Батька за руку тягнув на цей матч. Яке було щастя побачити у грi Заварова, Блохiна, Дем’яненка, Баля, Кузнецова, Бєланова. То були великi футболiсти.
– Наскiльки менi вiдомо, твоя мрiя могла збутися, адже “Динамо” начебто хотiло запросити тебе до себе?
– Були такi розмови. Я мав бесiду з Iгорем Суркiсом стосовно мого переходу до “Динамо”. Однак, нiчим конкретним це не закiнчилося. Думаю, якби я захотiв перейти в “Динамо”, то переїхав би до Києва. Зважив всi плюси i мiнуси та вирiшили залишитися в Нiмеччинi. Менi тут подобається. Я добре адаптувався у цiй країнi. Так, дуже важко було у 16-рiчному вiцi покидати Україну. Довелося неабияк постраждати.
– До слiз, бува, не доходило?
– I до слiз доходило. У цьому вiцi хлопцi хочуть бути у сiмейному колi, у колi друзiв. Я цього був позбавлений, тому й мучився. Не уявляєш, як я сумував за Україною. Цей перiод вже позаду. Менi нинi комфортно в Нiмеччинi. Звiсно, бувають деякi незручностi. Як кажуть, там добре, де нас немає. Та, загалом, мене все влаштовує в Нiмеччинi. Маю прекрасну дружину, я її дуже люблю. З Катею одруженi п’ять рокiв. Дасть Бог, i дiти з’являться. До Нiмеччинi переселилися мiй дiд та баба, вони живуть у Франкфуртi. Батьки захотiли лишитися в Одесi – їм класно бiля моря, тож на переїзд не погодилися.
– Бiльшiсть футболiстiв нарiкає на брак вiльного часу. Як воно, бути гравцем нiмецького чемпiонату?
– Вiльних хвилин мало, однак, вони є. Тут є чим зайнятися. Ранiше я дуже любив пограти у великий тенiс. Тенiсист з мене не сильний, однак ракетку в руках тримати вмiю. Пiзнiше перейшов на настiльний тенiс. Полюбляю пограти у сквош, бадмiнтон, баскетбол, боулiнг, бiльярд. До речi, у боулiнг та в бiльярд добре грає моя дружина Катерина.
– Тобi iмпонує шопiнг? По магазинах часто гуляєш?
– Люблю гарно одягатися. Коли є можливiсть, то ходимо з дружиною по магазинах, купуємо вишуканi речi. На щастя, нашi смаки спiвпадають, тож нiяких суперечок при купiвлi одягу не виникає. Менi iмпонує спортивний стиль одягу: кросовочки, спортивний костюмчик або джинси. Галстук та костюм одягаю дуже рiдко. У моєму гардеробi лише два костюми. Менi їх цiлком вистачає.
– Футболiсти пiсля кожного матчу мiняються футболками. Скiльки футболок у твоїй колекцiї?
– Моя колекцiя нараховує близько сорока футболок. Найцiннiша з них, мабуть, футболка Зiдана, коли вiн подарував її пiсля матчу “Реала” з “Баєром”, який закiнчився внiчию 1:1. Менi бракує футболки Марадони. Це мiй кумир! Але його футболки у моїй колекцiї, мабуть, так i не буде.
– Андрiю, твоя зачiска цiлком тебе влаштовує? Змiнювати її не збираєшся?
– Зачiска мене влаштовує. Хоча, не виключаю того, що скоро пострижуся i знову матиму коротке волосся.
– Якiй марцi авта довiряєш?
– Менi подобаються “Мерседеси”, “БМВ”, “Порше”. Я змiнив чотири машини. Нинi їжджу на чорному “Мерседесi”. Рiк тому його придбав, як кажуть, з нуля.
– Андрiй Воронiн – людина вiруюча?
– Я не можу сказати, що дуже побожний. До церкви ходжу рiдко, перед сном не молюся, однак у Бога вiрю. Коли приїжджаю в Одесу, завжди заходжу до храму, ставлю свiчку. А перед кожним поєдинком хрещуся.
– Ти один iз небагатьох гравцiв нашої збiрної, який навiть не розумiє української мови.
– Прикро, що так сталося. Я вчився за Союзу, тодi можна було не вивчати української мови. А що я навчався у спортивному класi, тож через постiйнi тренування та змагання мене звiльняли з урокiв, у тому числi i з української. От так я i прогавив знання української. Коли країна стала самостiйною, в Одесi частiше почали говорити українською.
– В Українi побутує думка, що Воронiн не хоче повертатися в Україну, бо Нiмеччина – це Європа, а Україна лише стукає у європейськi дверi…
– Нi, я нiколи не говорив, що не хочу повертатися в Україну. В Нiмеччинi я заробляю грошi. Але не приховую, що можу колись переїхати в iншу країну. Менi iмпонує iспанська Прiмера та iталiйська серiя А. Не виключено, що повернуся в Україну. Її менi не вистачає. Дуже сумую за Одесою, за Чорним морем. Побачу, як складеться моя кар’єра в бундеслiзi.
Олег ЗУБАРУК, газ. “Експрес”, 14 апреля
Источник: Динамо Киев от Шурика