Анатолий ПОПОВ: “В украинском футболе нужна своя “политическая” реформа”

Навчитися пливти проти течії — справа складна. Найчастіше невдячна. Бо коли маєш власну точку зору, ризикуєш потрапити під шквал загального “одобрямсу”. Але загальному смаку (чи його ерзацу) треба хоч інколи давати ляпаса. Щоб в полові відшукати зерна. Щоб бройлерних курчат відрізняти від орлів. Складно? Безумовно. Але потрібно. Конче. Хоча ті, що вміють плавати проти течії, найчастіше залишаються в меншості. Однак це їх привілей. А слово — це їх право. На свою позицію. Послухаємо одного з них — виконавчого директора ПФЛ Анатолія Попова.

— Прикро, коли в будь-якій сфері діяльності (і в футболі також) існує лише одна точка зору, коли немає альтернативної думки. Це шлях в нікуди. Й історія нашої новітньої державності про це зайвий раз красномовно засвідчує. Якщо ж абстрагуватися від загальних питань й перейти до суто футбольних, то в нас є діячі, котрі вважають, що де вони — там і футбольна Мекка. Як тільки вони крокують до іншої інституції, футбольна Мекка відповідно переноситься до їх нової штаб-квартири. Приміром, центром футбольного життя України з 1996 по 2000 роки була ПФЛ. А з 2000 року “Мекка” перемістилася до ФФУ. Під шквальні оплески й тиради гнучких пристосуванців. Однак найстрашніше не те, що приймаються подібні рішення, а те, що в психології багатьох відкарбувалося — має бути так, як того хоче керівництво. На вищезгаданій тезі виросло ціле покоління “чого хазяїне бажаєте”. А коли знаходиться хтось, хто не згодний із “лінією партії”, одразу ж шквал загалу, який рветься до трибуни захищати господаря, накриє непокірного. Таким чином виховується безініціативність і тотальна слухняність. Це найбільше зло. Бо людина не повинна повзати.

Тепер щодо суті проблем. Ми жодним чином не заперечуємо пріоритетності в футбольній галузі ФФУ, яка наділена правом контролювати інші структури футбольного господарства. Саме контролювати, а не займатися дріб’язковою тотальною опікою, яка заважає працювати й безумовно шкодить розвою нашого футболу. Мені здається, що в федерації є чимало проблем, якими вона має займатися — це й дитячо-юнацький футбол. аматорський, жіночій. Приміром, левова частка затрат на аматорський футбол і “Шкіряний м’яч” лежить на плечах Федора Івановича Шпига. Але ж цим має займатися й ФФУ (не лише нагородженням переможців змагань, а щоденною кропіткою працею). Однак замість цього функціонери федерації влаштовують шоу за участю колишнього співробітника ПФЛ, який вилив відро бруду на працівників ліги. Голосуванням члени Ради ПФЛ зробити це повторно на своєму засіданні йому не дозволили. Але перший віце-президент ФФУ Олександр Бандурко попередив, що на виконкомі ФФУ вже їм ніхто не завадить. Для чого це робити? Якщо ви вважаєте, що є недоліки в діяльності ПФЛ, створіть комісію, яка б перевірила все, що завгодно. Але ні, ФФУ потрібна не істина, а розбірки. Навіщо перевіряти, коли можна безкарно вилити бруд на лігу. Між іншим, промова колишнього працівника ПФЛ, який таврував роботу ПФЛ, на адреси спортивних ЗМІ була розіслана з факсу… ФФУ. І не лише розіслана, а й підкоригована керівниками федерації. Про це заявляю відповідально.

— Проясніть, синонімічну різницю між поняттями “контроль” роботи ПФЛ федерацією і “дріб’язковою опікою”?

— На останній своїй прес-конференції Бандурко зазначив, що ФІФА та УЄФА теж контролюють діяльність ФФУ. Ми б хотіли, щоб і нас ФФУ так контролювала, як її УЄФА та ФІФА. А навіщо контроль заміняти суцільним стеженням? Нині будь-яке рішення ПФЛ ревізується федерацією, розглядається під “лупу”. Приміром, рішення щодо дисциплінарних порушень. Зараз, на жаль, ми відійшли від тих традицій ПФЛ, які були кілька років тому, починаючи з 1996 року. Те, що було тоді, нинішнє керівництво федерації стверджує, що то було неправильно. А бо й так, що ми, мовляв, не знали, до того ж погано працювало колишнє керівництво ФФУ, тому нам довелося певні обов’язки федерації звалити на свої плечі. Що стосується першої позиції — незнання. Як відомо, воно не звільняє від відповідальності. Стосовно колишнього керівництва ФФУ, яке погано працювало, то до її нинішнього головного штабу були запрошені п’ятеро (!) з колишніх — перший віце-президент Банников, віце-президенти Суркіс, Лашкул, Біденко та Воскресенський. Але якщо заглянути в корінь? Наприклад, як говорить Олександр Бандурко, у регламенті змагань сезону 1998/1999 років записано, що бюро ПФЛ очолювали голова дисциплінарного комітету ФФУ й відповідальний секретар ПФЛ — на правах співголів. Таке положення, на думку Олександра Івановича, “було зразком демократії і толерантності”… Можливо, зовні це має саме такий вигляд. Але зовнішність, як ви знаєте, оманлива. Якщо підняти протоколи засідань бюро ПФЛ за 1996-2000 роки й переглянути, хто на них головував, постає зовсім інша картина. Виявляється, практично всі засідання бюро вів Олександр Бандурко, тоді як за регламентом це мали б робити співголови, які, до речі, були присутніми на тих засіданнях — Безносенко й Мирський. Для підрахунку кількості засідань бюро ПФЛ тих часів, що їх провели співголови, вистачить пальців однієї руки. То це і є зразок “демократії і толерантності”?

Із сезону 2000-2001 в регламенті змагань було чітко записано, що засідання бюро очолює виконавчий директор ліги. Так тривало майже чотири роки. Після чого — черговий виток “контролю”. Засідання бюро ПФЛ має очолювати не призначена особа, а виборна. Тому нині бюро очолює президент ПФЛ. Я вважаю, що це нонсенс. Роботою бюро не повинен керувати ні президент ліги, тому, що на нього покладена відповідальність за весь професіональний футбол, ні віце-президенти, адже можуть виникнути такі ситуації, коли зіштовхнуться інтереси двох, або навіть трьох віце-президентів (трансферні відносини, зарплатня футболістів, тощо). Що тоді робити? Кликати ще когось? Нісенітниця якась. Я стверджую, що жодних циркулярів від ФІФА і УЄФА, на які посилаються нинішнє керівництво ФФУ щодо того, хто має проводити засідання бюро ліги, не існує. Якщо вам говорять про зворотне, не вірте. Бо таких документів просто немає в природі.

— Як щодо прерогативи розробки календаря змагань?

— Я повністю погоджуюся з Бандурком, що ПФЛ не може бути монополістом під час розробки календаря, адже щодо цього мають висловитися й клуби, й тренери, й федерація. А хіба ми діємо за якоюсь іншою схемою? Проект календаря ми адресуємо клубам, причому обов’язково пропонуючи їм не лише варіант ПФЛ, а й можливість самостійно створити графік змагань. Деякі клуби дають свої варіанти, деякі погоджуються з нашим. У минулому році на розгляд клубів ми розіслали варіант календаря київського “Динамо”. Варіант календаря надходить обов’язково й до ФФУ. У минулому році проект календаря схвалив комітет професіонального футболу, комітет збірних в особі головного тренера національної збірної Олега Блохіна, а також усі 16 клубів погодилися з запропонованим варіантом. Здавалося, всіх усе влаштовує. Але ні. Формально знаходять привід, через що виконком ФФУ змінює рішення клубів, котрі були одностайними. Нині кажуть, що, мовляв, за тим календарем сезон мав починатися кубковими півфіналами, а це колективи ставить у нерівні умови. Але ж, даруйте, всі четверо кубкових суперників погоджувалися на такий варіант! Тепер щодо того, чи входить до компетенції ліги формування календаря змагань. У звіті УЄФА за 2004 рік вказується, що вісімдесят відсотків провідних європейських футбольних ліг повністю формують календар змагань. Тобто ми працюємо у правовому полі УЄФА. Але фактично затверджене рішення по календарю виконком ФФУ відмінив. Я б хотів дізнатися, чи в подібному руслі УЄФА “контролює” ФФУ? З іншого боку, якщо чорним по білому записано, що організацією, яка проводить змагання, є ПФЛ, дайте нам виконати регламентну норму. Й контролюйте цей процес. А не ставте палиці в колеса. Та не розставляйте капкани.

— А що скажете з приводу винесення дисциплінарних санкцій?

— Свого часу зусиллями першого віце-президента ФФУ Сергія Стороженка до регламенту змагань була долучена норма, за якою рішення бюро щодо дисциплінарних санкцій затверджує КДК ФФУ. Коли це питання розглядали на виконкомі ФФУ, я сказав, що буде логічним, аби КДК затверджував не лише рішення з професіонального футболу, а й аматорського, дитячо-юнацького, жіночого, міні-футболу. Адже сказавши “а”, треба говорити й “б”. На що Григорій Михайлович відповів — “немає питань”. Я зауважив, що тоді члени КДК будуть змушені працювати не лише без вихідних, а й без відлучення по домівках, враховуючи, скільки різноманітних порушень у матчах різних рівнів.

На що Суркіс відповів – це не ваші проблеми. Добре. Але що ми бачили насправді? Ця система торкнулася тільки ПФЛ. Візьмемо, наприклад, регламент дитячо-юнацької футбольної ліги. У ньому щодо дисциплінарних санкцій написано майже те, що й стосувалося футболу професіонального. За винятком одного штриху — КДК займатиметься вищезгаданими питаннями тільки тоді, коли “виникне суперечлива ситуація”, тобто надійде апеляція. А чому подібним чином не робити й на більш високому рівні? Нині ж будь-яке рішення бюро ліги ми маємо надіслати для ревізії “старшому товаришу”. Ситуації бувають анекдотичні: де ми оштрафували клуб, скажімо, на 1 000 умовних одиниць, КДК змінює цю суму в будь-який бік на 500 у.о. Коли ліга рішенням бюро відсторонює футболіста, приміром, на два матчі, КДК може змінити вердикт на один або три поєдинки. Це навряд чи вписується в рамки здорового глузду. А якщо речі називати своїми іменами, то це — цензура. Але й це ще не все. Нині для того, щоб працівнику ПФЛ отримати якусь інформацію від арбітра поєдинку або делегата ФФУ з приводу того чи іншого інциденту на полі, потрібно пройти спеціальну процедуру. Так як арбітрам і делегатам ФФУ заборонила напряму давати будь-яку інформацію до ПФЛ, працівник ліги звертається до голови відповідного комітету, який у свою чергу дає вказівку підшефному, котрий пише рапорт на ім’я… голови комітету арбітрів чи інспекторського комітету. А нам потім надають його копію. Після того, як керівники ознайомляться зі змістом рапорту. Буває, що за браком часу резонансна справа потребує негайного вирішення, а натомість із ФФУ на наші запити відповідають, що рапорт надати не можуть, бо з ним ще не ознайомився голова комітету. Для чого існують такі бюрократичні перепони — питання не за адресою. Вважаю це ще одним класичним варіантом цензури.

— Дискусійним виявилося й питання щодо того, у кого — ПФЛ чи ФФУ — мають перебувати контракти футболістів…

— До 1996 року контракти зберігалися в ФФУ. Після 1996 року — в ПФЛ. І це цілком логічно, адже організація, що проводить змагання, має оперувати подібними документами. Нині із ФФУ нам говорять, що за правилом ФІФА копії контрактів мають зберігатися в національній федерації. Хвилиночку, але ж це правило діє в тому випадку, коли в країні немає професіональної ліги! А в нас вона є. І якщо ви передали нам права на проведення змагань, будьте ласкаві, дотримуйтесь правил гри. На моє переконання, ПФЛ нині найорганізованіша структура в нашому футбольному господарстві. Здавалося б, ФФУ має приділяти більше уваги іншим суб’єктам футболу країни. Але ні, хлібом не годуй, а дай переглянути рядове рішення бюро ПФЛ. А в той же час ФФУ чомусь не афішує факт порушення норми ФІФА, за якою національним федераціям суворо заборонено вимагати плату за видачу міжнародного трансферного сертифікату. А ФФУ за такий сертифікат бере 1000 у.о. Я погоджуюсь, що видача такого документа потребує певних затрат і відповідної роботи, а тому, можливо, вищезгадана сума — нормальне явище. Але ж це порушує вимоги ФІФА! Виходить, що межі правового поля в цьому випадку ФФУ може розширювати на свій розсуд! І, до речі, ніяких санкцій з боку ФІФА. Тому що ФІФА дійсно толерантно ставиться до своїх членів, чого можна побажати і ФФУ.

— Кому з точки зору законів ФІФА та УЄФА має підпорядковуватися суддівство?

— Починаючи з 1992 року у відповідних листах і циркулярах ФІФА неодноразово вказувалося, що суддівство не може бути підконтрольним лізі. Подібні циркуляри надходили й у 1996 році й пізніше, однак ПФЛ тоді на них не реагувала, зосередивши в своїх руках усю владу в суддівстві. Аргумент попереднього керівництва ПФЛ — тодішнє керівництво ФФУ було не в змозі вирішувати подібні питання. Як тільки керівництво ФФУ змінилося (як саме кадрово — я вже згадував), федерація одразу ж взяла суддівство в свої руки…

Що нині з цього приводу каже УЄФА? У вже згадуваному звіті УЄФА за минулий рік говориться, що в двадцяти відсотків провідних європейських лігах суддівство є їх компетенцією. І ніхто в цьому плані криміналу не вбачає. Що стосується згадуваних дисциплінарних питань, то вони входять до компетенції 27 відсотків провідних континентальних ліг.

— Анатолію Володимировичу, питання менш конкретне, але більш особисте: чим, на вашу думку, можна пояснити таку “любов” ФФУ до виконавчого директора ПФЛ?

— Мабуть, усе ж таки доцільніше було б запитати про це не мене. Але не подумайте, що я ухиляюся від відповіді. Пригадуєте відомий вислів: “За що його вбили? Він просто багато знав”. Справді, я багато знаю про те, як формувалася тодішня ПФЛ, які вона функції виконувала, як готувався конгрес ФФУ влітку 2000 року. І які події цьому передували. А це для багатьох — як кістка в горлі.

— Але ж на Попова намагаються тиснути й деякі віце-президенти нинішньої ПФЛ, мовляв, засідання бюро ПФЛ має проводити не виконавчий директор ліги, а один із віце-президентів…

— Відверто кажучи, мені незрозуміло, чому саме таким чином ставить питання віце-президент ПФЛ Володимир Фек. Чомусь раніше всіх влаштовувало, що засідання бюро проводили виконавчі директори ліги. Фек пропонує обрати першого віце-президента ПФЛ, який буде звільнений від клубних обов’язків і який би проводив засідання бюро. Можна й так зробити. Правда, що це змінить? Але чому це питання піднімається саме зараз? А до Фека, якого, до речі, я поважаю і віддаю йому належне за те, що він робить для свого клубу, я хотів би поставити таке запитання: чому Володимир Юрійович на раді ПФЛ голосував за один проект календаря, а через добу на виконкомі ФФУ — за інший?

— Подібні прояви до вас ви вважаєте за критику?

— Мене тішить така увага до моєї персони. Більше того, якщо проти мене так налаштовані, то це зайвий раз свідчить, що я на правильному шляху.

— Але ж часом доводилося жертвувати й посадами?

— Неодноразово. Приміром, мене кілька разів знімали з інспектування матчів чемпіонату України. У той час як я був делегатом УЄФА. Влітку 2000 року я відмовився від однієї пропозиції кандидата на посаду керівника ФФУ. Як наслідок — мене викреслили зі всіх списків, я навіть не потрапив до ради ФФУ, до якої входило понах 70 фахівців. Що цікаво, коли в Україні мене відлучили від інспектування, в Європі призначення на матчі я продовжував регулярно отримувати. Ситуація нині не надто відмінна: інспектую матчі національних збірних у якості комісара ФІФА, а у вітчизняному чемпіонаті мене, м’яко кажучи, не “перевантажують” інспектуванням. Нині я вже не делегат УЄФА. З цього приводу мені надійшов лист від виконавчого директора УЄФА Оллсона, в якому він подякував мені за роботу у якості делегата УЄФА, але, зважаючи на те, що ФФУ мене не рекомендувала для подальшого інспектування матчів УЄФА, виказав надію, що ми ще будемо мати нагоду спільно працювати. Але, здається, на цьому ситуація не вичерпується. Як зазначив на згаданій прес-конференції Бандурко, тільки чинний делегат УЄФА має можливість стати комісаром ФІФА. Якщо зважити, що наші колеги з ФФУ словами не розкидаються, то наступним їхнім кроком стане спроба позбавлення мене статусу комісара ФІФА. Що ж, якщо нашій федерації так вигідно, то нехай так і буде. Повірте, я не гонюся за цією посадою, адже за чотири роки роботи генеральним секретарем ФФУ, інспектуючи 9 років матчі, в тому числі Ліги чемпіонів за участю “Реала”, “Аяксу”, “Бенфіки”, матчі національних збірних, побачив світу і задовольнив свої амбіції. Очевидно, у такий спосіб керівництво ФФУ “піднімає” свій футбольний міжнародний авторитет.

– А яке до вас ставлення в ФІФА?

– Я повністю задоволений ставленням до мене з боку відповідних структур ФІФА. Нещодавно знову отримав призначення. Буду комісаром ФІФА на матчі відбіркового турніру чемпіонату світу між лідерами однієї з груп – команд Болгарії і Хорватії.

— Чи входять представники ПФЛ до складу КДК ФФУ чи Апеляційного комітету?

— Цікаве запитання. Нині ПФЛ не представлена в жодному дисциплінарному органові федерації. Мені можуть зауважити, що, приміром, в Апеляційному комітеті мають бути незалежні, незаангажовані фахівці. Але в такому разі чому б не ввести квоту хоч на одне місце від ПФЛ, і ми б рекомендували, скажімо, якогось заслуженого юриста. Чому цього не можна зробити? Жодного представника ліги немає і в КДК. Мені це видається принаймні дивним, адже маю документальні свідчення, що свого часу до складу КДК входили п’ятеро (!) представників ПФЛ (а всього комітет нараховував вісім членів). Це що, демократія в дії? У комісії по прийому екзаменів у делегатів ФФУ також немає жодного представника ліги. А коли нинішнє керівництво федерації очолювало лігу, їх кількість доходила до трьох чоловік. За свої слова відповідаю, тому що цю комісію як генеральний секретар ФФУ тоді формував саме я. Представники тодішньої ПФЛ направляли листа на адресу ФФУ зі своїми кандидатурами на посаду членів комісії, і в жодному випадку їм не було відмовлено. Нині ж президент ПФЛ, народний депутат України Равіль Сафіуллін протягом двох років з подібним проханням пише листи президентові ФФУ, народному депутатові України Григорію Суркісу, однак відповідна реакція відсутня. Чому? Питання риторичне.

— Пам’ятаю, як інспектуючи поєдинок вищої ліги “Металург” (Запоріжжя) — “Таврія”, ви поставили низьку оцінку арбітрові зустрічі Шандору. Після того вас відлучили від інспектування. Як варто розцінювати ту ситуацію — зведення рахунків з делегатом ФФУ Поповим чи фахова помилка делегата ФФУ Попова?

— Тоді я поставив незадовільну оцінку Шандору за непризначений пенальті. Якщо я помилився, то згідно з дисциплінарними правилами, мене треба було відлучити від інспектування на два матчі. Проте випадок став унікальним по суті: мою ситуацію “розбирав” і приймав рішення інспекторський комітет. Але ж подібні рішення має право приймати лише КДК. Мені інкримінували не тільки помилку, а й… упередженість (!). На мої аргументи не звертали уваги. Люди добрі, в історії українського футболу не було випадку, коли б делегату інкримінували упередженість. Не пам’ятаю такого випадку і в практиці світового футболу. Як же хотілось декому з керівників ФФУ мені насолити, а декому з підлеглих цих керівників якомога нижче перед ним прогнутися, щоб дійти просто до втрати здорового глузду. І все це для того, щоб мати привід дискваліфікувати мене на півроку.

Тоді я попросив Суркіса для розгляду цієї ігрової ситуації створити міжнародну комісію. Я запропонував Григорію Михайловичу, якщо комісія визнає, що я помилився, я залишу футбол. Якщо ж ні, то нехай футбол залишать ті, хто ініціював цей черговий спектакль. Як ви здогадалися, така комісія не була створена. ДО речі, моя пропозиція є чинною і сьогодні. І ще про це питання. Я інспектував матч плей-офф молодіжних збірних Білорусі і Польщі. Від федерації футболу господарів зустрічав мене відомий в минулому арбітр Вадим Жук. Я запропонував йому переглянути плівку з тим суперечливим епізодом. Після гри прямо в суддівській кімнаті ми переглянули відеозапис. Крім нас була ще й суддівська бригада з Нідерландів і суддівський наглядач із Німеччини. Я їм не розповідав суті справи, а лише запропонував переглянути епізод, після чого вони мені в один голос — а що, мовляв, тут дивитися, очевидний пенальті… Апеляційний комітет ФФУ “упередженість” з мене зняв. Однак залишили за мною “помилку”. Це ще раз підтвердило, що в нашій країні з футбольною владою боротися практично неможливо.

— У вас непрості стосунки з деякими керівниками ФФУ, наприклад, з першим віце-президентом Сергієм Стороженком.

– Коли наприкінці 2000 року на запрошення Григорія Михайловича я вдруге прийшов на роботу в федерацію, мені до рук потрапив склад екзаменаційної комісії, яка прйимала екзамени в делегатів ФФУ. Очолював її Сергій Стороженко. Я завжди вважав, що займатися необхідно тією справою, якій ти навчався. До цієї комісії не потрапив ні Віхров, ні Попов — доценти кафедри футболу, кандидати наук, судді всесоюзної категорії, делегати УЄФА (а раніше ми входили до цієї комісії). Я сказав Стороженку: “Після подібного в мене немає особливого бажання бути в комісії, але скажіть, будь ласка, якби я приїхав до школи міліції Харкова з педагогічною освітою з бажанням приймати екзамени у юристів, мене б вважали божевільним. Але ж чому такий стан речей може бути в нашому футболі? Людина, яка не має жодної уяви, що таке суддівство та інспектування, без спеціальної освіти і відповідного досвіду роботи очолює спеціалізовану екзаменаційну комісію?” Очевидно, йому це не сподобалося. Одна деталь. Стороженко до того, як він нещодавно повернувся до Харкова на державну службу, координував роботу інспекторського комітету. А тепер здогадайтеся з трьох разів, хто став моїм постійним опонентом і режисером вистави з моєю “упередженістю” і “неправильною” оцінкою дій Шандора за не призначення ним пенальті. Бачу, ви здогадалися з першого разу.

— Насамкінець про перспективи вітчизняного “спорту номер один”.

— Поки вся футбольна влада буде сконцентрована в одних руках, суттєвого зрушення у нас не буде.

Приміром, на недавньому матчі “Борисфена” з “Динамо” були присутні обидві перші особи “Динамо”. Одна – де-юре, друга – де-факто. Цього виявилося досить, щоб ні четвертий арбітр, ні арбітр, ні делегат ФФУ не відзначили в рапортах, як вів себе головний тренер киян (маю на увазі використання Йожефом Сабо ненормативної лексики). Хоча це чув увесь стадіон. Арбітрів і делегата зрозуміти можна: сьогодні ти при справі, а завтра зайве слово може поставити хрест на усій твоїй кар’єрі. Цей факт показовий, він відповідає на багато запитань. Тому ліга й пропонує бодай трохи обмежити цю необмежену владу. В політиці до цього вже прийшли. Я вважаю, що і в українському футболі необхідна своя “політична” реформа.

Олександр ПАНФІЛОВ, газета “Український футбол”

Источник: ПФЛ

Новости партнеров

Комментарии: