Анна БЕЛЬКЕВИЧ: “Болеем вместе за хороший футбол”

Довідка

Аня БЯЛЬКЕВИЧ. Народилася 16 грудня 1982 року в Києві. У вісім років Аня розпочала навчання в музичній школі, яку закінчила на відмінно. В десять років у житті майбутньої популярної співачки з’явився ансамбль “Світанок”, з яким вона об’їздила пів-Європи: Іспанію, Францію, Грецію Німеччину, Польщу, Словаччину, Румунію. 1999 року Аня із золотою медаллю закінчила школу. Відтак вступила в Національний університет культури й мистецтв на факультет режисури та телебачення, курс “актор, диктор і ведучий телепрограм”. У 17 років пройшла кастинг і стала ведучою телеканалу О-ТВ. Працювала близько року, а згодом пройшла проби на “Новий канал”, де була ведучою ранкового шоу “Підйом”. Згодом Аня стала учасницею групи “ВІА Гра”. Успішну кар’єру на естраді перервала заради створення сім’ї з Валентином Бялькевичем.

Невдовзі мине рік відтоді, як Аня Сєдакова покинула групу “ВІА Гра” й естраду загалом і поринула в сімейне життя. Нині Аня виховує дитину та турбується про затишок свого чоловіка – капітана київського “Динамо” Валентина Бялькевича. Про теперішнє життя, плани на майбутнє та про футбол Аня Бялькевич розповіла в ексклюзивному інтерв’ю “Газеті”.

– Нині київське “Динамо” переживає не найкращі часи. Скандал довкола акцій столичної команди та провал у внутрішній першості якось позначилися на психологічному настрої вашого чоловіка, капітана “Динамо” Валентина Бялькевича?

– З’явилася невпевненість у майбутньому, а це, звісно, не може не вплинути на настрій. Футболісти не знають, чи працюватимуть завтра, чи отримуватимуть зарплату, чи зможуть утримувати сім’ю. А це дуже важливо для будь-якої людини. Попри це, хлопці непогано тримаються, намагаються якнайкраще виконувати свою роботу. А про те, як їм вдається це, судити не мені.

– Невпевненість у майбутньому не спонукає Валентина розпочати пошук нової команди?

– Я не можу говорити від імені свого чоловіка. Втім, добре знаю Валика, тому запевняю вас, що він не з тих людей, що здатні кинути своїх товаришів у скрутний час. Думаю, що залишиться в команді, оскільки клуб дуже багато зробив для Валентина, так само, як і чоловік – для клубу. Тож, як на мене, він не зрадить “Динамо” через те, що воно переживає труднощі. Навіть більше, мені здається, що він навіть не думав про це. Недарма його обрали капітаном команди.Архів “Газети”

– А якщо не пов’язувати цього з проблемами клубу, чи не обговорювали ви з Валентином можливості переїхати в інше місто або державу через те, що йому запропонували вигідніші умови в іншій команді?

– Валентинові пропонували перейти в деякі інші колективи, але ми не говорили про це. Коли це буде потрібно чоловікові, я поїду з ним. Були цікаві та вигідні пропозиції, але він – капітан команди й не хоче зробити так, аби своїм учинком образити “Динамо”. Якщо перейде в інший клуб, то зробить це лише за взаємною згодою з теперішнім.

– Перед знайомством із Валентином ви були футбольним уболівальником?

– Уболівальницею я не була, але знала, що існує така команда, як київське “Динамо”. Щиро кажучи, прізвище чоловіка, коли почула його вперше, мені нічого не сказало. Мала власне доволі насичене життя, в якому не було часу для того, щоб цікавитися футболом.

– Валентин Бялькевич справляє на журналістів враження мовчазної та суворої людини. Яким він є насправді, тоді, коли ховається від сторонніх очей?

– Яким він є в сімейному колі, знатиму лише я, оскільки мені здається, що не маю права розповідати про це журналістам. Але можу сказати: він переконаний у тому, що кожен футболіст має доводити власну профпридатність на полі, а не на сторінках газет. Чоловік не надто часто дає інтерв’ю через те, що не хоче, щоб писали про його світське життя. Валентин – зовсім інша людина. Зі мною він дуже добрий (сміється).

– За ким останнє слово в суперечливих ситуаціях?

– Звичайно, за чоловіком, адже він у нас глава сім’ї. Інакше просто не може бути. Я – жінка, він – чоловік. І як скаже Валентин, так і буде.

– А зарплатню Валентин приносить вам чи тримає гроші в себе?

– Тут у нас звичайні стосунки. Хотіла б подивитися на Валентина Бялькевича, який приносить мені зарплату, а я щодня даю йому п’ять копійок. Думаю, що він не схожий на таку людину. В нас є сімейний бюджет, який плануємо спільно. Часто називаю вартість того, що нам потрібно придбати, а він дає мені гроші. Але Валентин – доволі сувора людина, його не можна назвати “підкаблучником”.

– Ви можете пригадати найкоштовніший подарунок від чоловіка?

– Можу, це наша дитина.

– А крім дитини?

– Будь-який подарунок від нього для мене цінний не тому, що коштує декілька тисяч доларів. Ціную через те, що він від Валика. Загалом важко пригадати щось особливе. Приміром, на заручини він подарував надзвичайно гарну обручку. Але мені б хотілося наголосити на тому, що важливо усвідомлення не вартості подарунка, а того, хто його зробив.

– Життя футболіста передбачає постійні роз’їзди. Як часто ви маєте нагоду провести разом день-два?

– Іноді вдається побути разом день, а от два – ніколи. Після відпустки взимку ми ще не були разом більше, ніж день. Останнім часом доволі часто відвідую футбольні матчі за участю “Динамо”. Неприємно чути, як фани команди-суперниці кричать: “Ось бігають мільйонери. Нічого не вміють, не роблять, а заробляють мільйони”. Дуже прикро вислуховувати таке, я навіть нічого не говорила чоловікові. Хотілося б, аби та людина, та й, зрештою, інші, схожі на неї, знали, що в мого чоловіка, крім 15 днів відпустки, немає жодного вільного дня. Він щодня ходить на тренування. Сьогодні поїхав близько 10-ї ранку, а повернеться о 21-й. І так завжди. Лише іноді після виснажливих ігор, у яких “динамівці” перемагають, їм дозволяють день відпочити. А зазвичай Валик щодня перебуває на базі. В усіх нормальних людей є два вихідні на тиждень, а в мого чоловіка цього немає. Тому не потрібно ображати футболістів. Зважте на їхню копітку працю та психологічний тягар, який лежить на їхніх плечах.

– Незабаром почнеться сезон відпусток. Уже вирішили, де відпочиватимете з чоловіком?

– Влітку Валик не відпочиває. Не знаю, як в інших командах, а в “Динамо” є лише одна відпустка – 15 днів після завершення першого кола. Колись Валерій Лобановський започаткував тренувальні збори в Ялті, куди футболісти вирушають із сім’ями. “Динамівці” тренуються, а ми живемо поруч із ними. Торік уже їздила в Крим разом із “Динамо”, дуже хочу поїхати й цього року.

– Що ви робите в той час, коли Валентин перебуває на базі?

– Переймаюся власними справами, адже тоді, коли Валентин удома, всю увагу приділяю чоловікові. Невдовзі стану телеведучою. Наразі не підписано відповідної угоди, й тому не можу точно сказати, на якому каналі глядачі зможуть побачити мою програму. Тривають підготовчі роботи. Думаю, що це буде один із двох головних телеканалів України. Програма буде гарним шоу. Розповісти подробиці наразі не можу, оскільки це не лише моя таємниця.

Окрім того, найближчим часом запишу декілька пісень. Думаю, що через місяць або півтора з’явиться мій перший кліп. Також працюю над власною книжкою, в якій розповім про те, що пережила за останні дев’ять місяців. Як на мене, період вагітності є одним із найскладніших у житті кожної жінки. Йдеться не стільки про фізичний аспект, скільки про психологічний. Мені довелося пережити важкі моменти. Тож хотіла написати книжку саме про це. Однак про мій намір дізналася преса і дещо спотворила інформацію. З’явилися чутки, мовляв, пишу книжку про групу “ВІА Гра”. Подейкували, буцім хочу скандалу, сказати правду про шоу-бізнес. Нині люди дуже цікавляться цим. Тому вирішила написати дещо про “ВІА Гру”, а також про те, що відчуває вагітна жінка, щоб таким чином допомогти дівчатам, які стоять на порозі того шляху, котрий пройшла я.

– Що саме плануєте розповісти про групу “ВІА Гра”?

– Йдеться не про те, як я пішла звідти. Два роки вважала, що не маю ближчих людей, аніж дівчата з групи та продюсери. Впродовж цього часу ми були найкращими подругами. Вони радили зробити цей крок, запевняли, що завжди будуть поруч і чекатимуть на моє повернення. Однак незабаром забули про мене. Саме це вражає. Гірко від думки про те, що я два роки вважала їх своїми найкращими друзями, а виявилося – ми просто працювали разом. Однак це не означає, нібито хочу когось звинуватити в чомусь. Ці події в минулому, немає сенсу щоразу говорити про те, яка я добра, а вони погані. В мене своє життя, в них – своє. Дуже вдячна за те, що вони були в моєму житті. Якби не було продюсерів, дівчат із групи, я не стала б такою, якою є нині – сильною та досвідченішою.

– А з ким із “динамівців” ви товаришуєте сім’ями?

– Валентин є капітаном команди, а це свідчить про те, що одноклубники поважають його. Тому товаришуємо з усіма. Особисто в мене найтепліші взаємини склалися з дружиною Горана Сабліча, Монікою, та Маріса Верпаковскіса – Байбою. Натомість складно виокремити когось із товаришів Валика, який приятелює з усіма футболістами. Хоча хлопці проводять дуже багато часу разом, і коли в них випадає вільна хвилина, намагаються побути з родиною. Все-таки вони щодня бачаться та спілкуються на базі. Тому, коли Валентин приїздить додому, йому хочеться бачити лише мене.

– А як проводите вільний час разом зі своїми подругами?

– З Монікою Сабліч ми зустрічаємося практично щодня. З Байбою, яка саме очікує дитину, бачимося теж доволі часто. Ми ходимо магазинами, спілкуємося в кав’ярнях, обговорюємо різні теми. Намагаємося якомога більше часу проводити на свіжому повітрі, оскільки це нам нині дуже корисно.

– А на футбол разом ходите?

– Звісно, не пропускаємо жодного матчу “Динамо”. На початку другого кола ми не відвідували ігор через холодну погоду. А тепер, коли сонечко пригріло землю, робимо це постійно.

– Ви, мабуть, уже більше часу приділяєте футболу і знаєте турнірне становище київського “Динамо” та його конкурентів у внутрішній першості?

– Турнірним становищем київського “Динамо” цікавлюся вже давно. А тепер володію глибшими знаннями. Знаю турнірне становище італійського “Мілана” та деяких інших команд. Цікаво разом із чоловіком дивитися матчі Ліги чемпіонів. У нашій державі, гадаю, всі люди певною мірою цікавляться футболом. Однак мені б не хотілося давати коментарі щодо дій спортсменів на полі, оскільки не вважаю себе настільки компетентною в цьому питанні.

– Переглядаючи матчі єврокубків або першості іншої країни, ви не порівнювали зовнішність або манеру ведення гри Валентина з кимсь з іноземних “зірок” футболу?

– Не можу сказати, що порівнювала манеру гри Валика з кимсь іншим, адже не вважаю себе настільки обізнаною у футболі, щоб робити це. Але можу сказати, що мене завжди цікавлять люди, які грають під восьмим номером. Не знаю, чи є статистика щодо цього, але я зауважила, що під восьмим номером грають доволі яскраві футболісти. Часто цей номер належить капітанові команди. Тому мені здається, що вісімка – магічне число. В цьому плані порівнювала чоловіка з іншими футболістами.

– Суто футбольне запитання: як ви розцінюєте шанси київського “Динамо” цьогоріч здобути чемпіонський комплект нагород у внутрішній першості?

– Звісно, хочеться вірити в це… У чоловіка часто запитують, за яку команду він уболіває в єврокубках або в єврочемпіонаті. На що він завжди відповідає, що вболіває за гарний футбол. Переконана, якщо “Динамо” продемонструє такий футбол, то не важливо, хто стане чемпіоном. Безумовно, “динамівці” боротимуться за чемпіонський комплект нагород. Але якщо поєдинки за їхньою участю будуть цікавими та яскравими, то навіть київські фани пробачать своїм улюбленцям те, що вони не стали першими. Головне для нас – хороша гра, а не те, хто стане чемпіоном. Мені здається, що “динамівцям” уже не потрібно нікому нічого доводити, адже вони багато разів ставали чемпіонами України. Можливо, цьогоріч буде інакше, але життя на цьому не зупиняється. Тож уболіваймо разом за гарний футбол. І не варто робити трагедії, якщо “Динамо” не зуміє вибороти “золото” чемпіонату України.

– Наскільки болісно Валентин сприймає поразки своєї команди?

– Дуже помиляються ті, хто думає, що футболісти після поразок приходять додому, жартують і посміхаються. На їхні плечі лягає величезний психологічний тягар. Адже гравців критикують уболівальники та тренер. Мій чоловік після матчу засинає близько 5-ї ранку. Перед тим аналізує гру, власні дії. В такі моменти необхідно бути поруч з ним і не вимагати, аби вислуховував мої проблеми. Намагаюся вислухати Валентина. Адже йому хочеться виговоритися. А коли “Динамо” перемагає, теж бувають нелегкі моменти. То дуже велика радість для нього, а це також важко (сміється).

Розмовляв Гліб Ваколюк

Источник: “Львівська газета”

В записи нет меток.

Новости партнеров

Комментарии: