Робота футбольного суддi – престижна та добре оплачувана. В Українi арбiтр вищої лiги за кожен матч дiстає 1200 американських доларiв. Щоправда, за цi грошi реферi терплять постiйнi звинуваченнi з боку тренерiв, гравцiв, не кажучи вже про образливi вигуки з трибун стадiонiв. Про деякi подробицi iз життя арбiтра ми поговорили з одним iз найкращих суддiв в Українi – Андрiєм Шандором, який, до речi, обслуговував центральний матч останнього туру мiж “Динамо” та “Днiпром”.
– Пане Андрiю, нинi чимало людей мрiє стати арбiтром. Що ж робити тим, хто хоче взяти свисток до рук та судити матчi з участю “Динамо” чи “Шахтаря”?
– Кожен охочий може стати суддею. I не обов’язково для цього мати диплом iнфiзу ще ще якогось закладу спортивного напрямку. Головне, щоб людина мала бажання судити матчi. Пораджу починати кар’єру у юному вiцi, адже для того, щоб стати високо квалiфiкованим арбiтром, треба попрацювати не менше десяти рокiв. А працювати – це значить мати постiйну практику. А ще я забув сказати про силу волi. Найважче починати обслуговувати матчi. Як правило, кар’єра починається з поєдинкiв сiльських або дитячих команд. Щоб йти далi, треба на такому рiвнi, мабуть, вiдсудити два-три роки. А на такому етапi треба працювати за безцiнь.
– Гаразд, я три роки просудив у першостi, скажiмо, Стрийського району Львiвської областi. Що далi?
– Тодi вам конче треба звернутися у Федерацiю футболу областi. Двiчi в рiк ця структура приймає тести з фiзичної та теоретичної пiдготовки. Ви пишете письмову заяву з проханням зарахувати в число арбiтрiв. Обов’язково треба успiшно здати тест Купера, пробiгти двiчi п’ятдесят метрiв десь за 7,5 секунд та двiчi двiстi метрiв за 32 секунди. Вiдтак вам запропонують теоретичний курс. Пiсля цього спецiальна комiсiя допускає вас судити матчi дитячої лiги областi. А вже там ви пiд постiйним оком фахiвцiв. Вас переглядають вiдомi суддi, представники школи арбiтрiв. Там двiчi на мiсяць читають лекцiї, пiдказують, поправляють. I якщо ми бачимо, що хлопець прогресує, то допускаємо до матчiв першостi областi серед команд другої групи. На цьому рiвнi є iншi люди, якi придивляються за талантами. I так, крок за кроком, можна дорости i до вищої лiги. Я думаю, що одного бажання замало. Треба мати хист, бо я знаю людей, якi судили матчi дитячої лiги п’ять i шiсть рокiв i далi цiєї лiги не пiшли.
– Який саме бар’єр найважче перейти: з обласного рiвня на другу лiгу України, з другої до першої чи з першої до вищої лiги?
– Важко вiдповiсти. Як на мене, то найскладнiший отой перший етап. Маю на увазi iгри дитячої лiги чи навiть районних першостей. Суддя-початкiвець приїжджає на гру, переодягнутися йому нiде, надворi дощ, тож вiн стає пiд дерево чи в кущах та переодягається. Мокне, нервується, а отримує лише моральне задоволення, адже на такому рiвнi ти багато не заробиш. Зрештою, i в областi майже така сама картина.
– Цiкаво, з яким стажем суддi починають судити матчi вищої лiги?
– Кожному своє дано. Я прогресував швидко. Почав судити аж у 27-рiчному вiцi i за сiм рокiв дiйшов вiд рiвня першостi областi до вищої лiги. Та це так склалися обставини. Насправдi треба бiльше часу працювати.
– Як ви нинi пiдтримуєте свою фiзичну готовнiсть?
– Кожен арбiтр – професiонал, тому кожен iндивiдуально готується. Коли готуюся до чемпiонату, то працюю iнтенсивно шiсть разiв на тиждень. Пiд час сезону займаюся не менше чотирьох разiв на тиждень. Однак, це не значить, що я вийшов на поле, тряснув кiстьми, пробiгся та й пiшов додому. Працюю виснажливо, причому щоразу роблю iншi вправи. Якщо йде кросова робота, до бiжу вiд шести до 15 кiлометрiв. Скажiмо, пробiгся сiм кiлометрiв нижчим за середнiй темпом, потiм беруся за так званий стрейтiнг, тобто розтягування. Вiдтак вiдпрацьовую загально розвиваючi вправи. На другий день працюю на швидкiсть. Словом, тренуємося, по-рiзному, так як футболiсти. Єдине, що нас нiхто не пiдганяє, суддi займаються iндивiдуально.
– Як менi вiдомо, арбiтраж не є фаховою роботою?
– Думаю, ми дiйдемо до того, що ця справа буде фаховою, щоб арбiтри знали, що їхня робота – суддiвська, щоб у трудовiй книжцi був вiдповiдний запис. А нинi ця робота нагадує хоббi або якесь додаткове заняття. Дуже важко поєднувати основну роботу iз суддiвством, адже дуже багато часу йде на фiзичну та теоретичну пiдготовку, на переїзди. Добре, що в мене на роботi це все розумiють (Андрiй Шандор працює заступником директора СДЮШОР “Карпати” – Авт.). Так що вiрю, що арбiтри працюватимуть не як аматори, а як професiонали.
– Хто лiкуватиме арбiтра, якщо вiн, не дай Боже, зазнає травми?
– У нас немає жодного договору з федерацiєю, тому лiкуємося своїм коштом. Торiк я зазнав травми у Запорiжжi пiд час матчу “Металурга” з “Арсеналом”. Три тижнi нога була в гiпсi. Лiкувався у Львовi, за свiй кошт.
– Пане Андрiю, в Українi склалася тенденцiя, що майже у кожному турi хтось iз тренерiв поливає брудом арбiтрiв. Невже суддям заборонено апелювати на звинувачення наставникiв?
– Я думаю, що невдовзi ми почнемо боротися з тренерами. Вони перегинають палку. Терпiти бiльше не можна. Розумiю, що ми помиляємося, та хто нинi не робить помилок? Подивiться в Європу, там також суддi не iдеальнi, помиляються не менше, нiж ми. А в Українi всi невдачi списують на суддiв. Ну де ж так можна? I це, до речi, не лише у футболi, а в iнших видах спорту.
– Тренерiв, однак, за цi висловлювання штрафують. Цiкаво, а представникiв Фемiди змушують платити недобровiльнi внески за погану роботу?
– Звичайно, коли суддя вiдсудив на низькому рiвнi, то йому платять гонорар не 1200 доларiв, а значно менше – шiстсот, а то i п’ятсот доларiв. Утiм, в Українi всi знають, що реферi в центрi поля дiстають за матч 1200 доларiв. Насправдi, на руки ми отримуємо 750 доларiв. З нас стягує держава рiзнi податки. Є й такi покарання, коли реферi на декiлька матчiв переводять у нижчий ешелон.
Олег ЗУБАРУК, газ. “Експрес”
Источник: Динамо Киев от Шурика