Леонид БУРЯК: “Планируем снова встретиться с “Ференцварошем” и “Баварией”

       Цiєї суботи футбольна Україна вiдзначатиме чи не найголовнiшу подiю у своїй iсторiї. Рiвно тридцять рокiв тому київське “Динамо” привезло на береги Днiпра перший мiжнародний трофей – Кубок Кубкiв. Таким чином, “Динамо” стало першим клубом у Радянському Союзi, який домiгся такого великого успiху. Саме з цього трiумфу почалася багата iсторiя легендарного українського клубу. Своїми спогадами про далекий 1975-й рiк з журналiстом “Експресу” подiлився один iз тогочасних трiумфаторiв Леонiд Буряк, який нинi працює спортивним директором “Динамо”.

       – Леонiде Йосиповичу, ви були наймолодшим гравцем у фiнальному поєдинку проти угорського “Ференцвароша”. Не лячно було у 21-рiчному вiцi виходити на такий вiдповiдальний матч?

       – Нi, як тепер пам’ятаю, жодного мандражу, хвилювань у мене не було. Рiч у тiм, що позаду у нас був великий шлях до фiналу. Я взяв участь у багатьох вiдповiдальних матчах Кубка Кубкiв, тож у фiналi почував себе досвiдченим гравцем. Я постiйно грав в основному складi.

       – Не помилюся, якщо скажу, що “Динамо” перед стартом розиграшу Кубка Кубкiв фаворитом не було?

       – Звичайно, в Європi на наш клуб нiхто не ставив. Та ми з кожним етапом змушували заговорити про себе. I вже перед фiналом ми заслужили собi звання фаворитiв. Свою перевагу над угорцями ми сповна довели. Навiть i не гадав, що фiнальний поєдинок буде таким легким. Ми переграли “Ференцварош”, як кажуть, по всiх статтях. Впродовж усього матчу ми диктували супернику свої умови. Якщо мене пам’ять не зраджує, угорцi не мали жодної нагоди забити гол. Натомiсть “Динамо” тричi змушувало воротаря суперника виймати м’яча iз сiтки ворiт.

       – Тобто, шлях до фiналу був важчим, анiж завершальний двобiй?

       – Авжеж. Ми здолали у нелегкiй боротьбi такi команди як нiмецький “Айнтрахт”, голландський “Ейндховен”. Цi зустрiчi були набагато важчими, анiж фiнальна гра.

       – То правда, що динамiвцi потай вiдвiдали церкву перед вiд’їздом на фiнал до Швейцарiї?

       – Разом ми до церкви не йшли. Принаймнi, я не ходив. Моя участь у фiналi взагалi була пiд великим знаком питання. Перед фiналом у нас була дуже важка гра з єреванським “Араратом”. На “Разданi” я травмувався, пошкодження зазнав й Олег Блохiн. Я був зосереджений лише на грi, ламав собi голову, чи вийду на фiнал. До церкви так i не йшов. Знаю, що деякi футболiсти окремо йшли у Володимирський собор поставити свiчку за майбутню перемогу. Хоч тодiшня влада не схвально ставилася до вiруючих, Валерiй Лобановський дав добро на вiдвiдини храму.

       – Усiм вiдомо, що “Динамо” було улюбленою командою Володимира Щербицького, першого секретаря Компартiї України. Влада якось стимулювала футболiстiв перед фiналом?

       – Фiнансових винагород нам не обiцяли. Це точно. Ми билися за державу, за Союз. Вже пiсля перемоги у Швейцарiї нам заплатили по сiмсот доларiв, а в Українi додали ще по двi з половиною тисячi карбованцiв. Щодо Щербицького, то ми всi добре знали, що його можна було назвати хрещеним батьком команди. Як це не дивно, вiн нiколи з нами не зустрiчався. Вiн поставив своїх людей, якi вiдповiдали за команду. Вони йому регулярно доповiдали про стан речей у нашому таборi. На базу “Динамо” Щербицький приїжджав чомусь лише тодi, коли футболiстiв там не було. Навiть на церемонiї нагородження його не було. Знову ж таки, приїхали його люди, вручили нам звання Майстрiв спорту та передали вiтання вiд Щербицького. Знаю, що Валерiй Васильович та керiвництво клубу iз Щербицьким постiйно зустрiчалися.

       – У 1972-у роцi московське “Динамо” було за крок до завоювання трофею Кубка Кубкiв. Лише у фiналi москвичi поступилися шотландському “Рейнджерсу”. Москва не заздрила, що провiнцiйний Київ першим привiз Кубок на терена СРСР?

       – Думаю, росiйськi вболiвальники нам заздрили. Принаймнi, росiйська преса у негативному свiтлi подавала iнформацiю про київське “Динамо навiть перед фiналом. Саме росiйськi газетярi стали винуватцями того, що в нашiй командi виник скандал, про який згадувати не хочеться. Натомiсть влада СРСР завжди наголошувала на тому, що трiумф “Динамо” – заслуга Радянського Союзу, а не України. Натомiсть я певен, що 14 травня – день народження київського “Динамо” як суперклубу.

       – Яку саме мить 30-рiчної давнини найчастiше нинi згадуєте?

       – Найбiльш пам’ятний той момент, коли ми приземлялися в аеропорту “Бориспiль” з трофеєм Кубка Кубкiв. Не уявляєте, якi були радiснi хвилини, коли з iлюмiнатора побачив юрбу людей, якi нас зустрiчали. Що казати, то незабутнi хвилини. Iнодi аж мурашки по тiлi бiгають. Пiсля кожного приземлення в бориспiльському аеропорту навiть сьогоднi згадую той яскравий 1975-й рiк.

       – Тридцять рокiв тому ви працювали пiд керiвництвом двох наставникiв: Лобановського та Базилевича. Як ви гадаєте, чому нинi клуби не запрошують тренерiв працювати у тандемi?

       – Така практика не мала аналогiв у свiтi i, мабуть, не матиме нiколи. Думаю, головний тренер має бути один. Знаєте, не хочу применшити заслуги Базилевича, однак вирiшальне слово у командi мав Валерiй Лобановського. Утiм, вони один одного доповнювали.

       – Цiкаво, як ви вiдсвяткуєте цей поважний ювiлей?

       – Ми хотiли зробити велике шоу, щоб теперiшнє поколiння українцiв знало про здобуток клубу тридцять рокiв тому. Вiдправили запрошення до “Ференцвароша”, щоб вони приїхали до Києва та зiграли повторний матч. Було б класно помiрятися силами через тридцять рокiв. В угорцiв, однак, виникли деякi проблеми i вони не змогли приїхати. Порадившись з президентом “Динамо” Iгорем Суркiсом, ми вирiшили об’єднати одразу два свята: ювiлей завоювання Кубку Кубкiв та Суперкубку УЕФА. Тож цьогорiч до Києва приїде не лише “Ференцварош”, але й мюнхенська “Баварiя”, яку ми здолали у двобої за Суперкубок. Робота над цим святом уже починається. Це дiйство органiзовуватиме не лише “Динамо”, але й Федерацiя футболу України.

Олег ЗУБАРУК, газета “Експрес”

Источник: ФК Динамо Киев

В записи нет меток.

Новости партнеров

Комментарии: