Виконавчий директор ПФЛ, комісар ФІФА Анатолій Попов відповідає на запитання кореспондента “Українського футболу” з приводу рішення ФФУ щодо запрошення іноземних арбітрів для суддівства фіналу Кубку України.
– Анатолію Володимировичу, як Ви можете це прокоментувати?
– Рішення такого роду повинно бути обґрунтованим і дуже виваженим. У даному випадку обґрунтування я не чув і виваженості не бачу. Мені навіть важко збагнути – хто є автором цієї ідеї. Але в одному я впевнений – ті, хто це ініціював, і ті, хто це підтримував, розписалися у власному безсиллі.
– Таке рішення може мати для них якісь наслідки?
– Мені здається, що вирок вони собі вже підписали. Інша справа, коли він “вступить в дію”. Якщо зроблять так, що одна особа у керівництві середнього рівня приймала рішення – то все просто – йому уготована доля “стрілочника”. Але я сумніваюся, щоб у нашому футболі у когось із середньої ланки керівництва вистачило на це духу. Думаю, це колективне рішення, підтримане нагорі футбольної влади.
– Але, здається, аналогічні запрошення іноземців-арбітрів були у футбольній історії?
– Така практика існувала. Однак проводилось не запрошення іноземних бригад на офіційні матчі, а відбувався обмін арбітрів на такі ігри. А це, погодьтесь, абсолютно різні речі. Чи подумали автори цієї ідеї про імідж нашого футболу і, зокрема, нашого суддівства на міжнародній арені? Попри все в світі Україну вважають футбольною державою, то чи може футбольна держава йти з простягнутою рукою в Європу і просити – направте нам арбітрів, бо ми самі ради собі не можемо дати? Не виключаю, що ця ситуація у подальшому вплине на відношення УЄФА і ФІФА до наших арбітрів. І це логічно – якщо ви не в змозі забезпечити необхідний рівень суддівства у матчі фіналу Кубку України, то як вам довірити відповідальні міжнародні матчі. Хочу підкреслити, що збільшення представництва у суддівстві та інспектуванні на міжнародній арені завжди було одним з пріоритетних завдань для кожної національної федерації. Ми ж такими діями руйнуємо те, що створювалося в Україні десятиліттями.
– В кінці 80-х – на початку 90-х Ви очолювали суддівський корпус України…
– Я отримав у спадок налагоджену систему організації суддівства і підготовки арбітрів. За радянських часів Україна регулярно була представлена у десятці найкращих арбітрів Союзу.
– Але пік у цьому плані припав на часи вашого керівництва.
– Це більше збіг обставин – одразу три арбітри з України увійшли до числа десяти найкращих за підсумками сезону. Мені здається, спрацював відомий принцип, але навпаки – якість перейшла в кількість. Тобто якісне суддівство українських арбітрів і дозволило досягти такого кількісного показника. Заслуга в цьому перш за все тієї системи, яку створювали протягом багатьох років керівники українського суддівства – Микола Балакін, Олександр Цаповецький, Лев Саркісов, Костянтин Віхров.
– А що сьогодні?
– Розвал СРСР вплинув на футбол взагалі і на суддівство зокрема. Я вважаю, що у пострадянський період у якийсь момент була втрачена спадкоємність у підготовці суддівських кадрів. Однак не настільки, щоб запрошувати на суддівство фіналу Кубку України іноземців! Коли ж ми навчимося своє цінувати і себе поважати? Ті, хто виношував цю ідею, задавали собі запитання – а що далі? Наприклад, суддівство буде неякісним, що, погодьтесь, не виключено. Запрошувати арбітрів уже з Латинської Америки? Інший варіант – буде прекрасне суддівство. Тоді клуби вправі поставити питання про суддівство іноземцями усіх ключових матчів. А таких назбирається немало – це і “зона УЄФА”, і зона вильоту. Створюється ще один прецедент, наслідки якого ніхто не прораховував. У нас уже є футболісти-легіонери, тренери-легіонери. Тепер будуть арбітри-легіонери, потім, очевидно, делегати-легіонери. Залишається запросити в Україну керівників футболу – легіонерів. Маю надію, така перспектива декого приведе до тями.
– І наостанок – ваші відчуття з цього приводу?
– Можу тільки повторити слова легендарного Верещагіна: “Мне за державу обидно”. У цих словах і є моя відповідь.
Олександр Панфілов
Источник: ПФЛ