Кадри вирішують усе… Безперечно, істина непорушна. Але у футболі зібрати в команді висококваліфікованих виконавців – замало. Без командного духу та належного мотиваційного підґрунтя сильні індивідуально майстри висот не досягнуть. Як налаштувати гравців, перед якими не стоять конкретні турнірні завдання, розповів головний тренер “Динамо-2” Володимир ОНИЩЕНКО.
– Володимире Івановичу, постійні ротації складу “Динамо-2”, коли виконавців “виривають” у головну команду, безперечно, створюють труднощі для підготовчого процесу. Як вам вдається підвищувати мотивацію гравців, які не мають конкретного турнірного завдання?
– Ви поставили запитання дуже кваліфіковано, адже, справді, ми не можемо похвалитися стабільністю складу. Ротації відбуваються постійно, причому за два-три дні до гри. Ми одягаємо клубні футболки, але команди як такої або ж навіть її “основи” у нас немає. Доводиться працювати у своєрідному часовому цейтноті та за нетривалий термін об’єднувати гравців, які є під рукою, зробити так, аби вони перейнялися клубним духом та зрозуміли, що грають за команду з великим іменем. Навіть проти другої команди “Динамо” суперники грають з подвійною енергією, адже вдало виступити проти нас – престижно. Нам, у свою чергу, потрібно налаштовуватися на опонента з огляду на те, що ми не можемо підводити клуб.
– Така політика допомагає готувати сильні кадри.
– Свого часу школу “Динамо-2” пройшли Шевченко, Ребров, Федоров, Гусин, Дмитрулін, Шовковський – гравці національної збірної України. Ще чимало наших вихованців роз’їхалися по Україні і досить успішно виступають за команди вищої ліги. Звичайно, нашим головним завданням є підготовка футболістів для головної команди.
– Останнім часом багато схвальних відгуків лунає на адресу Алієва та Милевського. На вашу думку, вони готові до виступів за основний склад “Динамо”?
– Дати гарантію того, готові вони чи ні, я не можу. Це залишаю на розгляд тренера першої команди. Він визначає, чи вписуються ці гравці в обойму його команди, чи підходять вони під його концепцію гри. Якщо ж ні, то, можливо, їм потрібно ще трохи часу. Хтось “дозріває” раніше, хтось пізніше. Дуже важливо не надломити футболіста психологічно. Бажання велике, але майстерності ще бракує. Найголовніше, аби гравець вірив, що у нього теж вірять.
– Можливо, молодим українським футболістам заважають легіонери?
– Безперечно, пробитися крізь щільний частокіл легіонерів не так легко, адже приїжджі футболісти складають сильну конкуренцію. З іншого боку, якщо ти хочеш виступати на рівні, який вимагає “Динамо”, ти маєш вигравати місце у цих гравців, перемагати в цій конкуренції.
– Володимире Івановичу, чи відрізняються, на ваш погляд, гравці сучасності від футболістів ваших часів і чим?
– Перш за все, віком. Усі ми – герої свого часу. Спорт і футбол зокрема не стоять на місці, вони прогресують. Результати поліпшуються у всіх видах спорту. Це пов’язано передовсім із швидкістю мислення та руху. Те саме відбувається й у футболі. Збільшуються швидкості колективних дій, тому всі тренери розуміють, що потрібно постійно вести роботу над поліпшенням якості гри.
– Недавно “Динамо” проголосило курс на перехід на тактику гри в “лінію” в обороні. Друга команда труднощі з цим відчуває?
– Маю сказати, що все це не так просто. Перехід на гру “в лінію” відбувається не за один день. Аби перелаштуватися на подібну манеру гри в обороні, необхідно бути добре озброєним такими компонентами, як відбір м’яча, бачення футбольного поля, та мати висококваліфікованих виконавців. Не всім гравцям такий перехід дається легко, але багато хто з грою “в лінію” знайомий. Вважаю, що поступово призвичаємося. Гра “в лінію” не є новинкою. Її застосовували ще у 70-ті роки. Але й ця тактика не є панацеєю від усіх бід. Лінійну оборону також можна зламати завдяки підтримці з глибини.
– Цього року введено турнір дублерів. Чи не важко “Динамо” боротися на стількох фронтах?
– Це є однією з причин невпевнених виступів “Динамо-2” у другому колі. Ми постійно не можемо провести збір у повному обсязі. У команді маємо “збірників” різних вікових категорій, а також гравців “молодіжки”. Наші матчі майже не переносяться, тож коли ці гравці роз’їжджаються до своїх збірних, доводиться брати тих, хто є. Практично, ми перебуваємо в нерівних умовах із суперниками. Футболісти дубля грають, фактично, на дві команди, а за “Динамо-2” виступають молоді гравці. Цей рік у нас експериментальний. Гадаю, по завершенні сезону буде внесено певні корективи.
– Чимало українських футболістів у юному віці подають великі надії, однак потім потроху “згасають”… Що ви думаєте з цього приводу?
– Небагато футболістів досягають рівня національної збірної, яка є еталоном майстерності гравця. Побутує думка, що молодих виконавців не доводять до потрібного рівня. Але це природний відбір. Вершини досягають лише обрані. Звичайно, у нас є прогалини у дитячо-юнацькій підготовці. Відчувається брак тактичного й технічного досвіду. Ці недоліки чіткіше проявляються на більш високому рівні, а гальмування розпочинається ближче до молодіжної збірної.
Ігор НІЦАК
Источник: “Украинский футбол”