Домовитися про транспорт, зустрiти суперникiв, суддiв, пiдготувати форму, м’ячi, подбати про їжу, знайти гравцям помешканя – все це заслуга адмiнiстратора.
Вболiвальники футболу регулярно стежать за кожним матчем професiйних українських та зарубiжних команд. Глядачi звикли спостерiгати за перипетiями, якi вiдбуваються безпосередньо на футбольному полi. А хто готує оцей продукт пiд назвою матч – суцiльна таємниця? Як футбольна команда добирається на поєдинки? Хто замовляє транспорт? Як харчуються футболiсти? Щоб привiдкрити таємницю з позакулiсного життя команди, кореспондент “Експресу звернувся до адмiнiстратора київського “Динамо” Олександра Чубарова, який вже тридцять рокiв вiрою i правдою служить улюбленiй командi.
– Олександре Федоровичу, знаю, робота у вас вкрай вiдповiдальна. Пояснiть, будь ласка, нашим читачам, якi саме функцiї ви виконуєте?
– Особливо в нас вдосталь роботи напередоднi гри київського “Динамо” як у рiдних стiнах, так i в гостях. Коли ми граємо в Києвi, то нам треба довiдатися, коли саме приїжджає команда-гiсть, зустрiти їхню делегацiю, замовити готель, з’ясувати, коли вони планують проводити тренування, пiдготувати м’ячi, адже не буде команда возити їх iз собою. Господарi, як правило, забезпечують суперника шкiряними кулями. Утiм, на тренуання з гостями треба також поїхати, а раптом у них виникнуть якiсь запитання. Вiдтак ми маємо подбати, щоб суперник вчасно прибув на гру. Окрiм цього, ми повиннi зустрiти арбiтрiв, iнспектора. А в день гри рiвно о десятiй годинi маємо засiдання представникiв команд та адмiнiстратора, де вирiшують хто в якiй формi вийде на поле. Коли ми їдемо на виїзд, то повиннi зателефонувати господарям, замовити готель, попередити про тренування, подбати про транспорт. Також у нашi обов’язки входить те, щоб кожен динамiвець на гру отримав два комплекти форми, а пiсля гри завозимо брудну форму у пральню.
– А як iз харчуванням на виїздi?
– Ми веземо власних кухарiв. Маємо спецiальнi холодильники, в яких поривозимо свою їжу. Коли граємо за кордоном, то iнколи заздалегiдь телефонуємо до господарiв та замовляємо меню, час снiданку, обiду чи вечерi. Перед тим, як замовити меню, ми консультуємося з клубними лiкарями, якi вибирають рацiон.
– Роботи маєте вдосталь напередоднi гри. А чим займається адмiнiстратор у той час, як футболiсти ретельно готуються до гри, себто мiж поєдинками?
– Адмiнiстратор повинен зняти всi питання, якi виникають у будь-якого футболiста. Скажiмо, до нас приїжджає новобранець. Ми повиннi подумати про те, щоб винайняти йому помешкання, постаратися забезпечити усiма умовами. Якщо до “Динамо” приїжджає iноземець, то обов’язково мусимо встановити йому сателiтарну антену, у якiй транслювали би канали країни легiонера. Наприклад, бразильцi Рiнкон, Клебер чи Родрiго, безсумнiвно, хочуть вiдстежувати, що вiдбувається на їхнiх теренах, тож мусимо встановити “сателiтарку”.
– Вашi обов’язки чимось вiдрiзняються вiд роботи адмiнiстраторiв провiдних європейських клубiв?
– Хто-зна, може, i є якiсь вiдмiнностi у роботi, та вони незначнi. З адмiнiстраторами європейських команд маю чудовi стосунки. А що “Динамо” не часто має одного i того ж суперника, то бачимося рiдко. Iнколи консультуюся з хлопцями з “Барселони”, “Реала”, “Мiлана” чи “Ювентуса”. Та нашi розмови вiдбуваються хiба тодi, коли “Динамо” виступає проти цих команд.
– З адмiнiстраторами українських команд зустрiчаєтеся частiше?
– Звичайно. Ми всi дуже добре один одного знаємо. Ми стараємося для команди, щоб вона переймалася суто грою. Ось скажiмо до Києва приїде донецький “Шахтар”. Одразу всi думають про якусь принциповiсть, ба, навiть ворожiсть. А ми з донецьким колегою переймаємося зовсiм iншим – зробити так, щоб футболiсти думали лише про гру. Незалежно вiд того, як зiграє команда, тобi все одно завтра доведеться телефонувати до Донецька. Ми завжди допомагаємо один одному. Скажiмо, в Київ якось прилiтали арбiтри, якi судили матч Лiги чемпiонiв в Донецьку. Адмiнiстратор з Донецька просить мене довiдатися коли саме прилетять суддi, допомагаю замовити йому авто. А недавно стався iнцидент, який мало не закiнчився неприємностями. Ми вилетiли з Харкова, а в лiтаку нас повiдомляють, що в столицi лiтак через негоду не зможе приземлитися. Пробуємо сiсти на посадку у Днiпропетровську – не виходить. Врештi-решт, приземлилися у Кривому Розi. Ще в лiтаку телефоную президентовi та адмiнiстраторовi “Кривбасу”. Вони дали нам автобус, подбали про харчування. Скажiмо, ми прилiтаємо на гру в Одесу о десятiй ранку, а наш президент – пополуднi. Домовляюся з одеситами про танспорт нашого “шефа”. Словом, рятуємо один одного в будь-якiй ситуацiї.
– Якими саме якостями повинна володiти людина, щоб стати адмiнiстратором футбольного клубу?
– Ця людина має мати велике серце, в якому повиннi бути маленькi нiшi. А в кожнiй нiшi повинна бути рiвна повага до кожного футболiста, незалежно чи вiн грає в основному, чи в резервному складi. Якщо на його футболцi буква “Д”, то вiн наш, рiдний. До Києва приїжджає новий футболiст, ти ж зустрiчаєш не лише гравця, але i його сiм’ю. Ти маєш бути великим другом, батьком футболiста. Гаразд, новачок приїхав до Києва. Ми пiдбираємо йому форму, взуття, знайомимо з iнфраструктурою. Бували моменти, що у футболiста народилася дитина, а вiн якраз на тренувальному зборi за кордоном. Треба поїхати до пологового будинку, подарувати вiд iменi батька квiти. Ну, не зайдеш та сухо вручиш квiти. Обов’язково треба вмiти приємно поговорити з дружиною футболiста, дати зрозумiти, що i вона – частина колективу. Тiльки не подумаєте, що все це роблю лише я. Маю ще двох людей, якi також долучаються до роботи.
– А як i за яких обставин ви прийшли в динамiвську сiм’ю?
– Ще тридцять рокiв тому я почав працювати тренером дитячої команди “Динамо”. Десять рокiв тренував динамiвських вихованцiв. Якось у 1985-у роцi Валерiй Лобановський попросив мене поїхати до Молдови та вирiшити деякi питання з футболiстом Iгорем Добровольським. Iз своїм завданням я впорався блискуче. Моя оперативнiсть сподобалася Валерiю Васильовичу, i вiн запросив мене обiйняти посаду адмiнiстратора клубу.
– Двадцять рокiв – великий шматок часу. Були якiсь збої у вашiй роботi?
– Всiляке бувало. Труднощi виникали частенько та ми просто зобов’язанi їх вирiшити. Не раз за кiлька днiв до матчу мене ставили перед фактом, що київське “Динамо” летить на гру днем пiзнiше, нiж планувалося. А рейс був запланований ще за мiсяць до поєдинку. Як тiльки не викручуєшся, та мусиш змiнити ситуацiю. За мiсяць ти замовляєш Ту-154, який вмiщав 164 пасажири. Раптом дiзнаєшся, що делегацiя збiльшується. Виходу немає – треба мiняти лiтак. Їдеш, домовляєшся, крутишся, всi соки витискаєш, але щоб все було так, як потрiбно. Пригадую, ще один епiзод, який стався в Москвi. Пiсля гри спокiйненько їдемо в аеропорт “Внуково”, де дiзнаємося, що рейс вiдклали. Тодi я мерщiй до київського вокзалу, а квиткiв на поїзд немає. Невже команда залишиться в росiйськiй столицi? Та нi, копаю до кiнця i все-таки свого добиваюся.
– А кумеднi моменти виникали?
– Було й таке. Коли ми летiли на пiвфiнальну гру Кубка Кубкiв з вiденським “Рапiдом”, ледь не позбавив футболiстiв та тренерiв квиткiв. Рiч у тiм, що з московського готелю ми вирушали на гру до Тбiлiсi, а звiдти знову до Москви, а вiдтак до Вiдня. На перельотi до Грузiї хапаюся за голову: “Та я квитки на Вiдень залишив у готелi!”. Поки футболiсти грали з грузинами, я оперативно повертаюся у Москву, заходжу в номер, бачу, за лiжком цiла купа квиткiв. Вiдзначу солiдарнiсть тодiшнiх футболiстiв Дем’яненка, Безсонова, Баля. У Тбiлiсi я попередив їх, що загубив квитки. Вони дали менi свої грошi, так щоб нiхто не знав, щоб я купив квитки на Вiдень.
Якось один iз наших тренерiв сказав менi, що забув бритву вдома. Здавалося, це не проблема, можна пiти та купити станок для голiння i за кордоном. От тiльки бiда в тому, що була нiч надворi, магазини зачиненi. Якi тiльки варiанти не використовуєш, щоб закрити це питання? Контакти з людьми завжди допомагають.
– Динамiвцi iнодi мiняють тренерiв. Адмiнiстратор залишається. Вас можна назвати правою рукою президента клубу?
– Нi, кожен тренер, який приходить на свiй пост, має право взяти собi свого адмiнiстратора. Я мав гарнi стосунки iз Лобановським, Михайличенком, Сабо, вони задоволенi моєю роботою. Не знаю, якою була б моя доля, якби до керма “Динамо” прийшов iноземний фахiвець. Щоправда, Шустер та Скала своїх адмiнiстраторiв до Донецька не привозили.
– Ви були одним iз найкращих приятелiв Валерiя Лобановського. Якi його слова нинi згадуєте найчастiше?
– Коли хтось починає якусь справу, вiн казав одну фразу: “Думай, – а пiсля паузи додавав, – якщо є чим”. А ще однi слова я згадую щоденно. Не знаю, хто є першоджерелом цих слiв. Може, i Лобановський, але це вiн говорив постiйно: “Все буде так, як повинно бути – навiть, якщо буде iнакше”. До речi, моя наймолодша донька так само говорить менi, щоб я не хвилювався. А ще Лобановський любив казати, що “пiзнiше” означає “нiколи”.
А ЯК В IНШИХ КОМАНДАХ?
Дамiр ЗІНАТУЛІН, адмiнiстратор донецького “Шахтаря”:
– До Донецька я приїхав у 1997-у роцi на запрошення Равiля Сафiулiна. Форс-мажорнi обставини виникали частенько. Як тiльки я обiйняв посаду адмiнiстратора, то сталася кумедна iсторiя. Гiрники приймали молдовський “Зiмбру” у рамках Кубка УЕФА. Я поїхав зустрiчати румунських суддiв в аеропорт “Бориспiль”. Там дiзнаюся, що арбiтри приземляються у Жулянах. Можете лише уявити, як я мчав, щоб встигнути. В iншому разi був би скандал. Не уявляю картину, коли суддi приїжджають на матч, а їх нiхто не зустрiчає. Та це ж комедiя!
Роман КАНАФОДЬСКИЙ, адмiнiстратор днiпропетровського “Днiпра”:
– Я – найстарший адмiнiстратор в Українi i маю найбiльший стаж у цiй роботi. До “Днiпра” прийшов ще у далекому 1963-у роцi. Впродовж шiстьох рокiв виступав за рiдний клуб, а пiсля того, як зламав ногу, завершив кар’єру достроково. У 1973-у роцi Валерiй Лобановський призначив мене адмiнiстратором, i одразу ж вiн переїхав до Києва. А я лишився в “Днiпрi” аж дотепер. Кумедних та трагiчних епiзодiв було багато. Розповiм один з них. У першостi СРСР “Днiпро” грало у Баку з мiсцевим “Нефтчi”. Матч закiнчивася з неприємним для азербайджанцiв рахунком, тож вболiвальники всю провину звалили на росiйського суддю Баскакова. Фани пiдстерегли арбiтрiв бiля готелю. До бiди, я йшов якраз iз суддями. Азербайджанцi так вiдлупцювали реферi, що пiсля того вiн вирiшив завершити кар’єру. Тодi дiсталося на горiхи i менi. Завдяки швейцаровi, нам встигли вiдчинити дверi до ресторану i ми втекли.
Олег ЗУБАРУК, газ. “Експрес”
Источник: Динамо Киев от Шурика