Головний тренер “Дніпра” — про минулий сезон
— Євгене Мефодійовичу, як би ви оцінили гру команди в сезоні, що завершився?
— Вважаю, що команда фактично провалила перше коло. Розрив від третього місця сягнув 9 очок, і ліквідовувати його було практично неможливо. Ми просто дивом зуміли здобути четверте місце, що дало нам можливість знову стати учасниками Кубка УЄФА. Вважаю, той момент, коли мої підопічні сильно виступили в Європі, став для команди негативним. Деякі гравці відчули себе великими. Іноді дивишся, і таке враження, що вони вже чемпіони світу. За поведінкою, за розмовами. Звичайно ж, усе це впливало і на результат, і на гру. Дивлячись на своїх колег, деякі футболісти виходили на поле, опустивши руки. Потім у нас з різних причин “випало” 7-8 гравців. Звичайно, у такій ситуації нам було дуже складно. У другому колі ми жодної гри не провели оптимальним складом. Кожну гру мені доводилося щось кроїти і вигадувати. Треба ж було, щоб команда демонструвала футбол, до якого так звикли. Гадаю, фініш сезону багато футболістів запам’ятають надовго. Особливо поєдинок — проти “Закарпаття” — 0:3, ще пару матчів. Ми гравцям постійно говорили, що вони не слабкіші за команди, які борються за Лігу чемпіонів, за звання чемпіонів. Напевно, людський мозок не настільки сприйнятливий, як нам здавалося. Не озвучуватиму прізвища, деякі футболісти мене відверто підвели. І мене, і клуб, і команду в цілому.
— Перед завершальним відрізком “Дніпро” посідав 4 місце і мав гру в запасі. Що перешкодило команді обійти донецький “Металург”?
— Тоді в чемпіонаті виникла перерва, і команда вийшла з ігрового ритму, а це завжди важко. Ситуацію в таблиці знаєш, розумієш, що треба, а у команди нічого не виходить. Не завжди, якщо необхідно команді, вона може зіграти вдало. Була нам необхідна перемога в матчі із “Закарпаттям”, але як ми не налаштовувалися, як не готувалися, все одно вийшли і зіграли найгіршу свою гру. Але якщо у гравців є мета, якщо вони сильні духом — то вони можуть. Фініш чемпіонату це підтвердив. Я весь час говорю, що вони здатні на більше. Деякі наперед розраховують: тут вони не виграють, тут зачеплять нічию, а ось тут, може, і здобудуть троє очок. Будь-якого суперника можна обігравати. І ми переконуємо в цьому своїх гравців. Велику роль тут відіграє морально-вольовий чинник. Ми бачили всі команди, однак у жодному матчі я не бачив, щоб одна команда вийшла і просто переграла іншу. Незалежно від рангу команд, на полі йшли бої. Хіба що з “Оболонню” у гру вступив клас.
— Наскільки складним був для “Дніпра” щільний графік змагань?
— У принципі, це наклало певний відбиток. Але я вважаю, що це не стало фатальним для нас. Гадаю, ми змогли футболістів відновити і фізично, і психологічно до кожного матчу.
— До кого у вас є найбільші претензії?
— Претензії у мене є практично до всіх гравців, і я їм завжди говорю правду в очі: “Якщо у вас немає класу, майстерності, грати потрібно завдяки самовіддачі”. Як тільки вони хочуть зіграти на класі — команда зникає. Ставлення має бути таке, яке було у них до суперників по єврокубках. Тоді було видно — що це команда. Її полюбили і ставилися з повагою.
— Євгене Мефодійовичу, ви якось сказали про доцільність придбання центрального оборонця. Чи робитимуться зараз якісь зусилля в цьому напрямі?
А кого із нинішніх захисників я маю відрахувати, щоб запросити іншого гравця на його місце? Єзерського? Матюхина? Русола? Останнього, до речі, запрошували взимку до Росії. Стояло питання про гроші, про великі гроші, але ми його не продали. Тому ми і я як тренер намагатимемося все зробити для того, щоб, за винятком маестро Венглинського, нікого з команди не відпустити. У крайньому випадку, до осені. Ви, напевно, помітили, що Ротань торік краще грав, ніж у нинішньому. Коли будь-якому футболістові починають капати на мозок і весь час обіцяють великі гроші, хочеш — не хочеш, а він стає підвладний усім цим інтригам. Він здає в тренуваннях, у віддачі, в іграх. Починає себе берегти. Ми їх виховуємо, доводимо, що поки ще зарано з команди йти. У новому клубі тобі сидіти на лаві буде сумно. Шевчук, наприклад, сказав, що в “Шахтарі” він гратиме в основному складі. Хоча я не знаю, хто сильніший. Там є Рац і багато інших гравців, але людина настільки упевнена… Більше того, він упевнений, що “Шахтар” для нього не межа. Він сказав, що хоче грати або в “Мілані”, або в “Інтері”. І що я міг йому сказати? Коли він мені сказав за “Мілан” та “Інтер”, я зібрався і пішов. Тому ситуація дуже складна. І якби ми нічого не робили в плані втримання гравців, вже давно б команда розбіглася і ми втратили б не одного виконавця. Особисто я ігнорую свій авторитет і характер. Зараз навіть Тищенко і Городов мене не впізнають. Вони кажуть: “Де ваша жорсткість, спортивна злість?” Раніше ми з таким хамством не мирилися. Зараз інша система, держава інша, футболісти інші. Якщо він двічі по м’ячу вдарив, забив якійсь дитячо-юнацькій команді, вже приїжджає зі всією родиною підписувати контракт. І вони починають таке розказувати, що можна з глузду з’їхати. Повірте, ми не сидимо на місці. Якщо хтось більш-менш відповідає нашим ігровим кондиціям і завданням, ми прагнемо запрошувати цього гравця. А потім чуємо: “Навіщо його Кучеревський ставить, якщо він ніякий?” А нам доводиться їх ставити, бо вони з суперкоманд приходять ніякі. Я ж їх не розучив за два дні грати? Тому їх відправляють до нас на перевиховання. Ми стараємося з них щось зробити. Іноді виходить, іноді — ні. Скільки з Мелащенком ми мучилися? Одержували і образи, і все, що завгодно, але на якомусь етапі він теж приносить користь. Так, немає у нього стабільності. Одну гру зіграє, потім за пару матчів знову збереться, заб’є комусь. Тому нам доводиться миритися з тими футболістами, які у нас є. Зараз навіть не гроші головне. Зараз головне принцип, бо футболістів мало, а команд в Україні і Росії дуже багато. І хорошого футболіста ніхто не віддасть. Ми теж хороших футболістів не віддаватимемо. Але якщо питання постане принципово, саме від футболіста, тоді підніматимемо руки. Ось Шевченко захотів до “Мілана”, і як його не умовляли, все одно хлопець пішов. А зараз ми всі ним пишаємося, і Київ, напевно, задоволений. Просто навіть нічим утримати людину, яка хоче розкрити свій талант на іншому рівні.
— Євгене Мефодійовичу, ви сказали, що Шевчук мріє про “Мілан”. А про що мріє Рикун?
— Рикун теж мріє про інший рівень. Я так зрозумів — про Лігу чемпіонів. Тому я штучно не задіював його в двох останніх поєдинках. Якщо людиною цікавляться, і він хоче, треба йому все-таки допомогти, щоб він поїхав у інший клуб і не був там слабким. З ним працював тренер з фізпідготовки, для того, щоб він підтягав свої функціональні кондиції, щоб нам не було соромно за нього гроші просити, якщо він уже дуже хоче залишити команду. Але поки він не розкриває всі карти. Ми тільки від Прокопенка дізналися, що “Шахтар” у Рикунові зацікавлений. Начебто у нього є й інші пропозиції. Які — Рикун не говорить. Ми з усіма прагнемо говорити по-людськи, без якогось пресу і загроз. Хоча можна просто викликати футболіста і сказати, як практикується в інших командах: “У тебе контракт, йди й працюй”. А у разі чого перевести в дубль. Ми ж прагнемо навіть у безнадійних ситуаціях знаходити варіанти, щоб людина залишилася в нашому колективі.
— Ніяк не обійти тему Венглинського…
— Я також у цьому питанні хотів би розставити усі крапки над “і”. “Золотий хлопчик”, якого свого часу я називав “кровопивець”, і всі сміялися. Чому “кровопивець”, усі знали і вражалися моєму терпінню, моїй витримці. Ходить, ходить по полю, але свій гол заб’є. Так він перший рік робив, забивав, рятував команду, і команда терпіла. Хоча перед кожною грою з ним у нас були проблеми. Приходили футболісти і питали: “Ми знову удесятьох гратимемо?” А я казав: “Удесятьох гратимете, поки він не заб’є”. І він забивав, став найкращим гравцем. Три роки ми доводили Олегові, що він здоровий. Але Венглинський пройшов всі клініки Європи, клуб все це оплачував. Патології у нього не виявили, лікарі знайшли лише… алергію на молоко, проте він все скаржився і скаржився на здоров’я. Людина за три роки роботи в “Дніпрі” не пройшла жодного збору. 2004 року він пропустив, унаслідок різного роду нездужань, вісім місяців. Який тренер міг витримати все це, окрім Кучеревського? Але ми терпіли до останнього, сподіваючись, що він нам принесе користь. А скільки було таких випадків, коли перед грою з “Оболонню”, після настанови (!) лікар до мене приходить і говорить: “Венглинський грати не може — температура”. Перед вильотом до Києва на гру з “Динамо” —знову теж саме: “Венглинський летіти не може, у нього температура — 37”. Приїхав до національної команди на збори — у нього трапилася серцева аритмія, другий раз — потягнув м’яз задньої поверхні стегна. Третій раз — знову ледве приїхав — вибув. І Блохін сказав, що більше не викликатиме його. Спочатку я теж думав, що все це якісь випадковості, збіги обставин, але потім переконався, що це далеко не так. Зараз, як з’ясувалося, Венглинський просто водив нас всіх навколо пальця. Людина на день шість разів міряє температуру. Ви в це повірите? Він з градусником спить. Олег повсякчас знаходив у собі хвороби і весь час лікувався. У результаті Венглинський у всіх гріхах звинуватив мене. Нібито Кучеревський не міг з ним знайти контакт. Тренер йому не довіряв і не ставив в склад. Тому він вимушений піти з команди, хоча всією душею любить “Дніпро”.
— Наскільки вам, як клубному тренерові, заважає або допомагає те, що “Дніпро” — базова команда збірної України?
— Не заважає, але й не допомагає. Окремі відрізки чемпіонату показали, що деяким футболістам це заважає.
— Деяких дніпропетровців викликають у збірну, але в склад не ставлять. Наскільки це впливає на гравців?
— Звичайно, і, напевно, для таких хлопців, і для нас було б краще, щоб їх дарма не смикали. Ніж їздити в збірну “туристом”, краще в клубі щось доводити.
— Євгене Мефодійовичу, прокоментуйте, будь ласка, ситуацію, що склалася навколо чуток про ваш перехід на посаду спортивного директора.
— Недавно переговоривши з керівниками клубу, ми це питання остаточно закрили. Поки мені дозволяє здоров’я, поки не зовсім дах поїхав з цими футболістами, я як мінімум рік працюватиму головним тренером “Дніпра”. Зараз у нас склалося взаєморозуміння з гравцями, тренерами, лікарями, керівництвом клубу, а це важливо в тренерській роботі.
— Які завдання поставлені перед командою на сезон?
— Вони залишаються тими ж: завдання мінімум — здобути місце в зоні УЄФА, максимум — спробувати скласти конкуренцію “Шахтарю” і “Динамо” в боротьбі за місце в Лізі чемпіонів. Постараємося поліпшити свої результати як на внутрішній, так і на міжнародній арені. Що стосується завдання максимум, то мені, як тренеру, приємно, що керівництво клубу ставить перед нами такі серйозні завдання. Не можна ж стояти на місці. І мене, чесно кажучи, теж спокушає Ліга чемпіонів: дуже хотілося б вийти на такий високий рівень. Немає нічого нездійсненного. Я говорив хлопцям, що якщо вони серйозно ставитимуться до справи, то все у них вийде.
ЦИФРИ І ФАКТИ
30 матчів: +13=9-8 38-34 48
удома 15 матчів: +9=3-3 26-17 30
на виїзді 15 матчів: +4=6-5 12-17 18
найбільша перемога: 3:0 (“Оболонь”).
найбільша поразка: 0:3 (“Іллічівець”, “Закарпаття”).
великі перемоги: 1 (“Оболонь”).
великі поразки: 2 (“Іллічівець”, “Закарпаття” — 0:3).
серія перемог: чотири матчі (29 листопада — 6 березня).
серія поразок: три матчі (29 серпня — 25 вересня).
серія нічиїх: чотири матчі (25 жовтня — 11 листопада).
серія без перемог: по чотири матчі (25 жовтня — 11 листопада, 12 травня — 12 червня).
серія без поразок: сім матчів (4 жовтня — 5 грудня).
серія без нічиїх: п’ять матчів (7 серпня — 4 жовтня).
результативна серія: десять матчів (11 листопада — 25 квітня).
серія без забитих м’ячів: по два матчі (30 жовтня — 7 листопада, 21 травня — 12 червня).
серія без пропущених м’ячів: три матчі (29 листопада — 6 березня).
серія пропущених м’ячів: по п’ять матчів (29 серпня — 25 жовтня, 6 березня — 25 квітня, 12 травня — 16 червня).
27 гравців: Грицай — 29 матчів, Русол — 28, Назаренко, Костишин — по 27, Кернозенко, Єзерський, Шелаєв — по 24, Радченко — 23, Ротань — 21, Мелащенко, Рикун — по 19, Матюхин — 16, Венглинський, Михайленко, Семочко — по 15, Корніленко — 14, Лисицький — 13, Кравченко — 12, Шевчук — 11, Андрієнко, Бідненко — по 8, Балабанов — 7, Медін — 6, Максим’юк — 5, Котенко, Мотуз, Поклонський — по 1.
незамінні: Кернозенко — 24, Медін — 6.
дебютанти ліги: Котенко.
16 стрільців: Корніленко — 7 м’ячів, Мелещенко — 6, Назаренко — 5, Венглинський — 3, Грицай, Матюхин, Семочко, Рикун, Шелаєв — 2, Балабанов, Єзерський, Костишин, Кравченко, Радченко, Ротань, Шевчук — по 1.
прем’єрні голи в лізі: Кравченко — 1 (“Оболонь”).
покери: —
хет-трики: 1 — Корніленко (“Ворскла-Нафтогаз”).
дублі: 2 — Назаренко (“Металург” Д), Корніленко (Арсенал”).
автоголи: —
реалізовані пенальті: 4 — Корніленко (“Арсенал”, “Ворскла-Нафтогаз”), Назаренко (“Волинь”), Шелаєв (“Чорноморець”).
нереалізовані пенальті: 2 — Рикун (“Металіст”), Корніленко (“Таврія”).
вилучення: 3 — Єзерський (“Таврія”), Андрієнко (“Оболонь”), Семочко (“Волинь”).
попередження: 66 — Єзерський (8), Семочко, Грицай — по 7, Назаренко (6), Матюхин, Ротань — по 5, Венглинський, Шелаєв, Русол, Корніленко — по 4, Рикун, Шевчук — по 3, Андрієнко, Костишин — по 2, Мелещенко, Радченко — по 1.
воротарі: 2 — Кернозенко (пропустив 30 м’ячів, коефіцієнт надійності — 1,25, 7 “сухих” матчів), Медін (пропустив 4 м’ячі, 3 “сухих” матчів, коефіцієнт надійності — 1,5, парирував один пенальті).
Источник: fcdnipro.com