Досьє
Зараз В’ячеслав Грозний працює виконувачем обов’язків головного тренера запорізького “Металурга”, куди його покликали для того, аби клуб зостався у вищій лізі. Грозний працював у Запоріжжі ще за радянських часів – очолював неіснуюче тепер “Торпедо”. У 1994 році Грозний переїхав до Москви на запрошення Олега Романцева, з яким разом працював у “Спартаку”. Коли Романцев очолив збірну Росії, Грозний не знайшов порозуміння з новим тренером “Спартака” Ярцевим і 1996 року очолив “Дніпро”. У Дніпропетровську він став “тренером року”, а згодом за скандал з Нагорняком Грозному на рік заборонили працювати в Україні. “Тренером року” Грозний став і в Болгарії, коли в 1998-му очолював “Левські”. Пізніше повернувся у “Спартак” допомагати Романцеву, став чемпіоном Росії. Вирішивши працювати самостійно, він, на запрошення мера Києва Олександра Омельченка, очолив “Арсенал”. Тепер до грудня працює за домовленістю у Запоріжжі.
– Ви попрацювали в Росії. Напевно, і зараз стежите за російським чем¬піонатом. Чому наша першість поступається за якістю нашим сусідам?
– У Росії набагато більші фінансові потоки й за кожним клубом стоять серйозні інвестори та господарі – “Газпром”, “Лукойл”, “Сибнефть”… В Україні ж, окрім “Динамо”, “Шахтаря”, донецького “Металурга”, можливо, “Дніпра”, футбольні структури такої фінансової змоги не мають. Тому серйозні гравці обирають той чемпіонат, де є великі гроші. Наприклад, власник московського “Динамо” скуповує гравців, котрі відмовились переходити в “Манчестер Юнайтед”!
– Чому ж тоді наша збірна сильніша?
– А хто це сказав? Я з цим не погоджуюсь. Україна вперше потрапила на чемпіонат світу, а наші сусіди неодноразово грали і на чемпіонаті Європи, і на чемпіонаті світу. Я не хотів би, щоб ми переходили національні бар’єри й почали щось порівнювати. Це здорово, що ми пробилися на Мундіаль, і в цьому є заслуга всіх. Але говорити, що ми сильніші за Росію, не варто.
– “Спартаківський” досвід співпраці з Олегом Романцевим допомагає у вашій теперішній роботі? У яких ви зараз стосунках?
– Ми з ним друзі. Знайомі більш аніж 15 років, телефонуємо один одному. Він хотів би, щоб ми з ним якийсь серйозний європейський клуб чи збірну очолили. Це потаємні наші розмови. А перейняв я від нього багато. Хоча б те, що робота в “Спартаку” – це психологія переможця, а нічия і поразка – це синоніми. Я побачив, як треба грати у футбол вищого рівня. Я бачив підготовку, спілкувався з гравцями збірних. Вони зростали і зростав я. А “Спартак” я люблю, і в цьому немає нічого поганого. Росіяни не дивилися на мою національність, вони бачили, що я люблю “Спартак”. Я – перший український тренер за всю історію “Спартака”. Мене поважають там дотепер.
– Як можна боротися із засиллям низькокласних легіонерів в Україні? Бо лімітом їх не виженеш…
– Цю проблему проходили всі країни. Рано чи пізно до неї мала б підійти й Україна. Я вважаю, що не кількість українців треба лімітувати в чемпіонаті України, а кількість іноземців. У матчі має брати участь не більш аніж три легіонери.
– Чи є в запорізькому “Металурзі” школа, яка дозволить тримати на полі трьох легіонерів?
– Немає. Тому ми й беремо легіонерів. Немає молодих, високоякісних, талановитих гравців не лише в Запоріжжі, а й в інших містах. Не треба себе обманювати.
– Новий тренер в ідеалі повинен увійти в нову команду так, як ніж у масло. Вам це вдалося?
– Як ніж у масло? А якщо ти приходиш, а все роками запущене? Якщо кожних півроку змінюються тренери, кожен зі своїм баченням футболу, змінюються гравці, про яку систему роботи може йти мова? Я до цього часу не увійшов. І не знаю, чи буду тут далі працювати. У мене є домовленість, що до грудня буду робити все можливе, щоб допомогти. А що далі буде – я не знаю, я тут не на контракті. Може, поїду в закордонний клуб працювати. В мене є багато домовленостей, про це знають власники команди. Сьогодні мені цікаво працювати за кордоном. Я хочу реалізовувати себе як тренер у серйозних чемпіонатах.
– Вам не здається, що приставка “в. о.” – це все одно, що громадянський шлюб?
– Важливо не те, чи є штамп у паспорті, важливо – чи кохаєш ту людину, з якою живеш. А якщо говорити по-футбольному, то важливо виконувати свої обов’язки в тій команді, де працюєш. Хіба це має значення?
– Після того, як ви очолили клуб, з “Металурга” пішли Сергій Попов та Валерій Кривенцов. Подейкують про репресії з вашого боку…
– Хлопці цивілізовано й нормально написали заяви, подякували клубу, уболівальникам. Зараз іде ротація в складі, зміна поколінь. До того ж гравці такого рівня, як Попов і Кривенцов, не мають сидіти на лавці. Я привів Нагорняка, якого дуже добре знаю, і сказав йому, що буду його ставити в склад. Таким чином у Кривенцова не було багато шансів грати в “основі”. Якби я його тримав у запасі, це було б некоректно щодо нього. Та сама ситуація стосовно Попова: на його місце ми зараз ставимо Чигринського або Мітрескі, котрого я добре знаю по “Спартаку”. Ми з Поповим поговорили, він усе зрозумів, ніякого конфлікту не було. Навіть більше – ми йому гроші заплатили. А можна було зробити, як страус, – заховати голову в пісок і робити вигляд, що ніхто нічого не бачить.
– Які у вас стосунки з Сергієм Нагорняком після допінгового скандалу у “Дніпрі”?
– Я його знаю як професіонала й порядну людину. Якщо його хтось підставив, то це проблема тих людей. Я знаю, що Нагорняк залишив¬ся чистою людиною і спортсменом. А те, що пишуть журналісти, нехай буде на їхній совісті.
– Ваш гравець Дмитро Чигринський був у всіх на вустах, коли “Карпати” грали з “Шахтарем”. За словами представників львівського клубу, “Шахтар” не виплатив за нього грошей, по суті, украв…
– Це проблеми “Карпат” і “Шахтаря”. Але якби хтось украв гравця, його не заявили б за команду. А чого це у вас усі питання конфліктно-провокаційні? Якась провокаційна у вас газета, антиросійська! Питаєте, чому ледь не москалі гірші за нас? Я – за Україну, але треба бути об’єктивним. І російська, і українська – хороші збірні. Чому ви не кажете, що Росія грала на чемпіонаті світу, Європи? Не треба це замовчувати, треба бути чесним. “Ми, українці, кращі за всіх!” Та не кращі за всіх! Ми перший раз потрапили на форум, Богу дякувати, а більше ніколи нічого не здобували. Якби не Шевченко, нас би ніхто не знав у футболі. Чому не кажете, що безпорядки були на стадіоні “Україна” під час матчу “Карпати” – “Шахтар”? Чому не кажете, що стадіон мали дискваліфікувати, але не хотіли йти на політичні конфлікти? Інший стадіон давно дискваліфікували б. Знаєте, за що нас не люблять? Тому що ми “найкращі у світі”!
– Ви раділи, коли під час жеребкування Кубка України “Металург” не потрапив на “Карпати”?
– Немає різниці, з ким грати. Кожна команда, яка потрапила до 1/4 фіналу, – пристойного рівня. Справа в підготовці до конкретної гри. Можна обігрувати “Динамо” (Київ), а програвати клубу другої ліги. У нас зараз немає можливості тасувати склад. Краще кинути, ніж працювати в такій ситуації, але кинути легше за все, тому я допрацюю. “Карпати” – добра команда. Утім, непереможних команд не існує. Ми обрали б таку тактику, щоб позитивно зіграти з “Карпатами”. Так авантюрно, як “Шахтар”, ми не грали б. А львів’янам хочу побажати терпіння. Без фундаменту не буде даху.
– Коли ви тренували “Арсенал”, вам удалося завоювати глядацькі симпатії, в тому числі й у Львові. Поділіться секретом.
– Чесно треба працювати, говорити українською мовою. Якщо живеш в Україні, то треба знати свою рідну мову. Я не розумію людей, котрі живуть по п’ятдесят років і не можуть українською два слова сказати. Треба бути щирим та відвертим, треба любити свою роботу, і я її люблю.
– Звучали також думки, що вас треба призначити тренером збірної. Усім критеріям ви відповідали – україномовний, досвідчений, амбіційний, знаєте футбол зісередини. Що цьому завадило?
– Я клубний тренер. Мені нецікаво працювати зі збірною. Я міг очолити збірну Сенегалу перед чемпіонатом світу-2002. Цього ніхто не знає, я вам першому про це кажу. До того ж у мене є пропозиції очолити ще кілька збірних.
Ростислав ЯЩИШИН, “Аргумент-Влада”
Источник: champion.com.ua