Досьє
Геннадій ОРБУ
Народився 23 липня 1970 року в Макіївці Донецької області. Виступав за команди „Бажановець” (Макіївка), „Шахтар” (Донецьк),”Шахтар – 2″ (Донецьк), „Ротор” (Волгоград, Росія), „Ворскла” (Полтава), „Сокіл” (Саратов, Росія). Володар Кубка України – 1995, 1997, срібний призер чемпіонату України – 1993/1994, 1996/1997, 1998/1999, бронзовий призер чемпіонату Росії – 1996. За національну збірну України зіграв сімнадцять поєдинків.
Блискучий у минулому півзахисник донецького „Шахтаря” Геннадій Орбу не виграв жодного чемпіонату України, не зіграв у фінальних частинах світових та європейських представницьких футбольних форумах. Незважаючи на це, Орбу можна назвати легендою донецького футболу.
Нині Геннадій працює тренером – селекціонером рідної команди, а також виступає за ветеранський колектив „Шахтар” (Донецьк). Наприкінці минулого тижня Орбу побував на Київщині, де „Шахтар” у фінальній зустрічі Кубка України серед ветеранів грав проти чернівецької „Буковини”. Після завершення гри Геннадій Орбу погодився на розмову з кореспондентом сайту.
– Геннадій, вагоме місце у Вашій футбольній кар’єрі займають виступи за національну збірну України. За головну футбольну команду нашої держави Ви зіграли сімнадцять поєдинків. А востаннє футболку збірної Вам судилося одягти у 1997 році. Тоді українці завершили поєдинок з вірменами унічию – 1:1. Чому після цього Ви не з’являлися у національній команді?
– Напередодні гри з вірменами я посварився з тодішнім наставником збірної Йожефом Сабо. До речі, саме пан Сабо залучив мене до збірної. Тож тренер діяв за принципом – я тебе породив, я тебе і вб’ю.
– У 2000 році Ви з’явилися у складі полтавської „Ворсклі”. Сталося так, у Полтаві Вам залишитися не судилося…
– У „Ворсклу” мене запрошував Анатолій Коньков. Згодом Конькова звільнили, а у полтавській команді існували фінансові проблеми. У такій ситуації я не бачив змісту залишатися у „Ворсклі”.
– Що Ви можете сказати про виступи за російські клуби „Ротор” (Волгоград) і „Сокіл” (Саратов)?
– Коли я перебував у „Роторі”, то „Шахтар” проходив період становлення. А перехід до „Сокола” – це крок назад. Вийшло так, що до Саратова приїхав тренер Леонід Ткаченко. Мені вже було тридцять два роки. Тож пан Ткаченко попросив мене піти з команди.
– Чому Ви зарано завершили кар’єру футболіста?
– Переконаний: жоден з футболістів не знає про те, коли припинить виходити на зелений газон. Сталося так, що виступи у спорті номер один я завершив у тридцять два роки. Певно, така була моя доля.
– Геннадію, з якими тренерами Вам працювалося найкраще?
– З Валерієм Яремченком, Анатолієм Коньковим, Віктором Прокопенком, Йожефом Сабо, Олександром Корешковим, з яким зустрівся у саратовському „Соколі”. Загалом у моїй кар’єрі гравця не було жодного тренера, на якого б я ображався.
– Ви зараз працюєте тренером – селекціонером донецького „Шахтаря”. Розкажіть про Вашу нинішню роботу.
– Я проглядаю українських гравців. Особливо це актуально стало тоді, коли ввели ліміт на легіонерів. Також придивляюся до іноземних футболістів.
– Яке Ваше ставлення до введення у нашій державі ліміту на легіонерів?
– Я гадаю, що ліміт на легіонерів треба було вводити обов’язково. Однак, не так швидко, як це зробили у нас. Існувала необхідність дати клубам „Шахтар” і „Динамо” за два роки провести селекцію. Тож раптове введення ліміту на іноземних гравців – це велике помилка. До того ж подібне рішення керівників вітчизняного футболу вплинуло на те, що київське „Динамо” припинило виступи у єврокубках.
– Як Ви оцінюєте подальші перспективи у донецькому „Шахтарі” українських гравців – дебютантів – В’ячеслава Свідерського, Олега Карамушки, Андрія Деркача, Максима Трусевича…
– Поки що хлопці проходять період адаптації. Подальша доля футболістів залежить лише від них самих. Якщо згадані виконавці зможуть проявити себе з найкращого боку, то переконаний, що вони отримають місце в основному складі.
Олексій МАМЧУК
Источник: fanat.com.ua