Учора стало відомо, що новою резиденцією збірної України в Німеччині стане чотиризірковий готель Seminaris SeeHotel, розташований у передмісті Берліна – Потсдамі.
Поряд з чотириповерховим корпусом готелю – легендарне озеро Темплін, описане ще самим Гете. У готелі є все, необхідне для підготовки до матчів: відновлювальний центр з басейном, тренажерними залами і сауною, тенісні корти і навіть поле для гри… в хокей на траві. А за два кілометри розташований сучасний 8-тисячний стадіон Luftschiffhafen зі стандартним газоном та штучним освітленням.
Перевагою нового табору є близькість до міст, де наша команда проводитиме матчі групового турніру: до Лейпцига, де українці гратимуть з Іспанією, – всього 160 кілометрів, до Гамбурга, де гратимемо з Саудівською Аравією, – 280. А до Берліна, де підопічні Олега Блохіна завершуватимуть груповий турнір матчем з Тунісом, – лише 40 кілометрів. Навіть німецька преса впевнена: українці обрали ідеальне місце для підготовки до чемпіонату світу.
Своїми думками про шанси нашої команди в Німеччині поділився легендарний футболіст київського “Динамо” та збірної СРСР, віце-чемпіон Європи-1972, володар Кубка кубків та Суперкубка УЄФА, голова Комітету зі статусу та трансферів футболістів ФФУ Володимир Трошкін.
– Володимире Миколайовичу, чи не здається вам, що вихід збірної України в фінальну частину ЧС-2006 супроводжує надто багато святкувань? Складається враження, що цим і обмежується стеля наших претензій в Німеччині?..
– Не згоден, ми просто довго чекали цього. Додався сюди й успіх молодіжної збірної. Повірте, не кожна країна може похвалитися такими досягненнями. В українському футболі підросло цікаве покоління гравців, тому, сподіваюся, ці успіхи матимуть продовження.
– Результати жеребкування також оцінюєте позитивно?..
– Нам пощастило з групою. Кажуть, у фінальних частинах першостей світу слабких суперників немає. Ні, вони є, просто не варто їх недооцінювати. У мене хвилювання викликає лише матч з Тунісом – командою, яка частенько пробивається на світові мондіалі. Часом трапляється, що в одній країні несподівано виростає ціле покоління висококласних футболістів, як це було свого часу у Камеруні чи Нігерії.
Зараз клас футбольних збірних світу вирівнявся, чого раніше, наприклад, у 50-70-х роках минулого століття, не було.
– Але фаворитом нашої групи залишається Іспанія?
– Це найбільш стабільна команда зі всіх суперників. Але нам на руку, що стартовий матч Україна проведе саме з піренейцями. Сприятиме нам і присутнє в таких поєдинках передстартове хвилювання, і відсутність втоми.
Ми можемо навіть програти команді Луїса Арагонеса, а в матчах з Тунісом та Саудівською Аравією надолужити втрачене.
– Тридцять три роки тому вам пощастило у складі збірної СРСР зіграти у фіналі першості Європи. Тоді розгромну поразку від команди Мюллера, Нетцера і Беккенбауера з рахунком 0:3 сприйняли мало як не національну трагедію, а тренерів звільнили. А нині на яке місце може розраховувати збірна України в Німеччині?
– Звісно, нашу команду ще важко віднести до лідерів світового футболу, якою у 60-ті роки була збірна СРСР. Програма-мінімум – вихід з групи. Зараз у нас підросло хороше покоління: Шевченко, Воронін, Шовковський, Тимощук та багато молоді. Я багато працював у нашій “молодіжці”, допомагаючи Мунтяну, Колотову та Онищенку, тому скажу, що всі без винятку наші збірники за останні сім років пройшли щаблями наших юніорських та молодіжних збірних.
– Запитання як голові Комітету зі статусу та трансферів футболістів ФФУ: чому так мало наших футболістів зараз запрошують грати в закордонні клуби?
– Тому, що наші клуби вже стали заможними, аби відпускати своїх лідерів. На зорі української незалежності футболісти, рятуючись від розвалу нашого футболу і безгрошів’я, були ладні їхати світ за очі – навіть в екзотичні країни. Зараз же “Динамо” і “Шахтар” не відпускають українських футболістів. Додайте сюди й ліміт на легіонерів. Але це зовсім не означає, що українцями не цікавляться в Європі. Досвід Шевченка, Вороніна, Лужного свідчить, що наші гравці швидко пристосовуються до нових умов і можуть навіть стати лідерами своїх клубів. Зараз принаймні шістьох наших молодих футболістів – того ж Тимощука, Русола, Мілевського, Алієва, Гусєва – взяв би будь-який солідний клуб Європи…
Михайло РОМАНЯК
Источник: “Високий замок”