– Анатолію Яковичу, останнім часом розмови про поле стадіону Динамо ім. В.В. Лобановського не сходять з вуст преси та вболівальників країни. Будь ласка, розкажіть, що сталося з полем, яке було анонсоване як найкраще в СНД?
– Спортивний газон має свої особливості. Я вже колись розповідав історію динамівського газону. А цього року, весною, у нас склалася така ситуація: відмовив дренаж, який було збудовано ще в 1932 році. За такого терміну – це звичайне явище. І керівництво клубу вирішило замінити футбольне поле і створити нову дренажну систему.
Доручено це було мені. Я, враховуючи свій досвід і досвід відомих фахівців, які збудували не одне футбольне поле, планував створити спортивний газон європейського типу, один з найкращих у СНД.
Ми зняли 40-сантиметровий шар ґрунту, поновили дренажну систему, проклавши труби загальною довжиною 2600 метрів, обладнали піщану основу, створили підґрунтя на основі піску, цеоліту, ґрунту, вермикуліту, і на нього поклали новий дерен.
Спочатку поле розвивалося нормально. Хочу зразу зазначити, що дерен ми мали купувати зовсім в іншому місці. Але травень видався дуже засушливим, і коли я поїхав безпосередньо брати запланований дерен, то виявилось, що він у них згорів. А поле необхідно було робити, треба було його чимось стелити.
І тут на нашу радість, проте, як потом виявилось, на біду, до Ігоря Михайловича з відповідною пропозицією звернулись «інформовані люди». Президент викликав мене і доручив їхати в Умань.
Подивився – трава гарна, не мав ніяких претензій. А от поле, на якому вона була вирощена, було нерівне, та й ще мене не влаштовував склад ґрунту. Мені здалося, що це – важкий суглинок. Але мене заспокоїли, що я помиляюсь, що це – крупнопилуватий супісок. Тоді я запропонував таке: ми ще маємо час. Ви ваш дерен добре вкатайте та пострижіть на висоту 5 сантиметрів (на той час трава була близько 10 сантиметрів), забезпечте зріз біля двох сантиметрів. І тоді ми цей дерен придбаємо.
Я доповів Ігорю Михайловичу, що трава нормальна, що можна купувати цей дерен і будувати поле. Для впевненості я надіслав туди двох наших робітників з дернорізами, що мали різати цей дерен і забезпечити нормальну якість. Проте, коли прийшла перша машина з вантажем, я побачив, що поверхня дерну у таких-собі буграх. А ще дернини виявились товстими – 3,5–4 сантиметри замість двох…
Звичайно, я зателефонував до Умані із своїми зауваженнями щодо їхньої продукції. Мені відповідали, що «у вас, Анатолію Яковичу, золоті руки, ви його вкатаєте, викатаєте, пісочок дасте…»
І ви знаєте, я зробив, можна сказати, злочин, професійний злочин. Вперше за 30 років роботи. Мені б підійти до Ігоря Михайловича і сказати: Ігор Михайлович, повісь мене на воротах, але я цього дерну не братиму. Давайте шукати його десь за кордоном чи ще деінде, але цей класти не можна. Що спрацювало? Знаєте, я от і зараз прокидаюсь вранці і думаю, що це сталося не зі мною, що я його не привозив, що все це наснилося…
Та все ж таки ми поклали цей дерен. Застосували всі необхідні технології і дерен почав швидко приживатись. На третій день з’явились білі пагони, корінці під дерниною. А за два тижні ми вже не могли цей дерен відірвати. Коріння почало розвиватись дякуючи тому, що ми внесли біостимулятор для розвитку кореневої системи і мінеральні добрива з Англії. Дерен розвивався нормально, але по ньому не можна було ходить. Річ у тому, що коли їхала газонокосарка, то аж підскакувала на тих самих горбах. Ми почали засипати їх піском і викатувати, хоч з мене буквально сміялися. Але я витерпів і газон викатав. А коли вже футболісти вийшли на апробацію, газон отримав дуже гарну оцінку. Був рівний, м’яч по ньому ганяв, як по більярдному столу.
Все було нормально, вода проходила без нарікань, затримки не було.
— Ми можемо засвідчити Ваші слова, бо бачили це особисто: перше тренування команди на цьому дерені залишило по собі дуже схвальні відгуки від усіх. Учасники тренування стверджували, що такої галявини ще в Україні не було.
— Але мені не подобалася трава: я помітив, що вона не кущиться. Коли траву стрижеш, то вона має кущитися. А такого не було. Трава буйно росла вгору, давала дуже багато трав’яної маси, але не кущилась. Замість цього вона стелилася і цим самим створювала таку-собі ілюзію килима. Але лише збоку, бо фактично поле було з прогалинами.
Перший серйозний дзвоник – гра з Маріуполем, коли поле залило водою. Правда, вода за годину зійшла, при такій зливі – досить швидко. Але для нас це було вже дуже серйозним сигналом…
Ми робили аерацію, ми продовжували боротися за це поле, але чим ближче до осені, тим воно ставало гірше… Замість того, щоб розвиватися. Йшов серпень місяць і я все ще сподівався на осінню вегетацію, на те, що все буде якнайкраще.
Але, чим ближче до осені, кількість ігор стала збільшуватись, а разом з ними –навантаження на поле. Ігри інколи проводились вже на наступний день, під час проведення турніру В.В. Лобановського навіть по дві гри на день. На галявині проводили матчі і «Динамо», і збірна, до чотирьох ігор йшло через два дні. А найстрашніше почалось тоді, коли пішли суцільні дощі і ми під зливами провели три гри. Після цього вся центральна частина газону перетворилася на місиво. Коли я в цих місцях підняв дерен, то виявилася така картина: зверху грязюка, а під дерном сухо. Поверхня не пропускала воду…
Я взяв зразки і повіз в інститут Землеробства України. Я вам зачитаю офіційний висновок, який від них отримав:
«Нарікання на незадовільну якість футбольного поля, і зокрема, на якість трав’яного газону з боку фахівців та футболістів виявились небезпідставними.
Виконані співробітниками лабораторії Агрогрунтознавства інституту Землеробства Української академії наук дослідження фізичних і фізико-хімічних властивостей ґрунту, на якому сформовано трав’яний газон, виявили такі недоліки:
Ґрунт газону невідомого походження непридатний для футбольного поля за гранулометричним станом. Він ідентифікується як середній суглинок ближче до важкого, що утруднює фільтрацію опадів.
Мінералогічний склад ґрунту сприяє його набуханню у вологому стані. Це ще більше заважає фільтрації води.
Газон необхідно замінити, застосувавши для цього ґрунт супіщаного, ближче до легкосуглинкового складу. При цьому товщину верхнього шару ґрунту збільшити до 5-7 сантиметрів.»
Підписав цього листа завідувач лабораторією агрогрунтознавства інституту Землеробства УААН, доктор сільськогосподарських наук, професор, академік УААН Мазур. Його підпис засвідчив учений секретар Притко.
На основі експертного висновку керівництво прийняло рішення зняти цей футбольний газон, цей глей, оці 3–4 сантиметри, які не мають перспектив.
Крім того, є такий фахівець у Москві – Гіві Георгійович Абрамішвілі, який в своїй монографії описує якості дернини для футбольних газонів: «Для дернования используют специально выращенную дернину, которая должна быть прочной, ровной, без грубых трав, с хорошо развитыми подземными побегами и корнями. Почва должна быть лёгкой. Если почва дернины содержит много глины, поле будет плохо пропускать воду, и в сырую погоду появится грязь. А после высыхания поле будет жёстким. Дерновой покров должен содержать более 50% мятлика лугового и овсяницы красной».
Тепер люди, які нам поставили дерен, мені заявили, що «бачили очі, що купували…» Ви самі вибрали ґрунт, то які до нас можуть бути претензії?
— Але ж з Вашої розповіді випливає, що це фактично омана, бо питання стосовно суглинку і супіску у Вас виникало?
— Їхній ідеолог, розробник цього дерену заявив, що він доведе всім, що поля повинні будуватися на суглинку. А також сказано, що вода не проходить через те, що, мовляв, я дав забагато цеоліту по ґрунтосуміші.
Зразу скажу, що я дав 20% цеоліту і 5% вермикуліту. Поясню, що таке цеоліт, і для чого він застосовується. Ось офіційна довідка:
«К цеолитам относятся кристаллические каркасные водосодержащие алюмосиликаты щелочных и щелочноземельных металлов, которые обладают хорошей обменной способностью. Добавление цеолита фракции 3,1 миллиметра в смеси земли и песка улучшает водно-физические свойства почвы. Увеличивается гигроскопичность, водоудерживающие и фильтрационные способности. По предварительным данным этот материал при добавлении к песку до 20–30 % совместно с торфом может создать хорошие условия для роста и развития дерновых трав».
Зрозумійте моє становище! За 30 років своєї роботи я створив чимало футбольних полів. І, можна сказати, що цим дерном, який я привіз цього разу, я знищив футбольне поле стадіону «Динамо»!.. І я, звичайно, вдячний керівництву футбольного клубу «Динамо», що зі мною не поступили так, як, на мій погляд, належало… Вдячний за їхнє терпіння, за збережену до мене довіру. Відверто, я чекав набагато гіршого. Маю віддати належне людяності керівництва. Я маю на увазі і президента футбольного клубу «Динамо» (Київ), і президента ФФУ.
І зараз я бачу своє завдання зробити все, щоб цей газон став найкращим. Я на це сподіваюсь.
— Анатоліє Яковичу, чи були суттєві зміни галявини з 1932 року?
— Поле не переукладалось, але засівалась трава, поле перекопувалось, добавлявся пісок, металевий окатиш, керамзит. Коли я прийшов, то укріпляв поверхню, тому що поле було дуже рихле. Я вніс дуже багато цеоліту, крупнозернистого піску. Ми його утримували, скільки могли. Але воно вже не відповідало сучасним вимогам. В першу чергу – його планування, бо було зроблено «наметом»: центр був дуже завищений відносно бокової лінії. Тому ми перепланували поле по верхньому шару, «по вертикальці», як кажуть інженери. Ми зробили його за сучасними вимогами – «конвертом». Одним словом, зробили все, що було потрібно. А те, що трапилось, ви бачили самі.
— Розкажіть, будь ласка, як в світовій практиці вирішується питання придбання такого газону? Чи є якісь господарства, які спеціалізуються на цьому?
– Звичайно. Ви знаєте, мене звинувачують у тому, що в мене з’явились чи не мара стосовно будівництва полів на піску. Мені привезли недавно з Словаччини шматок дерену, вирощеного на піску. Дуже сильна, розвинена дернина, яка легко пропускає воду. Це саме те, що потрібно!
— Хочу ще раз повернутись до неприємного для Вас дня, коли вода стояла калюжами на полі. Скажіть, чи є якісь нормативи взагалі у світі стосовно часу та інтенсивності дощу, що має утримувати поле?
— Якщо нормально працює дренажна система, поле за 5 хвилин повинно пропускати 100 кубометрів води. Розумієте, ми не можемо будувати поле, як сито, бо воно не ростиме. Вода повинна трохи затримуватись. Повинна проходити, але не так дуже швидко, як дехто вважає: налив, і вона пішла, ніби в губку.
Але коли добре розвинена коренева система, коріння іде на глибину 15–20 сантиметрів, то навіть важкі поля будуть пропускати воду. Така ситуація була в Полтаві: там поле теж було зроблено на суглинку. І перші 5 років полтавчани дуже мучилися через калюжі. Але з часом, при аерації, при внесенні того ж цеоліту, піску, фосфогіпсу, їм вдалося досягти того, що у них зараз прекрасне поле. Між іншим, я їздив туди і консультував їх.
Через нашу ситуацію виник серйозний переляк у декого в фахівців. Зараз будується поле в Дніпропетровську, у Запоріжжі. Але я хочу всіх заспокоїти: те, що сталося на «Динамо» – унікальний випадок.
Взагалі я вам скажу, що я не пам’ятаю такого складного року, як минулий. Ви тільки подумайте – оця вся судова тяганина, команда не потрапила у Лігу Чемпіонів, далі – оцей наш випадок із стадіоном… Здається, що це найчорніший рік для київського «Динамо»…
Але, дасть Бог, все минеться. Погане забудеться, добре залишиться. Найголовніше – дивитися вперед і не зупинятись. Бо розводити руками і лаяти себе й інших – користі не додасть.
Я сприймаю ситуацію так: трапилося горе. Це моя особиста трагедія. Я дуже хотів, щоб нарешті у нас на «Динамо» було найкраще поле. І ви знаєте, мені було дуже приємно, коли після матчу київського «Динамо» і харківського «Металісту» підійшов Мирон Маркевич, і подякував, сказав: «Спасибі вам за поле. Нарешті, – каже, – у нас є галявина, яке не грузне, на якій можна швидко грати й бігати.»
Саме це я і намагався зробити — щоб була така потужна, міцна основа, а за рахунок трави поверхня була б м’якою. Килим трав’яний, поле м’яке, а основа міцна і пропускає воду. Згадайте, футболіст робив підкат, а дерен не летів.
Так само ми зробили шосте поле у Конча-Заспі. Перш, ніж робити газон «Динамо», було зроблено три поля. І коли я приїжджаю у Конча Заспу, дивлюся на те шосте поле, на якому проведено за 2 місяці більше 60 тренувань, то пересвідчусь, що воно в прекрасному стані.
— Але там Ви використовували інший газон, не той, який завезли на Динамо?
— Ні, те поле було сіяне. А от основа та сама. Тому я запевняю, що це було не експериментом. Ще раніше було зроблено поле в Криму, яке весною витримало великі навантаження, коли там проводила збір команда «Динамо-2». А ще – 2 поля в Конча Заспі.
Уявляєте собі, тут, на «Динамо» – болото, а приїжджаю я в Конча Заспу – там під дощем його стрижуть для тренування! Кажуть – трава висока! Дощ іде, а калюж немає. Ще й поле підстригають, а від машини – жодних слідів!. (Чекайте продовження)
Олександр КАЦАРОВ, Андрій ПЕТРЕНКО
Источник: fanclub.fcdynamo.kiev.ua