Дос’є „Карпат”
Іван Гецко народився 6 квітня 1968 року. Форвард. Виступав за команди “Закарпаття” (Ужгород), “Чорноморець” (Одеса), “Маккабі” (Хайфа), “Локомотив” (Нижній Новгород), “Аланія” (Владикавказ), “Дніпро” (Дніпропетровськ), “Карпати” (Львів), “Кривбас” (Кривий Ріг), “Металіст” (Харків), “Сигнал” (Одеса). У чемпіонаті України провів 113 ігор, забив 67 голів (рекордна середня результативність). У чемпіонаті Росії провів 60 ігор, забив 22 голи. Виступав за збірні СРСР та України.
Іван Гецко грав у багатьох українських та російських клубах. Форвард навіть пограв за ізраїльський „Маккабі” з Хайфи. Впродовж кар’єри екс-карпатівець тяжів до частих змін і лише після завершення виступів осів в Одесі.
Завершив кар’єру Іван Гецко через дорожньо-транспортну аварію. Граючи в харківському “Металісті”, він кожного тижня на автомобілі відвідував в Одесі сім’ю. Одного разу втомлений Гецко задрімав за кермом. За словами очевидців аварії, це ще щастя, що він залишився живим. Але з футболом Івану Гецку довелося розпрощатися. Нині прославлений футболіст тренує одеський “Сигнал”, займається бізнесом і рибалить. Про своє теперішнє життя Іван Гецко розповів журналісту газети “Карпати”.
– За два тижні “Сигнал” планує взяти участь у чемпіонаті Європи з футболу серед поліцейських, що відбудеться в Німеччині, – зазначив Іван Гецко. – А десять гравців, які представлятимуть Україну на цих змаганнях, грають в одеській команді.
– За “Сигнал” грають чинні правоохоронці чи участь у чемпіонаті Європи не передбачає обов’язкову роботу у силових структурах?
– Усі хлопці є правоохоронцями. У вільний від роботи час вони займаються футболом. На чемпіонаті Європи перед українцями поставлено завдання увійти в першу трійку. Нашу групу можна охарактеризувати “модним” висловом – група смерті. З нами змагатимуться німці, італійці та шотландці. Як на мене, вихід з групи уже можна вважати успіхом. За “Сигнал” грають в основному молоді хлопці, яким виповнилося 22-23 роки і які після демобілізації з армії пішли працювати в міліцію.
– Кілька років тому ви мали бажання заявитися з “Сигналом” до другої ліги…
– Для мене основне зараз – підготовка до чемпіонату Європи. А у другій лізі, як ви знаєте, нещодавно знову провели реформи – було три зони, а стало дві. Тож питання другої ліги для “Сигналу” залишається відкритим.
– Підозрюю, ви нині не одним футболом живете. Чим займаєтеся окрім “Сигналу”?
– Потроху займаюся бізнесом, а в перспективі є велике бажання попрацювати у команді майстрів. Але нині не маю пропозицій. Давно отримав тренерську ліцензію, яка дозволяє мені працювати за кордоном. У мене народилася донька. Колись пообіцяв собі, що поки їй не виповниться два роки, нікуди не поїду. Зараз їй уже два з половиною. Тому після чемпіонату Європи серйозно займуся пошуком роботи. Можливо, поїду за кордон або в якусь країну пост-радянського простору. Не виключаю також, що працевлаштуюся в Україні.
– Є варіанти?
– Є, але я людина забобона, тому не хотів би нині уточнювати куди саме планую їхати. Тож поки не буду впевнений, не говорімо краще про це.
– Професійну кар’єру вам довелося завершити після ДТП. Нині зі здоров’ям усе гаразд?
– Слава Богу, аварія серйозно не позначилася на моєму здоров’ї. В народі говорять, що такі як я народжуються в сорочці.
– Український футбол змінився впродовж останніх років?
– Дуже змінився! Виступ української збірної на чемпіонаті світу є великим досягненням. Так нахабно сказати усім, що ми наведемо “шороху” не лише у Європі, а й у світі… Так потрібно було зробити давно: рішуче поставити завдання і виконати його. Непогане враження справили обидві наші збірні – Національна та Молодіжна. Є у нас потенціал.
– А в українському чемпіонаті хто, на вашу думку, здатен скласти конкуренцію “Шахтарю” та “Динамо”?
– Думаю, що наразі перше-друге місце здатні розіграти лише „Шахтар” і „Динамо”. Хоча добре укомплектувався нещодавно одеський «Чорноморець», непогано провели селекційну роботу у донецькому “Металурзі”. Думаю, ці дві команди боротимуться за третє місце, інші ж на місце на п’єдесталі не претендуватимуть. Хоча хотілося б, щоб щонайменше 5-6 команд боролися за медалі чемпіонату.
– А за кого ви уболіваєте у чемпіонаті України?
– Чесно? За донецький “Шахтар”. Ніколи цього не приховував. Можливо, я не зовсім розумію доцільності перебування у цій команді такої великої кількості іноземців. Але цей клуб має одну з найкращих фінансових баз у Європі, має непоганий імідж. Прийде час і про цю команду заговорять у світі.
– “Динамо” теж має дуже хорошу фінансову базу. Чому ж тоді українські гранди на європейській арені наразі не вражають своїми виступами?
– Мабуть, найбільшою проблемою цих команд є недооцінка суперника, від чого вони не раз потерпали. Адже вони часто поступаються клубам, рівень яких є нижчим за середній. Окрім того, проблемою є наша ментальність. Будь-яка поїздка починається з того, що футболісти розпитують про власну винагороду.
– Нині стежите за виступами львівських “Карпат”?
– А як же! Постійно телефоную до друзів, яких у Львові маю чимало. Нещодавно спілкувався з Юрієм Дячуком-Ставицьким. Радий, що львів’яни повернулися в еліту українського футболу. Думаю, “Карпати” там не загубляться. У Львові завжди був добротний футбол, палкі уболівальники. Таких фанів, чесно кажучи, я мало де бачив. У Львові, вважаю, провів чиненайкращі свої футбольні роки.
– Як гадаєте, з теперішнім підбором виконавців на що “Карпати” можуть претендувати у вищій лізі?
– На тверду „серединку” у вищій лізі. А якщо провести належну селекційну роботу, то з часом можна ставити і вищі завдання.
– Відступімо від футбольної теми. Знаю, що багато вільного часу ви проводите біля коней…
– Це давня історія. Зі своїм товаришем колись орендували стайню. Але ми цією справою займаємося лише для власного задоволення і в жодних змаганнях чи тоталізаторах участі не беремо. У той час, коли іподроми занепадали, вирішили з другом взяти в оренду конюшню, викупили коней, яких мали здати на м’ясокомбінат. Привели господарство до ладу, тепер з дітьми та дружинами там відпочиваємо. Звісно, витрати йдуть на коней великі. Але гроші не головне. Основне, щоб діти виросли порядними людьми. Як на мене, добре що з дитинства вони привчаються любити тварин, піклуватися про них.
– А на риболовлю часто ходите?
– Частенько ходжу. Полюю на щуку, коропа, судака.
– Який ваш найбільший рибний трофей?
– Цього року впіймав білого амура, який заважив вісім з половиною кілограма. Різної ваги коропів ловив – десь до шести кілограмів. Дружина інколи скаржиться: мовляв, усе, що заробляю, відаю за вудки чи інші рибальські знаряддя. Але я її заспокоюю, кажу, що заради улюбленої справи готовий віддавати гроші.
“Карпатівці” про Івана Гецка
„Він був справжнім терористом для захисників!”
Володимир Вільчинський
Гецко був прекрасним нападником, напористим та агресивним. Для нього не було авторитетів, він завжди хотів лише перемагати. З будь-якого епізоду він намагався витягнути максимум. Навіть на тренуваннях не шкодував нікого. Ніколи не забуду його гру головою та корпусом. Він був справжнім терористом для захисників – м’яча у нього забрати було майже неможливо. Однозначно, це був найсильніший нападник, з яким мені доводилося грати. А поза полем Гецко був компанійським, привітним хлопцем. Пригадую, що ми з ним грали ще в 1986 році за воєнне політучилище у Львові, за військову команду. Ще тоді він вмів з нічого зробити гол.
„Гецко – нападник від Бога”
Роман Толочко
Такого футболіста ще треба було пошукати. Особливо добре він грав головою. Це був футболіст ще союзного загартування. Звісно, з часом фізичні якості були вже не ті, але він брав досвідом. Не даремно його запрошували до збірної України. Гецко – нападник від Бога. Поза полем він теж був цікавою людиною. Закарпатці – вони люди цікаві. Гецко був колегою для всіх. Він завжди молодь підтримував, досвід передавав. Щоправда, з тренерами трохи сварився – був трохи конфліктною людиною. Він мав своє бачення, намагався довести, що правий. Але в цілому розуміння з наставниками знаходив.
Источник: ФК Карпаты Львов